Бути українцем: як зберегти культурну спадщину й національну ідентичність

українська нація та її мова, культура, історія, державність; причетність до України, її культури

Українство

Спецпроєкт

українська нація та її мова, культура, історія, державність; причетність до України, її культури

Під час повномасштабної війни СЛОВА набули нових сенсів, перетворилися на своєрідні коди, що знаходять відгук у серцях. А кожен українець мріє почути слово, на яке ми вже чекаємо довгий час, – ПЕРЕМОГА.

До другої річниці повномасштабного вторгнення Gazeta.ua хоче вкотре нагадати, що кожен на своєму рівні має щодня робити внесок у наближення перемоги. А шлях до неї лише один – через ДОБРО.

У спецпроєкті “Словник добра” ми розкажемо через слова, як українці почали масово робити добро, перетворили це на правило свого життя. Кожен за останні два роки став амбасадором добра: громадяни зі свого боку роблять усе можливе, український бізнес започатковує амбітні проєкти, щоб наблизити перемогу.

Про Музей Василя Стуса фонд “МХП-Громаді” готує великий медійний проєкт, щоб кожен українець дізнався про поета-пророка.

Словник .Добра

спецпроєкт до другої річниці
повномасштабного вторгнення

Українці нині переживають неабияке піднесення патріотизму. Цікавляться історією своєї країни, культурою, видатними постатями. Щодня відкривають для себе нову інформацію, переосмислюють цінності.

У спільному спецпроєкті Gazeta.ua та Благодійного фонду “МХП-Громаді” ми розкажемо про віднайдення української ідентичності, що стало особливо актуальним під час повномасштабної війни.

Бути українцем: як зберегти культурну спадщину й національну ідентичність

“Для мене бути українкою - це просувати українське вдома й за кордоном. Я й раніше розмовляла українською. А чоловік і його родичі - російською. Не вважаю, що когось треба перевчати примусово. Але бачу, що мої рідні самі хочуть перейти на українську, й усіляко це підтримую”, - розповідає Оксана Дзененко, підприємиця і волонтерка із селища Калинівка на Київщині.

Протягом останніх двох років жінка почала більше цікавитися культурою та історією України.

“Відкриттям став український художник Олександр Богомазов, який творив у першій половині ХХ століття – тоді ж, коли й усесвітньо відомий Пабло Пікассо. Писав свої картини в подібній до робіт цього іспанського митця манері, та все ж абсолютно самобутньо. Шкода, що його мало знають в Україні”, - додає Оксана Дзененко.

“Історія, мова, культура - це головні індикатори української ідентичності, які дають змогу збагнути нашу особливість у світі. Але сьогодні українство потребує більшого захисту. Подобається пророчий вислів нашої поетеси Ліни Костенко: “Нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову”. Тому нині відчуваю більше негативних емоцій до людей, життєве кредо яких - “яка різниця”, “я не цікавлюся політикою”, - говорить Костянтин Проценко, помічник начальника Головного управління ДСНС у Черкаській області.

“Почав глибше вивчати історію, особливо період Української Народної Республіки”

“Почав глибше вивчати історію України, особливо період УНР. Радує, що з'явилося багато виконавців, які у своїй творчості використовують поезію українських класиків. Українці більше уваги звертають на продукцію вітчизняних виробників. Іще популярнішим став одяг з етномотивами та українською символікою. Національне вбрання – це спосіб комунікації зі світом. За кордоном уже зрозуміли, що поєднання жовтого та синього не лише красиво. Також це є символом мужності та незламності”, - додає Костянтин Проценко.

“

Протягом останніх двох років удосконалює свої знання з української мови та історії.

Костянтин Проценко
помічник начальника Головного управління ДСНС у Черкаській області

українство

Протягом останніх двох років в Україні зростають перегляди ютуб-каналів, що розповідають про історичні події, персоналії, розвінчують міфи. Також набирають популярності канали про українську мову, культурних діячів, огляди класичної та сучасної літератури.

За даними Українського інституту книги, 2023 року серед класики лідерами продажів були: “Місто” Валер’яна Підмогильного, “Записки Кирпатого Мефістофеля” Володимира Винниченка, “Тигролови” та “Сад Гетсиманський” Івана Багряного, “Повість про санаторійну зону” Миколи Хвильового.

В Україні спостерігається справжній театральний бум

Найпопулярнішими українськими фільмами 2022-2023 років стали: “Памфір”, “Люксембург, Люксембург”, “Довбуш”, “Ля Палісіада”, “Бачення метелика”, “Ми не згаснемо”, “Щедрик”, “Мирний-21”.

Мультфільм “Мавка. Лісова пісня” увійшов до десятки найкасовіших в Україні за часів незалежності. Його вже подивились у 140 країнах, продублювали 32 мовами. А документальний фільм воєнного кореспондента Мстислава Чернова “20 днів у Маріуполі” отримав понад 20 міжнародних нагород, його номінували на кінопремію “Оскар”.

Також в Україні спостерігається справжній театральний бум. Зокрема в Києві лідерка ажіотажу – вистава “Конотопська відьма” в Театрі імені Івана Франка. У лютому вже розкупили всі квитки на березень і квітень.

Найкращою драматичною виставою минулого року експерти називають "Зерносховище" Рівненського обласного академічного музично-драматичного театру. Вона отримала багато схвальних відгуків і оцінок, постійно збирає аншлаги.

У Музеї Василя Стуса в селі Рахнівка на Вінниччині з початком повномасштабної війни збільшилася кількість відвідувачів.

“Якщо раніше нас відвідували переважно учні шкіл з області, Києва та Львова, то тепер їдуть студенти, вчителі, викладачі вузів, письменники. Зокрема приходить багато переселенців, переважно старшого віку”, - розповідає Дмитро Омелянчук, директор музею.

Серед відвідувачів музею багато переселенців

Зазначає, що особисто був знайомий із поетом-шістдесятником Василем Стусом.

“Він за мене молодший на 7 років. Народився в нашому селі, батьки жили недалеко від школи. Коли Василеві було 4 роки, сім’я виїхала на Донеччину. Але Стус приїжджав влітку до бабусі”, - згадує Дмитро Омелянчук.

Музей створили 1997 року у приміщенні восьмирічної школи. На її території 1990-го вперше організували мітинг пам’яті Василя Стуса.

“Тоді приїхали студенти з Києва, Львова, Вінниці. Але мітинг не відбувся, бо його заборонили. Як і всі інші заходи на честь Василя Стуса. А через сім років у село приїхав тодішній керівник обласної міліції. Запропонував встановити пам’ятник Василю Семеновичу й відкрити музей”, - додає Дмитро Омелянчук.

Спершу для музею виділили кімнату 25 кв. м. Частину експонатів передали з обласного музею, частину зібрали самостійно, залучивши спонсорів з усієї України.

“Вони допомогли меблями, картинами, плакатами, стендами, обладнанням. Через п’ять років музей отримав звання - народний. Я працював на громадських засадах. Збирав експонати, документи, фотографії, особисті речі поета й дисидента”, - каже директор музею.

Музей Василя Стуса в селі Рахнівка на Вінниччині став учасником загальнонаціонального проєкту “Збереження культурної спадщини” від Благодійного фонду “МХП-Громаді”. Також підтримку від Фонду у громадах отримали музеї відомих українців, які боролися за права і свободу нації. Зокрема, такі музеї, як Миколи Леонтовича - в селі Марківці на Вінниччині, В’ячеслава Чорновола - в селі Вільховець на Черкащині, Василя Симоненка - в Черкасах.

“Приміщення музею в Рахнівці розширили після закриття школи. Фонд “МХП-Громаді” запропонував допомогу з обладнанням приміщення. Виділили 100 тисяч гривень. Ще 30 тисяч гривень надійшло від районного відділу культури. Ми зробили вітрини, шафи, придбали ноутбук, телевізор та інше обладнання. Майже на 50 відсотків поповнили музейну експозицію. Продовжуємо збагачувати її документами про життя та діяльність Василя Стуса. Спілкуємося з його близькими й далекими родичами. Якщо спочатку в музеї було понад 30 експонатів, то тепер їх більш як 700”, - говорить Дмитро Омелянчук.

Під час повномасштабної війни ми зосередилися на культурних проєктах, щоб українці могли осмислити свою національну ідентичність. Наш Фонд започаткував загальнонаціональний проєкт підтримки українських музеїв “Збереження культурної спадщини”. Адже після великого вторгнення постраждало чимало культурних закладів. Частину було пошкоджено під час обстрілів, решту розграбували окупанти”.

“

Тетяна Волочай,
директорка фонду “МХП-Громаді”

Благодійний фонд “МХП-Громаді” долучився також до видання збірки творів “Молитва” Василя Симоненка накладом три тисячі примірників. Її безкоштовно розповсюджуватимуть по бібліотеках і навчальних закладах. Збірка містить понад 100 віршів, фото, уривки щоденників, понад 80 рукописів й передмову упорядника Василя Пахаренка.

“МХП-Громаді” профінансував виготовлення репліки дивана ХІХ ст., на якому було вбито видатного українського композитора Миколу Леонтовича. Цей експонат був важливий для музею, адже в історії вбивства композитора – історія підлості та ницості наших ворогів, які за 100 років не змінюють засобів досягнення своїх ганебних цілей. Також благодійний фонд допоміг доправити піаніно 1905 року, яке музею в селі Марківка на Вінниччині подарував відвідувач із Черкас. Загальна сума фінансової підтримки Музею Миколи Леонтовича становила майже 80 тис. грн.

Про Музей Василя Стуса фонд “МХП-Громаді” готує великий медійний проєкт, щоб кожен українець дізнався про поета-пророка.

“Ми вже зв’язалися з його сином Дмитром і сестрою Марією. У проєкті будуть спогади директора музею в Рахнівці, осмислення творчості поета відомими й значущими особистостями. Усі ці знання в нас забрали ще в дитинстві, у школі. Ми не знали, скільки Василь Стус зробив для захисту українства. Тоді, коли в нього було чимало можливостей піти на умови КГБістів, він усе одно стояв на своєму. Ту ціну, яку він сплатив, ми маємо знати й усвідомлювати. Бо тільки так зможемо зберегти майбутнє і розуміти, чому нас хочуть знищити та за що насправді ми воюємо”, - додала Тетяна Волочай.

українство

Благодійний фонд “МХП-Громаді” опікується Національним музеєм народної архітектури та побуту України в Києві, відомого як “Пирогів”.

“Це дуже масштабний проєкт. Фонд завершив реконструкцію центрального входу до закладу. Тепер це своєрідний етнопортал. Вхід у такі музеї дуже важливий, бо одразу формує думку туристів з України та з-за кордону про рівень культурної підтримки й наше ставлення до збереження своєї історії. Ця вхідна група переносить відвідувача із сучасного, технологічного світу в давні українські села XVII-XX століть з їхньою історією, архітектурою, побутом, світоглядом і традиціями. За вхід у музей можна розрахуватися карткою. 2024 року плануємо реконструювати один із вітряків на території музею”, - зазначила директор Фонду Тетяна Волочай.

Допомога національним музеям

Також у межах національного проєкту “Збереження культурної спадщини” презентували вхідну групу Державного історико-культурного заповідника “Трипільська культура” в селі Легедзине на Черкащині.

Близько 300 пам'яток народного будівництва XVI-XX ст. зберігається на території Національного музею народної архітектури та побуту України “Пирогів”: житлові будинки, вітряки, школа, церква, шинок, комори, клуні тощо. Площа музею становить 150 га. Найстарішим архітектурним експонатом є хата 1587 року із села Самари Волинської області.

“Згідно з вимогами, в музеї має бути два входи. Через відсутність одного частина екскурсій була обмежена для відвідування. Ми постійно шукали меценатів. Торік улітку Благодійний фонд “МХП-Громаді” профінансував будівництво вхідної групи”, - розповідає директор історико-культурного заповідника Владислав Чабанюк.

Найкращою драматичною виставою минулого року експерти називають "Зерносховище" Рівненського обласного академічного музично-драматичного театру. Вона отримала багато схвальних відгуків і оцінок, постійно збирає аншлаги.

Між селами Легедзине і Тальянки на Черкащині 1981 року виявили велике поселення трипільців загальною площею понад 450 га. Встановили, що раніше на цій території було 1500-2800 будівель.

“Вона відображає знання та уявлення про ткацтво на землях України доби енеоліту (V-IV тис. до н.е.). Презентували відбитки тканини на денцях керамічного посуду. Інколи під час його виготовлення гончар формував дно на шматку тканини. Далі горщик випікався до стану кераміки та, всупереч минулим тисячоліттям, зберіг ці відбитки. Такі знахідки рідкісні. Унікальним артефактом є фрагмент трипільської тканини менш як 2 квадратних сантиметри”

“

Владислав Чабанюк,
директор історико-культурного заповідника

2 лютого в музеї презентували нову археологічну експозицію “Тканина Трипілля” з 32 артефактами.

українство

Благодійний фонд “МХП-Громаді” допомагає не тільки музеям. Завдяки його підтримці глядач побачив фільм “Мій карпатський дідусь” та виставу Катерини Степанкової “Нетутешній”. Також Фонд став генеральним партнером опери “Запорожець за Дунаєм” Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької.

“Ще до повномасштабного вторгнення ми започаткували проєкт “Кіно просто неба”. У парках і на стадіонах сіл і містечок демонстрували українське кіно. Його дивилися цілими родинами. Цей проєкт переріс у “Кіно заради Перемоги!”. Демонструємо сучасне кіно у військових частинах та госпіталях, у громадах і віддалених містечках та селах. На покази приїжджають українські актори та режисери: Ада Роговцева, Богдан Бенюк, Ахтем Сеїтаблаєв, Ірма Вітовська, Олесь Санін. Під час перегляду люди з громад та наші захисники трохи розслабляються, набираються позитиву від спілкування”, - говорить Тетяна Волочай.

Під час вуличних концертів задонатили понад 15 мільйонів гривень

Під час одного з концертів 6-річна дівчинка принесла свою скарбничку. Там було понад тисячу гривень. Вона збирала гроші на ляльку LOL. Дитина віддала їх на ЗСУ”, - згадує Тетяна Волочай.

Минулого літа реалізували проєкт “Співаймо заради Перемоги”. Провели благодійний тур із рок-гуртом KOZAK SYSTEM. Музиканти зіграли близько 100 вуличних концертів, на яких закликали жителів місцевих громад донатити на ЗСУ. Зібрали понад 15 млн грн. На них закупили амуніцію та гуманітарну допомогу військовим, про яку на своїх сторінках у соцмережах завжди звітує вокаліст гурту Іван Леньо.

“

українство

Ще один напрямок роботи фонду “МХП-Громаді” - культурний проєкт для дітей. У його рамках, зокрема, було перевидано збірку українського дитячого фольклору “Грайлик” накладом 1,5 тис. примірників. До збірки ввійшли 160 народних пісень-ігор, дитячий вертеп, загадки та скоромовки.

“Посібник “Грайлик” розраховано на дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Упродовж 35 років ми з чоловіком збирали матеріали в українських селах під час експедицій у різні регіони. Там, де ще збереглася традиційна народна спадщина, яку українцям необхідно знати й розуміти. Сьогодні фонограмархів нараховує близько 5 тисяч пісень”, - розповіла Марія Пилипчак, авторка рукопису. Вона є художнім керівником дитячого фольклорного ансамблю “Цвітень” при хорі імені Григорія Верьовки.

“Смаки сучасних дітей визначатимуть рівень нашої культури завтра”

Видання “Грайлик” позитивно оцінили керівники фольклорних гуртів, дитсадків, учителі молодших класів. Адже там зібрано й систематизовано найкращі взірці дитячого фольклору. Перевидати збірник Марії Пилипчак допоміг Благодійний фонд “МХП-Громаді”.

“Згідно з вимогами, в музеї має бути два входи. Через відсутність одного частина екскурсій була обмежена для відвідування. Ми постійно шукали меценатів. Торік улітку Благодійний фонд “МХП-Громаді” профінансував будівництво вхідної групи”, - розповідає директор історико-культурного заповідника Владислав Чабанюк.

“У Фонді розуміють значення культурної спадщини для майбутніх поколінь українців. Бо ж смаки сучасних дітей визначатимуть рівень нашої культури завтра. Ми провели презентації книжки, попит на неї зріс у рази. Фонд розіслав посібники вузам, музичним школам, дитячим осередкам”.

“

Марія Пилипчак,
авторка “Посібник “Грайлик”

Збереження культурної спадщини є головною метою як Благодійного фонду “МХП-Громаді”, так і кожного українця. Адже під час повномасштабної війни ми переконалися, що ворог хоче знищити все українське - музеї, культурні осередки, українську літературу, підручники, повертає радянські назви вулиць і населених пунктів.

“Сьогодні ми не маємо права втратити цю важливу частину історичного пазла нашої самоідентифікації. Тому розвиток локальних культурних обʼєктів - одна з можливостей зберегти нашу історію для майбутніх поколінь”, - підсумувала Тетяна Волочай.

Матеріал підготовано за підтримки

Над спецпроєктом працювали:

Тетяна ПОРХУН Літредакторка
Олена ПЕТІК Коректорка
Рада КІШКА Дизайн та верстка

Мирослава БОНДАРЕНКО Редакторка
Любов КАРНАРУК Авторка
Юлія ІЛЬЧЕНКО Продакшн