Т.П. Глушко ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ НАЦІЇ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ КОНТЕКСТ Монографія Київ Видавництво НПУ ім. М.П. Драгоманова 2015 ББК 71.0:65 Г-55 УДК 130.2:33 Рекомендовано до друку Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (Протокол № 7 від 8 грудня 2015 р.) Рецензенти: Возняк В.С. – доктор філософських наук, професор, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри філософії імені професора Валерія Григоровича Скотного. Карпенко К.І. – доктор філософських наук, професор, Харківський національний медичний університет, професор кафедри філософії. Сторожук С.В. – доктор філософських наук, доцент, Національний університет біоресурсів і природокористування України, доцент кафедри філософії. Шубравська О.В. – доктор економічних наук, професор, заслужений економіст України, Інститут економіки та прогнозування НАН України, завідувач відділу. Глушко Т.П. Економічна теорія нації: соціально-філософський контекст: Монографія / Т.П. Глушко. – К.: Видавництво НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2015. – 298 с. – Бібліогр.: С. 274-298. Монографія присвячена основним ідейним засадам економічної теорії нації як окремого напряму досліджень у галузі економічного націоналізму. Авторка пропонує звернутися не лише до історичних витоків досліджуваного феномену, але і до обгрунтування його стратегічних переваг в умовах глобалізаційних процесів. Запропоновано авторське бачення щодо визначення основних структурних компонентів економічної теорії нації в умовах сучасного українського суспільства. Книга розрахована на наукових працівників, викладачів, аспірантів, студентів філософських та економічних факультетів, а також всіх, хто цікавиться тенденціями розвитку сучасної соціально-філософської думки, а саме філософії економіки в цілому та економічного націоналізму зокрема. ISBN 978-966-931-059-0 © Глушко Т.П., 2015 © Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, 2015 Tetiana Hlushko ECONOMIC THEORY OF A NATION: SOCIO-PHILOSOPHICAL CONTEXT Monograph Kyiv Publishing House of Dragomanov National Pedagogical University 2015 Recommended for publication by the Academic Council of Dragomanov National Pedagogical University (Protocol № 7 of December 8th, 2015) Reviewers: Voznyak V.S. – Dr. of Philosophic Sciences, Professor, Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University, The Head of Chair of Philosophy named after Professor Valeriy Hryhorovich Scotniy. Karpenko K.I. – Dr. of Philosophic Sciences, Professor, Kharkiv National Medical University, Professor of the Chair of Philosophy. Storozhuk S.V. – Dr. of Philosophic Sciences, Docent, National University of Life and Enviromental Sciences of Ukraine, Docent of the Chair of Philosophy. Shubravska O.V. – Dr. of Economic Sciences, Professor, Honored Economist of Ukraine, Institute for Economics and Forecasting NAS of Ukraine, Head of department. Tetiana P. Hlushko Economic Theory of a Nation: Socio-Philosophical Context: Monograph (in Ukrainian language) / T.P. Hlushko. – Кyiv: Publishing House of Dragomanov National Pedagogical University, 2015. – 298 p. – Bibliography: P. 274-298. The monograph is devoted to the basic ideas and principles of economic theory of a nation as a special field of economic nationalism researches. Author proposed not only the investigation of historical sources to economic theory of a nation, but also the confirmation of its strategic advantages in the context of globalization processes. It is also given a highlights on author’s vision of identification the key structural components in the economic theory of a nation under conditions of contemporary Ukrainian society. The book is intended for scientific workers, researchers, students of philosophic and economic faculties, as well as anyone interested in modern trends in the sphere of socio-philosophical thought, especially in philosophy of economy as a whole and more precisely in economic nationalism. ISBN 978-966-931-059-0 © Tetiana Hlushko, 2015 © Dragomanov National Pedagogical University, 2015 ЗМІСТ Передмова…………………….………………………………………………………..4 РОЗДІЛ І Економічний націоналізм як теоретична основа становлення ідеї економічної нації……………………………………………………………………………………...8 РОЗДІЛ ІІ Економічна теорія нації як актуальна складова сучасного філософського дискурсу………………………………………………………………………………..51 РОЗДІЛ ІІІ Економічні міфи та симулякри Посмодерну: неолібералізм та феномен «фінансової цивілізації»………………………………………………………………98 РОЗДІЛ ІV Інновативність як аксіологічна парадигма ефективного поступу економічної нації та її онтологічний базис……………………………………………………………..157 РОЗДІЛ V Соціальна трансформація українського суспільства як економічної нації………215 Висновки…………………………………………………………………………….268 Література…………………………………………………………………….……..274 3 ПЕРЕДМОВА Нація житиме, допоки житиме її національна економіка Ернст Заграва Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути В’ячеслав Липинський В умовах глобалізаційних процесів, звернення до дослідження феномену нації, на перший погляд, може видатись досить неоднозначним. Однак, не варто забувати, що, по-перше, саме нації виступають у якості суб’єктів глобалізаційних процесів і, по-друге, ідея нації в контексті соціальної практики не суперечить принципам постмодернізму як провідного напряму сучасної філософії. Власне суттєвими домінантами останнього є якраз множинність, локальність та децентралізація на противагу модерним ідеям єдності, загальності та централізації. Таким чином, постмодерний плюралізм цілком закономірно сприяє розвитку національно орієнтованих економічних аксіологій, але вже на принципово новому теоретико-практичному рівні. Сучасні тенденції загальноцивілізаційного поступу спричиняють, на наш погляд, формування нового типу нації, ідентифікація котрої конституюється вже у системі координат глобалізму. Йдеться про глобалізовану націю, як специфічний феномен постмодерного світу, адже із закінченням модерної епохи нація як феномен не зникає, вона трансформується, набуваючи додаткових якостей та рис. Більше того, історичний досвід економічної діяльності засвідчує, що саме ті країни, котрі напрацювали якісну модель національно орієнтованої економіки виявляються найбільш пристосованими до формування ефективної економічної політики в умовах глобалізованого світу. З огляду на те, що йдеться про феномен економічної нації, провідним засобом аналізу такого феномену цілком закономірно стає філософія економіки. Остання на сьогодні є важливим теоретико-практичним засобом як організації соціально-економічного простору, так і його продуктивного аналізу, а отже може функціонувати і у якості соціальної методології, придатної для визначення напрямів формування економічної нації. З позицій філософсько-економічного аналізу сучасну націю цілком доцільно позиціонувати як відкриту економічну систему, що продукує як власні економічні інтереси, так і стратегії їх впровадження та узгодження з економічними інтересами інших націй у межах глобального простору. Варто відзначити, що в наш час сформовано цілий спектр теорій нації, у межах яких застосовано різнорідні критерії щодо їх становлення та розвитку. 4 Однак найбільш відомими та пливовими є наступні: історична (Г. Гегель), політична (Г. Гроцій), етнічна (М. Новак, Е. Сміт), культурологічна (К. Реннер) та психологічна теорія нації (О. Бауер). Тоді як економічна теорія нації (Ф. Ліст) залишається найменш дослідженою та найменш систематизованою складовою сучасного філософського дискурсу. На наш погляд, така ситуація не сприяє цілісному осмисленню важливих вимірів економічного націоналізму, особливо в умовах сучасних пострадянських країн, котрі все ще перебувають у стані пошуку власної соціальної ідентичності на фоні глобалізаційних процесів. Разом з тим, досить часто звучать думки щодо необхідності своєрідного соціально-економічного конформізму, а отже і суттєвого нівелювання націоналістично орієнтованого економічного світогляду задля повноцінного залучення суспільства у глобалізаційні процеси. Але чи дійсно такий підхід є продуктивним? Чи може суспільство ефективно інтегруватися в економічні та політичні процеси глобалізованого світу без попередньої реалізації потенціалів національної економіки? Ці питання є надзвичайно актуальними не лише для сучасної України, але і для багатьох інших країн світу, які на даний момент, з тих чи інших причин, не досягли високих показників у розвитку національних економічних систем. Саме тому у межах пропонованого дослідження значну увагу зосереджено на змістовних аспектах економічного націоналізму як теоретичної основи формування економічної теорії нації. Зокрема пропонується розгляд змістовної специфіки даного феномену, а також основних структурних вимірів економічної теорії нації та можливостей її реалізації в умовах глобалізаційних процесів сучасності. Основну увагу зосереджено здебільшого на потребах та проблемах сучасного українського суспільства як такого, що гостро потребує формування власної економічної ідентичності як ідентичності другого порядку, або, так званої вторинної ідентичності. Саме остання є необхідною умовою формування монолітної поліетнічної нації. Здебільшого аналіз феномену вторинної ідентичності притаманний етнополітологічним дослідженням, де остання конституюється у систенмі політичних координат. Наше ж завдання полягає в тому, щоб продемонструвати перспективу конституювання вторинної ідентичності на рівні економічної свідомості суспільства як такої, що здатна до екстерналізації нових форм соціальності на кшталт економічної нації. До того ж, варто відзначити, що сучасний етап розвитку європейської соціально-філософської думки в глобальних масштабах приділяє досить відчутну увагу як феномену економічного націоналізму, так і проблемі існування націй в епоху глобалізму. 5 Однак, економічна теорія нації, у якості самостійного дослідницького концепту, фігурує у дослідженнях не надто часто, такі розвідки не мають сьогодні системного характеру і являють собою поодинокі аналітичні спроби осмислення сутності даного феномену та його соціально-практичного значення. Тому ми прагнемо систематизувати основні етапи становлення даного теоретичного концепту та визначити пріоритети залучення існуючого теоретичного доробку у дослідницький контекст сучасності. Окреслення історичної послідовності та систематизація уявлень щодо економічних підвалин націоналізму, дозволили нам дійти відповідних висновків не лише щодо теоретичної, але і щодо соціальнопрактичної актуальності дослідження економічної теорії нації та самого феномену економічної нації як такого. Такий дослідницький ракурс дозволяє визначити пріоритети економічного поступу українського суспільства в умовах сьогодення та вибудувати теоретичну модель економічної нації з її структурними особливостями та функціональними аспектами саме для сучасного українського соціуму. На наш погляд, це дозволить визначити націотворчий потенціал економічної свідомості нашого суспільства та модель його можливої реалізації у сучасних умовах. Важливим аспектом, у даному теоретичному руслі, стає аналіз можливостей та основних напрямів соціальної трансформації сучасного українського суспільства. Не останнє місце у межах такого дослідження відграє і роль еліт у процесі становлення економічної нації як новітнього суб’єкта соціальних перетворень. Відповідно, пошук ефективних альтернатив соціально-економічного розвитку українського суспільства, в умовах сучасної ситуації, стає цілком закономірним наслідком, враховуючи ті кризові явища, що характерні як сучасній неоліберальній парадигмі економічного мислення в цілому, так і «стратегії» соціально-економічного конформізму, як формі наслідування цієї економічної ідеології, що, на жаль, притаманна нашому суспільству. У такий спосіб, варто наголосити і на потребі перегляду неоліберальної парадигми з точки зору її дійсної ефективності для економічного простору сучасних націй. Відсутність самобутніх тенденцій у вирішенні стратегічних аспектів соціально-економічного розвитку більшості сучасних країн спричиняє суто відтворювальну і тому непродуктивну модель економічного поступу. Крім того, у сучасних умовах необхідно сформувати програму саме економічного розвитку, а не «програми заощаджень», оскільки заощадження без розвитку реального економічного сектора країни не є конструктивним засобом вирішення економічних проблем і, відповідно, такий підхід становить структурну помилку у сфері соціально-економічного мислення. Тому основний акцент дослідження ми 6 зосереджуємо на економічному інтересові суспільства та його спроможності закладати підвалини духовної єдності на рівні осмислення своєї самоідентичності як економічної нації. Таким чином, на основі систематизації та вдосконалення попередніх доробків у царині економічного націоналізму, а також авторських ідей та розробок, ми пропонуємо виклад основних аспектів формування економічної теорії нації, як цілісного дослідницького напряму у сучасній філософії. Ціль даної теоретичної розвідки полягає у посиленні уваги до феномену економічної нації, історії та специфіки формування даного концепту, а також причин сучасної неуваги до неї, а отже і розкриттю основних її особливостей та переваг над іншими теоріями нації. Разом з тим, запропонована теорія не передбачає догматичності або остаточної завершеності, а орієнтує на діалектичне переосмислення соціально-економічних домінант у перспективі тут-буття тієї чи іншої нації, що здатна до активного соціально-економічного самовизначення. 7 РОЗДІЛ І ЕКОНОМІЧНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ ЯК ТЕОРЕТИЧНА СТАНОВЛЕННЯ ІДЕЇ ЕКОНОМІЧНОЇ НАЦІЇ ОСНОВА Щоб зрозуміти причини процвітання Європи та Америки, потрібно вивчати стратегію і тактику тих, хто цей розвиток створював, а не поради їх забудькуватих послідовників Ерік Райнерт Сучасна соціально-філософська традиція, як у її західному, так і пострадянському варіантах, продовжує досить активно вивчати ідеї економічного націоналізму, однак системному вивченню феномену економічної нації на даному етапі приділено все ще недостатньо уваги. При цьому у західному соціальнофілософському дискурсі дана проблематика представлена значно ширше. У сучасному ж україномовному дискурсі превалює, як правило, політична теорія нації, спроби впровадження якої в українському суспільстві спричинили досить неоднозначні результати. Саме тому, на наш погляд, в умовах сьогодення більш суттєву увагу варто було б звернути саме на економічну теорію нації, адже соціально-філософській думці в досить багатьох її історичних інваріантах вдалося обгрунтувати основоположність саме економічних чинників для ефективного розвитку соціальної системи. Власне, за умови відсутності настанов продуктивного розвитку національної економічної системи та без врахування особливостей її становлення виникає ситуація, коли глобалізація «вириває» окремі країни з їхнього «історичного часу» та штучно нав’язує невластиві їм інститути, відносини і системи цінностей1. Подібна траекторія соціального поступу вже тривалий час спостерігається в нашій країні, а її непродуктивність вже не викликає сумнівів. Така ситуація спонукає до відповідних міркувань не лише філософів, але і провідних науковців у галузі економіки. Так, особливого звучання набуває актуалізація потреби становлення нової парадигми економічного розвитку, котра буде усвідомлюватися та сприйматися в локальному вимірі, тобто на рівні окремої країни2. Саме такий підхід дасть нам можливість позиціонувати націю у якості громадсько-духовної господарської єдності. До того ж, в умовах світу, що глобалізується, саме економічні чинники набувають особливого стратегічного значення. Як засвідчує соціальна практика, Вульфсон Б.Л. Актуальные проблемы воспитания в условиях глобализации и встречи культур. – М.: НОУ ВПО Московский психолого-социальный институт, 2009. – С. 11. 2 Геєць В.М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку: монографія / В.М. Геєць. – К.: Інститут економіки та прогнозування НАН України, 2009. – С. 56. 1 8 найбільш конструктивних соціально-економічних наслідків в умовах глобалізаційних процесів можуть досягти лише країни з чітко вираженою націоналістичною настановою. Як відзначають провідні сучасні дослідникиекономісти, «національна держава має залишатися домінантною у суспільних трансформаціях»3. Більше того, зважаючи на кризу демократії у глобальних масштабах, коли політично ангажовані ліберальні теорії поступово вичерпують свій ресурс, економічна складова політичних процесів знову виходить на перший план. Сучасна економіка змінює свій внутрішній зміст і починає проявляти себе не тільки як спосіб господарювання, але і як домінуюча система управління суспільством. В результаті чого звичні геополітичні імперативи поступаються місцем реаліям геоекономічним4. В умовах, коли у будь-якому сучасному суспільстві економіка являє собою одну з найбільш базових і перманентно мінливих сфер людського спілкування 5, поступово формується так звана епоха геоекономіки6. Саме тому економіку сьогодні позиціонують і як політику, і навіть як ідеологію епохи, що наступає. Відповідно, реконцептуалізація економічних аспектів соціальної організації та економічного націоналізму зокрема, стає одним із найбільш актуальних напрямів сучасних філософсько-економічних досліджень. Так, німецький дослідник К. Хюбнер наголошує, що будь-яка економіка відзначена печаткою національного духу7. Національний економічний дух, що трансформується в економічний націоналізм відслідковується і у дослідженні М. Продума, який наголошує, що українська нація має стати нацією золотих комірців, тобто тих, хто на відміну від менеджерів та виконавців продукує новітні ідеї соціальної організації та цивілізаційного розвитку, хто «володіє передовими ідеями та знаннями» 8. Однак, проект нації золотих комірців так і залишився проектом, а країна взяла курс на стратегію «наздоганяючого розвитку», продовживши в межах самостійного державництва логіку радянського штибу, максимально наближену за своїми ідеологічними настановами до логіки економічних міркувань періоду «холодної війни». На сьогодні наслідування Україною завідомо неефективних стратегічних принципів дається взнаки в усіх важливих сферах суспільного Геєць В.М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку: [монографія] / В.М. Геєць. – К.: Інститут економіки та прогнозування НАН України, 2009. – С. 128. 4 Неклесса А. Pax oeconomicana: гэоэкономическая система мироустройства [електроний ресурс] // Режим доступу: http://www.archipelag.ru/geoeconomics/osnovi/universe/system/ 5 Фукуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию. – М.: Ермак, 2004. – С. 19. 6 Тоффлер Э. Война и антивойна. Что такое война и как сней бороться. Как выжить на рассвете ХХІ века. – М.: Транзиткнига, 2005. – С. 43. 7 Хюбнер К. Нация: от забвения к возрождению / пер. с нем. А.Ю. Антоновського. – М.: Канон+, 2001. – C. 167. 8 Продум М. Нація золотих комірців: психоінформаційна концепція України. – Тернопіль: Мандрівець, 1994. – C. 137. 3 9 життя. Тоді як для нашої країни більш ефективною була б стратегія збереження цінностей приватної ініціативи та приватної власності, але під контролем націїдержави9. Варто відзначити, що політична компетентність суспільства на глобальній «шахівниці»10 сучасного світу значною мірою визначається мірою ефективності задіяної економічної стратегії. Досі неусвідомленим на рівні соціально-політичного мислення залишається той факт, що у процесі формування національної свідомості громадян, їхньої економічної відповідальності перед суспільством, слідування наздоганяючій стратегії є абсолютно непродуктивним та ірраціональним, при чому ірраціональним саме в негативному сенсі. Як влучно відзначив один із сучасних аналітиків, якщо паралельно перестають нормально функціонувати політична та економічна системи, це сигналізує про прийдешню зміну парадигми 11. Усвідомлення даного факту є необхідною, але на жаль, ще недостатньою умовою для трансформації економічного світогляду. Зважаючи на специфіку поступу сучасної цивілізації, неможливо не враховувати глобалізаційні аспекти реалізації економічної теорії нації. Більше того, потреба її формування та втілення значною мірою і обумовлена саме глобалізаційними процесами, адже одним із спонукальних імпульсів до її дослідження є усвідомлення однобічного погляду на перспективи наздоганяючого розвитку, що орієнтований виключно на глобалізаційний економічний вектор. Варто враховувати, що «тільки знання, яке роз’їдає страшенна воля до влади, може воліти видавати за істину свідому однобічність» 12. Пошук серединного шляху між цими крайнощами спонукає нас до аналізу їх можливої взаємодії та основних принципів її втілення. Однак, на наш погляд, акцент має ставитися саме на реалізації національного економічного інтересу суспільства у тому чи іншому зовнішньополітичному дискурсі, відкриваючи у такий спосіб основи для формування нового типу суспільства. Відповідно, у межах дослідження особливостей та соціально-практичної доцільності національно орієнтованих стратегій економічного поступу, розглянемо специфіку економічного націоналізму та спробуємо виокремити в його межах концепт економічної теорії нації. Наголосимо, що особливість даного підходу полягає у спробі відновлення уваги до деяких постулатів філософсько-економічної думки попередніх століть, Мирон-Орлик Д. Ідея і чин України. Нарис ідеологічно-політичних основ українського націоналізму. – К.: Українська видавнича спілка, 2001. – С. 179. 10 термин введено у вжиток З. Бжезинським 11 Сигал Е. После нас хоть утопия // Комерсантъ. Деньги. – № 38 (845) від 26.09 – 02.10. 2011. – С. 69. 12 Слотердайк П. Критика цинычного розуму / П. Слотердайк; пер. з нім. А. Богачов. – К.: Тандем, 2002. – С. 110. 9 10 які в силу деяких причин досить тривалий час майже не досліджувались. Особливо важливим це є у контексті розвитку пострадянської філософської традиції та вагомих сучасних розвідок, результативні виміри котрих далеко не завжди враховуються на рівні соціальної практики у соціальному просторі сучасної України. Перш за все, доречно згадати відому роботу сучасного норвежського дослідника Е. Райнерта, у межах якої наголошується, що бідні країни залишаються бідними саме з тієї причини, що кожна з багатих країн, перш ніж перейти до впровадження стратегії вільного ринку, пройшла шлях повномірного державного регулювання та захисту внутрішнього ринку у процесі нарощування його потенціалу. Саме тому жодна з бідних країн не є спроможною досягти хоч якогось економічного ефекту в обхід такого ж етапу у своєму становленні. Зокрема, дослідник наголошує, що необхідно дивитись на розвиток об’єктивно, тобто як на наслідок свідомої та рішучої політики 13, адже «потрібно думати про системні та довгострокові результати наших дій» 14. Саме таку точку зору відстоювали і класики економічного націоналізму. Загалом до творцiв економічного націоналізму вiдносять трьох авторiв – німецького економіста та суспільного діяча Фрідріха Лiста, а також послідовників його ідей у російській соціально-економічній традиції – графа Сергія Вiтте та відомого вченого Дмитра Менделеєва. Власне, граф Вітте називає Ф. Ліста ідейним попередником канцлера О. фон Бісмарка і наполягає на тому, що саме Ф. Ліст заклав теоретичне підґрунтя економічної продуктивності господарського життя не лише німецької, але і будь-якої іншої нації як такої. У такий спосіб, основоположником цілісної концепції економічного націоналізму, як основи формування ідеї національної економічної спільності, а отже і основоположником економічної теорії нації вважається представник континентальної традиції в економічній науці – Фрідріх Ліст15. Висвітлимо деякі концептуальні соціально-філософські аспекти його досліджень. Ф. Ліст заклав підвалини економічного націоналізму у своїй роботі «Національна система політичної економії, міжнародної торгівлі, торгова політика й німецький митний союз»16. Теоретична цінність його роботи для соціальної філософії в цілому та для філософії економіки зокрема полягає, перш за все, у впровадженні у науковий обіг двох важливих соціально-економічних ідей. По-перше, це ідея нації як особливого суб’єкта господарської практики та Райнерт Э. Как богатые страны стали богатыми, и почему бедные страны остаются бедными/ пер. с англ. Н. Автономовой; под ред. В. Автономова. – М.: ГУВШЭ, 2011. – С. 21. 14 Там само, С. 27. 15 Levi-Faur D. Economic nationalism: from Friedrich List to Robert Reich // Review of International Studies, 1997. – Issue 23. – Р. 360. 16 Лист Ф. Национальная система политической экономии / Фадеев В.А. (сост.). – М.: Европа, 2005. – 382 с. 13 11 теорії. І, по-друге, ідея розвитку продовольчих сил у якості основного джерела національного благоустрою. За свідченням В. Кондзьолки, саме Ф.Ліст дав визначення «економічній нації» як об’єднанню людей на одній території для захисту своїх інтересів. Він вважав, що саме «національна економіка творить націю», а економічна могутність стає передумовою політичної сили та впливу цієї нації. Варто відзначити, що саме положення про регульовану національною державою ринкову економіку справили відчутний вплив на економічний і політичний розвиток США, Італії, Чехії, Індії, Японії17 [виділено нами – Т.Г.]. Власне унікальність запропоноваї Ф. Лістом теорії полягала в тому, що «лістіанська економічна схема прагнула поєднати найоптимальніші методи планової, тобто регульованої, та ринкової економік» 18. Важливо, що автор економічної теорії нації не заперечував продуктивності міжнародної економічної співпраці, але наголошував при цьому на безпідставності космополітизму, який не визнає сутності націоналізму і не приймає в розрахунок національних інтересів. Дослідник вказує на руйнівну природу партикуляризму та індивідуалізму, які не розуміють природи суспільної праці19. На цьому фоні Ф. Ліст також вводить у вжиток таке поняття як «економічне виховання нації», що відігріє, на його погляд, ключову роль поряд із інтелектуальним та політичним вихованням. Отже, введення категорії «нація» у сферу економічної науки стало суттєвою особливістю «лістіанства»20. Нація тут розумілася у якості основи економічних взаємовідносин між державами і протиставлялася як окремим підприємцям, так і суспільним класам. Нацією Ф. Ліст називає «сукупність усіх господарюючих суб’єктів, що населяють країну, протиставляючи їхні економічні інтереси зовнішнім, і, пропонує способи їх оптимального забезпечення» 21. У такий спосіб, Ф. Ліст пропонує досить специфічне визначення нації, вживаючи у якості основного критерію не етнічне походження, а саме господарсько-економічні чинники, належність до господарської системи тієї чи іншої країни. При цьому акцент робиться саме на спільному економічному інтересові суб’єктів господарської діяльності всередині країни, їхньому приорітетові перед інтернаціональними економічними інтересами світового капіталу, які є зовнішніми для країни. Кондзьолка В. Економічний націоналізм як складова національної ідеї [електронний документ] // Режим доступу: http://zgroup.com.ua/article.php?articleid=3278 18 Там само 19 Лист Ф. Национальная система политической экономии / Фадеев В.А. (сост.). – М.: Европа, 2005. – С. 151. 20 Панченко В. Вітте: хороший-поганий націоналіст Російської імперії [електронний документ] // Режим доступу: http://pvg.in.ua/article/main-pr/116.html 21 Зубарев А. Фридрих Лист, который опять современен [електронний документ] // Режим доступу: http://www.psylive.ru/articles/6248_fridrih-list-kotorii-opyat-sovremenen.aspx 17 12 Таким чином, теоретична позиція Ф. Ліста якісно відрізнялась як від ліберального капіталізму А. Сміта, так і від марксизму і у свій час становила досить серйозну теоретичну альтернативу обом цим вченням. Разом з тим, ідеї Ф. Ліста дійсно не набули настільки резонансного поширення як роботи К. Маркса і це є ще одним чинником для їх реактуалізації, а також вдумливої деконструкції. Однією із спроб такого перепрочитання внеску обох цих мислителів у розвиток економічних ідей здійснив зокрема американський вчений Р. Шпорлюк22, котрий здійснив співставлення ідей Ф. Ліста та К. Маркса, значною мірою розкривши їхній потенціал в історичній перспективі та продемонструвавши відповідні переваги лістіанства. Ідею нації як економічно об’єднаної спільноти Ф. Ліст вводить для обґрунтування доктрини економічного протекціонізму, напротивагу ліберальному космополітизму, котрий не враховував економічної роз’єднаності націй та розглядав їх фактично як єдиний, цілісний конгломерат 23. Лібералізм з його ідеєю економічної свободи не брав до уваги окремі суспільні утворення із власними економічними інтересами, якими є нації/держави – котрі мають неоднорідну економічну потужність та різнорідні економічні інтереси. З точки зору Ліста, економічні ідеї лібералізму будуть мати сенс тоді і тільки тоді, коли економічна потужність націй буде співмірною. Недотримання цієї вимоги спричиняє ситуацію підпорядкування економічного потенціалу націй тій із них, яка володіє найбільш потужним економічним потенціалом. Тому кожна нація має прагнути до відповідного рівня розвитку економічної культури суспільства, що могла б уможливити економічне єднання у майбутньому. Потрібно відзначити, що Ф. Ліст веде мову про протекціонізм як такий підхід, що є застосовним, перш за все, для «індустріального виховання нації», що особливо імпонує нам у контексті ситуації сучасної України, котра не пройшла стадію індустріалізації у повній мірі і має на сьогоднішній день досить складну – як структурно, так і амортизаційно – ситуацію в індустріальному секторі національної економіки. Крім того, дослідник розглядає протекціонізм як такий, що має певні межі – він актуальний лише доти, доки індустрія не набуде економічного статусу, котрий дозволить їй витримувати іноземну конкуренцію. Протекціонізм Ліста, є, на його думку, засобом наближення народів до єднання, але сформованим на більш справедливих засадах, він являє собою перехідну систему, що стає для Ф. Ліста обумовленим тогочасними обставинами підходом 24. Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм: Карл Маркс проти Фрідріха Ліста / пер. з англ. Г. Касьянов. – К.: Основи, 1998. – 479 с. 23 Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений / пер. с фр. – М.: Экономика, 1995. – С. 214. 24 Там само, С. 220. 22 13 Національна політична економія Ліста сприяла вкоріненню у економічній свідомості німців ідеї монолітної економічної нації, котра надала їй суттєвої господарської потужності, сформованої на засадах солідарності інтересів у сфері розвитку індустріального сектору. У такий спосіб Ф. Ліст «сформував завдання щодо створення умов для економічного прогресу»25. Як бачимо, основоположник теорії економічного націоналізму не заперечує можливості ефективної міжнародної економічної співпраці, але при цьому наполягає на безпідставності економічного космополітизму, котрий не бере до уваги національні економічні інтереси суспільства та держави. Подібний космополітизм є, на його думку, наслідком недостатньої міри розуміння суттєвих особливостей економічних процесів. Досить показово, що сучасні економісти починають поступово доходити висновків про те, що для країн наздоганяючого розвитку економічний націоналізм кінець-кінцем є неуникним, оскільки без нього годі сподіватися подолати економічну відсталість. Для таких країн Ф. Ліст буде актуальним завжди, так як і А. Сміт для лідерів світової економіки 26. Адже Ф. Ліст вважав, що сила держави полягає саме в її потужному економічному розвитку. Більше того, виявляється, що Ф. Ліст наполягав на безпосередньому фундаментальному взаємозв’язку між економікою та культурою суспільства. Дослідник вбачав у економіці досить потужний потенціал, що здатен постати у якості основи для об’єднання нації 27. Він наголошував, що «без національної єдності, без національного розподілу праці і без національної кооперації виробничих сил нація ніколи не зможе досягти високого ступеня благоустрою та могутності або забезпечити собі надійне володіння своїми інтелектуальними, соціальними та матеріальними багатствами»28. Ще одним суттєвим моментом є те, що саме «Ф. Ліст наголошував на важливості розвитку усіх без виключення економічних галузей, на відміну від прибічників теорії вільної торгівлі»29. З точки зору дослідника, держава, що здатна виробляти лише один вид продукції, приречена з часом на фінансову катастрофу. Той самий результат, за Лістом, очікує і ті держави, які не будуть здійснювати вкладення капіталу в розвиток інтелектуальних ресурсів. Більшість дослідників наполягають, що саме це застереження змусило російського Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений / пер. с фр. – М.: Экономика, 1995. – С. 227. Зубарев А. Фридрих Лист, который опять современен [електронний документ] // Режим доступу: http://www.psylive.ru/articles/6248_fridrih-list-kotorii-opyat-sovremenen.aspx 27 Панченко В. Вітте: хороший-поганий націоналіст Російської імперії [електронний документ] // Режим доступу: http://pvg.in.ua/article/main-pr/116.html 28 Лист Ф. Национальная система политической экономии / Фадеев В.А. (сост.). – М.: Европа, 2005. – С. 33. 29 Панченко В. Вітте: хороший-поганий націоналіст Російської імперії [електронний документ] // Режим доступу: http://www.exp21.com.ua/arhiv/77/77-2.htm 25 26 14 послідовника ідей Ф. Ліста – графа С. Вітте – приділяти особливу увагу сфері освіти та науки. Однією з провідних ідей Ф. Ліста є впровадження та відстоювання у національній економіці політики протекціонізму у якості головної умови захисту економічної могутності країни, оскільки досить часто «сильні країни починають вимагати відкритості, заниження усіх бар’єрів, що дозволяє їм вилучати додаткову вартість із слабких країн» 30. Саме тому ідея економічного протекціонізму пронизує всю його концепцію. Його погляди були покликані до життя тим, що реалізація ідеї національної єдності Німеччини в політичній площині була на початку ХІХ ст. надзвичайно важливою, оскільки остання являла собою роздріблену систему територій з різними тарифами та митами. А у контексті торгових відносин з більш потужною Британією існувала актуальна потреба захисту національних економічних інтересів. Тому основною метою Ф. Ліста було випрацювання такої системи господарських заходів, котрі дозволили б створити ефективну систему взаємодії з економічно більш розвиненою країною. Ідея полягала у збереженні власної економічної ідентичності німецьких земель та запобіганні їхньої трансформації в економічний придаток Британської системи господарювання. Оскільки існувала потреба збереження господарського та промислового суверенітету як основи національної незалежності Німеччини в досить скрутній ситуації «наступу» британського ринку, Ф. Ліст взявся за розробку відповідної економічної стратегії. Одним із важливих елементів такої стратегії була ідея формування так званого митного союзу, «аналог» котрого так активно пропагувався до останього часу Російською Федерацією на теренах пострадянських країн. За останнє десятиліття увага до теорії Ф. Ліста у нашого північного сусіда зросла досить суттєво. Ідея митного союзу запозичена саме із його досліджень. Однак суттєва відмінність полягає в тому, що у німецького дослідника мова йшла про економічно обгрунтовану уніфікацію митних тарифів у межах кількох національних територій (Австрії, Німеччини та Прусії), об’єднання потенціалу котрих було спрямоване на синергійний ефект – формування єдиної, монолітної економічної системи, здатної протистояти зовнішньому економічному поглинанню з боку такого економічного агента як тогочасна Британія. У тогочасних геополітичних умовах ця ідея була дійсно продуктивною і досить ефективно спрацювала. Фадеев В.А. Теория хозяйственного суверенитета // Лист Ф. Национальная система политической экономии / Фадеев В.А. (сост.). – М.: Европа, 2005. – С. 4. 30 15 Ідея економічного об’єднання територій та подолання тарифних неузгодженостей – формування одноманітного тарифу, тобто митного союзу, котрий був остаточно реалізований на територіях Німеччини у 1834 році (за виключенням Австрії) – передбачав протекціоністські заходи проти іноземної конкуренції. Однак, в умовах сучасного світу, звичайне калькування цієї стратегії, мало того, що хибує на неоригінальність, так ще і на цілковиту архаїчність в умовах множинності векторів сучасних глобалізаційних процесів. Теперішня ситуація є набагато складнішою, більш комплексною і тому вимагає ще більш креативних рішень, ніж просте запозичення економічної стратегії початку ХІХ століття. Як відзначає більшість дослідників лістіанства, обгрунтування Ф. Лістом системи економічного протекціонізму напротивагу ліберальній вільній торгівлі було історично обумовленим 31. Згідно з поглядами німецького мислителя, у випадку коли у межах економічної стратегії світова економіка розглядається як сукупність економік різних країн, тоді мова йде про «політичну економію», а якщо ж, за А. Смітом, вважати, що економічний простір являє собою універсальну цілісність (глобальність), тоді мова йде вже про «космополітичну економію»32. До суттєвих недоліків такої моделі економічної взаємодії суспільств із сучасної точки зору варто, наприклад, віднести той історичний факт, що ідеологи необмеженої свободи торгівлі час від часу домовлялися щодо виправдання «опіумних війн», перша з яких була розв’язана Англією проти Китаю, де формула «laissez faire» прикривала свободу наркоторгівлі33. Основні аргументи критики Ф. Лістом економічного лібералізму аналізує також сучасний ізраїльський дослідник Д. Леві-Фор, котрий підсумовує свої висновки наступним чином: він вважає, що такої критики джерелами є, по-перше, необмежений космополітизм, котрий не визнає принципів націоналізму і не бере до уваги його інтереси; по-друге, «мертвий» матеріалізм, котрий у всьому головним чином рахується лише з міновою цінністю речей, не беручи до уваги психологічних та політичних, а також теперішніх та майбутніх інтересів та виробничих сил нації; і, по-третє, дезорганізований партикуляризм та індивідуалізм, котрий ігнорує природу і характер соціальної праці та сутність єднання зусиль заради вищої цілі, буручи до уваги тільки приватний бізнес як такий, що розвивається «сам по собі» в стані вільного обміну із суспільством Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений / пер. с фр. – М.: Экономика, 1995. – С. 213. Панченко В. Вітте: хороший-поганий націоналіст Російської імперії [електронний документ] // Режим доступу: http://pvg.in.ua/article/main-pr/116.html 33 Гловели Г. Лист, Витте и «национальная экономия» в России // Лист Ф. Национальная система политической экономии / Фадеев В.А. (сост.). – М.: Европа, 2005. – С. 13. 31 32 16 тобто з усім людством, як ніби-то не розділеним на окремі національні суспільства34. Загалом, з точки зору Ф. Ліста суттєвими показниками ефективного соціально-економічного розвитку є чітка структура національно орієнтованої економіки, що спирається на ідею митного протекціонізму та потужних торгових оборотів, тобто так званої торгової міці. При цьому, за Ф. Лістом, «вибіркова відкритість може існувати в межах великого економічного континенту, об’єднаного спільними митними кордонами»35, тобто включати в себе декілька держав. Такий підхід дозволяє нам говорити про економічні засади націоналізму як основи формування складної структури, що не передбачає етнічної однорідності і дозволяє ідейно об’єднати певний соціальний простір на основі спільних економічних інтересів, на яких ґрунтуються його міжнародні взаємодії. Саме такі конгломерати дійсно мають, на наш погляд, суттєві перспективи у майбутньому. Аналізуючи теорію Ф. Ліста, варто ще раз зважити на специфіку вживання терміну «національний» по відношенню до економіки, адже дослідник ні в якому разі не наголошує на національній ангажованості економічної сфери. Основним своїм завданням він вбачає критику теорії А. Сміта як такої, що орієнтована на нівелювання особливостей національних економічних життєсвітів. Тобто він не критикує Сміта щодо сутності теорії. Він лише вказує, що його теорія космополітична, що вона в принципі ігнорує національні особливості економічного розвитку різних країн 36. Ф. Ліст одним з перших помітив, що теорія А. Сміта пропагує нав’язування універсальних «природних» законів економічного розвитку у якості загальнозначимих для всіх без винятку країн і, в кінцевому рахунку, така економічна політика виявляється найбільш продуктивною саме для найбільш розвинених країн – в часи Ф. Ліста для Великобританії, сьогодні – для Сполучених Штатів. Тобто, як наголошують сучасні дослідники спадщини Ф. Ліста, останній виступав проти крайнощів ринкового лібералізму, оскільки «з двох відкритих економік найбільший зиск має та, яка першою ступила на цей шлях розвитку, створивши відповідну ринкову інфраструктуру»37. 34 Levi-Faur D. Economic nationalism: from Friedrich List to Robert Reich // Review of International Studies, 1997, Issue 23. – 369-370. 35 Глобалізація і сучасний міжнародний процес. Монографія / за заг. редакцією Б.І Гуменюка, С.О. Шергіна. – К.: Університет «Україна», 2009. – С. 227. 36 Зубарев А. Фридрих Лист, который опять современен [електронний документ] // Режим доступу: http://www.psylive.ru/articles/6248_fridrih-list-kotorii-opyat-sovremenen.aspx 37 Глобалізація і сучасний міжнародний процес. Монографія / за заг. редакцією Б.І Гуменюка, С.О. Шергіна. – К., 2009. – С. 227. 17 На противагу смітівській концепції Ф. Ліст висуває протилежне твердження, а саме, що економіка має бути не «універсальною» схемою, а конкретно-історичною наукою про конкретні інтереси та конкретну економічну практику38. Тоді як сьогодні у якості універсальної схеми досить тривалий час пропонувався так званий «економікс», яким намагалися підмінити національну політичну економію у глобальному масштабі. Варто визнати, що цей проект досить успішно зреалізований неоліберальною ідеологією від економіки. За Ф. Лістом же, продуктивна трансформація національного господарства у світовий ринок має відбуватись через проміжний етап, так званий «митний союз», коли держава контролює процес реформ на основі протекціоністських заходів, підтримуючи у такий спосіб національних виробників39. Дослідник наполягав також, що політичне вдосконалення та могутність нації прямо залежать від її економічного становища і навпаки. Тобто що більше розвивається та вдосконалюється народне господарство нації, тим вона є цивілізованішою та могутнішою40. Ще одним надзвичайно важливим аспектом лістіанської теорії є глибоке переконання мислителя стосовно того, що політична економія «має засновувати своє вчення на досвіді, співвідносити пропоновані нею міри з потребами актуальної дійсності та зі своєрідністю ситуації кожної окремої нації, не упускаючи, в той же час, із поля зору вимог майбутності та всього людства»41 [виділено нами – Т.Г.]. Як бачимо, дослідник дійсно не нівелював космополітичний вектор розвитку економічних процесів як такий. Саме останній і є, з його точки зору, основною метою економічного поступу. Однак, при цьому Ф. Ліст вказує на потребу діалектичного осмислення та врівноваження національного та космополітичного аспектів в економічному житті суспільства. Досить знаково, що Ліст вважав можливим глобальне єднання націй у цілісну, по суті глобальну, економічну систему, але виключно за умови, що нації досягнуть однакового рівня культури та могутності і якщо це загальносвітове об’єднання здійсниться на федеративних засадах. Отже, позиціонуючи націю у якості господарської структури, Ф. Ліст застережував, що країни досягають економічної могутності і процвітання завдячуючи зовсім не доктрині фритредерства, тобто лібералізму, а скоріше завдячуючи доктрині протекціонізму і наполягав на чіткому розмежуванні Зубарев А. Фридрих Лист, который опять современен [електронний документ] // Режим доступу: http://www.psylive.ru/articles/6248_fridrih-list-kotorii-opyat-sovremenen.aspx 39 Глобалізація і сучасний міжнародний процес. Монографія/ за заг. редакцією Б.І Гуменюка, С.О. Шергіна. – К., 2009. – С. 227. 40 Лист Ф. Национальная система политической экономии / Фадеев В.А. (сост.). – М.: Европа, 2005. – С. 31. 41 Там само, С. 24. 38 18 політичної та космополітичної економії. Так, за Ф. Лістом, головним завданням нації є розвиток власних виробничих сил, він вказує на такі приклади, коли нації втрачали свою самостійність і навіть переставали політично існувати головним чином тому, що їхня економічна система не сприяла розвитку та укріпленню їх національності. Згідно з економічною теорією нації Ф. Ліста, політичне вдосконалення та могутність націй знаходяться в прямій залежності, головним чином, від її економічного стану і, разом з тим, що більше розвивається і вдосконалюється народне господарство нації, тим більше звеличується її цивілізація і могутність. Прагнення до подібного звеличення вимагає від суспільства відповідного соціально-економічного виховання нації у руслі обґрунтування доцільності протекційної системи господарювання. У такий спосіб, глобальна інтеграція економічних культур різних націй, з позиції мислителя, є цілком можливою, але в принципово нових порівняно з нашою сучасністю умовах. Адже будь-яка форма економічного домінування однієї нації над іншою є, на думку Ф. Ліста, шляхом до варварства. Така позиція цілком узгоджується з ідею формування світової конфедерації, що власне, по суті, не суперечить ідеї глобалізму як такого, але суперечить домінуючим у сучасному світі глобалізаційним теоріям та практикам їх реалізації. Ф. Ліст вважається також основоположником геоекономічного підходу, зміст якого розкривається у його вченні про автаркію Великих просторів, що ґрунтується на економічній самодостатності територій, де внутрішні зв’язки та обмін утворюють органічну єдність42. Така автаркія являє собою певний конгломерат економічних взаємодій симбіотичного характеру, адже «інтеграція виступає ефективним захистом від недружніх економічних, політичних й ідеологічних інтервенцій з боку світових центрів впливу» 43. У такий спосіб, економічний націоналізм сприяє, на наш погляд, формуванню впливових чинників збереження культурно-цивілізаційної ідентичності. Ф. Ліст, як автор ідеї «виховного протекціонізму», вважав втручання держави в економічне життя суспільства необхідною умовою його ефективного розвитку доти, доки це суспільство не вийде на такий рівень економічного розвитку, котрий буде прийнятним для трансформації закритої економічної системи у відкриту. Однак, в умовах сучасності така форма протекціонізму вже не є надійною засадою ефективного розвитку. Разом з тим, протекціонізм на рівні національної економіки повинен забезпечуватися відповідними соціально Глобалізація і сучасний міжнародний процес. Монографія/ за заг. редакцією Б.І Гуменюка, С.О. Шергіна. – К.: Університет «Україна», 2009. – С. 227. 43 Там само, С. 310. 42 19 орієнтованими заходами, зокрема зростанням виробничого сектору та його якісних показників. До того ж, у сучасних умовах національні економіки мають формувати унікальні, креативні форми економічного протекціонізму, який по своїй суті не суперечитиме логіці глобалізаційних процесів. Відповідно, в сучасних умовах це надскладне соціально-креативне завдання, але потреба його реалізації є вкрай важливою. Сучасні дослідники відзначають, що політика державного протекціонізму досить ефективно спрацювала, наприклад, в Південній Кореї44. Такі приклади засвідчують можливість застосування протекціоністських підходів навіть в умовах пізнього капіталізму. Однак, при цьому варто враховувати і ментальну специфіку корейців та їх технологічний потенціал. Звісно, їхній підхід, як і жоден інший, не може розглядатися як приклад для прямого наслідування. Кожна країна має сформувати власну стратегію економічного розвитку, адже ті стратегії, що вже втілені в життя автоматично втрачають свою актуальність. Тому, ведучи мову про протекціонізм, варто враховувати специфіку країни і відповідним чином визначати міру доцільності того чи іншого протекційного заходу. Разом з тим, услід за С. Вітте варто також наголосити, що грунтовне знайомство з дослідженнями Ф. Ліста є необхідним для будь-якого впливового державного та суспільного діяча45. С. Вітте так само є безпосереднім представником традиції економічного націоналізму та продовжувачем ідей Ф. Ліста у межах Російської імперії, в тому числі і на теренах українських земель. Саме під враженням від робіт Ф. Ліста він пише свою основну роботу – «Національна економія і Фрідріх Ліст». Своє власне обґрунтування економічного націоналізму С. Вітте демонструє наступною тезою: «одні й ті ж економічні положення або висновки, справедливі щодо окремого індивіда, можуть бути цілком помилковими стосовно нації, одні й ті ж економічні положення або висновки, справедливі щодо окремої нації, можуть бути цілком помилковими стосовно людства»46. Як один із російських політичних лідерів кінця ХІХ ст., С. Вітте відомий тим, що фактично організував економічний підйом у своїй країні. Основна його ідея полягала в тому, що саме економічна доктрина Ліста, як одна з важливих основ політики Бісмарка, об’єднала німецьку державу і створила потужну в економічному та політичному вимірах Німеччину. Граф С. Вітте був на той час Геращенко А.Л. Экономика ХХІ: страны, предприятия, человека / Алексей Геращенко. – Харьков: Фолио, 2015. – С. 47. 45 Витте С.Ю. По поводу национализма. Национальная экономия и Фридрих Лист // Лист Ф. Национальная система политической экономии / Фадеев В.А. (сост.). – М.: Европа, 2005. – С. 262. 46 Там само, С. 260-261. 44 20 єдиним, хто досліджував та розповсюджував погляди Ф. Ліста у Російській імперії. У межах власної доктрини наголошував, що умовою формування потужної фінансової системи є врахування того факту, згідно якого імпорт капіталу економічно більш доречний, ніж імпорт товарів, а імпорт товарів виробничого ґатунку більш доречний порівняно з імпортом товарів споживання 47. Для запровадження ж ефективної системи економічного протекціонізму необхідно відновити виробничу потужність на внутрішньому ринку. С. Вітте, так само як і Ф. Ліст, був переконаний, що творці класичної політичної економії, якщо не всеціло, то переважно, в своїх логічних побудовах мали на увазі не націю, а людство в цілому. Вони створили науку, котру було б вірніше назвати не політичною чи суспільною, а космополітичною економією48. В наслідок такої термінологічної підміни сформувалось заперечення всих тих національних потреб, що не узгоджуються з принципами творців космополітичної економії49. Відповідно до поглядів мислителя, для ефективного розвитку економіки окремої країни, параллельно з космополітичною економією мала б розвиватися економія національна. Адже однією із осоновних ідей Ф. Ліста була ідея національної єдності, а також застосування на рівні національного суспільства не класичної політичної економії, тобто космополітичної теорії А. Сміта, а відповідних національним потребам економічних доктрин. Зокрема С. Вітте вслід за Ф. Лістом наголошує на надзвичайній важливості для країни створення національної економічної системи. Дослідник наводить приклади формування «економічної сили» у Німеччині О. фон Бісмарком, котрий «прийшов на допомогу укріпленню та розвитку германської нації засобами національної економічної системи»50. Розчарування ж щодо російського суспільства полягало для графа С. Вітте в тому, що досить часто застосовувалися економічні доктрини, що не узгоджувались достатньою мірою з національними потребами. Досить знаково, що ідеї С. Вітте в подальшому запозичив російський суспільний діяч П. Столипін, відомий своєю аграрною реформою. Орієнтирами останньої були приватна власність на землю, конкуренція та особиста ініціатива, що виявилось ментально неприйнятним для тодішнього російського суспільства, однак мало відчутний успіх у суспільстві українському. Ідея індивідуального господарювання була тут Фадеев В. Теория хозяйственного суверенитета // Лист Ф. Национальная система политической экономии / Фадеев В.А. (сост.). – М.: Европа, 2005. – С. 5. 48 Витте С.Ю. По поводу национализма. Национальная экономия и Фридрих Лист // Лист Ф. Национальная система политической экономии / Фадеев В.А. (сост.). – М.: Европа, 2005. – С. 260. 49 Там само, С. 261. 50 Там само, С. 267. 47 21 сприйнята позитивно і дала досить відчутні конструктивні наслідки, потенціал котрих не був, на жаль, використаний повною мірою. До засновників економічного націоналізму у межах російськомовного дослідницького середовища відносять також відомого російського вченого Д. Мендєлєєва, котрий у якості видатного економіста відомий досить вузькому колу спеціалістів. Разом з тим він вважається однодумцем графа С. Вітте і є автором монографії «Толковий тариф, або Дослідження про розвиток промисловості в Росії…»51 та ще одного грунтовного дослідження – «Виправдання протекціонізму»52. В останній своїй роботі, котра вважається духовним заповітом Д. Мендєлєєва – «Заповітні думки» – автор продовжив обгрунтування своїх економічних поглядів, зокрема він вів мову про необхідність розвитку промисловості як єдиного надійного підгрунтя ефективного економічного поступу суспільства. Варто відзначити, що хоча на сьогодні цей ресурс економічного зростання вже не є єдиним, однак все таки залишається провідним. Д. Мендєлєєв приділяв значну увагу проблемам зовнішньої торгівлі, народонаселення та специфіці вищої освіти як системи знань, що орієнтована не на особистісний розвиток, а на суспільний. Відомий вчений так само наголошував на потребі протекціонізму як перевіреного засобу для примноження спільних народних статків, із яких і формуються державні засоби, необхідні для задоволення зростаючих народних потреб 53. Дослідник наполягав, що «без правильного попереднього накопичення багатства нездійсненне і все те, що розуміється під ім’ям «народного блага»54. Відомо, що Д. Мендєлєєв безпосередньо співпрацював з графом С. Вітте та саме на його замовлення розробляв митний кодекс. Також варто відзначити, що економічним кредо Д. Мендєлєва була впевненість, що економічний протекціонізм є безпосереднім проявом державності та державницької політики. Саме така економічна позиція, з точки зору дослідника, має бути притаманна розумові людей, котрі дійсно розуміють суттєве значення самобутного внутрішнього економічного, а через нього і будь-якого іншого розвитку окремих країн. Важливо також, що всі три дослідники – Ф. Ліст, С. Вітте та Д. Мендєлєєв – «розглядали протекціонізм не як абсолютний принцип, а як тимчасовий підхід до Менделеев Д.И. Толковый тариф, или Исследование о развитии промышленности России в связи с её общим таможенным тарифом1891 года // Фридрих Лист. Национальная система политической экономии / В.А. Фадеев (сост.). – М.: Европа, 2005. – С. 306-363. 52 Там само, С. 473-483. 53 Менделеев Д.И. Заветные мысли. Полное издание (впервые после 1905 г.). – М.: Мысль, 1995. – С. 10. 54 Там само, С. 17. 51 22 розвитку «виробничої сили нації»55, тобто вважали економічний протекціонізм тимчасовим заходом, здатним забезпечити вихід нації на потужний рівень економічного розвитку, придатний для виходу на конкурентний рівень з іншими націями на світовій арені. Таким чином, єдиною відмінністю, що розмежовує Ф. Ліста та Д. Менделєєва є модель обгрунтування протекціонізму, оскільки Ф. Ліст скоріше веде мову про «виховний протекціонізм», тоді як у Д. Мендєлєєва йдеться про «раціональний протекціонізм». Окрім зазначених ключових теоретиків економічного націоналізму варто, на наш погляд, згадати також і німецького промисловця, фінансиста та політичного діяча початку минулого століття В. Ратенау та деяких теоретиків нової економічної політики (НЕПу) в Україні, продуктивність котрого протягом певного часу була ндосить відчутною, однак, в силу історичних обставин, нетривалою. Також цілком виправдано віднести до ідеологів економічного націоналізму відомого українського геополітика Ю. Липу та таких мислителів як В. Старосольський, Ю. Бачинський, М. Сціборський, І. Франко, В. Липинський та інші. Ці мислителі хоча і не були безпосередніми продовжувачами ідей самого Ф. Ліста, однак у свої роботах їм вдалося сформувати цілу низку важливих націоналістично орієнтованих економічних ідей. Дослідження економічних аспектів націоналізму посідає досить важливе місце і в роботах українських філософів кінця ХІХ – початку ХХ століття. Так, зокрема В. Старосольський, наголошував, що питання про значення економічного інтересу для життя нації сформував свого часу Ю. Бачинський у своїй фундаментальній роботі «Україна irredenta». Останній дійсно розглядає політичні відносини у якості прояву відносин економічних та наголошує, що боротьба економічна одночасно та закономірно переходить в боротьбу національну56, а «національна ідея і національна держава – се виплив економічної еволюції» 57. Відповідно, економічні інтереси спільноти, якщо вони усвідомлені та солідаризовані, цілком можуть розглядатися у якості необхідної основи формування національної свідомості та самосвідомості суспільства. Зрозуміло, що формування даного світоглядного феномену не є достатнім для постання самодостатньої нації, але воно є необхідним для формування подальших умов її становлення. Посилаючись на Ю. Бачинського, В. Старосольський так само наголошує на надзвичайній важливості економічних аспектів у соціальному житті нації, Гловели Г. Лист, Витте и «национальная экономия» в России // Лист Ф. Национальная система политической экономии / Фадеев В.А. (сост.). – М.: Европа, 2005. – С. 15. 56 Бачинський Ю. Україна irredenta. Третє видання. – Берлін: Видавництво української молоді, 1924. – С. 67. 57 Там само, С. 71. 55 23 фактично ототожнюючи її при цьому із державою. Він наполягав, що нація вимагає передачі собі не тільки деяких, а всіх компетенцій держави і всі народи силою економічного й культурного розвитку мусять організуватися в незалежні, самостійні національні держави. При цьому економічний розвиток ставився на перше місце порівняно з культурним. Дослідник наполягав, що економічні інтереси мають для формування нації безперечне значення58. У якості історичного прикладу становлення нації як економічної спільноти В. Старосольський наводить приклад Сполучених Штатів, вказуючи, що «нація … може народитися там, де немає ні окремої мови, ні культури, ні взагалі нічого, що становить сі національні прикмети. Як така нація, без об’єктивних національних прикмет, виникли Сполучені Держави Північної Америки. Воля та змагання до політичної самостійності зародилися тут на ґрунті економічних та (в зв’язку з ними) політичних інтересів та противенств до Англії»59. Результатом такого аналізу стає висновок автора про те, що тільки там, де на тлі викликаної економічними протиріччями боротьби, сформувалася відповідна психологія та стихійна воля становить зв’язну «цілість-спільноту», тільки там виникає нація. При чому виникає вона саме на тлі економічних інтересів60. Принципово важливим моментом є також наголос дослідника на тому аспекті, що тільки спільний економічний інтерес утримує єдність країни, заселеної двома ворожими собі та більш менш рівносильними націями. Він настільки сильний, що здатен вберегти державу від розпаду61. Отже, на основі даних тверджень ми цілком справедливо можемо дійти висновку щодо суттєвої організаційної ролі саме економічного інтересу для формування та успішного розвитку такого соціального феномену, яким є нація. Саме економічний чинник створює умови для примирення різнорідних за етнічним походженням спільнот та створення ними єдиної монолітної нації на основі спільного економічного інтересу. Важливим аспектом нашого дослідження є також доробок українського геополітика першої половини минулого століття Ю. Липи, котрий суттєву увагу приділяє ідеям економічного націоналізму Олени Пчілки і позиціонує його як солідаризм. Більше того, дослідник акцентує увагу на тому факті, що українці по суті своїй є солідаристами, вживаючи термін «раса солідаристів»62. Автор наголошує, що в історії новітнього українства честь називатися першим Старосольський В.Й. Теорія нації / Ірина Кресіна (авт.передм.). – Нью-Йорк: Наукове товариство ім. Т.Шевченка; Київ: Вища школа, 1998. – С. 43. 59 Там само, С. 90-91. 60 Там само, С. 41. 61 Там само, С. 42. 62 Липа Ю. Призначення України. Друге незмінене видання. – New York: «Howerla», 1953. – С. 266. 58 24 українським націоналістом належить саме Ользі Косач (Олені Пчілці). Ще в 1887 році, «в часі найбільшого ліберального донкіхотства», вона широко розвинула програму українського націоналізму з гаслами економічної самодостатності та всебічного розвитку українського державного життя. В той же час проти неї виступили найбільш крайньо налаштовані українські марксисти63. Далі Ю. Липа веде мову про те, що мережа об’єднаних асоціятивних груп – це і є найстародавніша українська традиція внутрішнього впорядкування суспільства. У так званому «кооперативному націоналізмі» відродилося відчуття українських прастарих форм організації і що саме така система організації українців буде найбільш наближена до їх духу64. Зазначається також, що «об’єднання українських ґруп завжди відбувалося виключно добровільним шляхом, шляхом своєрідного договору і ніколи не бувало гноблення української групи, але тільки «добровільне відступлення частини своєї сили й поваги для створення надгрупового проводу»65. Саме це забезпечувало найбільшу продуктивність таких груп та їхню цілісність. Суттєва роль у розвитку ідеї економічної теорії нації, на наш погляд, належить також М. Сціборському, який ще у 1935 році завершив роботу над твором «Націократія». Значну увагу дослідник приділяв зокрема і економічним підставам націократії, глибоко аналізуючи такі форми суспільного устрою як демократія, соціалізм, комунізм та фашизм і диктатура, викриваючи як їхні здобутки, так і недоліки. М. Сціборський обґрунтовував недоцільність усіх перерахованих устроїв суспільного життя і пропонував власну альтернативу – націократію – у якості такої форми організації соціуму, яка дозволить реалізувати його соціально-творчий потенціал у історичній перспективі. Якщо на пострадянських теренах історичну невиправданість так званої соціалістичної революції та відповідної їй комуністичної ідеології збагнули та обґрунтували вже після занепаду радянської держави 66, то М. Сціборський вів про це мову ще у 30-ті роки минулого століття, наголошуючи на тому, що тодішня Росія не мала відповідних соціально-економічних передумов для реалізації запропонованої К. Марксом стратегії трансформації суспільного устрою. Вже в ті роки автор зважав і на недоцільність демократичної організації суспільного життя, вказуючи на її самосуперечливість та неконструктивність для ефективного розвитку нації. Липа Ю. Призначення України. Друге незмінене видання. – New York: «Howerla», 1953. – С. 259. Там само, С. 266-267. 65 Там само, С.267. 66 Воейков М.И. Экономический детерминизм К. Маркса и русские интерпритиации // Карл Маркс и современная философия. Сб. материалов науч. конф. к 180-летию со дня рождения Маркса / Н.И. Лапин (отв. ред.) – М.: РАН, 1999. – С. 329-343. 63 64 25 Суттєва роль у формуванні економічної теорії нації має, на наш погляд, відводитися і такому мислителю як І. Франко. Адже останній, як представник української соціально-філософської думки початку ХХ століття, був одним із тих, хто наголошував, що саме економічні чинники посідають чільне місце серед рушіїв трансформаційних процесів у духовній сфері, тобто у сфері національного духу і національного характеру. Дослідник розвиток української економічної думки оцінював саме з позицій національного інтересу, який для нього завжди був провідним67. Філософ відзначав, що «економічне питання таке важне, таке основне, що й при справі політичної самостійності всякого народу не то що поминути його не можна, але треба класти його як вихідну точку»68 [виділено нами – Т.Г.]. Так, сучасний дослідник філософської спадщини І.Франка, М. Романюк зазначає, що І. Франко розглядав створення держави та забезпечення її цілісності у тісному зв’язку із формуванням національної економічної системи 69. Узгодження ж окремих ланок «національного економічного організму»70 вимагає визначення головних структурних пріоритетів та формування спеціальної теорії їхнього взаємозв’язку та взаємовпливу. А саме такі функції, на наш погляд, і покликана виконувати економічна теорія нації. До носіїв української соціально-економічної ментальності С. Злупко відносить також В. Вернадського, який відстоював вільний розвиток усіх сфер економіки71 та був фундатором теорії потреб, у контексті розвитку якої особливу увагу приділяв аналізові національних економічних потреб. В українській філософській думці минулого століття проблема нації розроблялася цілою плеядою мислителів, які були як прибічниками ліберальної політичної ідеології (М. Драгоманов), так і консервативної (В. Липинський), і представниками радикалізму (Д. Донцов). Однак, у жодного з них не було чіткого уявлення про економічну природу нації, хоча всі вони і вважали соціально-економічні зв’язки важливою складовою національного життя. Так, наприклад, М. Драгоманов категорично не погоджувався з тією думкою, що нація як явище формується під впливом так званої «буржуазної цивілізації», тобто постає в результаті формування капіталістичних держав. Навпаки, соціально-економічну детермінанту національного життя мислитель Злупко С. Іван Франко і економічна думка світу. – Львів: ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2006. – С. 278. Франко І. Поза межами можливого // Франко І. Зібрання творів у 50 т. – Т. 45. Філософські праці / Упоряд. та комент. В. С. Горського та ін; Ред. В.Ю. Євдокименко. – К.: Наукова думка, 1986. – C. 279. 69 Романюк М.Д. Економічні складники поглядів Івана Франка на соборність України // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки, 2008. – № 7. – С. 27. 70 Злупко С. Іван Франко і економічна думка світу. – Львів: ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2006. – С. 357. 71 Там само, С. 272. 67 68 26 вважав вторинною, похідною від політичної, а погляд на націю як економічну сутність – однобічним і недосконалим. З погляду М. Драгманова національність є набагато більш раннім поняттям, ніж буржуазія 72. Відповідно, М. Драгоманов більшою мірою звертав увагу на принципи функціонування «політичної нації». Більше того, оскільки дослідник головним чином спирався на поняття «недержавної нації» і вважав цілком правомірним федеративний розвиток у єдності з росіянами та поляками, ідея «економічної нації» у контексті таких поглядів в принципі не могла сформуватися. Тому нам більше імпонує позиція В. Липинського, який хоч і вважав ліберала М. Драгоманова своїм попередником, але дотримувався позицій консерватизму і наголошував саме на державницькій природі нації. Важливу роль у процесі формування національної самосвідомості, за В. Липинським, відігріє спільний економічний інтерес правлячої еліти. До того ж, В. Липинський вважав націю наслідком державності, наголошував, що нація остаточно формується лише через посередництво держави, і не є етнічною структурою. У контексті спадщини В. Липинського нація постає як штучний конструкт, а те місце і роль, які дослідник відводить у своїх аналітичних розвідках економічному інтересові суспільства, дозволяє нам безпосередньо віднести його соціально-філософську концепцію до тих аспектів україномовної філософської спадщини, ідеї якої цілком узгоджуються із сутнісними вимірами такого напряму як економічна теорія нації. Варто зауважити, що частково ідеї економічного націоналізму представлені і у доробку К. Маркса, хоча він і не приділяв цьому питанню спеціальної уваги і досить часто ми можемо спостерігати його опозиційність щодо ідей Ф. Ліста. Достеменно відома Марксова критика лістіанства, однак його філософськоекономічні ідеї, по суті, багато в чому підтверджували доцільність останнього. Зокрема наш сучасник, російський академік В. Стьопін, досліджуючи спадщину К.Маркса, робить висновок про обгрунтованість марксистських положень щодо потреби економічного базису як необхідної умови суспільного розвитку. В. Стьопін наголошує, що в кінцевому рахунку весь досвід цивілізаційного розвитку ХХ століття підтвердив, що саме успіхи в економіці є вирішальним чинником досягнення соціального динамізму та успішності країн у міжнародному суперництві73. Продовжуючи логіку розвитку головних принципів економічної теорії нації, варто також врахувати і марксистську зауваження з приводу того, що «вся внутрішня структура самої нації залежить від ступеня розвитку її Драгоманов М. Вольний союз – Вільна спілка. Опыт украинской политико-социальной программы / М. Драгоманов. – Женева, 1884. – 312 с. 73 Степин В.С. Маркс и тенденции современного цивилизационного развития [електронний документ] // Режим доступу: http://philosophy.ru/iphras/library/marx/marx1.html 72 27 виробництва та її внутрішнього і зовнішнього спілкування», а «взаємостосунки між різними націями залежать від того, наскільки кожна з них розвинула свої виробничі сили, розподіл праці та внутрішнє спілкування» 74. Сучасний український дослідник Г. Касьянов зазначає, що важливою ознакою внутрішньої єдності народу є «компліментарність суспільних та економічних навичок і схильностей»75. З точки зору ще одного впливового мислителя сучасності Е. Сміта трансформація соціальних груп у націївідбувається шляхом економічної уніфікації спільноти, встановлення контролю над ресурсами та економічної автаркії76. Так, високий рівень внутрішньої єдності, за Г. Касьяновим, досягається шляхом узгодження інтересів та суспільних норм, координації форм суспільної поведінки, тобто формуванням спільноти з високим рівнем групової солідарності. У якості однієї із основних характеристик нації Касьянов визнає також економічну інтегрованість77, хоча і вважає її вторинною відносно політичних чинників національного життя. У даному теоретичному контексті варто наголосити на потребі переосмислення самого феномену нації, котрий все ще досить часто розуміється здебільшого у якості архаїзму і асоціюється із суто історичною духовною спадщиною або ментальністю того чи іншого народу. Тоді як сучасні мислителі пропонують вже дещо інше тлумачення даного феномену. Так, у термінології Е. Тоффлера, нація як феномен «другої хвилі», тобто як єдина інтегрована політична влада, поступово втрачає домінуючу позицію і переживає суттєві трансформаційні процеси в умовах інформаційної доби. Адже, як наголошує німецький дослідник Р. Брюбейкер, націоналізм не є «силою», яку можна було б вимірювати в термінах відродження чи зникнення. Він являє собою неоднорідний набір орієнтованих на націю виразів, практик та можливостей, котрі є перманентно доступними та властивими сучасному культурному та політичному життю78. Тому на часі постає нове розуміння нації, найбільш адекватне для сучасності, і тут варто знову звернутись до важливого акценту, що так само присутній у Е. Тоффлера, котрий наполягає, що «новітня нація – це сплав двох Маркс К., Энгельс Ф. Фейербах. Противоположность материалистического и идеалистического воззрений // Маркс К., Энгельс Ф. Избранные произведения в трех томах. – Т.1. – М., 1970. – С. 24. 75 Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму: Монографія. – К.: Либідь, 1999 [електронний документ] // Режим доступу: http://litopys.org.ua/kasian/kas.htm 76 Сміт Е. Нації та націоналізм у глобальну епоху / Г. Касьянов (наук.ред.), М. Климчук (пер.з англ.), Т. Цимбал (пер.з англ.). – К.: Ніка-Центр, 2013. – 278 с. 77 Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму: Монографія. – К.: Либідь, 1999 [електронний документ] // Режим доступу: http://litopys.org.ua/kasian/kas.htm 78 Брюбейкер Р. Переобрамлений націоналізм: Статус нації та національне питання у новій Європі / Олександр Рябов (пер.з англ.). – Л.: Кальварія, 2006. – С. 23. 74 28 складових: уніфікованої політичної системи та уніфікованої економіки» 79. Відповідно, у сучасному розумінні нації домінуючим стає саме економічний аспект, на пртивагу суто політичному. За Е. Тоффлером, навіть потужна уніфікована політична система, якщо вона спирається на слабкий конгломерат економік, не може претендувати на статус новітньої нації. Як бачимо, на сьогоднішній день дослідження у сфері економічного націоналізму дійсно не мають системного характеру і являють собою поодинокі аналітичні розвідки щодо осмислення сутності даного феномену та його соціопрактичного значення. Зокрема сучасний дослідник економічного націоналізму Д. Леві-Фор робить висновок, що після закінчення Другої Світової Війни у контексті суперництва між «ліберальним Заходом» та «соціалістичним Сходом» економічний націоналізм набув статусу обділеного увагою дослідницького поля 80, що і спонукає нас сьогодні вести мову про реконцептуалізацію даної проблематики та звернення до більш детального її вивчення. Варто зважити, що аналізуючи основну теоретичну спадщину Ф. Ліста («Національна система політичної економії», 1841) та сучасного американського політеконома Р. Райха («Робота націй: самопідготовка до капіталізму ХХІ століття», 1991), Д. Леві-Фор відзначає, що обидві роботи належать до економічного націоналізму як такої школи економічної думки, яка найвлучніше може бути охарактеризована наступними трьома твердженнями: по-перше, громадяни країни усвідомлюють спільну економічну долю; по-друге, держава відіграє вирішальну позитивну роль у регулюванні національної економіки у напрямі підвищення її ефективності; і, по-третє, економічна політика держави детермінується національними імперативами 81. По суті, Д. Леві-Фор на основі свого аналізу цих двох робіт дає узагальнене визначення сутнісних рис економічного націоналізму як такого. Відзначимо, що «пізній» Р. Райх сьогодні відомий своїми роботами, що присвячені специфіці американської економічної системи, а також її зв’язку з політичним лібералізмом та аналізу причин світової економічної кризи. Хоча його роботи і пронизані елементами економічного націоналізму, однак суто американського зразку. Потрібно відзначити, що частковий переклад однієї з його робіт представлено у антології «Нова постіндустріальна хвиля на Заході» 82. Тоффлер Е. Третя Хвиля / Е. Тоффлер; пер. з англ. А. Євса; ред.пер. В. Шовкун. – К.: Всесвіт, 2000. – С. 78. Levi-Faur D. Economic nationalism: from Friedrich List to Robert Reich // Review of International Studies, 1997, Issue 23. – P. 359. 81 Ibid., Р. 360. 82 Райх Р. Труд наций. Готовясь к капитализму ХХІ века // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология/ под. ред. В.Л. Иноземцева. – М.: Academia, 1999. – С. 506-527. 79 80 29 Однак, якраз ті частини тексту, де увага дослідника концентрується на специфіці економічного націоналізму, у даному перекладі якраз і не відображено. Основний акцент зроблено не на першій («Економічна нація») та четвертій («Еволюція національного суверенітету і національної ідеї в соціумах ХХІ століття») частинах тексту, які, на наш погляд, є ключовими у даній роботі, а на другій («Глобальна мережа») та третій («Знання як основний виробничий ресурс») главах роботи, що вкотре засвідчує своєрідну чемну неувагу сучасних дослідників на пострадянському просторі до проблем формування та розвитку економічного націоналізму та економічної нації. Згідно висновків Д. Леві-Фора, Р. Райх пропонує нову форму економічного націоналізму, що стане основою національної продуктивності. Як і Ф. Ліст, він стверджує, що ключем до надвисоких показників виробництва є людський капітал, а не капітал матеріальний 83. Більше того, економічний націоналізм Райха грунтується на ідеї його позитивної моральної ролі у створенні та підтримці американської держави загального добробуту. За Райхом, якісний економічний націоналізм означає, що «громадяни кожної країни (nation’s citizens) беруть на себе основну відповідальність за зміцнення потенціалу своїх співвітчизників заради повноти та продуктивності життя 84. Також Д. Леві-Фор доходить висновку, що якісний економічний націоналізм безпосередньо пов’язаний з добровільною солідарністю між представниками нації. Розподіл приватних прибутків, тобто готовність багатих платити вищі податки, має спиратись на національну солідарність, що грунтується на моральних та соціальних цінностях. Райх вважав, що національної солідарності буде достатньо для вирішення основних соціально-економічних проблем американців. Він наголошував, що без подібної підтримки вищого суспільного класу буде майже неможливо скоординувати необхідні для змін ресурси та політичну волю85. Крім того, згідно поглядів Р. Райха, приватний інтерес не може слугувати основним орієнтиром соціально-економічної політики. Д. Леві-Фор наголошує, що у контексті нового економічного порядку, це навіть ще більш справедливо, ніж раніше, адже особистий інтерес не може більше слугувати виправданням у вимірі спільності національної економічної долі. Натомість економічна політика має спрямовуватись моральними національно орієнтованими принципами, значно більше ніж суто економічним інтересом 86. 83 Levi-Faur D. Economic nationalism: from Friedrich List to Robert Reich // Review of International Studies, 1997, Issue 23. – Р. 365. 84 Ibid., P. 368. 85 Ibid., Р. 368. 86 Ibid., Р. 370. 30 Варто також взяти до уваги і тезу американськго дослідника П. Б’юкенена, котрий наголошує, що саме економічний націоналізм був політикою націй на етапі їх активного становлення 87, а тому не варто забувати про важливість даного етапу соціально-економічного поступу для будь-якого суспільства, котре прагне до високоцивілізаційних показників в економіці, культурі та політиці. Такої ж точки зору дотримується і вже згадуваний нами норвезький дослідник Е. Райнерт, котрий наголошує на потребі відкинути ортодоксію економічної політики сьогодення та відновити давню економічну традицію, спираючись на історичний досвід88. Варто наголосити, що протягом останньої декади увага до тематики економічного націоналізму суттєво посилилась серед сучасних російських аналітиків. Так, зокрема Ж. Тощенко присвячує цій проблемі окрему анілітичну розвідку, вказуючи на загрози формування економічного націоналізму у межах федеративних суб’єктів сучасної Російської держави. Однак, при цьому автор наголошує на потребі реалізації парадигми економічного націоналізму в масштабах Федерації в цілому, адже становлення та розквіт американської економіки, як економіки Японії, «молодих тигрів» Південно-Східної Азії, Турції, Німеччини та ряду інших країн відбулись тому, що в цих країнах критично важливі рішення приймалися на основі того, що краще для нації. Автор зазначає, що безсумнівно теорія і практика такого економічного націоналізму цілком виправдана, оскільки вона відстоює національні інтереси в широкому сенсі цього слова89. Аналіз специфіки теорій економічного націоналізму здійснює також російська дослідниця В. Коротєєва. Зокрема дослідниця приділяє досить значну увагу таким постатям як Е. Гелнер та Т. Нейрн. Так, авторка наголошує, що зокрема Е. Гелнер розглядає націоналізм в якості неуникної ключової характеристики розвинутого індустріального суспільства, різновидом котрого є суспільство капіталістичне. Тому, за Гелнером, відмова від ідеї національної держави і відповідно національної ідентичності, в принципі, є маловірогідною. Згідно висновків В. Коротєєвої, Гелнер припускає, що виникнення націй шляхом перетворення «низьких» культур на «високі» найбільш вірогідне в той період, коли зубожіння народних мас має абсолютний, а не відносний характер 90, 87 Бьюкенен П. Экономический национализм или глобальная экономика? // Предпринмимательство, 2001. – № 1. – С. 63. 88 Райнерт Э. Как богатые страны стали богатыми, и почему бедные страны остаются бедными/ пер. с англ. Н. Автономовой; под ред. В. Автономова. – М.: ГУВШЭ, 2011. – С. 18. 89 Тощенко Ж. Экономический национализм // Общество и экономика, 2002. – № 1. – С. 115-116. 90 Коротеева В.В. Теории национализма в зарубежных социальных науках / В.В. Коротеева. – М.: РГГУ, 1999. – С. 40. 31 тобто джерелом формування нації, як самосвідомої спільності, стають саме економічні чинники. З точки зору Гелнера, саме націоналізм як систематизована ідейна єдність створює нації у якості соціальних феноменів, і жодним чином не навпаки. Згідно цієї логіки, що цілком прийнятна у межах нашого дослідження, економічний націоналізм стає закономірною основою формування ідеї «економічної нації», що надалі буде основним предметом нашого дослідження. Продовжуючи обґрунтування ролі економічних чинників у процесі формування націй, досить показовим буде звернення і до окремих висновків Ж. Дельоза, котрий зауважував, що якраз дестабілізація капіталістичної системи демонструє ситуацію, коли капіталізм підтримує свій баланс постійним, у зв’язку з чим три чверті людства перебувають в крайній бідності. Тому «суспільству контроля доведеться зіштовхнутися з соціальними вибухами в бідних кварталах та індустріальних гето»91. Такий опис соціально-економічних перспектив сучасного капіталізму цілком угоджується з уявленнями Е. Гелнера щодо економічних витоків націоналізму як такого, а також ілюструє якраз ті самі процеси, котрі дослідник вважає джерелом соціального зростання націоналістичних настроїв. Варто також звернути увагу на теоретичну позицію марксиста Т. Нейрна, котрий розкриває своє бачення економічного націоналізму з позицій становлення останнього під впливом капіталістичного розвитку суспільства, тобто у якості продукту капіталізму. Знову ми спостерігаємо прямий наголос на визначальності економічної культури суспільства у процесі формування економічного націоналізму. Так, Т. Нейрн відштовхується від такого важливого соціальноекономічного явища як нерівномірність поширення модернізаційних процесів індустріального поступу у різних країнах. Дослідник наголошує, що економічна перевага центрів розвитку над іншими країнами несе загрозу для суспільств, що «запізнюються». Навіть ті, хто намагається імітувати досягнення передових країн і наздогнати згаяне, відштовхуються від нав’язуваного їм панування – економічного, а потенційно і політичного92. В свою чергу В. Коротєєва стверджує, що Т. Нейрн прагне дати відповідь на питання як узгоджуються матеріальні та ідеальні чинники в націоналістичному дискурсі. Зокрема, Т. Нейрн наполягає, що зpостання Делез Ж. Общество контроля [електронний документ] // Режим доступу: http://philosophy.ru/library/katr/text/delez_socio-kontrol.html 92 Коротеева В.В. Теории национализма в зарубежных социальных науках / В.В. Коротеева. – М.: РГГУ, 1999. – С. 45. 91 32 націоналізму відбувається тоді, коли реальні соціально-економічні сили втручаються в повсякденне життя людей93. Сучасна філософія економіки продовжує активно розробляти існуючі тенденції у розвитку економічного націоналізму. Так, новітні дослідження у цій галузі на кшталт «Купуй американське: невідома історія економічного націоналізму» Д. Франк94 та колективна монографія «Економічний націоналізм у світі, що глобалізується»95 – демонструють точку зору, згідно якої економічний націоналізм у сучасному світі не просто не застаріває, а навпаки, набуває все більшої актуалізації. Подібний статус економічного націоналізму засвідчує значимість національної ідентичності в сучасну епоху і дозволяє вивчати стратегії, засобами котрих націоналізм та національна ідентичність продовжують впливати на процеси сучасної економічної політики. Зокрема дослідження Д. Франк являє собою доволі вдалу спробу аналізу політичної історії економічного націоналізму від «американського економічного прориву» до нашого часу. Авторка сприяє оновленню дискусії щодо опозиції теорії «вільного ринку» та протекціонізму. У роботі дослідниці продемонстровано вплив економічного націоналізму на соціально-економічні маніпуляції суспільною свідомістю з боку окремих політичних партій протягом всієї історії американської державності. В сучасних же умовах подібні маніпуляції виходять за межі окремої держави і значною мірою стають основою глобально орієнтованої соціально-економічної політики. Суттєвим підтвердженням надзвичайної важливості тематики економічного націоналізму стає і той факт, що з листопада 2006 року починає виходити англомовний щомісячний журнал The Economic Nationalist96. У деяких інших англомовних періодичних виданнях можна також зустріти і застороги щодо поширення економічного націоналізму на кшталт того, що поширення економічного націоналізму у Європі та Сполучених Штатах загрожує не тільки консолідації виробництва, але і успіху стратегії «єдиного ринку», а отже і поширенню самого процесу глобалізації97. На наш погляд, у цій тезі досить влучно відображається сама сутність сучасної економічної глобалізації, адже йдеться про «загрозу» економічного націоналізму у ситуації суттєвої монополізації економічного впливу, домінування партикулярних національних 93 Коротеева В.В. Теории национализма в зарубежных социальных науках / В.В. Коротеева. – М.: РГГУ, 1999. – С. 49. 94 Frank D. Buy American: The Untold Story of Economic Nationalism: Beacon Press, 2000. – 336 p. 95 Economic Nationalism in Globalizing World / Eric Helleiner and Andreas Pickel (editors). – London: Cornell University Press, 2005. – 228 p. 96 The Economic Nationalist [електронний документ] // Режим доступу: http://econnat.us 97 The Dangers of «Economic Nationalism» / Global Economics, 2006. – Issue 4. – Р. 1. [електронний документ] Режим доступу: http://www2.goldmansachs.com/ceoconfidential/CEO-2006-04.pdf / 33 інтересів на глобальному рівні. Підтвердженням цієї тези є й позиція російського дослідника К. Денчева, який наголошує, що основи національної політики США з моменту заснування точно співпадають з тією моделлю, яка віднині стверджується як дещо планетарне98. У такий спосіб, амбівалентна складова сучасного глобалізму розкривається в його націоналістичному характері, оскільки домінуюча у сучасному світі теорія глобалізації демонструє експансію національних економічних інтересів окремої держави або кількох держав у глобальний простір. Така логіка розвитку соціальних процесів засвідчує якраз наслідки довготривалої реалізації моделі космополітичної економії, щодо загроз котрої застерігав свого часу Ф. Ліст. Специфіка сучасного партикулярного глобально орієнтованого проекту економічного націоналізму з боку США досить грунтовно проаналізована у дослідженні російського мислителя В. Лєбедєва99, котрий розкриває сутнісні структурно-функціональні особливості пізнього капіталізму на прикладі фінансової системи найбільш впливової країни сучасного економічного простору. Тому, в умовах світової фінансової кризи, котра ілюструє соціальну неефективність економічної ідеології неолібералізму, надзвичайно важливо, на наш погляд, сформувати таку концепцію соціально-економічного розвитку суспільств, котра одночасно включала б як глобально, так і національно орієнтований вектор економічного мислення. Адже саме національні особливості економічних культур якраз і уможливлюють ефективний процес міжкультурної взаємодії, тоді як у випадку нівелювання цього процесу шляхом інституціоналізації та легітимації глобальної економічної ієрархії – що досить успішно досягається саме засобами «стратегії» соціально-економічного конформізму – є ризик зіштовхнутися з феноменом глобального економічного тоталітаризму. Адже у сучасних умовах неоліберальна економічна парадигма дійсно здебільшого спрямована на екстраполяцію власного економічного впливу на глобалізований простір, претендуючи у такий спосіб на своєрідну монополізацію принципів економічного націоналізму. Варто враховувати, що сучасні постсоціалістичні країни, недивлячись на тривалий етап формування нового соціально-економічного середовища, все ще потребують серйозного філософсько-економічного аналізу власних господарських цінностей та відповідних їм соціально-економічних інтересів. Пошук продуктивних напрямів трансформації економічної культури, а також обгрунтування відповідних стратегій економічного розвитку в умовах сучасного 98 99 Денчев К. Феномен антиглобализма / Камен Денчев. – М.: ГУВШЭ, 2005. – С. 85. Лебедев В. Великая амбиция // Вопросы философии. – М., 2003. – № 10. – С. 18-30. 34 світу, підводять нас до усвідомлення необхідності розробки та впровадження в соціальну практику ідей економічного націоналізму. Адже саме цей напрям соціально-філософської думки, може, на наш погляд, сприяти ідейній інтеграції українського суспільства та забезпечити засади конструктивної господарської ідентичності суб’єктів соціально-економічної діяльності, оскільки економічний погляд на речи доволі дієвий у контексті визначення шляхів підвищення цілеспрямованості, гнучкості та розвитку соціальної відповідальності 100. Нагадаємо також, що сучасний український дослідник В. Кондзьолка також наголошує на існуванні економічних засад національної ідеї суспільства. Зокрема, дослідник наголошує, що «економічними підвалинами національної ідеї є економічний націоналізм, який в різні часи, в різних умовах виконував і виконує одну функцію – захист економічних інтересів нації»101. Більше того, дослідник вважає, що важливою складовою національної ідеї є якраз економічний розвиток держави, як такий, що орієнтований на створення добробуту для населення. У такій же державі, як Україна він вважає за доцільне турбуватися, перш за все, про рівень прибутків громадян. В умовах сьогодення це є основним інтересом та потребою фактично усіх категорій українського населення, адже «злидар ніколи не буде пишатися власною державою». У такий спосіб дослідник цілком логічно доходить висновку, що ефективною та корисною для народу є тільки така економіка, що орієнтована на національний інтерес. Така економіка має розвиватися згідно формули: «від створення й утвердження національної держави – через державний захист економічних інтересів нації – до добробуту кожного громадянина»102. Далі дослідник наголошує на тому беззаперечному факті, що на часі нагальним завданням є структурна перебудова економіки, особливо у напрямі зменшення її зовнішньої економiчної залежності. Він наполягає на потребі формування внутрішнього ринку та пошуку альтернативних шляхів отримання енергоносіїв. Саме такий креативний підхід він і називає побудовою національної економіки103. В. Кондзьолка наполягає також на потребі усвідомлення того, що без економічного націоналізму можна досить швидко втратити свою державність, принаймні якщо не юридично, то фактично.104. На жаль, такі тези досить тривалий 100 Хайлбронер Р. Философы от мира сего. Великие экономические мыслители: их жизнь, эпоха и идеи. – М.: КоЛибри, 2008. – С. 412. 101 Кондзьолка В. Економічний націоналізм як складова національної ідеї [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.drohobych.com.ua/2009/11/04/ekonomichnyj-natsionalizm-yak-skladova-natsionalnoji-ideji/ 102 Там само 103 Там само 104 Кондзьолка В. Економічний націоналізм як складова національної ідеї [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.drohobych.com.ua/2009/11/04/ekonomichnyj-natsionalizm-yak-skladova-natsionalnoji-ideji/ 35 час сприймались як якісь абстрактні зауваження аж доки у 2013 році сусідня нам країна не запровадила технологію «демонтажу» України. Ці події значною мірою спричинені не лише імперськими настроями сусідньої федерації, але соціально-економічною безвідповідальністю панівного прошарку нашої країни. Адже конструктивних соціально-економічних зрушень у напрямі конституювання ефективної економічної стратегії за роки незалежності так і не сформовано, хоча це є прямим обов’язком правлячого класу. Тому ми не можемо не порушити питання еліти та її ролі у процесі формування феномену економічної нації, адже як наголошує вже згадуваний нами В. Кондзьолка, для реалізації ідей економічного націоналізму необхідно створити певні суспільнополітичні передумови, серед яких найбільш пріоритетними є «прихід до влади осіб, які діятимуть не в інтересах тільки якогось класу чи соціальної групи, а в ім’я цілої нації та всіх громадян національної держави та формування громадянського, об’єднаного національною ідеєю суспільства, яке зможе контролювати та доповнювати владу» 105. Глибока структурна криза організації соціально-економічного простору нації проявляється сьогодні у невідповідності структури суспільного виробництва потребам розвитку національної економіки. Специфіка сучасного українського господарського комплексу характеризується також неефективним використанням ресурсів, що засвідчує потребу революційної трансформації економічної системи суспільства. Адже за таких умов, які ми маємо на сьогоднішній день, динамічне послаблення конкурентоздатності країни на світовому ринку є цілком логічним та закономірним наслідком106. Варто наголосити, що В. Кондзьолка звертається також і до пропозицій суто економічного характеру, вказуючи основні вектори та шляхи трансформації українського суспільства як самодостатньої економічної нації. На наш погляд, вивчення міркувань автора було б доцільним як для економістів-теоретиків, так і для представників сучасної економічної влади. Аналіз такого феномену як економічний націоналізм актуальний, в тому числі, і у контексті розвитку сучасного економічного лібералізму107, адже економічний націоналізм набуває нових форм, що вникають в умовах глобалізаційних процесів і тенденцій сучасності. Так, варто відзначити особливо знакову, на наш погляд, позицію деяких авторів стосовно того, що «економічний націоналізм та неолібералізм не обов’язково протистоять один одному, як Кондзьолка В. Економічний націоналізм як складова національної ідеї [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.drohobych.com.ua/2009/11/04/ekonomichnyj-natsionalizm-yak-skladova-natsionalnoji-ideji/ 106 Там само 107 Economic Nationalism in Globalizing World / Eric Helleiner and Andreas Pickel. – London: Cornell University Press, 2005. – 228 p. 105 36 прийнято було вважати раніше»108. Зокрема А. Валіцький, задаючись питанням «чи можливий ліберальний націоналізм?», відзначає, що така можливість може мати місце за умови дотримання певних світоглядних умов. Якими ж є ці умови? По-перше, йдеться про зняття суперечності між ліберально-демократичними цінностями та вибором на користь націоналізму, і, по-друге, про врахування того, що ліберальні принципи охоплюють також справи національної тотожності й національної пам’яті109. Як бачимо, економічний вимір національної ідентичності теж не залишається поза межами уваги сучасних філософсько-економічних досліджень неолібералізму, хоча все ще вимагає більш уважного і вдумливого вивчення. Більше того, досить закономірно, що неолібералізм розглядається сьогодні і у якості однієї із можливих форм економічного націоналізму110. Якщо згадуваний вище американський політеконом Р. Райх ще кілька десятиліть тому вів мову про так зване завершення епохи економічного націоналізму – поза межами американського суспільства – та наполягав на її анахронічності для сучасної епохи 111, то сьогодні ми знову спостерігаємо відродження націоналістичного дискурсу. Крім того, як авторитетно заявляє один із сучасних західних дослідників даного феномену А. Пікл, «розширення середовища економічної діяльності поза межі національних держав не є еквівалентним зникненню національної економіки як такої» 112. Відповідно, такі моделі економічної поведінки як економічний глобалізм та економічний націоналізм цілком можуть співіснувати, а іноді навіть і доповнювати одна одну. Разом з тим, деякі дослідники схиляються до думки, що сьогодні поки що зарано вести мову про єдину універсальну доктрину економічного націоналізму, оскільки всі відомі сучасному світові мисленнєві парадигми економічного націоналізму були історично детермінованими і, відповідно, досить релятивними113. Тому проблема формування цілісної парадигми економічного націоналізму, як окремого напряму досліджень, зберігає свою актуальність по сьогодні. Однак нас цікавитиме не вся система в цілому з її можливими 108 Pickel A. Recontextualizing Economic Nationalism in a Globalizing World // Economic Nationalism In Globalizing World / Eric Helleiner and Andreas Pickel. – London: Cornell University Press, 2005. – P. 1. 109 Валіцький А. Чи можливий ліберальний націоналізм? // Націоналізм. Теорії нації та націоналізму від Йогана Фіхте до Ернеста Гелнера. Антологія. 3-тє видання/ О.Проценко, В. Лісовий (упоряд.). – К.: Смолоскип, 2010. – С. 550. 110 Pickel A. Recontextualizing Economic Nationalism in a Globalizing World // Economic Nationalism In Globalizing World / Eric Helleiner and Andreas Pickel. – London: Cornell University Press, 2005. – 228 p. – P. 2. 111 Reich R. The Work of Nations. Preparing Ourselves for 21st Century Capitalism / Alfred A. Knopf. – New York: Vintage, 1992. – 331 p. 112 Pickel A. Recontextualizing Economic Nationalism in a Globalizing World // Economic Nationalism in Globalizing World / Eric Helleiner and Andreas Pickel. – London: Cornell University Press, 2005. – 228 p. – P. 6. 113 Ibid., P. 8. 37 теретичними розгалуженнями, а дещо специфічний аспект, яким є економічна теорія нації. Тому ми ставимо питання дещо інакше, а саме: чи є можливим в сучасному світі, враховуючи як релятивний історичний матеріал, так і можливість суто теоретичної аналітики, конституювання основних принципів економічного націоналізму та відповідної йому економічної теорії нації? Більше того, ще більш важливим є пошук відповіді на питання чи є достатнім доробок сучасного економічного націоналізму для формування повноцінної економічної теорії нації? І чи не суперечить такий проект ідеї глобалізації та відповідним тенденціям в економіці, що активно розгортаються у сучасному світі. Як вказує російський дослідник Е. Баграмов, глобалізовані економічні процеси у сучасному світі не призводять до створення інтегрального цілого, а посилюють диспропорцію між економічно найбільш розвиненими країнами та обширною територією менш розвинених і густо населених країн 114. До останньої групи належить сьогодні і наша країна, котра під впливом глобалізаційних тенденцій в економічному просторі змушена далеко не в першу чергу керуватися економічними інтересами суспільства, а іноді навіть діяти всупереч цим інтересам. Е. Баграмов також наголошує, що в умовах глобалізації національні держави, маючи в своєму розпорядженні як економічні, так і політичні важелі, з більшим чи меншим успіхом, впливають на об’єктивні процеси, мінімізуючи ризики для свого населення115, що дозволяє говорити про існування національно орієнтованих векторів глобалізаційного розвитку. У даному контексті доцільно згадати вислів Е. Гобсбаума: «Сова мінерви, яка вістує мудрість, як сказав Гегель, вилітає в сутінках. А те, що вона кружляє навколо націй і націоналізму, треба вважати доброю ознакою»116. Тому цілком закономірно дослідники звертають увагу на таку особливість сучасного соціально значущого дискурсу як нацiоналiзм, наголошуючи, що «нацiоналiзм та нацiональна iдентичнiсть становлять центральну вiсь, навколо якої обертається сучасний свiт»117. Проявом ще однієї важливої тенденції є той факт, що дослідників націоналізму часто звинувачують у тому, що вони пропонують дещо обмежену дослідницьку перспективу, забуваючи поміщати національні 114 Баграмов Э.А. Национальная проблематика: в поисках новых концептуальных подходов // Вопросы философии, 2010. – № 2. – С. 34-51. 115 Там само, С. 34-51. 116 Гобсбаум Е. Дж. Націоналізм наприкінці ХХ сторіччя // Націоналізм. Теорії нації та націоналізму від Йогана Фіхте до Ернеста Гелнера. Антологія. 3-тє видання/ О.Проценко, В. Лісовий (упоряд.). – К.: Смолоскип, 2010. – С. 210. 117 Грицак Я. Про сенсовнiсть та безсенсовнiсть нацiоналiзму в Українi // Грицак Я. Страстi за нацiоналiзмом. Iсторичнi есеї. – К.: Критика, 2004. – C. 188. 38 ідентичності в широкий спектр усіх решти можливих типів колективних ідентичностей118. На наш погляд, варто зважити і на такий важливий ментальний акспект сучасної України як наявність високого рівня кризи ідентичності всього українського суспільства. Поліетнічність українського суспільства, на жаль, поки що не сприяє ефективному формуванню будь-яких продуктивних форм ідентичності у культурному та політичному просторах. Однак, на наш погляд, її конститутювання у сфері економічних відносин може виявитись цілком продуктивним. Відповідно, в умовах загальноцивілізаційної економічної, а точніше фінансової кризи, ідея економічного націотворення, економічної нації виглядає найбільш перспективною до реалізації у сфері вирішення головних соціально-економічних проблем, що постали сьогодні як перед українським суспільством, так і деякими іншими постсоціалістичними суспільствами. Економічна теорія нації постає, у такий спосіб, як прагматично орієнтована модель розвитку соціально-економічного середовища, тобто така, що передбачає не опис соціально-економічної реальності сьогодення, а формує дієву модель суспільного поступу у вимірі трансформації соціально-економічного життєсвіту сучасної нації. У випадку сучасної України така модель може бути сформована на основі соціокультурних трансформацій і має сприяти оновленню та вдосконаленню економічної культури українського суспільства. Разом з тим, варто пам’ятати, що формування нації є не подією, а завжди процесом119, а отже і формування «економічної нації» не є виключенням. Надзвичайно важливим підґрунтям монолітної соціальної ідентичності в умовах сучасної поліетнічної нації стає саме високий рівень економічного розвитку та відповідний йому рівень економічної культури, що яскраво засвідчує зокрема історичний досвід Сполучених Штатів. У зв’язку з цим нам знову варто не лише згадати, але все-таки скористатися на рівні соціальної практики відомим марксистським положенням щодо визначальної ролі економічного базису і визнати, що стан та якісні показники економічної системи є трансцендентальною основою добробуту суспільства та його ефективного розвитку. Хоча ідея нації як така і не вписується повною мірою у доктрину класичного марксизму, тим не менш, на наш погляд, деякі його ідеї, з позицій сучасної перспективи, підтверджують да доповнюють лістіанську теорію економічного націоналізму, незважаючи на критичне ставлення до неї самого Грицак Я. Про сенсовнiсть та безсенсовнiсть нацiоналiзму в Українi // Грицак Я. Страстi за нацiоналiзмом. Iсторичнi есеї. – К.: Критика, 2004. – C. 188. 119 Коннор В. Коли сформувалася нація? // Націоналізм. Теорії нації та націоналізму від Йогана Фіхте до Ернеста Гелнера. Антологія. 3-тє видання / О.Проценко, В. Лісовий (упоряд.). – К.: Смолоскип, 2010. – С. 307. 118 39 К. Маркса. До того ж, як вдало продемонстрував Р. Шпорлюк, незважаючи на власне бачення перспектив розвитку європейського соціального середовища, Маркс та Енгельс не могли не помітити, що відбувається підйом націоналізму, а об’єднання Німеччини явно не відповідало марксистському сценарієві 120. Разом з тим, та частина змістовного наповнення марксизму, котра прояснювала структуру та специфіку економічних процесів як таких, а не їхню футурологічну перспективу, якраз суттєвої суперчності з теорією єкономічного націоналізму, на наш погляд, не демонструє. Адже йдеться, перш за все, про формування сталої економічної основи соціального розвитку. Зокрема К. Маркс вказував на те, що «держава – це лише політичний інструмент в руках економічних управителів країни»121. Специфічне ж ставлення до марксизму у пострадянських країнах на ранньому етапі їх розвитку зумовлене, з нашої точки зору, практичними наслідками невдалих радянських інтерпретацій марксизму, що і зумовило тимчасову відмову від марксистського вчення в цілому. Варто визнати, що це абсолютно не властиво Європі, в межах якої вивчення економічної теорії марксизму і досі входить до переліку обов’язкових складових вищої освіти. Однак, вже на сьогодні можна говорити про більш раціональний аналіз марксизму на пострадянських теренах. Досить показовою у цьому відношенні є розвідка академіка В. Стьопіна щодо іпостасей марксизму, яких він нараховує досить значну кількість. Окрім класичного марксизму дослідник робить акценти на пристосованих до революційного руху радянських тлумаченнях ленінізму, на сталіністському варіанті марксистської теорії, вказує і на європейський досвід марксизму у деяких скандинавських країнах, зокрема таких як Швеція та Фінляндія. Особливий акцент дослідник робить на сучасному неомарксизмові франкфуртської школи122. Зазначимо, що у контексті розвитку західних соціальних систем економічні ідеї марксизму були реалізовані у відповідності до закладеної автором цих ідей логіки розвитку економічних процесів, і тому цілком закономірно сприяли продуктивному розвиткові західних економік, на відміну від алогічного його прочитання радянськими дослідниками, котрі намагалися нівелювати капіталістичну стадію у розвитку економічної системи та досягти прописаних К. Марксом результатів у власний спосіб, котрий не враховував потребу Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм: Карл Маркс проти Фрідріха Ліста / пер. з англ. Г. Касьянов. – К.: Основи, 1998. – С. 315-316. 121 Хайлбронер Р. Философы от мира сего. Великие экономические мыслители: их жизнь, эпоха и идеи. – М.: КоЛибри, 2008. – С. 204. 122 Степин В.С. Маркс и тенденции современного цивилизаціионного развития // Карл Маркс и современная философия. – М.: РАН; Институт философии, 1999. – С. 16-44. 120 40 попереднього накопичення капіталу як підгрунтя для трансформації соціальних структур. Такий аналіз дійсно дозволяє зробити висновок про існування різних досить відмінних один від одного інваріантів марксизму. Спираючись на подібні тлумачення, можна досить аргументовано стверджувати потребу щодо вивчення саме класичного марксизму як джерела усіх можливих варіацій. Власне провідними ідеями останнього, на наш погляд, цілком правомірно вважати ідею економічного базису як основи усіх сфер суспільного життя – з цією ідею досить тяжко сперечатися, оскільки усі ці сфери потребують відповідного фінансування та інфраструктурного забезпечення. Не менш важливе значення посідає ідея капіталу як основного рушія соціальних трансформацій. Логіка історичного розвитку передбачала, за К. Марксом, необхідність послідовного проходження усіх стадій економічно-формаційного поступу, що важливо враховувати і у контексті формування економічної нації. Варто також згадати, що навіть В. Ленін свого часу наголошував, що «національне питання має бути сформульоване історично та економічно» 123. Слід вказати і на більш ранні, але змістовно дотичні до теорії економічної нації ідеї. Так ще К. Сен-Сімон, зі спадщиною якого був добре знайомий К. Маркс, наголошував, що державна влада має бути не політичною, а економічною одиницею124, хоч він і не вказував шляхів досягнення сформульованого у такий спосіб завдання. Незважаючи на те, що він був представником напряму, що отримав назву утопічного соціалізму, варто відзначити відчутний внесок мислителя у розвиток уявлень не тільки про політичну, але і економічну складову соціальної утопії. Адже, як зазначає Р. Хайлбронер, утопії виникли ще у часи Платона, але акцентувати увагу і на економічній складовій вони почали тільки після Французької революції125. На наш погляд, особливу увагу слід звернути на застереження Р. Хайлбронера щодо того, що у сучасному світі глобалізація, формуючись в середині окремих економік, виходить на наднаціональний рівень і загрожує незалежності навіть найбільш забезпечених із них. Тому дослідник наполягає, що з огляду на це, багатому капіталістичному світу варто вдивлятися у найближче майбутнє з тим же збентеженням, що і бідним докапіталістичним та Ленин В.И. Тезисы реферата по национальному вопросу. – Полное собрание сочинений в 55 томах. – М.: Издательство политической литературы, 1973. – Т. 24. – С. 385. 124 Хайлбронер Р. Философы от мира сего. Великие экономические мыслители: их жизнь, эпоха и идеи. – М.: КоЛибри, 2008. – С. 152. 125 Там само, С. 158. 123 41 досоціалістичним країнам 126. Така оцінка ситуації з боку історика економічних вчень є, на наш погляд, досить показовою та змушує переосмислити сучасні процеси в економічній сфері, особливо зважаючи на події останніх років. У таких умовах варто переосмислити сучасні стратегії націотворення, зокрема у напрямі формування нового типу економічної раціональності. Адже сучасні орієнтації на глобальність відображають мисленнєві стандарти суто «класичної раціональності», тоді як сучасна філософія науки позиціонує цей тип наукової раціональності виключно у контексті аналізу простих явищ, але аж ніяк не складних систем, що розвиваються, до яких належить будь-яке суспільство. Логіка процесів постнекласичної наукової раціональності передбачає не унітарність та універсальність картини світу, а якраз мультиплюралістичне бачення реальності, закономірним наслідком чого стають антиглобалізаційні процеси та все більш чітке окреслення націоналістично орієнтованого дискурсу. Тому ідея економічної нації стає сьогодні закономірним відображенням синергетичної парадигми поступу сучасного світу та репрезентує тенденції розвитку глобальної економічної системи не суто у напрямі її повномасштабної інтеграції, але відображає парадоксальну єдність процесів інтеграції та дезінтеграції, котрі у вимірі своєї перманентної взаємодії визначають специфіку функціонування сучасної глобальної економіки. Відображенням синергетичної парадигми стає також і взаємоперетин економічних досліджень з невластивими їм раніше дослідницькими стратегіями, в наслідок чого відбувається ускладнення економічної науки за рахунок її доповнення новими галузями наукового пошуку. Мусимо визнати, що економічна наука у її класичному розумінні залишилась надбанням історії, її місце у сучасному світі займає більш складна вдосконалена кроссдисциплінарна конструкція, що включає в себе як елементи соціологічного аналізу та соціально-психологічних розвідок, так і потужну філософську методологію у вимірі синтезу економічного та соціально-філософського потенціалів. І цей процес все ще продовжує свій розвиток. Як відзначає вже згадуваний нами Р. Хайлбронер, новій економіці доведеться багато чого запозичити в інших сферах дослідження суспільства 127. Недарма досить часто в економічних дослідженнях з’являється поняття «нова економіка», котре ще не має чітко визначеного наповнення, але відсилає нас до потреби усвідомлення сталого процесу формування нових економічних практик та нового типу економічного мислення. Хайлбронер Р. Философы от мира сего. Великие экономические мыслители: их жизнь, эпоха и идеи. – М.: КоЛибри, 2008. – С. 411. 127 Там само, С. 413. 126 42 Це поняття є суто синергетичним, адже відображає не завершеність явища, а саме процес його безпосереднього становлення. Відповідно, нова економіка сьогодні може нам уявлятися як система надзвичайно складних, орієнтованих на нові стандарти, ідей та підходів, однак остаточне, завершене бачення даного феномену запропонувати поки що досить складно, адже цей феномен є перманентно мінливим. Така «нова економіка» у кожній країні може мати свою власну національно забарвлену специфіку128. В умовах нашої країни, на наш погляд, доцільно вести мову про потребу формування такого типу економічних відносин, що сприятимуть швидкому та ефективному розвитку виробничих процесів, появі економічних еліт з потужним соціально-креативним потенціалом, а також підняттю духу населення після виснажливого військового протистояння в умовах російської інтервенції. Формування нового типу економічної раціональності передбачає, у нашому випадку, суттєву трансформацію економічної культури суспільства у напрямі, основним орієнтиром якого буде ідея національного економічного зростання на основі новітніх соціальних технологій. Це дозволить закласти підвалини такого типу суспільства, котре грунтуватиметься на ідеї «економічного базису» як потужного бекграунду для розвитку людського та соціального капіталів, без яких економічна продуктивність в умовах «третьої хвилі» цивілізаційного поступу є практично недосяжною. Тому не варто забувати, що однією із визначальних характеристик сучасності є той факт, що виникає нова революційна економіка, заснована на знанні, а не на звичній сировині та фізичній праці. Власне сама ідея економічної нації так само є продуктом знаннєвим. Потрібно також відзначити, що вміння систематизувати таке знання та реалізовувати його на практиці стає показником життєздатності сучасних суспільств. Разом з тим, Е. Тоффлер доповнює свою думку щодо специфіки економічних процесів ще одним важливим смисловим нюансом, показуючи, що трансформація світової економіки приносить з собою паралельну революцію у природі військових дій 129, коли будь-яка війна є відобаженням економічного світогляду, адже «спосіб ведення війни відображає спосіб створення багатств» 130. Многоликая глобализация. Культурное разнообразие в современном мире / П. Бергер (ред.), В.В. Сапов (пер.), С. Хантингтон (ред.). – М.: Аспект Пресс, 2004. – 379 с. 129 Тоффлер Э. Война и антивойна. Что такое война и как сней бороться. Как выжить на рассвету ХХІ века. – М.: Транзиткнига, 2005. – С. 29-30. 130 Там само, С. 28. 128 43 Зважаючи, що ми переходимо від економіки мускульної сили до економіки сили інтелектуальної131, саме інтелектуальний потенціал та міра його впровадження у соціальне життя забезпечує, у таких умовах, планомірну реалізацію економічного потенціалу суспільства. Саме національно орієнтована економічна стратегія – у структурі глобалізаційних процесів сучасності – постає, на наш погляд, тією важливою складовою соціального поступу, що здатна забезпечити українському суспільству можливість сформуватися у якості повноцінного суб’єкта глобалізації. Основним ресурсом розвитку інформаційної економіки є не просто знання та інформація, але ті знання, котрі уможливлюють ефективну структуру економічного самовідтворення соціуму. Тобто йдеться про знання, що функціонують у якості трансцендентального підгрутня ефективної організації соціального простору. Саме тому ми ведемо мову про потребу формування такого знаннєвого ресурсу у вигляді економічної теорії нації як – специфічної у її структурних та функціональних вимірах – стратегії розвитку соціальних просторів в умовах деструктивних наслідків сучасної версії глобалізму. Змістовна трансформація структур економічної свідомості сучасних суспільств стає фактично єдиним ефективним джерелом протистояння явищам світової фінансовї кризи, котра заполонила сучасний економічний простір у глобальних масштабах. Сформована в сучасному світі фінансово орієнтована економічна культура, напротивагу продуманим та продуктивним економічним процесам, запровадила своєрідний культ монетаризму, який ще називають фінансизмом. Соціально-практичні наслідки цієї ситуації вимагають сьогодні впровадження альтернативних підходів та дійсно стратегічних бачень розвитку економічного середовища як на рівні окремих націй, так і на рівні світової економіки в цілому. Для формування сприятливої економічної ситуації в країні, важливим засобом її конституювання варто визнати потребу формування своєрідної системи національного економічного виховання. Таке виховання має бути орієнтоване, перш за все, на подолання пасивно-пристосовницьких, конформістських тенденцій розвитку економічної свідомості суспільства та формування креативного економічного мислення у підростаючого покоління, що вимагатиме від нас запровадження новітніх педагогічних практик та програм. Тільки тоді можна буде говорити про перспективу подолання наслідків фінансової кризи та кризи соціокультурної ідентичності українського суспільства. Тоффлер Э. Война и антивойна. Что такое война и как сней бороться. Как выжить на рассвету ХХІ века. – М.: Транзиткнига, 2005. – С. 35. 131 44 Адже тільки визначення економічних цілей та пріоритетів, у випадку їх ефективного поєднання з відповідними стратегічними підходами, здатне спричинити якісну трансформацію економічної культури суспільства та закласти підвалини для усвідомлення власної економічної суб’єктності. Реалізація своєрідної національно орієнтованої концепції розвитку у сфері соціальноекономічної політики і є основним критерієм становлення національної економічної суб’єктності та відповідної соціального наративу як прояву національної ідентичності. Для досягнення цієї мети основні принципи соціально-економічної політики варто було б, на наш погляд, орієнтуватися як на відновлення потужностей виробничого сектору країни із запровадженням інноваційних технік виробництва товарів та послуг, так і на формування напрямів стратегічно осмисленого вдосконалення економічної системи задля виведення її на світовий рівень розвитку. Досить показовою у даному відшошенні, на наш погляд, є порада шведських економістів К. Нордстрема та Й. Ріддестрале, котрі наголошують у своїх роботах, що конкурентна перевага в умовах сучасного світу створюється саме за рахунок відмови від конкуренції, а успіх визначається здатністю вирізнятися серед інших, а не намаганням відтворити існуючі стратегії 132. Як відзначає Р. Хайлбронер, економіку не слід порівнювати з точними науками, оскільки вона має справу з досить мінливим предметом – людською природою133 і, відповідно, кожна дієва економічна стратегія завжди є продуктом конкретної економічної ментальності. Усвідомлення того важливого факту, що економіка як наука дійсно не є, і не може бути, продуцентом універсально значимих законів, дозволяє нам орієнтуватися не тільки на відтворення існуючих зразків організації соціально-економічного простору, але і створювати альтернативні теорії та стратегії їх втілення у сферу економічного розвитку. Звісно «стратегія» найменшого спротиву тривалий час позиціонувалась як найбільш зручна, однак з такою позицією варто сперечатися, зваживши на її соціально-практичні наслідки. Адже ті країни, які не докладали суттєвих зусиль до створення та впровадження обгрунтованих, з позиції національних економічних інтересів, стратегій розвитку і слідували «універсальним» законам неолібералізму, опинились сьогодні у найбільш скрутних економічних умовах – відсутності економічної суб’єктності, а отже, і скільки небудь значимого впливу на економічну політику у межах власної країни внаслідок фінансової залежності від міжнародних фінансових інститутів. Нордстрем К.А., Ріддестралє Й. Караоке-капіталізм. – Дніпропетровськ: «Баланс Бізнес Букс», 2004. – 304 с. Хайлбронер Р. Философы от мира сего. Великие экономические мыслители: их жизнь, эпоха и идеи. – М.: КоЛибри, 2008. – С. 407. 132 133 45 У такий спосіб, історичний та теоретико-методологічний аналіз досліджуваної проблематики дозволяє нам вести мову про її тривале нівелювання як на рівні теорії, так і соціальної практики та глобальний перехід від ідей економічного націоналізму Ф. Ліста до системного та послідовного втілення ідей економічного космополітизму А. Сміта. Вже К. Маркс та Ф. Енгельс передбачали розвиток економічної ідеології не в руслі національних, а саме інтернаціональних векторів поступу економічних систем і наполягали на доцільності космополітизму у розвитку економічних процесів. В руслі такого ж космополітичного підходу відбувається розповсюдження ідеї становлення глобальної економічної спільноти. Економічний націоналізм, звісно, продовжував розвиватися, але далеко не у мейнстрімі філософсько-економічних досліджень. Таким чином, поступово закладені економічним націоналізмом ідеї трансформувались у економічну теорію глобалізації, що особливо активно розгортається сьогодні. Втілена сучасністю ідея глобальної космополітичної економічної структури та відповідної їй ієрархії на чолі з однією нацією виявилася більш привабливою, ніж рівноправна економічна комунікація множини націй і, відповідно, сучасна «глобалізація невідворотно перетворюється на інструмент поглиблення світової нерівності» 134 в умовах, коли у світі продовжує існувати чітка силова ієрархія держав 135. Усвідомлення цих тенденцій проявляється у сучасному світі, зокрема, у вигляді формування національно орієнтованих глобалізаційних сценаріїв, коли найбільш потужні в економічному відношенні країни розгортають міжнародну конкуренцію щодо міри впливу на глобальні економічні та політичні процеси. Внутрішня суперечність соціальних процесів, що відбуваються в межах сучасної цивілізації, розкривається у контексті бурхливого розвитку глобалізаційних тенденцій, з одного боку, та відродження національно орієнтованого мислення – з іншого. На перший погляд, це дві взаємосуперечливі тенденції. Однак, якщо уважно проаналізувати плюралізм сучасних глобалізаційних сценаріїв, можна виявити національно ангажовані вектори кожного з них. Так само і найпотужніший суб’єкт сучасної економічної глобалізації спирається, перш за все, на власні національні економічні інтереси. Адже як відзначає американський дослідник М. Манн, США самі є нацією-державою, адже цінність національної торгівлі в США завжди превалювала над цінністю міжнародної. Їхній капіталізм є набагато Иноземцев В.Л. Вестернизация как глобализация и «глобализация» как американизация // Вопросы философии, 2004. – № 4. – С. 64. 135 Глобалізація і сучасний міжнародний процес. Монографія / за заг. редакцією Б.І Гуменюка, С.О. Шергіна. – К., 2009. – С. 156. 134 46 більш національним, ніж капіталізм будь-якої із європейських країн»136. Отже, така економічна ідеологія як неолібералізм, по суті своїй, теж є втіленням ідеї економічного націоналізму та практичною реалізацією теорії економічної нації на глобальному рівні. Враховуючи такі тенденції тяжко не погодитися із М. Манном щодо того, що занепад національної держави не має загального характеру. Не дивлячись навіть на деяку здачу позицій під натиском над-національних сил, у сучасній національній державі ідея суверенітету залишається актуальною як ніколи137 і, відповідно, на нації-держави все ще розвиваються або принаймні намагаються досягти цього стану138. Особливо чітко це прослідковується у сфері економічної взаємодії. Суто економічний організаційний характер, за своїми структурнофункціональними особливостями, демонструє і Європейський союз, протиставляючи себе економічному конгломерату Сполучених Штатів. Хоч ЄС і не є окремою країною на кшталт США або Китаю, але, тим не менш, функціонує за принципами близькими до ідеї митного союзу. Економічну детермінованість Єврозони підтверджує і німецький дослідник Ю. Габермас, звертаючи увагу на те, що тільки такий Європейський союз, який є зовнішньополітично дієздатним і приймає на себе роль у світовій політиці поряд з США, Китаєм, Індією і Японією, зміг би сприяти формуванню у відповідних всесвітніх економічних організаціях альтернативи нині пануючому 139 «вашингтонському консенсусові . У такий спосіб Ю. Габермас акцентує увагу саме на економічній природі політичної могутності та відповідної ролі суспільств у глобальному масштабі. Ідея провідної ролі економічної ідентичності серед громадян також чітко прослідковується у роботах ще одного видатного європейця – Т. Адорно, котрий відзначав, що належність до існуючої економічної системи надає свідчень про кожного жителя сучасної країни набагато більше, ніж усі аналогії з тотемом і табу140. Ведучи мову про означеність економічної теорії нації запропонованими нами історичними та теоретичними аргументами, варто наголосити на ще одному суттєвому, з нашої точки зору, нюансі. Йдеться про потребу розмежування таких понять як економіна теорія нації та фінансова теорія нації, адже сучасна економічна теорія, як правило, хибує на домінування фінансистського вектору в Манн М. Нации-государства в Европе и на других континентах: разнообразие форм, развитие, неугасание // Нации и национализм. – М.: Праксис, 2002. – С. 402. 137 Там само, 384-385. 138 Там само, С. 382. 139 Хабермас Ю. Первым почуять важное. Что отличает интеллектуала [електронний документ] // Режим доступу: http://magazines.russ.ru/nz/2006/47/ha2.html 140 Адорно Т. К логике социальных наук [електронний документ] // Режим доступу: http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/adorno/log_soc.php 136 47 економіці, що призводить до досить складних соціальних наслідків. Показовим у даному плані є справедливе зауваження сучасного американського дослідника ХаДжун Чанга стосовно того, що у сучасному світі, з урахуванням домінування фінансової індустрії в багатьох країнах, люди досить часто сприймають фінансову економіку і економіку як таку як дещо еквівалентне, тоді як насправді перша є лише незначною частиною останньої141. Саме тому запропонований нами підхід, в жодному разі, не варто розглядати як такий, що міг би позиціонувати сучасний вимір фінансовоінформаційної «економічної» системи у якості основи формування ефективної стратегії соціально-економічного поступу. Адже ми ведемо мову саме про економічну теорію нації, де таке поняття як економіка розглядається не у контексті домінування фінансових процесів, але як сфера розробки стратегій максимальної ефективізації соціально-економчного життєсвіту. Саме така економіка може стати, на наш погляд, основою формування національної ідентичності. Ми пропонуємо позиціонувати націю не лише у якості уявної політичної спільноти, як це робить Б. Андерсон, але, перш за все, у якості «уявної» економічної спільноти, у якості єдиного господарського простору, що складає основу національної ідентичності суб’єктів господарювання. Б. Андерсон пов’язує формування національної ідентифікації – тобто «уявлення» нації як специфічної спільноти – з епохою Нового часу, що цілком закономірно, адже саме в цей час формується феномен нації у її класичному розумінні. Однак, дослідник пов’язує цей феномен саме із розповсюдженням друку, а на наш погляд, важливу роль відіграє ще і той чинник, що саме в епоху Нового часу формується економічна наука. До того ж сам Б. Андерсон назвав це явище «друкарським капіталізмом», котрий став прообразом масового виробництва 142. Відзначимо також, що наше дослідження спрямоване і на визначення умов формування ідеї економічної нації. Цей аспект видається нам особливо важливим у зв’язку з тим, що на сьогодні все ще не випрацювано ідеї української нації як цілісного наративу, а отже і відповідної філософії соціального розвитку української держави. Ті історично ангажовані інваріанти української державності, що педалюються деякими сучасними аналітиками, у контексті пропонованого дослідження ми до уваги не братимемо з двох причин. По-перше, всі вони в кінцевому результаті виявилися неефективними, що і привело нас у теперішню Ха-Джун Чанг. Как устроена экономика / пер. с англ. Е. Ивченко; науч. ред. Э. Кондукова. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2015. – С. 18. 142 Андерсон Б. Воображаемые сообщества. Размышления об истоках и распространении национализма / Б. Андерсон. – М.: Кано-Пресс-Ц, 2001. – С. 65. 141 48 ситуацію, коли ми знову змушені займатися пошуком ідейних основ національної єдності нашого суспільства. І, по-друге, їхня практична недоцільність зумовлюється сьогодні ще і тим, що всі вони були зумовлені цілком конкретними геополітичними чинниками, котрі в сучасних умовах вже давно втратили свою актуальність. Адже Україна доби Б. Хмельницького або Цетральної Ради та сучасна Україна є абсолютно різними державами, що перебувають у абсолютно різних історико-політичних умовах та перспективах соціального поступу. Отже, потреба трансформації сучасного економічного середовища у контексті пошуку більш дієвої моделі його розвитку спонукає нас до аналізу та системного викладу взаємоузгоджених аспектів власного бачення структурної та функціональної специфіки економічної теорії нації у відповідності до сучасних реалій, що означені глобалізаційними процесами. Такий аналіз є актуальним ще і у зв’язку з тим, що на сьогодні існує потреба у формуванні нових підходів до організації глобального простору, в тому числі і у зміні моделі світової економіки. Тобто формування нових економічних стратегій є актуальним як для більшості окремих націй, так і для глобального економічного простору в цілому. Адже як наголошує Дж. Стігліц, сьогодні глобалізація не працює, і проблема полягає не у самій глобалізації, а в тому, як вона впроваджується в життя143. Тому потреба зміни глобалізаційних стратегій на всіх рівнях і, перш за все, на економічному та екологічному змушує нас до осмислення відповідних альтернатив. А оскільки економічний світогляд дійсно досить тісно пов’язаний з екологічним, формування нової економічної аксіології якраз і є тією перспективою, котра дозволить актуалізувати конструктивні зрушення у структурі господарської активності як на рівні націй, так і на рівні глобального співтовариства націй. Відповідно, самоорганізація суспільств на основі економічного інтересу у якості своєрідних «економічних націй», орієнтованих на продуктивну економічну та соціально-політичну взаємодію на глобальному рівні здатна, на наш погляд, сформувати досить конструктивний за своїми наслідками синергійний ефект. У такий спосіб, економічний націоналізм являє собою своєрідну форму колективного індивідуалізму, тоді як стратегія соціальноекономічного конформізму у сучасних умовах породжує непродуктивне атомізоване суспільство. Становлення ж колективного індивідуалізму сприяє формуванню більш раціональної системи управління як внутрішніми, так і зовнішніми соціальноекономічними процесами. Саме тому, на наш погляд, ідея «економічної нації» стає сьогодні надзвичайно актуальною для українського суспільства, коли самостійна 143 Стігліц Дж. Глобалізація та її тягар / пер. з англ. А. Іщенка. – К.: КМ Академія, 2003. – 252 с. 49 держава вже сформована та апробовані невдалі спроби формування національної ідентичності. Крім того, військовий конфлікт з Росією остаточно продемонстрував потребу формування такого типу нації, економічний статус та військовий потенціал котрої більше ніколи не сприятиме її позиціонуванню з боку зовнішніх суб’єктів, у якості держави, придатної для розподілу територій. Якщо ми прагнемо зберегти незалежність та цілісність, єдиним надійним засобом є формування такої економічної стратегії, котра створить умови для позиціонування нашої країни як самодостатньої економічної нації. 50 РОЗДІЛ ІІ ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ НАЦІЇ ЯК АКТУАЛЬНА СУЧАСНОГО ФІЛОСОФСЬКОГО ДИСКУРСУ СКЛАДОВА Юрбу перетворюють на націю дві речі – спільне величне минуле і спільні величні плани на майбутнє Жюль Ренар Реалізація принципів економічного націоналізму у контексті формування цілісної економічної теорії нації, передбачає, на наш погляд, відповідні компетенції, зокрема вміння ефективно вести національне господарство. В наш час важливою складовою такого вміння стає усвідомлення суб’єктом економічної діяльності структурно-функціональних особливостей глобалізаційних процесів та їхнього зв’язку з ефективними національно орієнтованими екномічними програмами. Саме тому, у перспективі соціокультурних процесів сучасності, перш за все, маємо вести мову про потребу трансформації світоглядних настанов більшості сучасних суспільств. Відповідно, особливу увагу варто звернути на специфіку економічної свідомості тих суспільств, що не є активними суб’єктами сучасних глобалізаційних процесів в економіці. Ми вже зазначали, що реалізація економічної теорії нації на рівні соціальної практики передбачає формування самодостатньої стратегії економічного розвитку суспільства, тому цілком закономірно йдеться і про потребу трансформації економічної свідомості. З позицій феноменологічного підходу, економічна теорія нації постає у якості системної складової процесу конституювання соціальної реальності, тобто є важливим інструментом формування новітньої парадигми соціально-економічного розвитку країни. Адже варто враховувати, що толерація цінностей інших економічних культур не детермінує соціально-економічну мімікрію, яка є рисою пасивної, конформної економічної свідомості і не може сприяти розвиткові самобутньої соціально-економічної стратегії суспільства. Пасивна економічна свідомість, що орієнтована на напередзадані соціальноекономічні шаблони, є спадком радянської системи господарювання. Остання жодним чином не сприяла формуванню креативного економічного мислення, а тим більше його залученню у процес розв’язання господарських проблем у соціально значимих масштабах. Тоді як глобальні економічні трансформації сучасності, що обумовлені зростаючою залежністю національних економік від глобальних фінансових ринків і транснаціональних корпорацій 144, вимагають саме такого, незвичного для нас, підходу до організації соціально-економічного 144 Soros G. George Soros on Globalization / George Soros. – New York: Public Affairs, 2002. – P. VII. 51 простору. У такий спосіб для реалізації дійсно ефективних підходів у сфері розвитку національної економіки ми змушені трансформувати звичні уявлення та настанови у сфері розвитку господарських практик всередині суспільства. Сьогодні провідні економісти відзначають, що розвиток сучасної світової економіки ставить національні економіки перед такими викликами, відповідей на які неможнливо уникнути жодному суспільству145. В тому числі, у якості такого виклику автори цієї тези відзначають зокрема звуження ролі національного суверенітету держави у внутрішньому житті сучасних країн. Зважаючи на потребу формування соціально-економічної ідентичності українців, котра поки що є здебільшого негативною, виникає потреба більш чіткого визначення векторів національної економічної політики, котра мала б під собою економічну ідеологію, орієнтовану на формування високоефективної національної економічної культури, адже йдеться про потребу кристалізації «української ідеології національного самоствердження як найбільш адекватної форми усвідомлення нацією своїх корінних інтересів та шляхів їх задоволення»146 . Без наявності у структурі державної політики зрозумілої громадянам економічної ідеології, прогресивний розвиток держави з позицій будь-якої перспективи виглядає досить сумнівно. Одразу зазначимо, що економічний позитивізм «економіксу» виявляє свою непридатність для ефективного розвитку соціально-економічної системи, що вже доведено провідними економістами. Адже економікс являє собою дескриптивний аналіз етапів становлення пізнього капіталізму у Сполучених Штатах і не є доречним для застосування в інших країнах, оскільки цей сценарій економічного поступу вже реалізовано, відповідна економічна ніша не є вільною. Тому непридатність економіксу для розвитку економік постсоціалістичного простору є самоочевидною та цілком логічною. Таким чином, сучасна криза економічного позитивізму, з її економіксом у якості системи протокольних суджень, стала цілком закономірним наслідком застосування даного підходу до розвитку національних економічних систем. Так само як і філософія класичного позитивізму у процесі власної еволюції мусила визнати потребу у філософії науки, так і сучасна неоліберальна економіка, зважаючи на кризу власних принципів, мусить визнавати необхідність національно орієнтованої філософії економіки як важливого підґрунтя ефективного розвитку сучасних економічних систем. Економічні проблеми ХХІ століття: міжнародний та український виміри / за ред. С.І. Юрія, Є.В. Савельєва. – К.: Знання, 2007. – С. 10. 146 Ситник П.К., Дербак А.П. Проблеми формування національної самосвідомості в Україні. Монографія. – К.: НІСД, 2004. – С. 196. 145 52 Відповідно, важливою складовою сучасного філософсько-економічного знання стає подолання схематичного, стереотипного мислення у соціальноекономічному просторі, адже така схематичність орієнтована на відтворення неефективного, «чужого» економічного досвіду, і не може бути актуальною у принципово інших геополітичних та соціопсихічних умовах. Схематизація соціально-економічної «стратегії» українського суспільства у руслі домінування економічної ідеології неолібералізму, котра, за рахунок інтерналізації неефективної моделі соціально-економічної поведінки та відповідної їй економічної культури, підміняє собою економічний вимір автентичного життєсвіту української нації не може сприяти продуктивному розвитку економічної системи нашого суспільства. Таким чином, економічна теорія нації стає все більш актуальною з огляду на те, що сучасна цивілізація все більше набуває ознак «фінансової цивілізації» 147, в умовах якої капіталізм більше не займається виробництвом, він займається готовою продукцією, її збутом і маркетингом, а завоювання ринків відбувається тепер засобами захоплення контролю148. Так, проводячи демаркаційну лінію між «дисциплінарним суспільством» та новосформованим «суспільством контролю» Ж. Дельоз наголошує, що мова йде про прогресивну та дисперсивну інсталяцію нової системи домінації, ще більш складної та непередбачуваної, ніж попередня, адже в умовах нової системи кардинально змінюється становище людини у соціокультурному просторі, людина стає не людиною-в’язнем, а людиноюборжником, а ринкові операції стають інструментом соціального контролю149. Одним із першочергових прогнозів розвитку такої ситуації, з точки зору Ж. Дельоза, був прогноз дестабілізації капіталістичної системи. Дослідник наголошував, що капіталізм перманентно підтримує свій баланс, завдячуючи тому, що три чверті людства живе в умовах крайньої бідності, а це означає, що вони занадто бідні, щоб бути боржниками і занадто численні, щоб бути в’язнями. Закономірним наслідком таких процесів мислитель вважав неминучі соціальні вибухи у майбутньому. Власне, ті процеси, що спостерігаються у сучасному світі, більш ніж точно відображають цю тенденцію, доцільніше навіть говорити, що це вже не тенденція, а наша реальність. Враховуючи всі ці чинники, варто зважити на ті переваги, які надає у ситуації глобальної економічної та політичної нестабільності наявність потужної Ільїн В.В. Фінансова цивілізація / Володимир Ільїн. – К.: Книга, 2007. – 528 с. Делез Ж. Общество контроля [електронний ресурс] http://philosophy.ru/library/katr/text/delez_socio-kontrol.html 149 Там само 147 148 53 // Режим доступу: національної економіки. Саме тому екстерналізація 150 соціально-економічного досвіду в українському соціумі мала б, на наш погляд, здійснюватися у напрямі формування економічної теорії нації. Підтвердженням цієї тези є і дослідження сучасного американського аналітика Р. Шарма, котрий наполягає, що країни, які досягли найвищих показників економічного зростання за останні кілька десятиліть – Китай, Тайвань, Південна Корея – якраз і вирізняються тим, що використовували нетрадиційні підходи у сфері розвитку власної економічної культури, а не слідували неоліберальним кліше 151. Інший сучасний аналітик ХаДжун Чанг наводить у якості такого прикладу Сингапур як країну, котрій вдалося створити настільки своєрідну комбінацію вільного ринку та соціалізму, успіх якої неможливо пояснити на основі жодної з існуючих сьогодні економічних теорій 152. Таким чином, сучасний світ демонструє вже достатню кількість прикладів національних економічних систем, в межах яких досить вдало застосовано ідею формування специфічної креативно осмисленої економічної ідеолоігї. Тобто саме усвідомлення ключової ролі національної економіки у процесі розбудови державності та повноцінного громадянського суспільства створює, на наш погляд, ментальні умови для формування основних принципів ефективної економічної ідеології, створюючи у такий спосіб засади становлення економічної аксіології тієї чи іншої нації. Саме тому найбільш адекватним відгуком на виклики сучасної цивілізації є не нівелювання, а поглиблення національних економічних особливостей суспільств у напрямі формування унікальної геоекономічної стратегії та врахування того факту, що будь-яка економічна ідеологія вимагає свого оновлення у відповідності до вимог часу. Економічний підхід до формування національних цінностей, по суті своїй, ніколи не втрачає актуальності і, як ми вже наголошували, продовжує домінувати і у структурах економічного мислення сучасних нам продуцентів економічної глобалізації. Так, зокрема М. Мак-Люен веде мову про такий феномен як ліберальний націоналізм, наполягаючи, що ліберальний націоналізм був цілком визначеним інтелектуальним напрямом всієї західної Європи153. Більше того, саме фактичне втілення основних постулатів економічного націоналізму стало закономірною основою сучасного статусу Європи та Сполучених Штатів у глобальному масштабі. термін введено у вжиток П. Бергером та Т. Лукманом Шарма Р. Прорывные экономики. В поисках следующего экономического чуда / Ручир Шарма; пер. с англ. О. Медведь. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2013. – С. 334. 152 Ха-Джун Чанг. Как устроена экономика / пер. с англ. Е. Ивченко; науч. ред. Э. Кондукова. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2015. – С. 34. 153 Мак-Люэн М. Галактика Гуттенберга: Сотворение человека печатной культуры/ Александр Юдин (пер.с англ.). – К.: Ника-Центр, 2004. – С. 324. 150 151 54 Тому звернення до наративів економічного націоналізму в умовах сучасних глобалізаційних процесів дозволяє нам позиціонувати теорію економічної нації не у якості ресентіменту, але саме у якості самодостатньої та продуктивної стратегії соціального розвитку, що і є головною тезою нашого дослідження. На наш погляд, нація у економічному контексті має, проявляти себе на рівні колективного економічного духу та продуктивного економічного міфу, а отже і інтегруючої економічної ідеї суспільства, поштовхом до розвитку яких має стати соціальнофеноменологічний рівень осмислення структур національної ідентичності. Важливим аспектом даного процесу є також становлення такого феномену як метаідентичність, чи то так звана вторинна ідентичність, яка домінувала б над етнічною ідентичністю громадян. Саме такий рівень вторинної ідентичності і мав би сприяти формуванню ідеї єдності соціально-економічних інтересів, спільних футуристичних настанов та конструктивної соціальної ідентичності, що пронизує усі сфери суспільної діяльності. Відповідно, формування такого рівня соціальної ідентичності є одним із найактуальніших завдань сьогодення. Саме такий підхід, на наш погляд, найбільш повно відображає аргументацію Ф. Ліста щодо обґрунтування феномену нації крізь призму економічного світогляду, що означений конкретними історичними умовами. І саме усвідомлення цього спільного внутрішнього економічного інтересу суспільства та його протиставлення економічним інтересам інших суспільств і стає, на наш погляд, необхідною умовою для дійсного постання національної ідентичності та самосвідомості нації. Відповідно, економічний вектор національного самоусвідомлення стає, у даному разі, одним із провідних, він домінує над етнічним, історичним та політичним і тісно взаємодіє з культурнопсихологічними чинниками формування особистості. Становлення вторинної ідентичності громадян на рівні економічного мислення вимагає, на наш погляд, впровадження у соціальну практику принципів формування сучасної нації саме як нації економічної. Особливої уваги у контексті аналізу перспектив реалізації економічної теорії нації в умовах сьогодення вимагає, звичайно ж, феномен глобалізації. Глобалізаційні процеси сучасного світу все ще є досить неоднорідними, цілісної парадигми на даний момент ще не існує, до того ж у сучасних умовах її напрацювання є надскладним завданням, зважаючи на специфіку самого процесу, що являє собою динамічну систему синергійних ефектів, котрі досить складно передбачити. Однак, місце і роль тієї чи іншої держави у глобалізаційних процесах, а також її здатність здійснювати вплив на ці процеси, визначаються мірою ефективності її внутрішньої, національної соціально-економічної стратегії. 55 Головні тенденції розвитку сучасного світу спонукають нас до усвідомлення того факту, що шлях України в глобальний простір є неминучим та безальтернативним 154. Однак, на наш погляд, стратегії реалізації такого шляху можуть бути досить різнорідними, в тому числі і націоналістично орієнтованими. Саме націоналістично орієнтована економічна стратегія дозволяє формувати або відновлювати конкурентоспроможність країн на світових ринках. Тому економічний націоналізм та похідна від нього економічна теорія нації є найбільш придатними для реалізації стратегемами, зважаючи на сучасні соціальні запити. На ранньому етапі пострадянської історії ми вже спостерігали орієнтацію на політичну теорію нації, котра виявилась недостатньо дієвою і довела свою неприданість на рівні соціальної практики. Культурологічна та психологічна теорії нації не є, на нашу думку, придатними для реалізації в межах українського суспільства, оскільки багатонаціональне населення нашої країни не об’єднує ані спільний менталітет, ані тим більше культура. Тоді як спільний економічний інтерес дійсно виступає тією засадничою основою, що здатна об’єднати суспільство навколо спільної мети – розвиток економіки шляхом формування цілісного, національно орієнтованого економічного світогляду та відповідної йому системи управління господарськими процесами всередині країни. На перший погляд може видатись, запропонований нами підхід суперечить логіці глобалізаційних процесів, однак це не зовсім так, адже самі по собі глобалізаційні процеси є досить неоднорідними 155. Суперечності та внутрішні протиріччя розвитку глобалізаційних процесів сучасності проявляються як на рівні боротьби між різними глобалізаційними «сценаріями», так і на рівні самосуперечливої природи економічного неолібералізму. Усвідомлення амбівалентності цього явища спонукає нас не стільки до переосмислення провідних досліджень, що обґрунтовують неуникність глобального майбутнього як генеральної складової соціального розвитку будь-якої держави, скільки до більш скептично налаштованих досліджень, у межах яких тривалість глобалізаційних процесів ставиться під сумнів. Зокрема, на думку І. Валлерстайна, сучасний світ знаходиься у стані «після лібералізму», тобто в умовах коли ця ідеологія вже втратила свою дієвість, але ще не заміщена іншою. Саме тому капіталістична «світ-система»156 перебуває у кризі. Дослідник стверджує, що ліберальна доктрина у всіх її проявах вже вичерпала себе і невпинно рухається до саморуйнації, яка обумовлена її ж внутрішніми Білорус О.Г. Глобальний сталий розвиток: монографія / Білорус О.Г., Мацейко Ю.М. – К.: КНЕУ, 2006. – С. 339. Многоликая глобализация. Культурное разнообразие в современном мире / П. Бергер (ред.), В.В. Сапов (пер.), С. Хантингтон (ред.). – М.: Аспект Пресс, 2004. – 379 с. 156 поняття «світ-система» ввів у вжиток І. Валлерстайн 154 155 56 протиріччями. Мислитель наголошує, що руйнація сучасної світ-системи має незворотній характер, означений її закономірним кризовим станом. При цьому стверджується і абсолютна недоцільність реанімації цієї системи. Тобто йдеться про цілком можливу транзитивність глобаліаційних процесів, а сучасна капіталістична економіка, що перебуває в кризовому становищі, цілком може являти собою тимчасове явище або перехідний етап соціально-економічної еволюції, котрий, з необхідністю, трансформується у принципово новий тип економічних відносин в умовах абсолютно нового світопорядку. У одному з досліджень І. Валлерстайна ми можемо прочитати, що ми дійсно зараз знаходимося у стані трансформації. Але це вже не той нещодавно створений глобалізований світ з чіткими правилами. Скоріше ми живемо в епоху перетворення, перетворення не просто кількох країн, які опікуються духом глобалізації, але перевлаштування всієї капіталістичної світ-системи, яка буде трансформована в дещо інше157. Транзитивний аналіз сучасного стану цивілізації знаходить своє підтвердження і у роботах Ж. Дельоза, який так само стверджував, що ми стоїмо на порозі чогось нового 158, що спонукало філософа до міркувань про перспективи соціальних трансформацій у найближчому майбутньому. Аналіз концепції І. Валлерстайна російським дослідником К. Гусовим засвідчує, що сьогодні, коли завершилась двохсотрічна епоха лібералізму, глобальна світ-система вступила у фазу затяжної економічної і, як наслідок, політичної та соціальної кризи. Ця криза, за своїм характером, є біфуркативною, тобто найменший імпульс може спричинити значущі наслідки і перетворення можуть відбуватися у радикально відмінних напрямах. Дослідник вважає, що все залежатиме від активності сил, які візьмуть на себе соціальну ініціативу і від програми їхньої діяльності. Також йдеться про те, що біфуркація, яку найближчим часом має пережити сучасна світ-система (до 2050 року), відкриває широкі можливості для суб’єктивної соціальної творчості без суттєвих обмежень з боку об’єктивного ходу історії159. За прогнозами самого І. Валлерстайна, приблизно після 2050 року людство буде жити не в умовах глобальної капіталістичної економіки, а в умовах принципово нового світового порядку, адже вже сьогодні стають очевидними Wallerstein I. Globalization or The Age of Transition? [електронний документ] // Режим доступу: http://fbc.binghamton.edu/iwtrajws.htm 158 Делез Ж. Общество контроля [електронний документ] // Режим доступу: http://philosophy.ru/library/katr/text/delez_socio-kontrol.html 159 Гусов К. Мир-системный подход Иммануила Валлерстайна о либерализме [електронний документ] // Режим доступу: http://www.sorokinfond.ru/index.php?id=803 157 57 обставини, що свідчать про перенапруження існуючої системи 160. Згідно позиції дослідника, подолання системного безладу, що його спричинив «історичний капіталізм», можливе лише за умов створення нової історичної системи, яка була б позбавлена історичної нерівності161. Така логіка спонукає нас до міркувань над перспективами національно означеної стратегії глобалізаційної інтеграції з погляду на те, що Україна, під впливом реформ, що проводилися за рекомендаціями МВФ та Світового банку, фактично втратила чи не дві третини свого економічного потенціалу162. Особливий інтерес для нас також представляє позиція П. Хірста та Г. Томпсона, які навіть сам термін «глобалізація» вживають в дужках, вказуючи у такий спосіб на умовний характер даного феномену 163. Дослідники заперечують, що національна держава вичерпала свою роль, а глобалізація не має меж. Вони наполягають, що збереження ключової ролі держави не підлягає сумніву, адже тільки вона здатна забезпечити умови для здійснення ефективного управління міжнародною системою164. Не суперечить такому погляду і позиція, згідно якої наголошується, що у сучасному світі вже сьогодні відновилися різні типи національних держав та господарських демократій з різними перспективами розвитку, в яких суспільство, культура та етика знову набувають значення і вимагають переходу від констатації еклектичного стану Постмодерну до нового третього Модерну як самого Заходу, так і незахідних країн 165. Подібні тенденції актуалізували також появу, запропонованого американським соціологом Р. Робертсоном, терміну «глокалізація», що набув поширення у роботах У. Бека та М. Епштейна. На його сутнісну специфіку звернули увагу і деякі вітчизняні дослідники, наголошуючи, що він акцентує взаємообумовленість глобалізації та локалзації166, показуючи, у такий спосіб, що локальне і глобальне не суперечать одне одному, оскільки локальне є аспектом Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология XXI века / Пер. с англ. под ред. В.И. Иноземцева. – М.: Логос, 2004. – С. 25. 161 Hopkins T., Wallerstein I. (eds.) The Age of Transition: Trajectory of the World System, 1945-2025. – London, 1996. // цит. за Глобалізація і сучасний міжнародний процес. Монографія/ за заг. редакцією Б.І Гуменюка, С.О. Шергіна. – К., 2009. – С. 111-112. 162 Глобалізація і сучасний міжнародний процес. Монографія/ за заг. редакцією Б.І Гуменюка, С.О. Шергіна. – К., 2009. – С. 117-118. 163 Hirst P., Thompson G. Globalization and the future of the nation state / P. Hirst, G. Thompson // Economy and Society. – L., 1995. – Vol. 24., № 3. – P. 408-442. 164 Глобалізація і сучасний міжнародний процес. Монографія/ за заг. редакцією Б.І Гуменюка, С.О. Шергіна. – К., 2009. – С. 153. 165 Федотова В.Г., Колпаков В.А., Федотова Н.Н. Глобальный капитализм: три великие трансформации. Социально-философский анализ // Вопросы философии, 2008. – № 8. – С. 15. 166 Глобалізація і сучасний міжнародний процес. Монографія/ за заг. редакцією Б.І Гуменюка, С.О. Шергіна. – К., 2009. – С. 143. 160 58 глобального167. З цією тезою узгоджується і висновок В. Гейця, який наполягає, що «місце, яке посяде Україна у світі в найближчій історичній перспективі, насамперед, буде результатом її власних зусиль та визначатиметься ступенем наукової обгрунтованості й виваженості її вибору у взаємопов’язаному трикутнику «геоекономіка – геополітика – геостратегія»168. У такий спосіб, тяжко не помітити, що значною мірою роботи вітчизняних вчених, які працюють у сфері суспільствознавства, спрямовані на осмислення та обґрунтування соціальноекономічних та політичних переваг національно орієнтованого стилю мислення. Акцент на геоекономіці вимагає панорамного осмислення економічних процесів як на рівні суспільства, так і на рівні глобальної економічної системи в цілому, а не подальшого впровадження короткострокових перспектив, реалізація яких сприяє руйнуванню держави. Це спонукає нас знову звернутися до аналізу самодостатності національної економічної свідомості та її креативного потенціалу, на противагу домінуючій сьогодні ідеї щодо її підпорядкування неоліберальній економічній ідеології. Як свідчить наш власний соціальноекономічний досвід, особливо в умовах світової економічної кризи, домінування неоліберальної економічної ідеології не є ефективною формою соціальноекономічного розвитку країни і «тільки національна держава вправі виступати від імені населення, що мешкає на її території»169. Більше того, сучасний стан розвитку світової економіки вкотре підкреслює потребу у національній державі, при чому у досить нетрадиційному її розумінні – як ланки, що пов’язує різні рівні міжнародного управління 170. Така позиція підсилює актуальність запропонованого нами дослідження, вказуючи на потребу суттєвих зрушень у сфері дослідження економічної теорії нації, як основи ефективного соціокультурного розвитку поліетнічного суспільства, на противагу регіонам, які «ігнорують спільні економічні інтереси й піддаються етнічним, релігійним, расовим і класовим протистоянням»171. Мусимо визнати, що актуальними для сучасної України виявляються також ідеї італійського філософа-традиціоналіста Ю. Еволи, котрий наголошував, що необхідно розірвати усі зв’язки з тим, чому рано чи пізно судилося загинути і рішуче відмовитися від опори на будь-яку із нині існуючих чи унаслідуваних 167 Чумаков А.Н. Глокализация // Глобалистика: Энциклопедия/ Гл. ред. И.И. Мазур, А.Н. Чумаков; Центр научных и прикладных программ «Диалог». – М.: Издательство «Радуга», 2003. – С. 268. 168 Геєць В.М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку: [монографія] / В.М. Геєць. – К.: Інститут економіки та прогнозування НАН України, 2009. – С. 6. 169 Глобалізація і сучасний міжнародний процес. Монографія/ за заг. редакцією Б.І Гуменюка, С.О. Шергіна. – К., 2009. – С. 154. 170 Там само, С. 154. 171 Там само, С. 155. 59 соціальних форм 172. Дослідник наголошував, що має сенс розібратися, що із досягнутого на нинішній стадії – в кінцевому рахунку перехідної стадії – як в інтелектуальній сфері, так і в області поведінки може згодитися для формування власного вільного образу життя, який не виглядав би «анахронічним», але, напроти, дозволив би керуватись власними духовними принципами173. Важливо, що алегорія «осідлання тигра» використовується Ю. Еволою для символічного означення складностей епохи, яка вимагає формування активної світоглядної позиції, тобто формування такого типу соціальної поведінки, яка на Сході описувалася формулою «осідлати тигра». Зміст останньої пояснюється наступним чином: необхідно дати можливість силам і процесам епохи розвиватися вільно, але водночас зберігати твердість і готовність втрутитися, коли «тигр, знесилений, щоб накинутися на свого сідока, втомиться бігти» 174. Така метафора ілюструє потребу вдумливого налізу ситуації та формування повноцінної стратегії заміщення неефетивних стратегій більш продуктивними. Та криза, яку наразі переживає наше суспільство є складною та багатоплановою, вона розгортається не лише на рівні економіки та екології, але на рівні духовної культури сучасного людства. Фактично всі рівні соціальної системи потребують впровадження більш ефективних програм розвитку і трансцендентальною основою можливості таких впроваджень стає якраз ефективна геоекономічна стратегія суспільства, котра на сьогоднішній день в українському суспільстві є поки що відсутньою. Пошук та формування унікальної моделі економічного розвитку, а не наслідування вже існуючих, стає у таких умовах першочерговим завданням. Саме така модель дає можливість для створення економічного базису, підгрунтям якого є, в першу чергу, реальний сектор виробництва, а вже потім похідна від нього сфера послуг. Адже найвищі показники економічного розвитку – за винятком ресурсозалежних економік – демонструють саме ті суспільства, котрі віднайшли свою економічну модель175. Тому першочерговою потребою є трансформація саме економічного світогляду нації, а отже і стилю економічного мислення. При цьому надзвичайно важливо сформувати у соціально-економічній сфері концепцію, яка одночасно включатиме в себе як глобальний, так і національний вимір продуктивного, стратегічного економічного мислення, що суттєво відрізнятиметься від принципів Эвола Ю. Оседлать тигра / Пер. с итал. В.В. Ванюшкиной. – С.Пб.: «Владимир Даль», 2005. – С. 14. Там само, С. 15. 174 Там само, С. 22. 175 Геращенко А.Л. Экономика ХХІ: страны, предприятия, человека / Алексей Геращенко. – Харьков: Фолио, 2015. – С. 90. 172 173 60 неоліберальної економічної ідеології, непродуктивність якої сьогодні є вже очевидною. В цьому плані варто звернути особливу увагу на доробок російського дослідника К. Денчева, згідно з позицією якого нинішня економічна раціональність, для якої характерне презирство до людини, сприяє поширенню соціального ірраціоналізму 176, такий тип раціональності не є насправді продуктивним і потребує переосмислення та впровадження більш одухотворених вимірів соціально-економічної взаємодії. Формування своєрідної національної економічної стратегії дозволить нам продуктивно використати біфуркаційний етап розвитку сучасної цивілізації177 та покращити соціально-економічні перспективи суспільства за рахунок більш потужного внутрішнього регулювання економічних процесів. Це, у свою чергу, дозволить надати поштовх до формування більш конструктивної економічної ідентичності громадян, що грунтуватиметься на основі усвідомленого національного економічного інтересу, що в більшості своїй нівелювався в умовах соціально-економічного розвитку українського суспільства протягом останніх десятиліть. Для досягнення цієї цілі ми маємо, перш за все, усвідомити цінності та цілі національного економічного розвитку країни, узгодивши їх з економічною ментальністю суспільства. Завдячуючи тривалому запозиченню іноземної економічної ідеології та поглибленню суто індивідуалістичної настанови у економічному світогляді нації, сучасне українське суспільство все ще потребує кристалізації власних господарських цінностей та інтересів. Відповідно, ми маємо віднайти продуктивний напрям трансформації нашої економічної ментальності, а також обґрунтувати нагальну потребу використання теоретичного потенціалу філософсько-економічних досліджень для формування ефективної національно орієнтованої стратегії економічного розвитку нації в умовах сучасного світу. Власне підтвердженням цієї позиції є і результати досліджень російського аналітика В. Виноградова, котрий наполягає, що економічна реформа має постати у якості трансформації суспільної свідомості та менталітету не менше, ніж трансформації господарських механізмів, адже економічна теорія поза інтегрованою духовною сферою не тільки втрачає своє практичне значення, але і функцію осмислення дійсності178. Враховуючи відсутність продуктивних зрушень у соціально-економічному житті країни протягом останніх двох декад, варто Денчев К. Феномен антиглобализма / Камен Денчев. – М.: ГУ ВШЭ, 2005. – С. 53. Wallerstein I. Globalization or The Age of Transition? / Immanuel Wallerstein [electronic resource] // режим доступу: http://fbc.binghamton.edu/iwtrajws.htm 178 Виноградов В.А. Новая экономика: логика социальной реформы и экономия времени общества / Владимир Виноградов. – М.: Наука, 2005. – С. 15. 176 177 61 особливо підкреслити наступне: щоб не залишитися «глобальним маргіналом» сучасного світу, який позбавлений національної стратегії розвитку, а відтак і власної долі, Україна повинна якомога раціональніше використовувати свій інтелектуальний, інноваційний та ресурсний потенціал 179, адже сучасний ВВП все більшою мірою формує людський інтелект180. Суттєвим порушенням у сфері соціально-економічної ефективності сучасного світу стала зокрема духовна дезінтеграція у сфері господарських процесів. Подолання такого становища вимагає від нас сьогодні звернення до духовного капіталу нації як основи усвідомлення національних економічних інтересів та формування національно-орієнтованої економічної свідомості. Це вимагає конституювання тих національних економічних цінностей, які дозволять відновити продуктивний потенціал суспільства у соціально-економічній сфері. У зв’язку з цим, ми маємо створити такий економічний етос, який би не нівелював національний економічний інтерес, а навпаки, сприяв би його розвитку та реалізації в умовах глобалізаційних процесів. На наш погляд, сприяти формуванню такого етосу має усвідомлення основних змістовних характеристик економічної нації як системи соціально обґрунтованих макро- та мікроекономічних стратегій. Власне націоналізм у таких умовах постає як чинник, що сприяє інтеграції та уніфікації суспільства, а також забезпечує основи ідентичності181. Саме тому економічний націоналізм дозволить, на наш погляд, інтегрувати і стабілізувати суспільство, а також забезпечить функцію легітимації економічної ідеології, орієнтованої на дотримання економічних інтересів країни, а отже сприятиме її ефективному розвитку. Адже Ф. Ліст наголошував, що у всі часи і повсюди розумовий розвиток, моральність та діяльнісність громадян знаходилась в абсолютному співвідношенні з благоустроєм нації, а багатство збільшувалось або зменшувалось пропорційно до цих якостей. Але ніде праця та бережливість, дух винахідництва та підприємливості не створювали нічого великого там, де вони не знаходили опори у національній єдності та могутності 182. У такий спосіб вже Ф. Ліст доводить, що благоустрій нації обумовлюється не кількістю багатств, а ступенем розвитку виробничих сил, тоді як виробничими силами сьогодення є не лише матеріальні засоби виробництва, але і інтелектуальний та соціальний капітали Глобалізація і сучасний міжнародний процес. Монографія/ за заг. редакцією Б.І. Гуменюка, С.О. Шергіна. – К., 2009. – С. 122. 180 Геращенко А.Л. Экономика ХХІ: страны, предприятия, человека / Алексей Геращенко. – Харьков: Фолио, 2015. – С. 117. 181 Чулицкая Т. Альтернативный подход к пониманию национализма (на примере работ И. Валлерстайна) [електронний ресурс] // Режим доступу: http://palityka.org/pdf/03/0313.pdf 182 Лист Ф. Национальная система политической экономии / Фадеев В.А. (сост.). – М.: Европа, 2005. – С. 107. 179 62 суспільства. Крім того, Ф. Ліст так само наполягає, що нація має жертвувати матеріальними багатствами для придбання розумових та соціальних сил, вона має жертвувати вигодами теперішнього заради забезпечення собі зиску у мабутньому183. Важливість економічного націоналізму та економічної теорії нації, з цієї позиції полягає зокрема у тому, що з точки зору Ф. Ліста, багатство створюється не тільки завдяки матеріальному капіталу, але і завдяки взаємодії матерального капіталу та навиків людини, взаємодії виробництва у сфері промисловості з людською ініціативою. Адже, якщо навіть людина володіє значним матеріальним капіталом, але при цьому не виробляє більшої вартості, ніж споживає, вона закономірно буде ставати біднішою. І навпаки, людина може не мати матеріального капіталу, але за умови виробництва нею більшої вартості, ніж та, що споживається, вона стає багатшою184. Надзвичайно цікавим аспектом доробку Ф. Ліста, за Д. Леві-Фором, є такий інноваційний елемент у структурі поняття продуктивних сил як ідея ментального, або психологічного, капіталу. Його значимість є показником того факту, що він акумулює економічні та політичні ініціативи людських навичок та виробництва в єдиний концепт185. Досить суттєвою є і геополітична складова лістової «національної економії», адже суверенна економічна політика, господарський суверенітет нації дійсно у всі часи є актуальним завданням будь-якої держави. Лише такий суверенітет дозволяє не підлаштовувати економічну політику країни до інтересів інших «гравців» на геоекономічній шахівниці. Наприклад, запропонована Ф. Лістом ідея торгового союзу держав в українському контексті може бути використана у напрямі формування економічної єдності українського суспільства з деякими східно-словянськими державами, співпраця з якими могла б сприяти симбіотичній взаємодії економік та формуванню самодостатнього східно-європейського економічного простору. Варто відзначити, що для сучасної України більш доречним з цієї позиції виглядає долучення не до самого союзу, а скоріше до східно-європейського ландшафту єврозони. Тобто йдеться про такі країни як Польша, Угорщина, Чехія, Словаччина та прибалтійські країни. Адже у межах Європейського союзу як союзу національних економічних систем відповідна взаємодія вже налагоджена і обов’язки сторін розподілені, тоді як східноєвропейський конгломерат ще не має тих потужностей економічного поступу, якими володіє союз, однак цілком може Лист Ф. Национальная система политической экономии / Фадеев В.А. (сост.). – М.: Европа, 2005. – С. 131. Levi-Faur D. Economic nationalism: from Friedrich List to Robert Reich // Review of International Studies, 1997, Issue 23. – Р. 361. 185 Ibid, Р. 362 183 184 63 претендувати на долучення до союзу у майбутньому після досягнення відповідних показників економічної продуктивності. Так, сьогодні досить часто звучать думки щодо актуалізації стратегії «від моря до моря», що передбачає здебільшого економічний та політичний союз України, Польщі, Білорусії та країн Прибалтики. Таке об’єднання цілком може, на наш погляд, розглядатися у якості своєрідного аналогу «митного союзу», а його реалізація може мати досить продуктивні наслідки. При цьому, звичайно, варто враховувати і відповідну неоднорідність у темпі розвитку східноєвропейських економік, однозначними лідерами серед яких, за висновками Р. Шарма, є на сьогодні Польша та Чехія. Тому перспектива долучення до такого конгломерату вимагає від нас значних зусиль для розвитку рівноцінного потенціалу економічної системи, котра дійсно могла б бути важливою складовою такого економічного союзу зі своїми власними функціями та відповідним рівнем продуктивності. У даному аспекті виникає ще одна важлива проблема української ментальності, котра на соціальному рівні проявляється в очікуванні зовнішнього вирішення внутрішніх для суспільства соціально-економічних проблем. Тоді як такий підхід абсолютно не узгоджується із геополітичними та геоекономічними реаліями та викликами сучасного глобалізованого світу. Потрібно розуміти, що економічні агенти розвинених економік можуть надати підтримку для реалізації тих проектів, які будуть створені зусиллями саме українського суспільства, звісно, якщо вважатимуть їх перспективними. Здійснювати ж креативні проекти замість українців і для українців ніхто окрім самих українців не зацікавлений. Тому вольова трансформація українського господарського менталітету, з його відсутністю відповідальності за долю націїї186, стає ще однією першочерговою потребою сучасності. Зміна стилю мислення та усвідомлення нагальної потреби економічних трансформацій у структурі взаємодії з розвиненими економіками вимагає також і соціальної та політичної волі для реалізації реформ. Крім того, ідея митного союзу може бути використана виключно у креативно трансформованому вигляді, а не у суто лістіанському її тлумаченні. Але, такі економічно інтегровані національні конгломерати дійсно мають, на наш погляд, песпективи і у сучасному світі. Зокрема Європейський союз та єврозона по суті своїй і є таким економічним союзом між національними країнами, кожна з яких керується як колективними, так і суто національними економічними цілями. Смук О.Т. Ментальність українців як відображення духовного світу людини та соціальної спільності [електронний документ] // Режим доступу: www.socwd.uzhgorod.ua 186 64 Кожна з цих країн є самодостатнім економічним регіоном з відповідним впливом на міжнародній арені, адже, зважаючи, що світова фінансова криза може спричинити зміну центрів економічного впливу, будь-який регіон має бути економічно конкурентоздатним 187. У такий спосіб, економічна теорія нації може передбачати також інтегративний економічний союз і в даному аспекті цілком вписується у процеси сучасного світу, адже «проблемам інтеграції приділяється все більша увага … в контексті спроб визначення продуктивної збалансованості стратегій національного та групового зростання»188. Разом з тим, реалізація принципів економічної теорії нації не може не зважати на той факт, що гідне місце у структурі сучасного глобалізованого світу залежить від уміння розпоряджатись власними історичними долями189, тобто від уміння реалізовувати ефективні програми соціального розвитку та відповідним чином презентувати їх світові. До того ж в сучасних умовах, коли «теорія І. Валлерстайна довела помилковість погляду на світову історію як єдину поступальну траєкторію, якою рано чи пізно мають пройти всі країни 190, тяжко не помітити боротьбу глобалізаційних сценаріїв та спрямованість економічних союзів на кшталт ЄС чи США до політичного домінування в глобальних масштабах. Їхня діяльність значною мірою віддзеркалює ідеї економічної теорії нації, за виключенням доповнення глобально значимими інтенціями. На наш погляд, цікавим прикладом втіленням принципів економічної теорії нації є і такі монолітні економічні системи, які притаманні скандинавським країнам. На сьогодні їхній сценарій соціально-економічного розвитку найбільш близький до марксової теорії, адже проявився у дотриманні поступального руху від капіталістичної стадії економічного розвитку до економіки соціалістичного типу. Їм вдалося ефективно трансформувати соціально-економічні погляди К. Маркса, сприяючи, у такий спосіб, формуванню досить вдалої структури соціальних взаємодій, що на сьогодні демонструє надзвичайно продуктивні приклади екномічної раціональності. В цілому ж, сучасна глобальна економічна система хибує на значні відхилення від тих ідеалів, до яких свого часу прагнув К. Маркс, обгрунтовуючи свою систему політичної економії. Як відомо, однією із основних цінностей для К. Маркса була ідея досягененні свободи особистості, що поставала у якості мети Глобалізація і сучасний міжнародний процес. Монографія / за заг. редакцією Б.І Гуменюка, С.О. Шергіна. – К.: Університет «Україна», 2009. – С. 310. 188 Там само, С. 432. 189 Там само, С. 459. 190 Там само, С. 229. 187 65 соціалістичної революції. Парадокс полягає в тому, що сучасний світ репрезентує абсолютно протилежну ситуацію, яку досить влючно озвучив Ю. Евола ще в другій половині ХХ століття, наголосивши, що абсурдність устрою сучасного життя з усією грубою очевидністю проявляється саме в тих економічних аспектах, які, по суті, і детермінували цей устрій. Адже від економіки необхідного рішуче перейшли до економіки надлишкового, однією із причин чого стало перевиробництво191. Наслідком таких процесів, за Ю. Еволою, стає сама природа відчуженого виробничого процесу, який невпинно несеться вперед невзмозі зупинитися у повній відповідності з правилом «fiat productio, pereat homo»192, що практично призводить до підпорядкованості людини економіці193. Подібна ситуація вимагає, на наш погляд, перегляду тих світоглядних принципів організації соціально-економічного життя нації, що спричиняють саме такий перебіг подій. Безперспективність такого підходу визнається сьогодні на всіх рівнях наукового дослідження у гуманітарній сфері – економіці, екологічних дослідженнях, філософії тощо. Альтернативу покликана, на наш погляд, запропонувати філософія економіки у контексті аналізу економічної теорії нації як своєрідної глокалізованої стратегії соціально-економічного розвитку сучасних суспільтсв, і, перш за все, українського. Адже криза національної самоідентифікації, на наш погляд, значною мірою зумовлює нездатність суспільства протистояти зовнішнім деструктивним впливам, таким як, наприклад, світова фінансова криза. Особливої уваги у даному контексті вимагає і впливовий у сучасному дискурсі концепт толерантності. На наш погляд, як культурна та політична, так і економічна толерантність передбачає рівнопраність ціннісних та ідеологічних настанов у всіх сферах соціальної активності, але аж ніяк не асиміляцію та ієрархічну зверхність однієї із таких ідеологій. Адже нація як соціальноекономічне утворення має зберегти себе у якості повноціного суб’єкта постмодерного світу. Однак, у сучасному світі нація досить часто постає суб’єктом ніби-то вторинним, підпорядкованим інтернаціональним цінностям та інтересам, що далеко не завжди можуть бути сприятливими для розвитку самої нації. Саме тому у сучасних умовах надзвичайно важливо звернутися до тих несистематизованих, хаотичних, розпорошених у філософській літературі минулих двох століть ідей, які стосуються сутнісних рис та особливостей економічної теорії нації як такої, що передбачає наявність у суспільстві Эвола Ю. Оседлать тигра. /Пер. с итал. В.В. Ванюшкиной. – С.Пб.: «Владимир Даль», 2005. – С. 360-361. Хай буде продукція, хай згине людина! (лат.) 193 Эвола Ю. Оседлать тигра. /Пер. с итал. В.В. Ванюшкиной. – С.Пб.: «Владимир Даль», 2005. – С. 361. 191 192 66 конвенційних економічних інтересів та формування відповідної їм господарської ментальності, а отже і специфічної економічної психології, орієнтованої на продуктивний розвиток національної економічної системи. Аргументом проти націоналізму у сучасній літературі досить часто стає докір у так званій «агресивності» націоналістичної ідеології. Однак, ми забуваємо, що вестернізація (western globalization) з домінуючою неоліберальною економічною ідеологією теж є безпосереднім проявом націоналістичної економічної політики. Вона є продуктом так званого ліберального націоналізму. Відповідно, у контексті сучасних реалій цей аргумент втрачає свою значимість і сам процес глобального поширення неоліберальної економічної ідеології набуває суто націоналістичного забарвлення. Дотримання даного вектора глобалізаційних змін орієнтоване на вестернізацію, яка передбачає поширення західного стилю життя та відповідного стилю національного економічного мислення. Так, згідно висновків В. Іноземцева глобалізація являє собою не процес становлення єдиної цивілізації, що грунтується на загальнолюдських цінностях, а дещо принципово інше, а саме експансію західної моделі суспільства і пристосування світу до потреб цієї моделі. Так само і Ю. Гранін наполягає, що глобалізація поки що відбувається таким чином, що вона не руйнує, а навпаки консервує планетарну ієрархію народів і націй. Її очевидні, перш за все економічні, переваги для країн «великої сімки» для інших обертаються значними втратами, викликаючи захисну реакцію протидії194. Тому не дивно, що нинішня війна глобалізації, будучи значною мірою трансформованою формою націоналізму країн «першого світу» спонукає крупні регіональні держави випрацьовувати власні національні форми глобалізаційних стратегій, придатні для створення перепон на шляху її реалізації у якості вестернізації 195. У такому контексті вестернізаційна стратегія Сполучених Штатів як головного глобалізатора новітнього часу196 знову ж таки постає у якості втілення на глобальній арені економічної теорії нації. Реалізація даного вектора глобалізаційних змін на перший план виводить поширення економічної ідеології неолібералізму, яка розповсюджується і на політику і на культуру. Зокрема В. Іноземцев пояснює цей процес, наголошуючи, що сьогодні називають глобалізацією, більш точно може бути визначено у якості вестернізації, у котрої є суб’єкт. І тому цей процес не призводить до формування повноцінної глобальної Гранин Ю.Д. «Глобализация» или «вестернизация»? // Вопросы философии, 2008. – № 2. – С. 3. Там само, С. 3. 196 Иноземцев В.Л. Вестернизация как глобализация и «глобализация» как американизация // Вопросы философии, 2004. – № 4. – С. 65. 194 195 67 «мережі», а створює світ, керований із єдиного центру на основі єдиних принципів. Таким чином, дослідник вказує на нерівноцінність суб’єктів національних економік у сучасному світі. І з цим складно не погодитись, адже Сполучені Штати домінують сьогодні у всіх сферах життєдіяльності. Крім того, саме ця країна є найбільш масштабним споживачем ресурсів планети. Відповідно, та економічна стратегія, якою керуються сучасні Сполучені Штати значною мірою хибує на суттєві прояви лінійного типу економічного мислення і сприяє формуванню не стільки глобальної мережі повноцінних національних суб’єктів економічної діяльності, скільки глобальній ієрархії національних економічних інтересів. Важливо, що з позицією Ф. Ліста така логіка соціально-економічних процесів теж не узгоджується, більше того, вона їм прямо суперечить. Адже Ф. Ліст наголошував, що інтернаціональний вимір економічних процесів стане доречним лише в тих умовах, коли всі нації досягнуть рівноцінно прогресивного стану розвитку економічної системи, що власне і не дозволить окремій нації домінувати над іншими як економічно, так і політично. Тобто ще на початку ХІХ століття Ф. Ліст у своїй теорії був більш близьким до ідей економічної мережі, ніж сучасна соціальна практика деяких розвинених країн. На сьогодні ця ідея виглядає досить фантастично, але вона є цілком реальною і важливою альтернативою сучасним економічним процесам глобального масштабу. Однак, в актуальних умовах ми мусимо рахуватися зі status qou та формувати стратегії, котрі, враховуючи специфіку тих економічних процесів, які є актуальними сьогодні, формувати власну стратегію взаємодії з розвиненими економіками, шукаючи власні форми економічного протекціонізму. Реалізація ж сценаріїв наздоганяючого розвитку сприятиме впровадженню та затвердженню саме вестернізаційних ідеологем, обмежуючи розвиток як інтелектуального, так і матеріального капіталу незахідних суспільств. Аналізуючи цей процес російський дослідник В. Іноземцев відзначає, що після другої світової війни стратегією прискореного розвитку країн «третього світу» проголошувалось їхнє інкорпорування в систему міжнародного розподілу праці, а задекларована економічна єдність світу на практиці приречена була залишитись ілюзією 197. На жаль, на сьогодні ідея економічної єдності та рівноправності дійсно залишається ілюзією і значною мірою унеможливлюється пануванням неоліберальної економічної доктрини. Закріпленню цієї ситуації посприяв і той історичний факт, що реалізація планів післявоєнного відновлення економік Иноземцев В.Л. Вестернизация как глобализация и «глобализация» как американизация // Вопросы философии, 2004. – № 4. – С. 64. 197 68 Європи та Японії зробила Сполучені Штати найпотужнішим міжнародним інвестором198, внаслідок чого досить закономірним стало перетворення долара на основний засіб міжнародних розрахунків і головну світову резервну валюту. В одному зі своїх досліджень В. Іноземцев наголошує, що західний світ запропонував власне бачення глобалізації. Основним його світоглядним переконанням була ідея стосовного того, що цей процес має базуватися на непохитній вірі у оптимальний характер ринкового регулювання 199. Це вкотре підтверджує нашу тезу про те, що сценарій глобалізації західного зразку, тобто так звана вестернізація, є конгеніальною за своїм змістом з принципам економічного націоналізму, з тією лише відмінністю, що орієнтується не на національний економічний простір, а на глобальне домінування у світовій економіці. За таких умов недивно, що такі дослідники як Дж. Сорос наполягають, що глобалізація обумовлена вільним рухом капіталів та зростаючою залежністю національних економік від глобальних фінансових ринків і транснаціональних корпорацій200 і намагаються пояснити сутність цих процесів крізь призму концепції «суспільства мережі», тоді як характерною ознакою глобалізаційних процесів сучасності залишається хаотична глобальна конкуренція господарських, соціальних і культурних моделей 201. Так, за висновками П. Слотердайка, особливості соціально-економічного світогляду сучасності хоча і зумовлені ідеями епохи Просвітництва, але логічне довершення деяких аспектів цих ідей стає джерелом сучасного цинізму, який ми спостерігаємо у всіх сферах суспільного життя. Згідно з цією логікою, проміжною ланкою економічного цинізму стає марксистська критика ідеології, яка методологічно створює сприяливі умови для цинічного світогляду сучасних глобалізаційних процесів в економіці. Автор «критики цинічного розуму» задається питанням: якщо ідеологія дійсно є «хибною свідомістю», то як критик може вийти за її межі202, адже будь-яка критика ідеології, за такої логіки, буде діяти метаідеологічно, тобто створювати умови для формування надідеологічних регулятивів. Відповідно, суттєвим аргументом критики цинічного розуму стає наголос на тій особливості такої критики, що вона здійснюється на тих самих підставах, Иноземцев В.Л. Вестернизация как глобализация и «глобализация» как американизация // Вопросы философии, 2004. – № 4. – С. 63. 199 Там само, С. 64. 200 Soros G. George Soros on Globalization. – New York: Public Affairs, 2002. – P. VІІ. 201 Иноземцев В.Л. Вестернизация как глобализация и «глобализация» как американизация // Вопросы философии, 2004. – № 4. – С. 63. 202 Слотердайк П. Критика цинічного розуму / пер з нім. Андрія Богачова. – К.: Тандем, 2002. – С. 53. 198 69 що і критика моралі, у контексті якої «насправді мораліст не служить законові, а маскує своє беззаконня тим, що критикує інших»203. Для того, щоб не потрапити у цю логічну пастку, мусимо визнати, що будь-яка критика має передбачати дієву альтернативу. На наш погляд, такою альтернативою може бути визнана економічна теорія нації з відповідно означеною соціальною аксіологією. У контексті ж обґрунтування недоцільності домінуючої сьогодні економічної ідеології, варто звернути особливу увагу на генетичний та компаративний аналіз лібералізму та неолібералізму. Йдеться про потребу розуміння принципової відмінності у змістовному навантаженні цих економічних ідеологій. Досить показовим у цьому відношенні є сам процес трансформації ліберальної ідеології в неоліберальну. Так голанський політолог П. Тренор, досліджуючи специфіку та співвідношення цих ідеологічних феноменів, а також їх економічних стратегій, доходить висновку, що віра в ринок, у ринкові сили, відокремлена від фактичного виробництва товарів та послуг. Сьогодні ця віра дійшла до крайності, і це одна з причин, чому неолібералізм не є лібералізмом 204. Як відомо, класик теорії лібералізму А. Сміт обгрунтував свого часу концепцію «невидимої руки» і заклав підвалини ідеї індивідуальної свободи людини у якості правового базису суспільства та властивого йому економічного порядку. Економічний лібералізм, у якості системного обґрунтування індивідуальної економічної свободи, було, таким чином, закладено в основу так званої класичної політекономії. Основним принципом цієї доктрини було невтручання держави у господарську активність суспільства, у ринкові відносини, що гармонійно розвиваються під саморегуляційним впливом економічних законів – принцип «laissez-faire». Таким чином, теоретичною та практичною основою економічного лібералізму став принцип невтручання в економіку, обґрунтування недоцільності будь-яких регулятивних впливів на розвиток господарської системи з боку держави. У такому вигляді ліберальна доктрина з часів А. Сміта, Д. Рікардо та Дж.С. Міля проіснувала фактично до останньої третини ХХ століття. В цей період у роботах Л. фон Мізеса формується оновлена концепція лібералізму – неолібералізм. На відміну від економічного лібералізму, неоліберальна доктрина спростовує принцип абсолютного невтручання в економіку, але продовжує розглядати ринок і необмежену конкуренцію у якості основного засобу забезпечення соціального прогресу на глобальному рівні. Слотердайк П. Критика цинічного розуму / П. Слотердайк; пер. з нім. А. Богачов. – К.: Тандем, 2002. – С. 54. Тренор П. Неолиберализм: происхождение, теория, определение / Пер. А. Маклакова [електронний документ] // Режим доступу: http://dialogs.org.ua/ru/cross/page6043.html 203 204 70 На основі цих міркувань здійснюється розповсюдження принципів ліберальної економіки поза межі суспільства, де цю концепцію сформовано, відбувається її глобальне розповсюдження та поширення. У межах країни, якій цей принцип притаманний генетично, він поступово нівелюється через повернення до часткового державного регулювання економічної системи. У такий спосіб, відбувається поступова трансформація економічної влади у суспільствах, які сприймають економічну ідеологію неолібералізму та суміжну з нею ліберальну демократію у якості найдосконалішої форми суспільного устрою (Ф. Фукуяма). Такі країни поступово втрачають важелі регулювання власних економічних систем. Закономірним наслідком такої економічної політики стає поступове формування централізованого регулювання світової економіки, структурними складовими якої стають країни, що керуються доктриною економічного неолібералізму. Глобальне розповсюдження ідей та практик вільного ринку, але при цьому свідома відмова від ліберальної економіки у межах господарської системи Сполучених Штатів, як країни, що займає сьогодні провідні позиції на світовій економічній арені, спонукає до детального філософсько-економічного аналізу даного феномену. Особливо красномовно на цьому фоні виглядає критика філософами та економістами-неолібералами (Л. Мізес, Ф. Гаєк, М. Фрідман та ін.) альтернативних форм розвитку економіки, незважаючи навіть на їхні недоліки. Зокрема, виникає закономірне запитання: чим зумовлена жорстка неоліберальна критика тоталітарної радянської економіки, якщо той глобалізаційний сценарій у сфері економіки, який сьогодні впроваджується на основі постулатів цієї теорії так само трансформується у не менш, а можливо, навіть і більш тоталітарну систему транснаціонального, глобального економічного контролю. При чому не лише у сфері соціально-економічних процесів та реформ, але і у сфері регулювання фінансових потоків. Відповідно, напрошується висновок щодо того, що розповсюджена у сучасному світі економічна ідеологія неолібералізму у своїх сутнісних проявах демонструє своєрідну структурну однорідність із релігійним світоглядом і проявляє себе у якості відповідної системи економічних догматів. Так, якщо у Середньовіччі філософія позиціонувалася у якості «служниці теології», то сьогодні філософія de facto стає служницею економіки у формі своєрідної економічної релігії, і це особливо стосується фінансового її сектору, причому у глобальних масштабах. Трансформації фінансово орієнтованої економічної свідомості спричинили ситуацію, у межах якої саме фінансова система набула «божественного» 71 статусу, а божественна природа для сучасної людини, на рівні масової свідомості, фактично сконцентрована у сфері надприбутку. Наслідком таких процесів стає ситуація, коли людина не знає ні чому цінності, а знає тільки ціну, тому й виникає потреба у критиці цинічного розуму, за анатомію якої взявся П. Слотердайк у однойменній роботі. Така культурно-аксіологічна криза спричиняє відповідні кризові явища і у сфері економічного життя суспільства, а також відчутні есхатологічні тенденції у розвитку того типу економічної культури, який сьогодні репрезентовано неоліберальною доктриною від економіки. Звертаючись до робіт М. Мак-Люена можна дійти ще одного, на наш погляд, важливого висновку. А саме дослідник зазначає, що принцип саморегуляції був ехом ньютонівської механіки, звідки він швидко поширився на всі соціальні сфери205 і, відповідно, сприяв формуванню ідеї «вільного ринку» та «відкритого суспільства». Тобто, по суті своїй, ідея вільного ринку сформована під впливом класичної науки, тоді як сьогодні ця теорія пережила відчутні світоглядні трасформації, вийшовши на рівень постнекласичної науковості, яка вже безпосередньо вивчає принципи самоорганізації складних систем, в тому числі і соціальних. Відповідно, ринкове суспільство закономірно переживає сьогодні кризу, як застаріла форма організації суспільного життя, що вже вичерпала себе структурно та методологічно. Інформаційна економіка постіндустріальної цивілізації вимагає формування інноваційних підходів до організації соціуму, що потребує свого філософського обґрунтування. Епоха вузької спеціалізації – саме так за М. МакЛюеном можна охарактеризувати сучасність 206 – вимагає, на наш погляд, формування цієї спеціалізації і на рівні національно-економічного буття, що передбачає набуття колективного індивідуалізму у вимірі економічної свідомості нації. Такий підхід вимагає відмови від ідеї саморегуляції економічного життя суспільства та повернення до регулятивних впливів на економіку, особливо враховуючи, той факт, що «вільна гра ринкових сил, звичайно, веде до поглиблення, а не до вирівнювання міжнародних відмінностей» 207. Ще один видатний дослідник сучасності наголошує, що віру в ринок досить складно відрізнити від віри в провидіння або в доброту божественної сили 208, наполягаючи у такий спосіб на потребі регулювання економічних процесів Мак-Люэн М. Галактика Гуттенберга: Сотворение человека печатной культуры/ Александр Юдин (пер.с англ.). – К.: Ника-Центр, 2004. – С. 393. 206 Там само, С. 408. 207 Леоненко П.М., Юхименко П.І. Історія економічних учень. Друге видання. – К.: Знання, 2008. – С. 579. 208 Райнерт Э. Как богатые страны стали богатыми, и почему бедные страны остаются бедными/ пер. с англ. Н. Автономовой; под ред. В. Автономова. – М.: ГУВШЭ, 2011. – С. 22. 205 72 всередині країни, а не пасивній орієнтації на всесильність ринкових механізмів. Зокрема норвежський мислитель веде мову про догматичність ідеї глобальної вільної торгівлі, що не дивлячись на її деструктивні наслідки, вперто продовжує домінувати у сучасному світі як частина правлячої економічної теорії. Вчений також наголошує, що детальне вивчення економіки виробництва дозволяє зрозуміти, що найкращі аргументи на захист глобалізації є одночасно і найкращими аргументами проти передчасного вступу бідних країн у світову економіку209, адже ринки здатні чудодійним чином викорінити бідність не більше, ніж вирішити проблеми глобального потепління або забруднення оточуючого середовища210. Важливою тезою автора є також твердження, згідно якого економіка не тільки не є точною наукою, але і ніколи не зможе нею стати 211, що засвідчує потребу перманентного пошуку локальних економічних рішень на противагу універсалізації економічних смислів. Досить показовою, у даному відношенні, є навіть сучасна протекціоністська економічна політика більшості багатих країн. Так, Е. Рейнерт звертає увагу на той факт, що бідним країнам нав’язують вільну торгівлю, тоді як багаті країни в цей час обмежують імпорт сільськогосподарської продукції з країн третього світу та субсидують власне сільське господарство 212. Окрім формування відчутних важелів впливу на регулювання процесів глобальної економіки, неоліберальна доктрина, точніше її практичне застосування, спричиняє також кризу соціальної ідентичності та блокує важливі чинники її формування. Проблема економічної ідентичності є наріжною в умовах сучасного українського суспільства. Як відзначається у сучасних дослідженнях даної проблематики, феномен трансформації ідентичностей, як індивідуальних, так і колективних, став предметом розгляду вчених порівняно недавно 213. Але саме такі трансформації і мають стати, на сьогоднішній день, предметом головної уваги у сфері філософсько-економічних досліджень, оскільки будь-яка ідентичність є соціально-конструйованою, тобто такою, що потребує активної світоглядної позиції, а не підпорядкованості заданим стереотипам. Це стосується будь-якого рівня соціальної ідентичності – політичної, культурної чи економічної. У контексті соціально-економічного поступу українського суспільства протягом ХХ – початку ХХІ століть, на наш погляд, варто виокремити три типи Райнерт Э. Как богатые страны стали богатыми, и почему бедные страны остаются бедными/ пер. с англ. Н. Автономовой; под ред. В. Автономова. – М.: ГУВШЭ, 2011. – С. 25. 210 Там само, С. 30. 211 Там само, С. 26. 212 Там само, С. 27. 213 Пелагеша Н. Україна у смислових війнах постмодерну: трансформація української національної ідентичності в умовах глобалізації. Монографія / Наталя Пелагеша. – К.: НІСД, 2008. – 288 с. – С. 39. 209 73 економічної ідентичності громадян. Домінуючими у діахронічному вимірі є дві найбільш розповсюджені – радянська та неоліберальна, які достатньо плідно представлені у дослідницькому контексті. Тоді як національна економічна ідентичність притаманна поки що досить незначній кількості населення і здебільшого почала формуватися після другого Майдану, у період, коли означився волонтерський рух, орієнтований на матеріальну підтримку як військового контингенту, так і постраждалих від військових дій. Ґрунтовне дослідження такого типу ідентичності поки що є справою майбутнього, оскільки вона ще не є остаточно сформованою. Оскільки глобалізація, беззаперечно, має вплив на національні ідентичності, зокрема у площині їх трансформації214, дослідження трансформаційних процесів економічної ідентичності українців стає одним із провідних дослідницьких векторів у проблемному контексті становлення «економічної нації». Однією із суттєвих проблем формування такої ідентичності на рівні масової свідомості суспільства є домінування історичної свідомості над теперішністю економічних викликів. Адже досить часто на загальнонаціональному рівні Україна все ще намагається не просто актуалізувати свої минулі історичні ідентичності, що є досить продуктивним, але застосувати їх у теперішньому часі як актуально діючі. Можливо саме через таку невідповідність нашого світогляду швидкоплинним трансформаціям сучасного світу, ми і не можемо остаточно визначитися на рівні економічної ідентичності, прагнучи ідентифікувати себе або з дуже давнім минулим, або з європейським майбутнім. У такий спосіб, не лише економічний вимір, але і національна ідентичність в цілому темпорально позиціонується або у минулому, або у майбутньому і стає перманентно відсутньою у теперішньому. Тоді як саме теперішність, соціально-економічний Dasein, є ключовим моментом продуктивної соціальної ідентичності. Маємо визнати також, що динамічне розгортання глобалізаційних процесів значною мірою сприяє асиміляції національних культур у глобальному просторі, а також нівелюванню специфіки національних економічних пріоритетів. Однак, спостерігаються і деякі супутні тенденції. Так варто звернути особливу увагу на ідею глокальності215, досліджуючи яку М. Епштейн наголосив, що одним із нагальних питань ХХІ століття буде питання: чи буде інтеграційний процес здійснюватися у напрямі світового уряду чи відбудеться різке відособлення груп населення за етнічними, релігійними, культурними ознаками? На думку Пелагеша Н. Україна у смислових війнах постмодерну: трансформація української національної ідентичності в умовах глобалізації. Монографія / Наталя Пелагеша. – К.: НІСД, 2008. – 288 с. – С. 40. 215 Эпштейн М. Глокализм // Глобалистика: Энциклопедия/ Гл. ред. И.И. Мазур, А.Н. Чумаков; Центр научных и прикладных программ «Диалог». – М.: Издательство «Радуга», 2003. – С. 268. 214 74 мислителя, найвірогідніше, що обидва ці процеси – інтеграція та диференціація – будуть розвиватися паралельно, прискорюючи один одного. Така точка зору не є одиничною, теоретичним підтвердженням цьому є, наприклад, упорядковане С. Гантінгтоном та П. Бергером дослідження «Багатоманітна глобалізація. Культурне різноманіття сучасного світу»216, а також робота М. Манна «Нації-держави в Европі та на інших континентах: різноманіття форм, розвиток, невгасання»217. Так, останній зокрема наполягає саме на відновленні націоналістичних векторів у соціально-філософських дослідженнях. Ця тенденція і спонукає нас сьогодні до міркувань над перевагами та недоліками як суто глобального, так і суто національно-орієнтованого векторів соціальноекономічного розвитку. У соціально-економічній площині українського суспільства досить тривалий час спостерігалась дещо однобічна тенденція, причому не у напрямі визначення національної своєрідності його глобальноорієнтованих економічних трансформацій, а здебільшого у напрямі їхньої уніфікації відповідно до досвіду більш розвинених країн. Спостерігалось навіть деяке протиставлення національного та глобального векторів соціального поступу, що пронизували економіку, політику та культуру суспільства в цілому. Зокрема глобальний та національний вектори економічного розвитку поставали у якості бінарної опозиції, яку було досить складно подолати на світоглядному рівні постсоціалістичного суспільства. Разом з тим, якраз одним із найбільш продуктивних зрушень постмодернізму стала відмова від таких бінарних опозицій, адже останні, за визначенням, передбачали універсалізацію схематично спрощених уявлень про реальність. Такий підхід суттєво звужував спектр осмислення дійсності, недозволяючи розгледіти той спектр значень, який знаходиться між цими світоглядними опозиціями. Саме цей аспект досить згубно вплинув на процес осмислення на пострадянському просторі взаємозв’язку таких понять як «глобальне» та «національне» та розуміння їх взаємодоповнюючої сутності. Саме тому ми вважаємо, що у контексті соціально-філософського аналізу співвідношення понять «глобальне» та «національне» більш доцільно розглядати їх під кутом зору саме дихотомії, а не бінарної опозиції. Адже дихотомія (від грец. δῐχῆ – «навпіл» та τομή – «ділення»), за визначенням, являє собою спосіб утворення взаємовиключних підрозділів одного поняття або терміну, не Многоликая глобализация. Культурное разнообразие в современном мире / Питер Л. Бергер (ред.), В.В. Сапов (пер.), П. Хантингтон (ред.). – М.: Аспект Пресс, 2004. – 379с. 217 Манн М. Нации-государства в Европе и на других континентах: разнообразие форм, развитие, неугасание // Нации и национализм / Б. Андерсон, О. Бауер, М. Хрох и др. Пер. с англ. и нем. Л.Е. Переяславцевой, М.С. Панина, М.Б. Гнедовского. – М.: Праксис, 2002. – С. 381-410. 216 75 втрачаючи при цьому розуміння їх одночасної єдності та протилежності 218. Погляд на взаємодію цих понять в ключі дихотомізму дозволяє не втратити усвідомлення їх діалектичного зв’язку та продемонструвати їх смислову взаємозалежність. Адже дихотомія передбачає, у такий спосіб, діалектичний поділ єдиного феномену на взаємозалежні складові для зручності його схематичного аналізу, на кшталт гегелівської тези та антитези, які передбачають синтез. Бінарна ж опозиція не відображає синтезу, вона орієнтована виключно на протиставлення тези і антитези, позиціонує поняття як суто протилежні. Дихотомія дає можливість розглядати протилежності «глобалізму» та «націоналізму» саме у контексті синтетичного підходу. Варто згадати, що протиставлення крайнощів національне/глобальне було властивим саме західній новочасній філософській парадигмі, на відміну від східного типу філософування, у межах якого, як правило, передбачалися три субстанційні основи будь-якого світогляду, дві з яких були протилежностями, а третя – єднаючою ланкою. Так, наприклад, сутнісний зміст поняття «дао» у стародавній китайській філософії передбачає єдність двох протилежних начал – інь і янь. Саме такий підхід є, на наш погляд, більш доречним і у контексті аналізу співвідношення національного та глобального світоглядів. Таким «дао» у сучасних дослідженнях і стала, на наш погляд, ідея глокалізму. Національне і глобальне є лише умоглядними аспектами, що уможливлюють динаміку та розвиток сучасного суспільства, тоді як актуально в даному аспекті існує тільки глокальне як своєрідний глобально-національний вимір самоідентифікації суспільства. Ефективний соціальний поступ має стратегічно включати в себе одночасне врахування обох цих векторів, адже абсолютизація глобального вектору може призвести до втрати соціальної ідентичності, а абсолютизація національного – до соціального соліпсизму і, як наслідок, неможливості формування ефективних стратегій взаємодії зі світом. Тому в процесі формування основних принципів економічної теорії нації варто враховувати цю діалектичну єдність і не абсолютизувати той чи інший вектор соціально-економічного розвитку, і спиратися одночасно на обидва як самодостатні та взаємозалежні складові ефективного економічного світогляду нації. Отже, продуктивний світогляд суспільства передбачає, на наш погляд, збалансовану концепцію взаємодії національних та глобальних економічних інтересів того чи іншого соціуму. Саме завдяки взаємоузгодженню останніх стає Дихотомия [електронний документ] http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_philosophy/342/ДИХОТОМИЯ 218 76 // Режим доступу: можливим ефективний соціально-економічний розвиток. Тому відмова від бінарних опозицій у межах європейського постмодернізму стала продуктивною основою економічного розвитку сучасної Європи, тоді як пострадянський простір за рахунок досить пізнього знайомства з тенденціями та результатами соціальнофілософських досліджень другої половини ХХ століття відкрив для себе феномен світоглядного нівелювання бінарних опозицій порівняно недавно і, відповідно, не мав змоги відобразити цей підхід у вимірі соціально-економічної практики. На жаль, соціально-значимий досвід українського суспільства поки що не зміг подолати цю світоглядну опозицію, за рахунок чого у економічній свідомості жорстко протиставляються глобальний та національно орієнтований виміри соціально-економічного розвитку. Тоді як для більш продуктивного розвитку, вони мали б бути не протилежними векторами соціально-економічного світогляду, а двома гранями єдиної соціально-економічної стратегії. Діалектика глобального та національного у філософсько-економічних дослідженнях хоч і розглядається на рівні науково-теоретичних міркувань, однак все ще не відображається на рівні соціально-економічної практики. Переважання глобалізаційно орієнтованої економічної політики, у межах якої майже не враховується національно орієнтована складова, на практиці спонукає до слідування доктрині «наздоганяючого розвитку», яка створює ситуацію, коли неоліберальна глобалізація фактично розщеплює національногосподарські комплекси, у результаті формується експортоорієнтована модель економіки зі збитковим внутрішнім ринком та зростаючою кількістю неефективних секторів економіки 219. До того ж, відсутність продуктивних ідей щодо подолання цієї ситуації спричиняє світоглядний колапс та перманентну кризовість соціально-економічного середовища країни. Якщо ж розглядати кризу все таки як інструмент розвитку, то варто зважити, що така можливість передбачає, перш за все, пошук і використання альтернативних методів соціального управління, аніж ті, що призвели до кризовості. Відтворення тієї ж стратегії, що передувала кризовій ситуації не є придатним ні для подолання її наслідків, ні тим більше, для подолання самої кризи. Власне, фінансово-економічна криза в Україні була спричинена в тому числі і надмірним захопленням ідеями неоліберальної економічної ідеології та відсутністю самобутньої економіко-господарської стратегії розвитку країни та адекватної фінансової політики. Геєць В.М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку: [монографія] / В.М. Геєць – К.: Інститут економіки та прогнозування НАН України, 2009. – 863 c. 219 77 З позицій такого аналізу, варто наголосити, що економічна ідеологія має, у такий спосіб, аналізуватися як цілісний феномен, логічний зміст якого дихотомічно поділяється на два вектори – глобальний та національний. Власне, саме на рівні дихотомічної взаємодії ці вектори представлені у контекстах економічних ідеологій розвинених країн сучасності. Глобалізаційна практика західно-європейських країн не передбачає повного нівелювання національної складової соціального розвитку. Економічна ідеологія розвинених європейських та азійських країн логічно вписується як у глобальний контекст, так і дозволяє зберегти національні та традиційні особливості. На рівні соціальної практики глобалізаційні програми у структурі економічних ідеологій розвинених країн співпадають більше за формою, ніж за змістом. Змістовне наповнення економічної ідеології розвинених країн передбачає варіативність, девергентність, а отже і досить широкий спектр ідеологічних вимірів поміж суто глобальним та суто національним. Така позиція цілком заслуговує на аналогію зі світоглядною стратегією «серединного шляху», адже вона відображає баланс національного та глобального у економічній свідомості суспільства. Економічна ідеологія таких суспільств орієнтована виключно на продуктивну міжнародну взаємодію, наслідки якої мають бути ефективними у сфері дотримання національних економічних інтересів цих країн. Така багатовимірна глобалізація стає основою збереження культурного розмаїття сучасного світу. Саме у цьому зв’язку у західній соціальнофілософській думці сформувався вже згадуваний нами термін глокалізація, автором якого вважається соціолог Р. Робертсон, котрий передбачив появу у найближчому майбутньому нових впливових регіонів, які суттєво впливатимуть на тенденції глобалізму у сучасному світі. За Р. Робертсоном глобальну культуру слід розглядати не статично, а тільки як випадковий та діалектичний процес, тобто за взірцем «глокалізації», котрий дозволяє сприймати та розшифровувати суперечливі елементи в їхній єдності220. Німецький дослідник У. Бек, аналізуючи позицію Р. Робертсона, підтримує її і так само наголошує, що локальне слід розглядати як аспект глобального 221. У такий спосіб, глокалізація являє собою цілісне єднання глобального і локального векторів соціального розвитку, що можна також інтрепритувати і як єднання глобального та національного, де національний економічний інтерес являє собою локальну форму економічної ідентичності. Такий підхід репрезентує тезу «мислити глобально, а діяти локально». Бек У. Что такое глобализиция? / пер. с нем. А.Григорьева и В.Седельника; Общ.ред. и послесловие А. Филиппова. – М.: Прогресс-Традиция, 2001. – С. 92. 221 Там само, С. 91. 220 78 У сучасній Україні, на жаль, будь-які аналітичні розвідки у сфері формування економічної ідеології або теоретичні спроби її означення досить тривалий час наштовхувалися саме на опозиційне розуміння дихотомії глобальне/національне. Ці взаємопов’язані виміри соціальної практики в умовах глобалізаційних процесів розглядалися не як дві грані єдиного процесу, а як діаметрально протилежні реальності. Глокалізаційний вектор соціальноекономічного поступу так і не було сформовано, тоді як особливу увагу у сучасних умовах варто було б звернути саме на процес узгодження цих взаємозалежних векторів, виходячи зі специфіки геоекономічних інтересів України у структурі глобальних економічних взаємодій. Сучасна українська соціально-філософська думка не надто часто враховує, що за своїми структурними та сутнісними проявами глобалізаційний простір функціонує за принципом різоми, а отже передбачає свободу соціальноекономічного самовизначення суб’єктів соціального розвитку. Сформований постмодерною науковою парадигмою нелінійний тип мислення у якості основи самоорганізації соціальних систем передбачає розвиток продуктивного потенціалу не у сфері «наздоганяючого розвитку», а у сфері унікальних інноваційних стратегій, найуспішніші з яких завжди мають чітко виражену традиційно-національну складову, гармонійно вписану у глобально орієнтовану соціально-економічну стратегію. Така економічна ідеологія завжди відображає ті соціальні цінності, що іманентно властиві національним інтересам держави. Пропоноване бачення сутності економічної ідеології у контексті дихотомії глобальне/національне передбачає, у такий спосіб, наявність чітко визначених глобально орієнтованих векторів у національній економічній політиці та національних векторів у глобально-орієнтованих економічних настановах. Глобальні перспективи з позицій такої амбівалентної економічної ідеології, перш за все, мають враховувати стратегічно значимі національні економічні інтереси суспільства. Саме тому соціокультурний код економічної ментальності нашого суспільства вимагає суттєвих трансформацій у сфері економічної ідеології. Адже суттєві переваги самобутньої економічної ідеологій сприяють формуванню самодостатнього, економічно потужного та політично свідомого суспільства. Тоді як альтернативний вибір у дихотомії національне/глобальне передбачає перспективу економічного сателіту країн-глобалізаторів та стагнацію соціальноекономічного простору, що і демонструє на даному етапі досвід нашої країни. Розв’язання цієї ситуації вимагає, на наш погляд, формування та затвердження продуктивної стратегії соціально-економічного поступу, яка дозволить здійснити прорив у сфері розвитку економічного потенціалу країни на 79 кшталт «стрибків азійських тигрів», соціально-економічний та політичний досвід яких є доступним для творчого осмислення. Однак, зважаючи на закріплену у суспільній свідомості ще з часів холодної війни наздоганяючу стратегію, нам притаманна звичка наслідувати приклади ефективних стратегій у їх буквальному теоретичному викладі, не беручи до уваги важливі чинники теперішньої ситуації нашого суспільства та його геоекономічних приорітетів. Як зазначав колись Е. Ільєнков, ні в якому разі не варто наслідувати методику, навіть якщо вона успішна222. Радянський філософ вів мову про дидактику, тоді як, на наш погляд, ця теза має дещо більш універсальне значення і є актуальною і для соціальноекономічних стратегій. Вже згадуваний нами І. Валлерсайн наголошує, що глобалізаційні чинники сучасної світ-системи хоча і перебувають на разі на етапі формування мережі взаємозалежних національних економічних структур, ідеологічно підпорядкованих доктрині неолібералізму, але не зважаючи на це, формують певний біфуркаційний простір у сфері культурного, економічного та політичного самовизначення держав223. Перед останніми постає перспектива, з одного боку, розчинення у глобальній неоліберальній ієрархії на чолі зі Сполученими Штатами, а з іншого – формування та впровадження самобутньої економічної ідеології. Зважаючи на специфічність рівнів розгортання сучасної глобальної економіки – яка вимагає максимального використання соціально-креативного потенціалу суспільства – варто вкотре поставити соціально значиме запитання: чи продуктивно відтворювати взірці неоліберальної економічної ідеології, яка на практиці засвідчує свою недалекоглядність, спричиняючи кризові стани не лише локальних економік, які цією ідеологією керуються, але і стимулюючи закономірний ланцюг кризових явищ за «принципом доміно» у глобальних масштабах? Відповідь на це запитання у сучасних умовах поки що не може бути однозначною, оскільки вважається, що все ще не винайдено більш ефективного способу економічної організації глобального простору, ніж сучасний фінансизм. Однак, з іншого боку, віртуалізація фінансово-грошової системи, а отже і економічного середовища країн, що перебувають під впливом угод та принципів ямайської валютної системи, спричиняє невідворотні негативні процеси для більшості країн економічно глобалізованого простору. І ці процеси – пов’язані здебільшого з погіршенням соціального забезпечення та рівня життя – Ильенков Э. Об идолах и идеалах / Эвальд Ильенков. 2-е изд. – К.: «Час-Крок», 2006. – 312 с. Wallerstein I. Globalization or The Age of Transition?/ Immanuel Wallerstein [electronic resource] // Режим доступу: http://fbc.binghamton.edu/iwtrajws.htm 222 223 80 розгортаються досить швидкими темпами і вимагають пошуку хоч скільки-небудь ефективних варіантів вирішення. Порушення економічного балансу властиве сьогодні не окремо взятій країні, а набуває глобального масштабу і, на жаль, стає причиною нівелювання «середнього класу» у багатьох регіонах світу. Такий дисбаланс стає наслідком віртуалізації економіки, її номінальної невідповідності реальному, матеріальновиробничому сектору. Сфера виробництва все більше інформатизується, але виробничий сектор в нашому суспільстві майже відсутній, тоді як споживання здебільшого спрямоване на матеріальні потреби, у більшості з яких людина не має жодної необхідності, окрім статусної. Відсутність економічної політики щодо відновлення виробничих потенціалів сприяє збереженню дисбалансу у суспільствах і не є придатною для формування продуктивної економічної ідеології. Тоді як пропагування того рівня матеріального благополуччя, який можуть собі дозволити розвинені країни без відповідного прогресу у сфері соціально-економічної політики сприяє не розвитку суспільства, а його деградації. Культ статусу у суспільствах пострадянського простору спричиняє, у такий спосіб, ще більш складні наслідки віртуалізації економічних процесів, ніж у країнах, де такий культ відсутній. У контексті формування ідейних основ ефективної національної економіки варто подолати у ментальності українців прояви колоніальної свідомості, адже наша еліта все ще не проявила здатності мислити самостійно і не помічає навіть внутрішніх суперечностей запозичених ідеологічних настанов. Так, наприклад, неоліберальна економічна ідеологія, у якості одного з основних аспектів своєї дієвості, пропагує фінансову «свободу» та похідний від неї соціальний атомізм, який на персональному рівні соціальної взаємодії передбачає крайній індивідуалізм. Відсутність національного економічного індивідуалізму, як своєрідної колективної форми ідентичності, що вимагає балансу між індивідуалістичними та колективістськими настановами у суспільстві, вимагає від нас сьогодні забезпечення умов для її становлення. Адже крайня атомізація спричиняє втрату єдності суспільства, а отже і його поступове руйнування, а також закономірно створює такі несприятливі соціальні умови, за домінування яких принципово неможливо здійснити прорив у сфері розвитку економічного потенціалу країни. Європейським країнам такий соціальний економічний індивідуалізм притаманний. Європа засвоїла на ментальному рівні стратегії глокалізаційного типу, у яких відображено національні економічні інтереси країн у контексті їх глобальної інтеграції. Україна досить тривалий час рухалась у зворотньому 81 напрямі, саме тому досить відчутним є сьогодні брак необхідного рівня розвитку людського капіталу. На жаль, особливо гостро відчувається недостаній рівень соціально-креативного потенціалу в елітарному середовищі. Тоді як саме людський капітал є чи не єдиним ресурсом, що здатний, в умовах домінування інформаційної економіки, забезпечити дивергентність соціально-економічного мислення, а не його лінійність та стандартизацію. Трансформація змістів економічної ментальності українців вимагає розвитку саме дивергентної, ситуативної логіки соціально-економічних рішень. Йдеться про розвиток нелінійного мислення, що, в свою чергу, потребує максимального задіювання інтелектуального капіталу, а відповідно, і попереднього створення умов для його формування – фінансування освітнього сектора та стимуляції ефективної трансформації освітніх програм з економіки. Адже забезпечення розвитку такого ресурсу як інтелектуальний капітал вимагає принципового перегляду стандартів освіти вцілому – як початкової, так і вищої – оскільки домінування стереотипів лінійного мислення у постнекласичну епоху не дозволяє нам ефективно орієнтуватися у соціально-економічному просторі Постмодерну, а отже і розуміти та використовувати весь спектр його економічних можливостей. Формування ж соціально-конструктивного економічного світогляду у ментальності пасивно налаштованого соціуму є досить складним історичним завданням, що вимагає максимального нарощування як теоретичного, так і соціально-практичного потенціалів у сфері освіти та інтелектуального капіталу. У даному аспекті варто взяти до уваги висновки С. Дацюка стосовно того, що задля досягнення конвенції у середовищі української еліти, необхідна спільна культурна ідентифікація224. Однак, на наш погляд, враховуючи ту культурну неоднорідність, яку демонструє наша еліта, варто дещо уточнити вектори застосовності даної ідеї. На наш погляд, варто зосередити увагу саме на потребі досягнення єдності у розвитку економічної культури еліти та суспільства. Зокрема, з приводу ідеї прямого запозичення інтелектуального капіталу та заснованого на ньому економічного досвіду російський дослідник О. Соловйов відзначає, що у нинішній ситуації світової кризи капіталізму «держава загального добробуту» все ще залишається ціллю соціального прогресу більшості цивілізованих країн, хоча моделі економічного управління найуспішніших у цьому відношенні держав – Швеції, Норвегії, Ліхтенштейна, Монако, Швейцарії, Нової Зеландії – з причини своєрідності їхніх економічних або природніх умов не Дацюк С. Главное условие возрождения Украины как центра геополитики [електронний документ] // Режим доступу: http://nctv.in.ua/news/read/glavnoe-uslovie-vozrozhdeniya-ukrainy-kak-centra-geopolitiki 224 82 можуть бути взірцевими для інших 225. Відповідно, єдино ефективним рішенням може бути лише випрацювання власної моделі економічного управління. Розвиток сучасної світ-системи у напрямі формування нової глобальної конфігурації світової економіки, виводить на один із перших планів азійську економіку з її лідером-Китаєм, соціально-економічна стратегія якого привертає до себе особливу увагу багатьох провідних економістів сучасності. Якщо уважно придивитися, то феномен Китаю якраз і зобов’язаний своїй актуалізації саме вдалому свідомому вибору економічної ідеології та відповідної їй стратегії, тобто вибору на користь національних економічних інтересів власної країни на противагу сліпому слідуванню іноземній економічній ідеології. Особливо слід зважити на те, що саме під егідою «переймання досвіду» господарювання у Сполучених Штатів, політична еліта країни зробила ставку на інтелектуальний капітал, як провідний чинник трансформації суспільства, використавши економічно несприятливі обставини для розвитку власного соціально-економічного потенціалу, вдало розігравши на глобальній «шаховій дошці» власну стратегію, яка не підлягає повномасштабному відтворенню, як і жодна інша. Інша справа, що вона має і досить суттєві недоліки у сфері екологічної безпеки і тому не є надто далекоглядною, адже сьогодні саме екологічний чинник, з об’єктивних причин, є першочерговим для врахування в економічних стратегіях. Глобалізаційні чинники сучасної світ-системи формують певний біфуркаційний простір у сфері культурного, економічного та політичного самовизначення держав. У такий спосіб, специфіка нашого історичного часу створює унікальну точку перетину історичних траєкторій, що створюють умови для соціально-продуктивного вибору суспільства. Однак, важливою умовою для ефективного відгуку на цей історичний виклик є, перш за все, наявність активного економічного світогляду суспільства. При цьому варто враховувати, що суттєві переваги самобутньої економічної ідеології полягають у формуванні самодостатнього, економічно потужного та політично свідомого суспільства на основі активного залучення інтелектуального капіталу. Не дивлячись на всі складності досягнення такої цілі в нашому суспільстві, варто визнати, що протягом років незалежності пострадянських республік певний досвід становлення активної життєвої позиції тією чи іншою мірою демонструвався. Саме цей факт дає можливість сподіватися не на сліпу інтерналізацію досвіду культури іноземних країн у майбутньому, а на залучення Соловьев О.Б. Институты знания и технологи власти в современной модели экономического управления // Вопросы философии, 2009. – № 8. – С. 22. 225 83 соціально-креативного потенціалу суспільної еліти – як у сфері економіки, так і політики – та екстерналізації підходів до формування національних відгуків на глобалізаційні виклики. Згадаємо також, що з позицій феноменологічного аналізу конституювання соціально-економічної реальності нового типу передбачає не лише інституціоналізацію та легітимацію провідної економічної ідеології, але і попередню методологічну редукцію у сфері економічної свідомості. У нашому випадку це, перш за все, застосування принципу епохе та «винесення за дужки» неоліберальної економічної ідеології, яка претендує сьогодні на роль ефективної найбільш обґрунтованої економічної доктрини. Таким чином, саме «чиста» економічна свідомість з її трансцендентальними структурами має розглядатися у якості основного інструменту конституювання економічної стратегії сучасного українського суспільства. Однак, на відміну від класичної феноменології, феноменологія економічної свідомості має спиратись на неповну редукцію. Ми можемо редукувати економічні ідеології, але не можемо редукувати знання щодо сутності економічних процесів та знання основних принципів різноманітних економічних теорій. Адже саме ці знання будуть виступати у якості трансцендентальної основи конституювання соціальнокреативної стратегії економічного поступу. При цьому ми можемо в повному обсязі задіювати альтернативні, так звані «маргінальні» економічні теорії, за умови доведення їх соціально-практичної ефективності. Для формування обгрунтованих засад самодостатнього економічного розвитку української нації, на наш погляд, варто переглянути теоретичні положення неолібералізму у скептично-критичному аспекті та звернутися до аналізу економічної свідомості українського соціуму у контексті традиційних засад його економічного життєсвіту та ментальних особливостей. Тобто йдеться про конституювання продуктивної стратегії соціально-економічного розвитку та відповідної економічної ідеології, а не про репродуктивне впровадження, опосередкованих досвідом іншої економічної культури, ідеологем. Феноменологічна філософія, як відомо, неодноразово наголошувала на тому, що знання і досвід є принципово неспівставними категоріями. Адже дійсно, досвід, в тому числі і соціально-економічний, передбачає свідому активність у пошуці потрібного знання, формування власного розуміння, тоді як доцільність застосування знання, запозиченого з чужого досвіду безвідносно до конкретноісторичної ситуації може виявитись досить неоднозначною. За таких умов суттєво нівелюється і роль філософії у суспільстві, адже, наприклад, за Г. Шпетом, у 84 саморефлексуючому знанні свідомість ніколи не знаходить собі абсолютного завершення226. Якщо застосувати цей принцип до економічної свідомості, відразу стане зрозумілою недосконалість та антифеноменологічність ідеї «кінця історії», адже з позицій феноменології, саморефлексія в принципі не може завершитись на рівні окреслення засад «універсальних» соціальних структур, що особливо вдало вдалося продемонструвати представниками феноменологічної соціології. Разом з тим, у межах українського соціуму саме у якості такого «універсального» знання продовжує функціонувати економічна ідеологія неолібералізму, яка нівелює безпосередні перспективи досвіду економічної свідомості українського суспільства і занурює його у «потік історії», не сприяючи його самодостатньому економічному розвитку. Цей момент є принциповим ще й тому, що конституює принципово різні перспективи міжкультурної комунікації. Пошук соціально-економічних теорій поза власним, національно орієнтованим досвідом може, на наш погляд, бути продуктивним виключно з позицій критичного аналізу їхнього змісту, а отже припустимий тільки у вимірі їх часткового використання, а не повного калькування, яке по суті своїй суперечить канонам науковості. Адже, як відзначав Г. Шпет, знання не є досвідом, а є критикою досвіду. Саме тому у контексті наукового підходу до формування стратегії продуктивного розвитку суспільства варто звернути особливу увагу на формування власного бачення перспектив соціально-економічного розвитку. Адже соціально-економічний досвід іншої культури у даному контексті постає у якості «ідолів площі» Ф. Бекона. Тоді як формування власного, самоконституюючого економічного досвіду, який би не суперечив ментальним цінностям суспільства, створить перспективу подолання «ідолів» мислення. Співвідношення «ідолів» та «ідеалів» у структурі економічного світогляду сучасних націй, на наш погляд, являє собою досить продуктивний і перспективний пласт філософсько-економічного аналізу. Досліджуючи цю тематику, варто звернутися до теоретичної спадщини одного з найпродуктивніших, на наш погляд, радянських марксистів – Е. Ільєнкова. Як ми вже зазначали, сучасній «фінансовій цивілізації» характерний досить механічний стиль мислення, який крізь призму творчої спадщини Е. Ільєнкова досить гармонійно пов’язується з добою позитивістської філософії. Остання, на думку філософа, здійснила відчутний вплив на розвиток європейської цивілізації у сфері 226 Стайнер П. Tropos logicos: философия истории Густава Шпета // Вопросы философии, 2004. – № 4. – С. 162. 85 точності та однозначності машинного мислення 227, без врахування евристичного потенціалу внутрішніх протиріч у розвитку знання. Саме тому, на наш погляд, глобальні перспективи соціально-економічного розвитку національних економік сприймаються на пострадянському просторі не у якості динамічного протиріччя, яке вимагає пошуку точки опору для балансу, а саме у якості однобічного визначення переваг глобалізму. У результаті нівелюється національна складова економічного життєсвіту суспільства, внаслідок чого втрачається важлива структурна складова національної ідентичності. В умовах же подібного ставлення до перспектив розвитку національної економіки, світова економічна криза стає вторинним подразником для суспільства, яке перманентно перебуває у стані внутрішніх економічних криз. Це має спонукати нас до відповідних висновків щодо причин структурних криз у суспільному житті та тих інформаційних векторів, які могли б їм запобігати, чи принаймні, пом’якшувати їхні наслідки. Суттєвим чинником продуктивного, некризового економічного мислення, на наш погляд, має стати усвідомлення того, що ідеал неможливо задати людині у якості готової схеми, зовнішньої міри чи еталону228. Більше того, з точки зору Е. Ільєнкова, ідеал не може полягати у позбавленій будь-яких протиріч, абсолютній тотожності або єдності свідомості та волі усіх несчисленних індивідів, адже такий ідеал є смертю духу229. У контексті філософськоекономічних ідей мислителя варто, на наш погляд, звернути особливу увагу і на передчуття «симуляційного» майбутнього сучасної цивілізації. Як не дивно, ідея «симулякру», введена у науковий вжиток Ж. Батаєм та розвинена Ж. Бодрійяром, латентно присутня і у Е. Ільєнкова. Дослідник наголошував, що допоки ставлення людини до людини «опосередковується» і встановлюється через «вільний» ринок, через гру ринкових цін, до тих пір у світі буде панувати недолугий принцип «виробництва заради виробництва», а жива людина буде виконувати незавидну роль деталі цього виробництва 230. Саме такими результатами увінчуються на сьогодні необдумані механічні «вирішення» соціально значимих проблем. Подібні «рішення» трансформують «ідеали» як продуктивні ідеї у «ідоли» як репродуктивні взірці. Це досить красномовно репрезентується сьогодні у вимірі «ідолу» вестернізації. Сучасні дослідження сутнісних вимірів та специфіки глобалізації засвідчують неоднозначність цього процесу і вказують на його самосуперечливість. Зокрема Ильенков Э. Об идолах и идеалах. 2-е изд. – К.: «Час-Крок», 2006. – С. 23. Ильенков Э. Об идолах и идеалах. 2-е изд. – К.: «Час-Крок», 2006. – С. 64. 229 Там само, С. 108. 230 Там само, С. 40. 227 228 86 У. Бек наголошує на утопічному характері світової спільноти 231. Таку спільноту він аналізує у якості так званої «солідарності страху» перед потенціалом саморуйнування цивілізації. Саме такий тип суспільства він і називає «суспільством ризику», для якого характерна принципова невпевненість і, відповідним чином висвітлює взаємодію людини з об’єктивним світом. На наш погляд, у даному контексті актуалізується питання щодо можливостей постання світової спільноти у якості більш рівноправної та більш досконалої структури. Однак, як засвідчує сучасна соціальна практика, глобалізаційні тенденції на разі все ще демонструють схильність до її поглиблення. Досить скептично, як ми вже зазначали, змальовує перспективи глобалізації у сучасному її вигляді і І. Валлерстайн, наголошуючи, що не може бути такого явища як глобальна культура 232. Зокрема дослідник наголошує, що різні проголошувані універсальні істини являють собою не більше ніж локальні ідеології, а сучасна світова система виникла в одній із частин планети у шістнадцятому столітті, розповсюдилася до такої міри, що змогла включити в свою орбіту всю територію земного шару, і сьогодні досягла структурної кризи, у контексті розгортання якої вона трансформується у дещо принципово нове порівняно з системою капіталістичної світ-економіки, якою вона була раніше 233. Приципово важливо наголосити ще і на тому, що І. Валлерстайн веде мову про біфуркативність, доленосність цивілізаційного вибору у теперішній момент історії, оскільки після завершення двохсотлітньої епохи лібералізму, глобальна світ-система вступила у фазу затяжної економічної і, як наслідок, політичної і соціальної кризи. Ця криза, по суті своїй, є біфуркативною, тобто найменший імпульс у цій точці може спричинити значущі наслідки, а перетворення можуть здійснюватися у радикально різних напрямах. Все залежить від активності сил, які взяли на себе соціальну ініціативу та від програми їхніх дій 234. Для того, щоб перетворення були дійсно ефективними, варто орієнтуватися на пошук відмінної від вже існуючих економічних стратегій національного поступу. В цьому ключі варто згадати і філософську спадщину Геракліта Ефеського, якому належить вислів «мудре від усього відокремлене». Із даного аспекту у судженнях грецького філософа виводиться плюралістична природа мудрості як така, що передбачає принципову неможливість абсолютизації будьБек У. Общество риска. На пути к другому модерну / В. Седельник (пер.с нем.), Н. Федорова (пер.с нем.). – М.: Прогресс-Традиция, 2000. – С. 55. 232 Валлерстайн И. Глобальная культура – спасение, угроза или миф? [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.politstudies.ru/universum/dossier/01/wall02.htm 233 Там само 234 Гусов К. Мир-системный подход Иммануила Валлерстайна о либерализме [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.sorokinfond.ru/index.php?id=803 231 87 яких концепцій та теорій. А це закономірно вимагає перманентного активного пошуку нових перспектив у розв’язанні значимих для людини та суспільства проблем, адже «на того, хто входить в одну і ту ж саму ріку, течуть все нові і нові води»235. Тоді як наздоганяючий розвиток саме тому і є непродуктивним, оскільки він орієнтується на повторення одних і тих самих перспектив при «входженні у одну й ту ж ріку». Фактично, у зазначеному фрагменті, за умови уважного його аналізу можна угледіти навіть феноменологічну складову, що розкривається у акцентуації уваги на відмінності мудрого від усього попередньо відомого, тобто на потребі конституювання мудрості у внутрішньому досвіді власної свідомості, у нашому випадку, національної економічної свідомості. Це, у свою чергу, потребує формування та обґрунтування нового аналітичного методу, принаймні для дослідження сучасних економічних реалій, зокрема такої крайньої форми соціального атомізму як фінансова цивілізація, що претендує на глобальний вплив та активно його реалізовує. Адже надмірне захоплення соціальною метафізикою – а особливо метафізикою фінансизму – якраз призводить до «втрати суб’єкта». Залучення ж феноменологічного методу у соціально-економічний контекст, навпаки, сприяє врівноваженню суб’єктивного та об’єктивного чинників соціальної взаємодії, оскільки життєвий світ не є універсальним утворенням духу, феноменологія наголошує на плюралізмові життєвих світів, у нашому випадку – національних економічних культур. Метафізичне розуміння економіки концентрується, у такий спосіб, на первинності об’єктивного, а феноменологічне – на первинності суб’єктивного аспектів реальності. Разом з тим, тільки щодо вільного від метафізики суб’єкта знаходить підтвердження діагноз Ніцше про «волю до влади» 236, тоді як об’єктивне знання» має характер зброї 237. Тому цілком закономірним наслідком метафізики економічного неолібералізму стає глобальна інформаційна війна і характерний їй цинізм як «філософська сигнатура сучасності» 238. Часткове врівноваження діалектики суб’єктивне/об’єктивне на глобальному рівні стає можливим, на наш погляд, у контексті повернення до розробки теорій нації. Важливим показником світоглядного колапсу неоліберальної стратегії глобалізації є те, що в умовах економічної кризи опинилися всі сучасні країни, як розвинені, так і ті, що розвиваються. Версія ж щодо циклічної природи цієї кризи, як цілком закономірного явища у розвитку капіталістичної економіки, у багатьох Гераклит Эфесский: все наследие: на языках оригинала и в рус. пер.: крат. изд. / подгот. С.Н. Муравьев. – М.: ООО «Ад Маргинем Пресс», 2012. – 416 с. 236 Слотердайк П. Критика цинічного розуму/ П. Слотердайк; пер з нім. А. Богачова. – К.: Тандем, 2002. – С. 349. 237 Там само, С. 352. 238 Там само, С. 358. 235 88 економістів викликає досить обгрунтовані сумніви. Більше того, аналітичні «передбачення» цієї кризи можна знайти вже у деяких розвідках першої половини 1990-х років минулого століття. Зокрема М. Продум писав, що криза, яка охопила як Україну, так і весь світ, виникла тому, що стара система організації суспільства вичерпала свої життєві сили і потребує заміни на нову, якісно іншу систему. Оскільки дане дослідження датується кінцем 90-х років минулого століття, йшлося про те, що «у розвинутих країнах Заходу криза поки що зачепила тільки духовну сторону життя, тому її симптоми сьогодні помічають далеко не всі»239. Але сьогодні ця криза дала про себе знати вже на всіх рівнях соціокультурного буття, а альтернативних концепцій, здатних її усунути та запровадити ефективні тенденції світоглядних трансформацій, досі не запропоновано. Відповідно, непродуктивність «homo оeсonomus», особливо в українському її прочитанні, а саме як моделі людини, яка прагне сьогочасної вигоди, ігноруючи тривалу перспективу, вже не викликає сумнівів. Більше того, абсолютизація фінансово-споживчої моделі цивілізаційного поступу спричинила остаточне завершення процесу становлення так званої «одновимірної людини» на глобальному рівні. Отже, потреба суттєвих трансформацій аксіологічного підґрунтя економічної діяльності суб’єкта соціальної дії та парадигми економічного мислення в цілому стає необхідною умовою подальшого розвитку сучасної цивілізації, що потребує творення принципово нових стратегій соціально-економічної поведінки. Україна ж в цих умовах продовжує поки що залишатися ресурсним придатком глобальної економічної системи сучасного зразку. Деякі економісти навіть ведуть мову про перетворення нашої країни на сировинного донора Китаю та на ринок збуту китайських товарів з високою доданою вартістю 240. І це незважаючи на те, що непродуктивне використання національного капіталу більшістю дослідників вважається пограбуванням наступних поколінь адже капітал національної мудрості вважається навіть більш важливим, ніж капітал фізичної національної міці241. Відповідно, саме креативний потенціал, а отже і інтелектуальний капітал стає сьогодні єдиною основою якісного перетворення економічної дійсності, але лише за умови його дійсно креативного, а не фінансово-спекуляційного застосування. 239 Продум М. Нація золотих комірців: психоінформаційна концепція України. – Тернопіль: Мандрівець, 1994. – C. 94. Карпець О. Китай іде... // Дзеркало тижня. Україна, 23 грудня 2011. – № 47 [електронний ресурс] // Режим доступу: http://dt.ua/ECONOMICS/kitay_ide-94460.html 241 Хюбнер К. Нация: от забвения к возрождению / пер. с нем. А.Ю. Антоновського. – М.: Канон+, 2001. – C. 166. 240 89 В іншому випадку всі показники розвитку віртуально-фінансових вимірів економіки свідчать про досить невтішні перспективи подальшого поступу сучасної глобалізаційної стратегії в цілому та національних стратегій зокрема. Подолання транзитивних характеристик сучасного українського суспільства вимагає від нас формування чіткої аксіологічної парадигми економічного та політичного поступу, котрий має орієнтуватись не на взірці кризової цивілізації, а формувати власні креативні тенденції соціально-економічного прогресу. Стратегія соціально-економічного розвитку у жодному разі не може означати наслідування запропонованих іззовні напрямів економічного поступу, тобто поширення психології фінансизму чи наслідування східно-азійських сценаріїв економічного розвитку. Адже прагнення досягти швидких позитивних зрушень шляхом звичайного запозичення західного досвіду призвело до поглиблення кризових явищ та процесів. На наш погляд, наслідування східних взірців є не менш ризикованим, ніж західних, адже запозичення досвіду, реалізованого в інших геоекономічних умовах і неадаптованого до наших власних умов та потреб, є недалекоглядним. Сучасна ситуація ставить перед нами потребу якісного повороту у стратегії соціально-економічного розвитку, а точніше якраз потребу формування такої стратегії, котра дозволить системно обґрунтувати усі вектори розвитку українського суспільства у напрямі їхньої ефективізації. На сьогодні українське суспільство все ще перебуває у біфуркативній площині, усвідомлення якої вимагає здійснення якісно нового аксіологічного вибору. Історично наша країна досить часто опинялась у подібній біфуркативній ситуації і, чи то завдячуючи геополітичній, чи ментальній специфіці, чи обом одночасно, але такі парадигмальні зміни набули циклічного характеру. Боротьба за ефективність суспільства на всіх рівнях його життєдіяльності продовжується і сьогодні. Ситуація «замкненого кола» на світоглядному рівні не дає нам поки що можливості сформувати чіткої виваженої стратегії соціальноекономічного розвитку, адже у суспільстві немає порозуміння стосовно аксіологічної складової соціального поступу у майбутньому. Суттєву роль відіграє тут якраз відсутність вторинної національної ідентичності, що притаманна розвиненим поліетнічним суспільствам. У такій ситуації звертатися до історичного досвіду країни не має особливого сенсу, оскільки саме він значною мірою і спричиняє цей «рух по колу» від внутрішньо неорганізованої самостійності до її поступової втрати як цілком закономірного наслідку відсутності продуктивної економічної та політичної ідеології. 90 Філософська рефлексія цих процесів спонукає нас до усвідомлення потреби трансформації аксіологічних настанов суб’єкта соціально-економічної дії, налаштованого на «стратегію» наздоганяючого розвитку. У цьому відношенні варто зважити, що у багатьох сучасних розвинених країнах економічна наука наполягає на потребі формування своєрідної теорії відносності для економіки, оскільки стандартні моделі далеко не завжди спроможні пояснити деякі суттєві феномени, в тому числі і недостатню дієвість впровадження в соціальний простір принципів жорсткої конкуренції, адже остання не завжди створює очікувані результати242. Відповідно, економічні виміри націотворення передбачають, перш за все, віднаходження відправних точок росту нових цінностей в економіці. Саме такий підхід дозволить, на наш погляд, визначити і шлях подолання кризи та формування більш ефективної, ніж ми маємо сьогодні, посткризової стратегії розвитку. Однак, визначення аксіологічного підґрунтя ефективного соціальноекономічного поступу не є легким завданням і вимагає не лише досить суттєвих структурних досліджень, котрих на сьогодні вже вистачає, але і вміння ефективно втілювати їхні результати на практиці. Ще одним аргументом на користь нашої позиції є той факт, що сучасні цивілізаційні тенденції засвідчують, що засади сучасного глобалізму у економічному контексті все більше прямують до свого спростування, підтверджуючи діалектичну природу цивілізаційного розвитку. Постійна боротьба за геополітичний вплив між різними глобалізаційними «сценаріями» – найбільш потужні серед яких на сьогоднішній день американський та китайський – формує чіткі національно-орієнтовані вектори глобалізаційних тенденцій, вкотре вказуючи на штучність даного процесу, реалізація котрого, перш за все, передбачає в якості результату світову гегемонію країни-глобалізатора. Продуктивність такої «стратегії» теж є досить сумнівною. Однак, для нас на даному етапі соціального поступу, важливо зважити, що жодна країна неспроможна стати успішною на світовій економічній – а отже і політичній – арені, не сформувавши попередньо чітко окресленої системи національних цінностей та пріоритетів у даних сферах соціального життя. Відповідно, сучасна Україна, у контексті розвитку процесів націотворення, має максимально залучати інтелектуальний капітал до формування принципово нової, інноваційної моделі економіки, придатної для реалізації на рівні соціально значимих настанов. Йдеться про формування ціннісно-нормативної та Самчук З. Криза економізму // Деркало тижня, № 24 від 28 червня 2008 року [електронний ресурс] // Режим доступу: http://dt.ua/ECONOMICS/kriza_ekonomizmu-54116.html 242 91 інтелектуальної стратегії соціально-економічного поступу суспільства, яку на часі необхідно визначати засобами синергійного аналізу як з боку фахівців-економістів та екологів, так і аналітиків у сфері економічної психології, а також представників відповідних відгалужень соціологічних та філософських досліджень. Власне процес націотворення вимагає трансформації усіх рівнів соціального буття. Тоді як саме економічні підвалини формування єдиної самодостатньої нації вимагають, перш за все, чіткого окреслення аксіологічних орієнтирів соціальноекономічного поступу як рушійної сили конструктивних змін у суспільстві. Такий підхід, у свою чергу, передбачає відмову від будь-яких зовнішніх моделей та стандартів на кшталт концепції «кінця історії» і відповідних їй соціальнопрактичних наслідків та формування цілком самодостатньої концептуальної, стратегічно орієнтованої позиції, яка враховуватиме переваги геоекономічної ситуації країни, уможливлюючи, у такий спосіб, становлення соціальноекономічної ідентичності українців. Відсутність соціально орієнтованої стратегії та неспівпадіння економічних інтересів суб’єктів політичної діяльності з інтересами суспільства в цілому, спонукає нас до цілої низки аксіологічних зрушень. У вимірі філософськоекономічного аналізу сучасних тенденцій розвитку українського суспільства залишається актуальною відсутність на рівні соціального менеджменту цілісного розуміння механізмів ефективного розвитку соціальної системи. Неефективність такої форми управління, яка не демонструє розуміння єдності економічного інтересу суспільства як цілого з економічними інтересами його громадян, має бути трансформована у принципово нові форми управління, котрі будуть більш ефективними для держави. Свого часу посттоталітарні суспільства, перебуваючи у стані соціальної анемії, в тому числі в силу особливостей власного менталітету, сприйняли неоліберальну ідеологію у якості зручної альтернативи для заповнення вивільненої ідеологічної ніші. У суспільствах посттоталітарного типу сформувався попит на неоліберальну ідеологію як своєрідну «просвітницьку» доктрину. Тоді як, за П. Слотердайком, будь-яка просвітницька утопія сама по собі є досить цинічною, адже по суті, вимагає підміни ідей інтересами і навпаки. Саме в цій тезі, на думку П. Слотердайка, можна угледіти основоположну ідею «кінця історії», втілення якої на практиці почалось у останній третині ХХ століття. Цинічний розум як атрибутивна риса кінця минулого століття сприяє підміні продуктивних економічних ідей інтересами глобальних господарських 92 структур. Як наслідок, вібувається нівелювання національної самобутності економічного мислення в умовах конформістської позиції щодо неоліберальної економічної ідеології. Тривала відсутність державницького підходу до організації економічного простору країни та економічна і політична безвідповідальність завели нас у над скрутну ситуацію, подолання якої вимагає суттєвих зрушень у структурі формування соціально значимих рішень. Але вагомою перепоною до усвідомлення цієї істини стає фінансовий економічний егоцентризм нових посттоталітарних «еліт», що нівелюють прояви національно орієнтованої «волі до влади» серед громадянського суспільства. Відповідно, закономірним результатом тривалого періоду конформізму та пасивності у сфері соціально-економічних рішень пострадянських суспільств, стають соціально-політичні обставини, що спонукають їх до виконання ролі сировинних придатків у структурі глобальної економічної системи. З точки зору соціальних перспектив подальшого розвитку такої ситуації актуалізується потреба переоцінки тих ідей та цінностей, що були запозичені з чужого економічного досвіду та відповідного соціокультурного середовища, а також формування нової національної ідентичності в економічній свідомості суспільства. Осмислення та деконструкція домінуючої сьогодні у глобальних масштабах економічної ідеології, поступово наштовхує нас до усвідомлення переваг втілення у соціокультурному середовищі національно орієнтованого економічного мислення, що вимагає формування нового типу людини як представника альтернативної по відношенню до неолібералізму системи цінностей, як соціально-економічних, так і політичних. При цьому варто також зважити і той факт, що сам Захід, декларуючи неоліберальну модель, користувався нею обмежено, зберігаючи сильну державу в економіці243. Отже, ті країни, які переймали неоліберальну модель у її повному обсязі опинялися у значній економічній залежності від країн-експортерів цієї економічної ідеології. Тоді як, наприклад, Німеччина або, дещо пізніше, Китай навпаки підлаштовували дану модель під власні національні цілі та інтереси. Ці країни трасформували принципи неоліберальної ідеології у такий спосіб, який був зручний для національних інтересів країни, що і дозволило обом країнам вийти на лідируючі позиції у світовій економіці та запропонувати світу власний глобалізаційний сценарій. Важливим показником є те, що провідні сучасні українські економісти теж пропонують досить обережно та уважно ставитись до неоліберальної доктрини, Пахомов Ю.Н. Основные задачи формирования посткризисной модели развития экономики Украины // Економіка та управління національним господарством, 2010. – № 1-2. – С. 5. 243 93 адже як зазначав Ю. Пахомов, у Сполучених Штатах найважливіші інновації здійснювались саме під опікою держави244. Таким чином, відмова від неоліберальної моделі – здійснена у самих США та ЄС – в сучасних умовах стає стратегічно важливим кроком для країн, що прагнуть до соціально-економічної продуктивності. Обґрунтування альтернативних неолібералізмові економічних ідеологій найбільш гостро актуалізується сьогодні у контексті необхідності визначення продуктивних, а не репродуктивних шляхів суспільного розвитку, що неможливо без відповідної трансформації економічного світогляду. Такий підхід вимагає, перш за все, відмови від ліберальних перспектив як ідеологічного прикриття економічного тиску245 та формування умов для ефективних відгуків на виклики глобалізму. Як влучно відзначає Ха-Джун Чанг, у економіці не існує єдино вірної відповіді246. Тому мусимо визнати, що формування креативної, неповторної національно орієнтованої моделі економічного поступу в умовах глобалізаційних процесів для сучасної української держави є нагальною політичною потребою. Адже, як відомо, ефективність політичних процесів напряму залежить від ефективності процесів економічних. Саме тому сучасній еліті варто зважити на пораду щодо необхідності вивчити різні типи економічних суджень та розвинути в собі критичне мислення, а також здатність розуміти який саме підхід буде найбільш розумним у конкретних економічних обставинах, в світлі визначених моральних цінностей та політичних цілей247. Так само Ха-Джун Чанг робить наголос і на надзвичайній важливості сфери виробництва, тобто реального виробничого сектора, а не тільки споживання та обміну. Дослідник наголошує, що саме зміни у сфері виробництва виявляються найбільш потужними джерелами соціальних перетворень. Закономірним висновком автора стає акцент на тому, що економісти мають приділяти набагато більше уваги виробництву, ніж приділяють сьогодні248. Схожу тезу проголошує і сучасний український дослідник О. Геращенко, наполягаючи, що саме виробництво, а не фінанси є ключовим елементом розвитку економіки 249. Ведучи мову про актуалізацію саме економічного підходу до аналізу процесів становлення національної ідентичності, варто навести ще один важливий аргумент. А саме йдеться про зміну основних чинників та критеріїв аналізу Пахомов Ю.Н. Основные задачи формирования посткризисной модели развития экономики Украины // Економіка та управління національним господарством, 2010. – № 1-2. – С. 6. 245 Эко У. Средние века уже начались / Умберто Эко // Иностранная литература, 1994. – №4. – С. 265. 246 Ха-Джун Чанг. Как устроена экономика / пер. с англ. Е. Ивченко; науч. ред. Э. Кондукова. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2015. – С. 9. 247 Там само, С.10. 248 Там само, С. 21. 249 Геращенко А.Л. Экономика ХХІ: страны, предприятия, человека / Алексей Геращенко. – Харьков: Фолио, 2015. – С. 69. 244 94 соціального середовища, котрі є знаковими для постулювання трансформаційних тенденцій сучасності. Зокрема, у сучасних умовах відбувається досить суттєва трансформація урбаністичного середовища. Важливо звернути увагу на особливий статус міста та його господарських функцій в умовах глобальних економічних трансформацій: значенння столиць зменшується, тоді як метрополії з їх процвітаючими банками знань, їх динамічністю та здатністю створювати безмежні альянси, стають пропотипом урбаністичного ідеалу нової епохи 250. Таким чином, феномен столиці як міста, що виконує здебільшого політичні та, в разі необхідності, військові функції, поступається впливом феномену метрополії, перевагою котрої є динамічний розвиток культури та швидке зростання економічного сектора у всіх його відгалуженнях, а особливо торговофінансовому. При цьому конкуренція між метрополіями змушує столицю позбуватися своїх обов’язків перед нацією у відчайдушній спробі самій перетворитися на метрополію. Результатом стає «щось на кшталт глобальної перебудови націоналізму» 251. Подібна трансформація урбаністичної культури є показником відповідних трансформацій національної свідомості та структури національної держави, а отже і економічної культури сучасних націй. Така ситуація є яскравою демонстрацією значного збільшення ролі та міри продуктивності економічних чинників у розвитку та управлінні сучасним соціальним простором. Зазначена тенденція демонструє, на наш погляд, доцільність та актуальність трансформації соціально-економічного простору сучасної національної держави у напрямі формування та затвердження саме економічної теорії нації як провідної моделі розвитку суспільств. Важливим аспектом досягнення цієї цілі є, на наш погляд, формування відповідного рівня комунікативної компетентності суспільств у вимірі кросскультурної економічної комунікації. Так, за О. Зінов’євим, здатність до налагодження комунікативних зв’язків всередині групи та на зовнішньому рівні взаємопов’язані. Відповідно, рівень розвитку комунікативної компетентності всередині країни між політичними силами є показником його придатності для формування ефективних зовнішніх економічних та політичних відносин. Тоді як втрата здібності до ефективної комунікації всередині соціальної системи Бард А., Зодерквист Я. Netократия. Новая правящая элита и жизнь после капитализма / пер. с англ. В. Мишучкова. – С.Пб.: Стокгольмская школа экономики в Санкт-Петербурге, 2004. – 252 с. [електронний документ] // Режим доступу: http://coollib.net/b/77243/read 251 Там само 250 95 призводить, у такий спосіб, до її «комунікативної смерті»252 і на міжнародному рівні. Адже за таких умов виникає своєрідний ефект стандартизації та асиміляції національної економічної культури за рахунок нав’язування непритаманного та внутрішньо невластивого їй стилю життя. Так, у сучасній науковій літературі, як ми бачили, пропонується більш ніж достатньо аргументів проти поширення неоліберальної ідеології як прямого наслідку економічної комунікації із західною цивілізацією та наслідку відмови від пошуку власного шляху розвитку. Одним із них є акцентування уваги на тоталітарній сутності економічної ідеології неолібералізму, що розкривається на рівні економічної асиміляції, нав’язування стилю мислення, який руйнує культурні традиції національних країн і, відповідно, не сприяє конструктивному розвиткові держав. Формування ж комунікативно компетентного менталітету може стати «точкою зростання» самодостатньої економічної культури української нації. Маємо визнати, що деякі зрушення у цьому напрямі вже відбулися. Однак, така перспектива все ще потребує поступового формування і кристалізації надійного світоглядного підґрунтя для сприйняття якісно нової аксіологічної системи у сфері економічних рішень. Так, зокрема економічна ефективність «азійських тигрів», таких як Японія, Сингапур та Південна Корея, демонструє креативну продуктивність національно орієнтованих моделей економіки, що, на відміну від України, керуються принципами стратегічної доцільності та реального економічного зростання, на противагу тактичним крокам щодо підлаштування економічної системи суспільства до неоліберальної доктрини, системне слідування котрій все ще притаманне нашому суспільству. Отже, завершуючи виклад основних позицій щодо міри актуальності економічної теорії нації для сучасного українського суспільства, наголосимо на тих ключових викликах, що вимагають від нас саме такого переосмислення ролі економічних процесів у формуванні національної ідентичності. Перш за все, сучасні стратегії глобалізму демонструють чіткі націоналістичні орієнтири в економіці і засвідчують їх стратегією глокалізаційного підходу до осмислення економічних процесів. Такий підхід є досить продуманим, діалектично вивіреним та логічно обґрунтованим. Саме такий рівень осмислення сучасних викликів є дійсно продуктивним, на відміну від прямого запозичення чужої економічної ідеології на кшталт неолібералізму. Остання, лише у разі її креативного застосування та підлаштування під національні економічні інтереси країни, здатна сформувати 252 термін введено у вжиток О. Зінов’євим 96 продуктивний результат. У всіх інших випадках, тобто у разі свідомої відмови від активного конституювання унікальної геоекономічної стратегії національного розвитку, ми з необхідністю опиняємося у ситуації соціально-економічного конформізму та самовільно позиціонуємо свою національну економіку не як активного суб’єкта гри на глобальній шахівниці, але і у якості сировинного придатку до більш креативно налаштованих економічних систем. 97 РОЗДІЛ ІІІ ЕКОНОМІЧНІ МІФИ ТА СИМУЛЯКРИ ПОСМОДЕРНУ: НЕОЛІБЕРАЛІЗМ ТА ФЕНОМЕН «ФІНАНСОВОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ» Біда в тому, що найпереконливішим доказом істини ми схильні вважати чисельність тих, хто в неї увірував Мішель Монтень На сьогоднішній день досліджень у сфері економічної міфології досить не багато. Це обумовлено нещодавнім виокремленням цього дослідницького вектору із загального контексту філософсько-економічного аналізу. Однак, перші кроки у напрямі детального дослідження такого соціального феномену як економічний міф вже зроблено і у межах деяких вітчизняних та російських теоретичних розвідок. Так, серед російськомовних дослідників економічної міфології варто згадати І. Болдирєва, який до сфери економічних міфів відносить, зокрема, «економікс». Дослідник вважає, що привілегійований статус, який economics завоювала за останні п’ятдесят років, варто піддати критичному перегляду 253. У даному контексті досить показовою є спроба аналітики економічних софізмів, представлена дослідженням Ф. Бастіа254. Адже автор намагається позиціонувати саме феномен економічного протекціонізму у якості системи соціально орієнтованих софізмів і, навпаки, продемонструвати специфічність неоліберальної ринкової економіки як такої, що ці софізми спростовує. Але сама ця позиція хибує на суто софістичний підхід та деформацію уявлень про принципи ефективного економічного поступу суспільства. На наш погляд, саме неоліберальна економіка є софістично окресленою системою економічних міфів, орієнтованих на «обгрунтування» усіма доступними засобами дієвості та ефективності саме того типу економічних відносин, глобальне розповсюдження котрого є доцільним лише для окремих національно ангажованих суб’єктів сучасної світ-системи. Доволі системний аналіз економічної міфології капіталізму запропонував американський дослідник Дж.К. Гелбрейт-старший, який у своїй роботі «Економіка невинного обману» звертає увагу на внутрішні протиріччя капіталістичної системи господарювання. Дослідник переконливо доводить, що капіталізм американського зразку лише декларативно вважається аналогом вільної ринкової системи. Економічним міфом він фактично називає беззавітну http://sБолдырев И.А. Мифология экономики [електронний ресурс] // Режим доступу: 11.ru/klub/lecture/econommyth 254 Бастиа Ф. Экономические софизмы, или Хитрые уловки протекционистов, разоблаченные сторонником свободной торговли: пер. с фр. / Ф. Бастиа. – М.: Экономика, 2002. – 301 с. 253 98 віру в те, що поведінка фінансових ринків ніби-то може бути спрогнозованою255. Дж. К. Гелбрейт-старший, як найбільш послідовний критик еконономіки пізнього капіталізму, при чому не з ідеологічних, а саме зі структурних та моральнісних позицій – наголошує, що йому занадто часто доводилося спостерігати за суттєвими розбіжностями між економічною реальністю та суспільними уявленнями про цю реальність. З позицій дослідника економічна реальність або перебуває у полоні у соціальних та усталених уподобань, або особистого матеріального зиску256. Оцінюючи економіку фінансизму Дж.К. Гелбрейт-старший доходить висновку про те, що провідна система істин економічного світу значно відірвалась від реальності, адже істини та вірування є підпорядкованими, а не такими, що протистоять впливовим економічним, політичним та соціальним інтересам. У даному контексті позитивна функція міфу поступово переходить у негативну, що підтверджує теза: «люди навіть не підозрюють у який спосіб формуються їхні погляди і як ці погляди беруть над ними верх»257. Зокрема дослідник веде мову і про підміну понять у сучасному економічному лексиконі. Він наголошує, що у зв’язку з тим, що сам термін «капіталізм» іноді навіює неприємні історичні асоціації, саме тому цей термін відходить у минуле, а новим його імʼям стає «ринкова ситема»258. Однак, саме словосполучення «ринкова система» смислу не має, воно є хибним259. Суттєвим міфологічно-симуляційним наслідком такого перейменування стає те, що словосполучення «монопольний капіталізм» ізольоване із наукового та політичного лексикону, а перейменування економічної системи ствердило незалежність споживача 260. За визначенням дослідника, економічна наука, яку викладають у бізнесшколах і в яку вірять, значно відстає від реальності, адже ніхто нічого не зможе продати, якщо не буде управляти споживчим попитом та контролювати його 261. Економічна матриця сучасного капіталізму постає, таким чином, у якості монопольного корпоративізму, у межах якого віра у ринкову економіку, в якій покупець є незалежним, стає однією з найпоширеніших форм самообману. Більше того, мислитель наполягає, що вимірювання прогресу суспільства показниками об’єму виробництва нав’язаної виробником продукції, ростом ВВП – зовсім не Гелбрейт Джон К. Экономика невинного обмана: правда нашего времени. – М. Европа, 2009. – С. 9. Там само, С. 11-12. 257 Там само, С. 13. 258 Там само, С. 19-20. 259 Там само, С. 25. 260 Там само, С. 28. 261 Там само, С. 30. 255 256 99 можна вважати незначним ошуканням 262. Тут мова дійсно йде не про прогрес, а про нарощування суспільством обертів у сфері формування та відтворення споживчих стереотипів. Тоді як прогрес передбачає, в тому числі, і розвиток духовного капіталу суспільства, його узгодження з темпами матеріального виробництва, а ми сьогодні на загальноцивілізаційному рівні спостерігаємо виключно культ матеріального споживання. Ще більш вражає висновок автора щодо того, що державний та приватний сектори стали єдиним цілим263, адже мова йде про так званий розвинений капіталізм західного взірця. У такий спосіб, привласнення державного майна стає явищем симптоматичним для сучасної цивілізації, різниця лише у масштабах. Найцікавіше, що США та країни третього світу демонструють найбільш кричущі масштаби такого агресивно привласнення. Певний розумний баланс витримує поки що «старий світ», при цьому у Європі спостерігаються досить відчутні фінансові проблеми, які потребують швидкого пошуку ефективних рішень. Суттєвий недолік у професійній економічній науці Джон К. Гелбрейт спостерігає ще й у тому, що незважаючи на принципову неможливість передбачення економічних подій аналітики-прогнозисти змушують вірити інших, що знання можуть бути отримані з невідомості; а їхні дослідження покликані створити подібне знання 264. Весь комплекс таких заходів дослідник називає «вишуканою втечею від реальності»265, спонукаючи нас звернутися до економічної дійсності як вона є, спростувати дієвість штучних економічних конструкцій, що створили ілюзорний світ економічного фінансизму. Фінансизм, як продукт віртуальної економіки, за своїми структурнофункціональними особливостями принципово суперечить сутності класичного розуміння економічних процесів. Як справедливо і надзвичайно точно констатує Джон К. Гелбрейт: «нужденним відмовлено у грошах, які вони, безсумнівно, витратять, а багатим гарантовано прибуток, який вони найвірогідніше збережуть»266. У такий спосіб, принципи організації фінансизму руйнують закономірний для ефективного розвитку соціально-економічного середовища колообігу фінансів, приріст яких мав би забезпечувати купівельну спроможність менш забезпеченої частини населення. Тоді як у межах соціальної практики фінансизму цього не відбувається, а лише нарощується фінансова нерівність. Гелбрейт Джон К. Экономика невинного обмана: правда нашего времени. – М. Европа, 2009. – С. 32. Там само, С. 55. 264 Там само, С. 58. 265 Там само, С. 63. 266 Там само, С. 85. 262 263 100 Відповідно, «економіка невинного обману» дійсно є ефективною лише для частини суспільства, при чому мізерної його частини, але не для суспільства в цілому. Задекларована Дж.К. Гелбрейтом потреба зміни парадигми в економічній науці з кожним роком актуалізується все більше у зв’язку з затяжною кризою ліберально-капіталістичної системи господарювання. Одиничні спроби подолання такої ситуації, на жаль, поки що не мають результату. Так, досить показовим прикладом стала діяльність директора-розпорядника однієї з міжнародних фінансових установ Д. Стросс-Кана, котрий після заяви про потребу трансформації світової економічної політики втратив свій пост і був дискредитований серед світової спільноти засобами далекими від економічних та політичних. Ще один важливий пласт аналізу сутності, форм та функцій економічного міфу представлено у роботах А. Горшкова267 та С. Гурієва 268. Автори наголошують майже на цілковитій відсутності фундаментальних розробок цієї теми і пропонують власний аналіз економічної міфології. Основний інтерес для дослідників представляє питання про об’єктивні причини формування економічних міфів. Для вирішення сформульованого у такий спосіб дослідницького завдання А. Горшков звертається до А.Ф. Лосєва та його роботи «Діалектика міфу» і доходить висновку, що економічний міф являє собою таку форму економічної свідомості, яка відображає реальність у вигляді економічної вигадки і, відповідно, що економічний міф є неадекватним відображенням економічної реальності269. На наш погляд, таке визначення економічного міфу досить вдало корелюється із поняттям симулякру, яке Ж. Бодрійяр використовує для позначення фальсифікаторів реальності, що створюють гіперреальність. Тому ми вважаємо, що проблема економічного міфу та економічних симулякрів і симуляцій, тобто економічної гіперреальності варто аналізувати комплексно, у їхній взаємозалежності. Такий підхід вимагає від нас не тільки ґрунтовного аналізу поняття «економічна міфологія», але і не менш уважного дослідження поняття «економічний симулякр» та тих функцій, які ці симулякри виконують у структурі ідеології сучасних націй. Спираючись на запропоноване вище визначення економічного міфу, ми припускаємо, що економічні симулякри виступають у якості вторинних по Горшков А. В. Экономический миф: сущность, формы, функции [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.lib.csu.ru/vch/097/12.pdf 268 Гуриев С. Мифы экономики: Заблуждения и стереотипы, которые распространяют СМИ и политики / С. Гуриев. 3-е изд., переработ. – М.: ООО «Юнайтед Пресс», 2010. – 295 с. 269 Горшков А. В. Экономический миф: сущность, формы, функции [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.lib.csu.ru/vch/097/12.pdf 267 101 відношенню до економічного міфу конструктів, тобто у якості економічної гіперреальності як системи економічних міфів. Аналізуючи причини виникнення економічних міфів, А. Горшков звертається до введеного К. Марксом поняття «перетворених форм» свідомості, що породжують ілюзорний зміст в силу об’єктивних причин, провідною серед яких постає феномен відчуження. Як відзначають А. Бузгалін та А. Колганов, у межах ринкової системи саме життя, повсякденний досвід доводять, що перетворені форми – це істина, а прихований ними зміст – фікція270. Однією із таких перетворених форм стає і капітал, який внаслідок закономірностей власного функціонування створює у формі відсотка «фіктивний капітал». Ця фікція на сьогоднішній день вважається фундаментом ринкової економіки, тоді як позичковий відсоток, як економічний феномен, являє собою віртуалізацію фінансового обігу. Відсоткова ставка для будь-якого позичкового капіталу передбачає неіснуючий у реальному обігу фінансовий номінал, віртуалізуючи економічну сферу і, разом з тим, забезпечуючи її неперервне функціонування, створючи культ фінансів та фінансову цивілізацію, символом якої так само стає стрічка Мебіуса. Сам К. Маркс, характеризуючи позичковий капітал, відзначав, що у даному випадку «ми маємо ірраціональну форму капіталу, вищий ступінь викривлення та уречевлення виробничих відносин» 271. Поряд із аналізом механізму формування економічних міфів, автор пропонує також і їхню класифікацію, пропонуючи розрізняти у структурі економічного знання такі його складові як наукова, повсякденна та релігійна економічна свідомість. На рівні повсякденної та релігійної економічної свідомості, з точки зору дослідника, якраз і розповсюджуються економічні міфи як бездоказові, ірраціональні змісти економічної свідомості, які сприймаються на віру. На наш погляд, така класифікація має сенс і досить часто виправдовує себе, хоча автор і не звертає уваги на той факт, що поширення економічної міфології іноді не уникає і наукова економічна свідомість, у межах якої міфи досить часто сприймаються у якості світоглядних аксіом. У такому ракурсі до економічних міфів сучасні дослідження досить доречно відносять і розповсюджені у межах «фінансової цивілізації» уявлення про переваги вестернізації національної економічної свідомості. Такій міфологізації значною мірою сприяють і ментальні особливості національної економічної Бузгалин А. К критике economics (теоретическое обоснование необходимости коррекции господствующей модели учебного курса по экономической теории) // Вопосы экономики, 1998. – № 6. – С. 94. 271 Маркс К. Капитал. Критика политической экономии. Том третий // Маркс К., Энгельс Ф. Соч., Издание второе. – М.: Государственное издательство политической литературы, 1961. – Т. 25, Ч. 1. – С. 431-432. 270 102 свідомості, як це було нами показано у попередніх дослідженнях272. А. Горшков вказує також на той факт, що міфологізація економічного життя може відбуватися не лише за рахунок ментальних схильностей, але і стає результатом «економічної неосвіченості» як результату відсутності економічних знань та економічної культури. У якості надійного засобу економічної деміфологізації дослідник пропонує якісну економічну освіту та відповідний рівень економічного виховання населення, формування високого рівня економічної культури. На наш погляд, такий підхід може бути дієвим у процесі викорінення шкідливих для суспільства економічних міфів, але не деміфологізації як самоцілі. Адже економічна міфологія являє собою такий ірраціональний тип соціального знання, який несе в собі одночасно як деструктивні, так і конструктивні риси. Основне питання, на наш погляд, полягає в тому, щоб визначити конструктивний потенціал економічних міфів, а отже і ті міфи, зміст яких забезпечить максимальну конструктивну функцію у структурі національної економічної свідомості. З нашої точки зору, варто також звернути особливу увагу на часові характеристики економічних міфів, тобто параметри їхньої тривалості. У даному аспекті економічні міфи, згідно результатів сучасних досліджень, поділяються на «вічні», довготривалі та короткочасні273. Не менш детально варто аналізувати і межі географічного розповсюдження економічних міфів (мікроекономічні, національні, інтернаціональні) та ступінь їхньої ідеологізованості як суттєвого показника тривалісних перспектив економічного міфу та його впливу на економічну свідомість суспільства. На даному рівні міфи будуть мати різний аксіологічний резонанс, адже вкорінення інтернаціональної економічної міфології на рівні окремого суспільства є менш конструктивним, ніж впровадження націально орієнтованої економічної міфології, котра розставлятиме акценти дещо в інший спосіб. Разом з тим, відтворення економічної міфології як системи економічних міфів, на наш погляд, набуває ознак симуляції саме у вимірі формування системи економічних симулякрів, домінуючих над економічною реальністю. Тобто йдеться не просто про «перетворені форми» свідомості, але досить потужні механізми маніпуляції економічною свідомістю на рівні суспільств, націй та цивілізацій. На наш погляд, головна відмінність між економічним міфом та економічним симулякром полягає в тому, що міф являє собою перший ступінь Глушко Т.П. Філософія економіки у структурі сучасної гуманітарної освіти. – К.: Наукова думка, 2008. – С. 121150. 273 Горшков А.В. Экономический миф: сущность, формы, функции [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.lib.csu.ru/vch/097/12.pdf 272 103 ірраціоналізації економічного знання і може виконувати як деструктивні, так і конструктивні функції, тоді як симулякр постає як вторинний по відношенню до економічного міфу ступінь ірраціоналізації економічного знання і створює віртуальну економічну реальність повністю відриваючись від її об’єктивного змісту. У якості прикладів економічних міфів господарського розвитку різних часів радянського та пострадянського простору можна навести вислови на кшталт «вільний ринок – найефективніший механізм господарювання», «приватизація створила ефективного власника», «держава не повинна втручатися у ринкову економіку» чи навіть «в останні роки спостерігається економічне зростання» тощо. Ці та інші економічні міфи є амбівалентними, діалектичними, тоді як симулякр, як явище, не передбачає такої амбівалентності, а формує виключно механізми маніпуляції економічною свідомістю на кшталт позиціонування фінансової біржі у якості основного чинника розвитку будь-якої господарської системи. Симулякр, в тому числі і економічний, вперше в історії сучасної цивілізації формується у другій половині ХХ століття, тобто значно пізніше економічного міфу. А отже і гіперреальність у сфері економіки стає надбудовою над економічною міфологією. Економічна гіперреальність як система економічних симулякрів стає результатом абсолютизації економічних міфів, втрати ними діалектичної природи, їх позиціонування у якості первинної реальності. Тобто коли економічний міф під впливом трансформаційних впливів на суспільну свідомість засобами «цинічного розуму» набуває статусу абсолютного, достовірного, підкріпленого ідеалами та авторитетом проекту, тоді ми вже маємо справу не з економічними міфами, а з економічними симулякрами. Деміфологізація економічного знання стає, у такий спосіб, далеко не першорядним завданням національної економічної практики сьогодення, адже деміфологізації потребують далеко не всі розповсюджені у суспільстві економічні міфологеми. Тому і сам процес деміфологізації є перманентним і є невід’ємною складовою розвитку економічної свідомості. Однак, перш ніж вийти на рівень реалізації цього процесу у межах сучасної віртуальної фінансової цивілізації, варто звернутись до проблеми десимулякризації економічної свідомості націй. Варто згадати, що Ж. Бодрійяр вживав поняття «симулякр» у процесі аналізу постмодерного суспільства для позначення імітації, віртуалізації реальності, створення хибної реальності, яка підміняє собою об’єктивну реальність, перестає з нею узгоджуватися і, навпаки, вимагає такого узгодження по відношенню до себе. Саме у формі такого глобального симулякру функціонує 104 сучасна «фінансова цивілізація», що являє собою не просто систему економічних міфів, але систему замкнених на собі «економічних» симулякрів, що спрямована на маніпуляцію масовою свідомістю. Відповідно, процес економічної глобалізації, що розвивається у межах логіки фінансизму, не передбачає, у такий спосіб, рівноцінної економічної комунікації з суб’єктами національних економік, а лише маніпуляцію. Остання, до речі, на відміну від комунікативного процесу, є повністю програмованою, а тому і передбачуваною за своїми наслідками. Не може, за таких умов, йти мова і про декларовану рівноправність суб’єктів глобалізації. Глобалізаційний процес сам по собі стає результатом розповсюдження та функціонування непродуктивної економічної міфології, а формування штучної економічної гіперреальності у формі глобальної економіки, яка вимагає підпорядкування власним принципам організації усіх національних економік. До аналізу економічного міфу звертається і сучасний американський дослідник Дж.К. Гелбрейт-молодший, у одній із статей якого у якості підзаголовку використано такий зв’язок понять як «міф та реальність нової економіки»274. Автор, викриваючи міфологічні виміри американської економіки, відкрито визнає, що «мильний пузир» в інформаційних секторах став ключовою складовою у тій комбінації, що призвела до великого американського буму кінця 1990-х275, а також наголошує, що влада має визнати, що фінансова рівновага – наслідок, а не причина повної зайнятості276. Розуміння того, що собою являє американська економічна модель, за його висновками, полягає в тому, що запроваджені в ній принципи сприяють скороченню до мінімуму державних субсидій та виплат, включаючи пенсії, сприяють проведенню, так би мовити, «виваженої» фінансово-бюджетної та фінансово-кредитної політик, коли перша спрямована на бюджетну рівновагу, а друга – виключно на підтримку стабільних цін. Але цей образ, за висновками дослідника, заледве стосується американської реальності, адже він непридатний для досягнення американських економічних показників. Крім того, він не пов’язаний ні з історичними, ні з сучасними фактами американського життя. Тому Дж.К. Гелбрейт-молодший наголошує, що це досить небезпечна фантазія для європейських прибічників прогресу277. Гэлбрейт Джеймс К. Какова американская модель на самом деле? Мягкие бюджеты и кейнсианская деволюция // Логос, 2003. – № 2. – С. 13-30. 275 Там само, С. 24. 276 Там само, С. 27. 277 Там само, С. 14-15. 274 105 Характеризуючи у такий спосіб симуляційну за своєю суттю специфіку американської економічної моделі, автор наголошує, що серйозні складності переживають ті європейські прибічники прогресу, які, завдячуючи своїм хибним уявленням про американську модель, не мають змоги використати справжні джерела американського успіху. Тому прибічники погресу обмежуються пропагандою політики «плацебо», а ця пропаганда може призводити – і останніми роками дійсно призводить – до обрання лівоцентристських урядів в Європі. Але вона не може призвести до економічного або політичного успіху по тій простій причині, що економічне плацебо, як і медичне, здійснює виключно психотерапевтичний ефект 278. Більше того, Дж.К. Гелбрейт-молодший передбачив на основі визначених чинників, і фінансову кризу кредитної економіки Сполучених Штатів у 2008 році. Викриваючи міфологічний зміст американської економічної системи у якості її недоліку, дослідник все таки пропонує втілювати таку ж модель у Європі та інших регіонах, але з урахуванням помилок на кшталт незабезпеченого кредитування населення. Порівняльний аналіз переваг та недоліків Європейської та американської економічних моделей представлений у Дж.К. Гелбрейтамолодшого у вигляді значущих переваг американської економічної моделі, незважаючи на її складні проблеми. Таким чином, аналіз міфів нової економіки у її неоліберальному варіанті висвітлює її міфологічну ангажованість лише частково і не приймає до уваги її симуляційні виміри, абсолютизуючи її соціально-практичну роль і сприяючи, у такий спосіб, поглибленню її симуляційної сутності. Перевантаження ж світогляду українців не надто конструктивними економічними міфами зумовлене, на наш погляд, і особливостями їх менталітету. Адже «українець як емоційний психотип живить себе міфами, що дають змогу не розривати коло емоційного спілкування… так з’являються міфи про приватизацію й економічний прогрес, про автоматичне досягнення добробуту після здобуття політичної незалежності»279. Крім того, у зв’язку із сугестивністю українського психотипу, міф про американський спосіб життя чудово вписується у картину світу українця280. Сприйняття цього міфу спричиняє своєрідний культурний шок та наслідування. Це, в свою чергу, цілком закономірно актуалізує небезпеку Гэлбрейт Джеймс К. Какова американская модель на самом деле? Мягкие бюджеты и кейнсианская деволюция // Логос. – 2003. – № 2. – С. 16. 279 Донченко О.А., Романенко Ю.В. Архетипи соціального життя і політика. (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення) / С. Головко (ред.). – К.: Либідь, 2001. – С. 247. 280 Там само, С. 249. 278 106 «запозичення чужої форми і наповнення її власним змістом»281, а не адекватного самопізнання нації та пошуку її власної економічної ідентичності. У такий спосіб, система неоліберальних економічних міфів у свідомості українця трансформується у симулякр, який ми намагаємося відтворити усіма доступними засобами. Саме тому десимулякризація нашої економічної свідомості стає важливою умовою подолання її сугестивності. Отже, сучасні національні економіки потребують, перш за все, десимулякризації власної економіки, її вивільнення від маніпулятивного впливу гіперреальних економічних симулякрів на кшталт неоліберальної економічної ідеології та звернення до конструктивних функцій економічних міфів на рівні національно орієнтованої економічної свідомості. До таких функцій зокрема відносять ідеологічну та адаптивну282. Ідеологічна функція економічного міфу полягає, за А. Горшковим, у підкоренні масової економічної свідомості тим міфам та ідеологемам, які потрібні для обґрунтування тієї чи іншої економічної політики. Відповідно, цільовим призначенням ідеологічної функції економічного міфу стає формування економічної поведінки суспільства, конструктивний вимір якої визначатиметься мірою конструктивності економічної ідеології суспільства. Конструктивний, за своїм характером, економічний міф буде сприяти стабілізації економічної системи суспільства, деструктивний – навпаки, її дестабілізації. Адаптивна ж функція економічного міфу розкривається у пристосуванні, як особистості, так і соціальних груп, до економічного середовища. З нею безпосередньо пов’язана і перетворююча функція економічного міфу. Адже міф не тільки відображає економічну реальність, але і перетворює її шляхом тимчасових порушень стану економічної стабільності, сприяючи підвищенню рівня адаптації до економічних реалій. Дозволимо собі окрім перерахованих вище функцій економічного міфу запропонувати ще одну суттєву, на наш погляд, фунцію, а саме моделюючу. Адже засобами економічного міфу відбувається і моделювання соціально-економічної реальності, розвиток якої здійснюється за рахунок деміфологізації деструктивних для суспільства економічних міфів та впровадження конструктивних. Однак, ця функція залишається незадіяною у випадку догматизації економічних симулякрів, оскільки за таких умов економічна система суспільства в цілому втрачає здатність до розвитку. Донченко О.А., Романенко Ю.В. Архетипи соціального життя і політика. (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення) / С. Головко (ред.). – К.: Либідь, 2001. – С. 254. 282 Горшков А. В. Экономический миф: сущность, формы, функции [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.lib.csu.ru/vch/097/12.pdf 281 107 Одним із найдієвіших засобів боротьби із деструктивними економічними міфами та симулякрами є якісна економічна освіта, яка дозволяє максимально поширювати у суспільстві адогматичні виміри економічного мислення. Саме освітні механізми дозволять, на наш погляд, спростити проблему деміфологізації економічної свідомості. Зрозуміло, що економіка постмодерної епохи не може бути трансформована у класичний тип національної економічної системи і сучасна економічна освіта має це враховувати. Однак, це не означає, що вона має нівелювати національно орієнтовану складову економічного мислення. В умовах розповсюдження деструктивних економічних міфів та потужних соціальноекономічних симулякрів, знову таки особливої актуальності набуває розробка принципів економічної теорії нації. Адже саме національно орієнтований компонент економічного мислення та відповідна соціально-економічна стратегія і є тим суттєвим підґрунтям інтелектуальним капіталу суспільства, який може сприяти його ефективному розвиткові. Сучасну епоху досить часто оцінюють неоднозначно і на те є свої причини. Сформований нею тип цивілізації вже отримав назву «фінансової цивілізації», також досить часто оперують навіть поняттям «фінансономіка». Деякі дослідники наголошують на тому, що концептуальні параметри Постмодерну свідчать про те, що у цього явища немає власного «світобудівного» проекту, а його головним трендом є відмова від розвитку. Тому перед подібними викликами проблема проектування «Неомодерну» або «Понадмодерну» стає фактично головною для соціогуманітарних наук283. Дійсно, сучасна модель глобальної економіки є досить далекою від класичних уявлень про співвідношення економічних процесів та їх фінансових вимірів. Якщо для економіки Модерну була характерна супровідна роль фінансів, а основна належала саме виробничому процесові, то в умовах економіки Постмодерну ми спостерігаємо зсув «виробництва» у інформаційне середовище, а роль фінансів розглядається як провідна. Тому нас цікавитиме, по-перше, наскільки такий підхід є продуктивним і чи узгоджується він із принципами економічного націоналізму? І, по-друге, які саме трансформації фінансової системи є доречними та актуальними для посилення соціально-економічних перспектив сучасних націй? Сьогодні стає все більш зрозуміло, що неоліберальна глобалізація, тобто так звана western globalization, ґрунтується на вченні ринкових фундаменталістів про могутність ринку, як джерела встановлення світової справедливості. Цю Окара А. Социальная солидарность как основа нового «миростроительного» проекта // Журнал «Синергия», 2010. – № 9 [електронний документ] // Режим доступу: http://www.perspektivy.info/print.php?ID=51931 283 108 тенденцію сьогодні вже визнають небезпечною ілюзією, яка становить загрозу національній безпеці множині країн284. Адже, у такий спосіб, дійсно сформувався своєрідний простір глобального «Середньовіччя», головною ознакою якого на разі стає економічний геоцентризм з властивим йому фінансоцентризмом, що по своїй суті є досить неоднозначним феноменом. У світі, що глобалізується, неоліберальна ідеологія дійсно набуває сьогодні ортодоксального вигляду. До цієї ідеї спонукають нас і міркування В. Іноземцева, який відзначив, що сьогодні соціологи звертаються до глобалізації, по суті, так само, як колись філософи зверталися до Бога – як до ultima ratio, що призивається тоді, коли всі інші докази виявляються беззисильними. Дослідник відзначає, що якщо вважати наявність жорстких догматів і недоторканість деяких питань принципами практично будь-якої релігійної доктрини, то теорія глобалізації цілком може бути віднесена до їх числа. Адже ряд основопокладаючих тез western globalization приймається на віру, а найавторитетніші її адепти зазвичай уникають обговорення принципових проблем так, ніби бояться порушити якесь ідеологічне табу285. Відповідно, в умовах неоліберальних тенденцій розвитку цивілізації Постмодерну особливу увагу привертає запропонована ще М. Бердяєвим та продовжена у роботах У. Еко концепція «Нового Середньовіччя». У контексті такого порівняння функції церковної влади у структурі сучасної цивілізації відводяться міжнародним організаціям, які є носіями неоліберальної ідеології у сфері економіки та політики і фактично функціонують у якості своєрідного середньовічного кліру. Структурних аналогій у європейського Середньовіччя та сучасної постмодерної цивілізації існує достатньо. Так, основною рисою обох цих епох є атомістичність суб’єкта, тобто самотність як стиль життя середньовічного монаха, так і людини постмодерної культури. Зокрема Е. Тоффлер називає самотність однією з головних ознак «третьої хвилі», наголошуючи, що ми стали свідками демографічного вибуху одинаків286 і класифікує цей соціальний феномен навіть у якості нового типу сім’ї – сім’ї, що складається з однієї людини. Але якщо самотність середньовічного монаха обумовлювалася духовними пошуками та свідомою відстороненістю від світського життя, то постмодерна самотність «нового Середньовіччя» стає здебільшого вимушеною, вона обумовлена Глобалізація і сучасний міжнародний процес. Монографія / за заг. редакцією Б.І. Гуменюка, С.О. Шергіна. – К., 2009. – С. 236. 285 Иноземцев В.Л. Вестернизация как глобализация и «глобализация» как американизация // Вопросы философии, 2004. – № 4. – С. 58. 286 Тоффлер Э. Третья волна / Элвин Тоффлер; П.С. Гуревич (ред). – М.: АСТ, 2004. – С. 162. 284 109 атомізацією суспільства та поширенням у ньому цинічного розуму, що сприяє розвитку соціального відчуження, а іноді навіть і соціального ескапізму. Як не дивно, але ще однією спільною рисою Середньовіччя і Постмодерну стає віра догматичного характеру. Якщо суттєвою ознакою середньовічного світогляду була віра релігійна, то для постмодерної епохи характерна віра в економічні догмати – соціально-економічну ефективність неоліберальної ідеології в умовах посткомуністичних країн, віра у соціально-практичний потенціал концепції наздоганяючого розвитку, незважаючи на невідповідність її постулатів законам логіки. Це віра у ілюзію формування продуктивного суспільства з високим рівнем індивідуальних статків на основі втілення принципів неоліберальної економіки, в той час як результати соціальної практики є зворотніми. Таким чином, догматичне сприйняття принципів неолібералізму сприяє формуванню глобальної економічної ієрархії, що має тотальний характер. Такий підхід до організації соціального простору, за визначенням, не може мати ефективних наслідків для розвитку національних економічних систем. Власне економічна культура Постмодерну як така, є явищем досить самосуперечливим, оскільки, відмовляючись від метанаративів вона, разом з тим, проголошує цю відмову у якості ще одного метанаративу, що в економічній сфері проявляється у формі метанаративу ринку. Глобалізаційний вектор соціокультурної динаміки ринкових економік «відкритих суспільств» так само постає у якості метанаративу і поступово набуває тотальної природи. На наш погляд, аналіз спільних рис цих двох епох у контексті результатів їхнього впливу на соціальне середовище та виявлення догматичного характеру неоліберальної доктрини, зокрема її соціально-економічного змісту, дозволить нам більш обгрунтовано продемонструвати потребу відповідних світоглядних трансформацій у сфері економічної ідеології сучасних націй. Як наголошує один із сучасних дослідників неолібералізму, прийшов час відмовитися від неолібералізму та від Вашингтонського Консенсусу. Однак існує проблема розробки альтернативних заходів, які дійсно будуть сприяти прогресові, а не перетворюватися на чергову непрактичну схему, ніби-то вірну для всіх країн і на всі часи287. Ще одним самосуперечливим аспектом постмодерного світогляду стає проголошення принципу толерантності. Остання передбачає, перш за все, взаємну повагу і відповідне ставлення до інших культур. Тоді як результатом практичної реалізації даного принципу у сучасному світі стає домінування соціально287 Родрик Д. Что после неолиберализма? [електронний документ] // Режим доступу: http://rusref.nm.ru/rodrik2.htm 110 економічної культури західного зразку, розповсюдження якої нівелює зміст толерантності як явища. Новим символом віри у таких умовах стає ідея демократичного устрою державності, не дивлячись на те, що вона неодноразово була критикованою в історії філософської думки – від античності і до сучасності. Досить критично до неї ставився і М. Бердяєв, який позиціонував демократію у якості проголошення права на помилку та хибу, у якості політичного релятивізму і софістики288. Софістична природа неоліберальної ідеології розкривається у одночасному проголошенні (теоретичному) і запереченні (практичному) індивідуальної економічної свободи, яка залишається тільки постулатом, що не має підтвердження в реальності, тобто набуває функцій симулякру. Пасивність соціального світогляду, що орієнтується на такі симулякри сприяє занепаду економічної культури. У межах таких суспільств формується техніка відтворення віртуального соціально-економічного простору, що базується на інтелектуальнософістичних конструкціях і втрачає реальний економічний вимір. Такий пасивний світогляд і стає причиною перетворення державності на симулякр, що ми вже досить тривалий час спостерігаємо в умовах українського суспільства. Неоліберальна «економіка знання» стає суттєвим проявом такої симуляції в тому випадку, коли починає функціонувати безвідносно до реального виробничого сектора, адже у такий спосіб вона втрачає власні основоположні підвалини і функціонує у якості сфери «віртуалізації виробництва». На жаль, у пострадянському економічному просторі її функціональність здебільшого ґрунтується на марксовій формулі позичкового капіталу (Г–Г'), де відсутня така важлива складова соціального самовідтворення як потужний індустріальний сектор. Рівень соціально-економічного розвитку країн, що еволюціонують у даному напрямі, створює умови для ефективного стимулювання «ідеології грошей» як квазірелігійної догми та відповідної «економіки», що створює умови для свідомої або несвідомої сировинної експлуатації економік «третього» та «четвертого» світу. Вже сам факт наявності подібного ранжування економічних систем вказує на закріплення у світовій системі знань такого спектру світоглядних цінностей та відповідних їм процесів, котрі суттєво ускладнюють забезпечення сприятливих умов для розвитку тих національних економік, рівень котрих не відповідає сучасним стандартам. Соціальний простір останніх набуває максимально несприятливих умов та ознак, під впливом яких виникає ситуація, коли Бердяев Н.А. Новое средневековье // Бердяев Н.А. Смысл истории. Новое средневековье / В.В. Самов (сост.). – М.: Канон+, 2002. – С. 233. 288 111 економічний порядок сприяє постійному відтоку створеної додаткової вартості в інші регіони світу, що робить виключно складним подолання відсталості289. Сировинна та інтелектуальна експлуатація цих країн стає важливою складовою функціонування неоліберально орієнтованої глобальної економічної системи, що робить можливим повноцінний розвиток «знаннєвої економіки» виключно у межах розвинених країн. Відповідно, звернення до світоглядних засад неолібералізму та дійсно ефективна реалізація його принципів в Україні фактично унеможливлюється відсутністю придатної для експлуатації периферії, якою фактично ми і стали для Заходу. Так, О. Панарін, висвітлюючи методологічну роль постмодернізму у процесі формування феномену сучасної світової економіки, відзначає, що постмодернізму вдалося те, що ніколи б не вдалося лібералізму самому по собі. А саме забезпечити процес нового «вивільнення» буржуазного класу від соціальних та національних обмежень широким міжнародним визнанням290. Так само і В. Іноземцев наголошує, що головною складністю розвитку пострадянських суспільств стає, обумовлена залежністю від центрів капіталізму, структура суспільства. Економічна ідеологія неолібералізму поступово набула тоталітарних рис на кшталт тотальності прийнятого на Нікейському Соборі символу віри. Тому невипадково у контексті аналізу сутнісних явищ цивілізаційного поступу сучасності конституюється ряд аналогій із середньовічною епохою з усіма її здобутками та негараздами. Середні віки добре відомі своєю нетерпимістю до єретиків, завдяки якій населення Європи протягом кількох століть було суттєво скорочене. Подібну нетерпимість ми сьогодні спостерігаємо і у агресивному ставленні неоліберальної доктрини до своїх критиків. Адже апологети неоліберального світогляду досить тривалий час вважали ліберальну демократію найдосконалішою із можливих форм суспільного устрою, яка дозволить втілити ідею найкращого із можливих економічних порядків. Разом з тим, серед конструктивних рис середньовічного світогляду варто пригадати формування у межах схоластики перших європейських університетів і відповідної уваги до внутрішнього світу людини та розвитку духовності. Таким чином, в умовах Середньовіччя відгуком на поширення тотальної влади церкви стало формування університетів, як осередків накопичення інтелектуального капіталу. У цьому аспекті важливим показником «нового Середньовіччя» Постмодерну стає розвиток духовного капіталу суспільства та значна увага до Иноземцев В.Л. Пределы догоняющего развития / В.Л. Иноземцев. – М.: Экономика, 2000. – С. 27. Панарин А.С. Постмодернизм и глобализация: проект освобождения собственников от социальных и национальных обязательств/ А.С. Панарин // Вопросы философии. – М., 2003. – № 6. – С. 18. 289 290 112 філософії освіти як важливого чинника методологічного та змістовного вдосконалення освітнього процесу, в тому числі і в економіці. Аналізуючи середньовічне суспільство «нового типу», У. Еко охарактеризовує його як «неперервний перехідний період», до якого доводиться прилаштовуватися шляхом використання нових методів. За У. Еко, основна проблема такого суспільства полягає не тільки в тому, щоб зберегти досягнення минулого, але і в тому, щоб відшукати шляхи ефективного розв’язання світоглядних конфліктів. Вважається, що саме завдяки становленню цивілізації такого типу у Середньовіччі і формуються університети. У сучасних же умовах конструктивне вирішення світоглядних конфліктів вимагає суттєвої трансформації освітньої системи. Можливо навіть формування новітніх дослідницьких парадигм і відповідного їм дискурсу, формування нових сфер освітньої активності. У таких умовах філософія економічної освіти стає одним із домінуючих відгалужень сучасного філософсько-економічного дискурсу і апелює до потреби методологічного обґрунтування нових освітніх парадигм в економіці. Досліджуючи розвиток освіти у інформаційному суспільстві Постмодерну, варто відзначити, що в умовах цивілізації «третьої хвилі» недостатньо одного лише знання економічних законів або економіксу. В умовах перманентного оновлення соціокультурного середовища та турбулентної соціальної динаміки на перший план виходить саме креативне економічне мислення, яке долає межі лінійних, догматичних стратегій і вимагає миттєвого прийняття стратегічно важливих рішень. Відповідно, і економічна освіта – як на спеціалізованому, так і на загальному рівнях – має орієнтуватися на формування здатності до креативних рішень у просторі сучасної соціально-економічної динаміки. Оскільки освітня сфера є однією із визначальних у формуванні соціокультурного середовища, її вплив на розвиток духовного капіталу суспільства досить суттєвий, а тому і принципи її реорганізації мають бути виважені. Так, на наш погляд, сьогодні є потреба у «секуляризації», відмежуванні економічних та філософсько-економічних теорій від безпосереднього впливу неоліберальної ідеології. Адже остання орієнтована на відстоювання принципів соціальної атомарності та необмеженої «економічної свободи», в тому числі і таких суб’єктів економічної діяльності як транснаціональні корпорації. Саме тому сучасна цивілізація потребує як ґрунтовного критичного аналізу економічної доктрини неолібералізму, так і її трансформацій на рівні національних економік. В умовах тотального поширення неоліберальної ідеології на всі сфери життя постмодерної цивілізації одним із конструктивних кроків у напрямі подолання такої ситуації є продумане, конструктивне реформування освітньої 113 системи, і насамперед це стосується економічної освіти. Такий підхід має спрямувати нас до аналізу принципів формування конструктивної економічної ідеології суспільства. Адже якщо суспільство не має власної ідеології – внаслідок недостатнього розвитку духовного капіталу чи пасивності суспільного світогляду – воно вимушене її запозичувати. Таке запозичення є, як правило, наслідком свідомої відмови від формування національної економічної ідеології, що прискорює процес ослаблення духовного капіталу суспільства в цілому і, відповідно, не створює умов і для розвитку особистості. Орієнтація на економічну віру в таких умовах стає неприйнятною і вимагає звернення до принципово нових форм економічного світогляду. Репродукування економічної ідеології неолібералізму, за визначенням, не може забезпечити формування ефективної моделі соціального управління. Продуктивний вимір економічної культури суспільства може сформуватися тільки за умови поступового відмежування від репродуктивної моделі економічної поведінки. Відповідно, і «секуляризація» економічних стратегій, їхнє відмежування від неоліберальної доктрини стає необхідною умовою подолання економічної кризи та формування креативного змісту нової економічної ідеології суспільства у контексті конструктивної трансформації освітніх програм з економіки. Подолання домінуючої ролі неоліберальної доктрини вимагає також визначення напрямів ефективної трансформації освітніх програм з економіки. Особливо це стосується спеціалізованих програм з бізнес-освіти, адже закладена в них ідеологічна складова реалізовується як на рівні підприємств, бізнес-груп та корпорацій, так і суспільства в цілому. Більше того, перспектива ідеологічного оновлення соціально-економічного середовища важливу роль відіграє у вимірі закріплення нових ідей не лише у професійному середовищі, але і на рівні індивідуальної економічної свідомості громадян. Процес глобалізаційного поступу вимагає від українського суспільства відповідного «відгуку», яким, на наш погляд, має стати формування власної національно орієнтованої філософії економічного розвитку і відповідної їй економічної освіти та соціально-економічної ідеології. Саме тому йдеться про потребу вирішення фундаментальних проблем у сфері економічної освіти. Остання сьогодні має бути орієнтована не на створення суспільства на віртуальних засадах неолібералізму з властивим йому ринково-фінансовим фанатизмом, а на духовний ренесанс суспільства та відродження національної економіки. Важливим у даному сенсі є і зауваження Дж. Стігліца стосовно того, що якщо глобалізація буде і далі здійснюватися у такий же спосіб як вона 114 здійснювалася досі, то вона не тільки не зможе сприяти розвиткові, але буде і далі породжувати бідність та нестабільність291. Адже досить показовим той вектор концепції неолібералізму, у межах якого світ розглядається крізь призму ринку, його глобального домінування над усіма структурами національного життя. Подібне позиціонування ринку сприяє виведенню на перший план фінансової складової економічних процесів. А як відзначає у своєму відомому дослідженні П.Слотердайк, гроші – це абстракція в дії; вони, як ніщо інше, здатні допроваджувати різне під один знаменник292, наголошуючи, що тепер гроші одразу стають, обминаючи товар і повертаючись до форми грошей, більшими грошима. Дослідник задається внаслідок цього питанням чи не є, в такому раз, економіка виставою з фокусами293. Мислитель задається також питанням структури господарськоекономічних процесів у сфері їх фінансового прояву і доходить висновку про домінування фінансової складової над суто економічною, що змушує його говорити про невідповідність такого стану речей сутності економічних процесів як таких. Характерною ознакою сучасної епохи є оперування поняттям «капітал» не стільки в його марксистському розумінні, скільки в більш широкому, феноменологічному ключі. Сьогодні ми оперуємо уявленнями про такі нематеріальні форми капіталу як капітал інтелектуальний, соціальний та культурний. Так, поняття культурного капіталу вперше сформував французький соціолог П. Бурдьє, в роботах якого наголошується, що культурна компетенція у всіх її формах конституюється як культурний капітал 294. Стосовно суспільства в цілому продуктивність культурного капіталу оцінюється з позицій ступеня ефективності його застосування для подальшого самовідтворення соціальної системи. Враховуючи, що у системі ціннісних настанов сучасної фінансової цивілізації домінує консумеризм та культ фінансів, питання стосовно культурної компетентності у сфері розробки конструктивних напрямів розвитку залишається відкритим. Логіка розвитку соціально-економічних процесів фінансової цивілізації набула сьогодні суто деструктивного характеру і у сфері природокористування, і у сфері створення умов для розвитку особистості. Тому однією із найбільш актуальних проблем сучасності є, на наш погляд, проблема осмислення можливих Stiglitz J.E. Globalization and Its Discontents / J.E.. Stiglitz. – New York: W.W. Norton & Co, 2002. – Р. 248. Слотердайк П. Критика цинічного розуму/ П. Слотердайк; пер з нім. А. Богачова. – К.: Тандем, 2002. – С. 315316. 293 Там само, С. 319. 294 Бурдье П. Практический смысл / Пер. с фр.: А.Т. Бикбов, К.Д. Вознесенская, С.Н. Зенкин, Н.А. Шматко; отв. ред. пер. и послесл. Н. А. Шматко. – С.Пб.: Алетейя, 2001. – С. 244. 291 292 115 альтернатив «фінансової цивілізації», пошуку більш конструктивних потенціалів розвитку її культурного капіталу. Свідоцтвом дефіциту таких розробок є множинні кризові процеси – екологічні, демографічні, суто економічні тощо. Саме тому варто говорити про кризу культурного капіталу, котрий в соціальноекономічному контексті репрезентує систему навичок формування ефективних стратегій розвитку як окремих націй, так і цивілізації в цілому. В умовах домінування «pax economicana» варто, перш за все, враховувати, що фінанси є лише складовою частиною економічної системи, і не репрезентують економіку в цілому. До того ж, фінанси є складовою вторинною, похідною, що є продуктом не тільки виробничих процесів, але і інтелектуального капіталу, оскільки являють собою, перш за все, «перетворену форму»295 свідомості. Тоді як фінансова складова відіграє сьогодні провідну роль в світовій економічній системі і визначає специфіку тих соціально-економічних процесів, котрі ми спостерігаємо, в тому числі і фінансову кризу. Фінанси як фрагмент системи, у контексті логіки розвитку сучасної цивілізації, підпорядкували собі економіку як на рівні окремих держав, так і на рівні глобальних процесів. Таким чином, відбулась своєрідна віртуалізація економічної реальності, деформація її онтологічного статусу. Продукування консумеризму спричинило ситуацію, коли саме фінансова складова економічних процесів набувала «безсумнівного», провідного онтологічного статусу і пронизала всі сфери соціального буття. Джерелом такого світогляду цілком логічно можемо вважати феномен протестантської етики, що сформував теоретичні підвалини капіталізму. Адже саме цей соціальний феномен спровокував формування таких стереотипів економічної поведінки, згідно котрих основною ціллю людського буття є перманентне накопичення матеріального капіталу. Саме така модель економічної поведінки сприяла і закріпленню у масовій свідомості моделі «одномірної людини», тобто людини, для якої основний акцент ставиться саме на матеріальній складовій реальності. Остання позиціонується якщо не єдиною, то основоположною та провідною. В сучасних умовах правомірно говорити вже про таку модель одномірної людини як «homo consumericus»296, а також відповідну форму контролю її вчинків. А, як відомо, саме кредитно-фінансова система, як засіб регуляції економічної активності сучасної людини, стала основним каталізатором економічної кризи на початку ХХІ століття. У зв’язку з цим у нас може виникнути закономірне запитання: криза фінансова та криза економічна – чи тотожні це поняття? 295 296 термін ввів у вжиток К. Маркс, однак поширення він набув у роботах М. Мамардашвілі термин ввів у вжиток Ж. Липовецьки 116 Якщо ми будемо враховувати, що економічна криза (від лат. oеkonomics – господарювання) передбачає, як мінімум, недолік або відсутність ресурсів, то відповімо на це питання спростовно – такої кризи в глобальних масштабах поки що не має. До того ж існують обгрунтовані наукові розробки щодо можливостей використання альтернативних ресурсів та технологій, перспективність котрих вже не потребує додаткових обгрунтувань. Концепція ж «золотого міліарду» орієнтована на збереження сучасних світових тенденцій у розвитку стратегій господарювання і не передбачає можливості альтернативних соціальноекономічних стратегій. Тому демографічна криза окремих регіонів не розглядається сьогодні у якості серйозної проблеми, скоріше навпаки проблемою стає перенаселення планети, адже йдеться про необхідність збереження того рівня споживання і на тих самих ресурсних умовах, котрі існують сьогодні. Тобто дана концепція передбачає якраз логічно послідовне втілення ідеї концентрації споживацького потенціалу в економічно розвинених регіонах світу, що представлені «золотим міліардом», відповідно, за визначенням, не може підтримувати ідею трансформації принципів економічного розвитку. Подібна модель економічного мислення та економічної поведінки була проаналізована свого часу ще Аристотелем і отримала назву «хрематистики» (від грец. χρηματιστική – збагачення). Остання, згідно поглядів античного мислителя, являє собою доволі деструктивне соціальне явище, оскільки не передбачає перспективи досягнення загального блага і не має відповідної практичної орієнтації. Хрематистика репрезентує себе як накопичення матеріального капіталу заради самого накопичення і, за своєю суттю, є суто атомістичним стилем економічного мислення. Така світоглядна настанова формує відповідну модель поведінки, котрій характерна відсутність духовно-моральних орієнтацій в соціально-економічному середовищі. Поступово, в наслідок широкого розповсюдження подібної моделі економічного мислення та відповідної їй поведінки, ми зіштовхуємося з вже згадуваним нами феноменом «цинічного розуму». П. Слотердайк вбачає джерела формування даного феномену у античних кініків і прослідковує історію його трансформації до нашого часу. Однак кініки, не дивлячись на заперечення та несприйняття більшості соціально значимих цінностей, робили акцент на необхідності обмеження людських потреб і виступали за доволі невибагливий, часом навіть аскетичий спосіб життя. Тоді як сучасна цивілізація значно більшою мірою унаслідувала позицію абсолютного гедонізму, характерну кіренаїкам, сприяйнявши при цьому далеко не самі конструктивні ідеї кінізму. 117 Розуміння ідеї блага в сучасному світі спирається, у такий спосіб, на гедонізм та хрематистику, котрі є повною протилежністю кінічному способу життя. Обидва ці явища являють собою світоглядні крайності, подолання котрих вимагає пошуку та формування принципів «серединного шляху» у розвитку економічної культури сучасності в цілях гармонізації її матеріальної та духолвної складових. Фінансова природа сучасної економічної кризи, як вже відзначалося, спонукає до міркувань про можливості пошуку і обгрунтування соціально-практичних альтернатив сучасному фінансизмові в розвитку як національних економік, так і світової економічної системи в цілому. Сьогодні економічна спільнота західного світу особливо активно обговорює останнє дослідження французького економіста Т. Пікетті. Останній у своїй новій роботі дійшов висновків, що швидке економічне зростання країни суттєво зменшує як роль матеріального та фінансового капіталів, так і їх концентрацію у приватних руках. А це, в свою чергу, призводить до скорочення соціальноекономічної нерівності. Тоді як наслідком економічного спаду є навпаки надмірна концентрація капіталу у окремих руках, тобто зростання рівня олігархічності суспільства та економічної нерівності в суспільстві. За висновками дослідника, така організація соціально-економічного простору суспільства сприяє втраті ним здатності до забезпечення економічної стабільності297. Більше того, дослідник аналізує причини та історичні тенденції у сфері економічної нерівності у глобальних масштабах. Він наголошує на потребі відслідковування не лише глобального економічного зростання, але і уважного аналізу реального зростання економічних показників на регіональних рівнях. Тому одним із важливих проблемних акцентів для мислителя є недостатній рівень ефективності сучасної економічної глобалізації, оскільки остання не забезпечує рівномірного зростання усіх регіонів світу. Такий підхід, знову ж таки, вказує на неоднозначність стратегій космополітичної економії, про що, як ми пам’ятаємо, свого часу вів мову і Ф. Ліст. Превалювання ж у сучасному світі ідеї перманентного накопичення матеріального капіталу, у такий спосіб, не може сприяти економічному зростанню суспільств. Ситуація також ускладнюється тим, що в епоху сучасного фінансизму матеріальні цінності превалюють над цінностями духовними, внаслідок чого духовна криза в її сукупності з кризою фінансовою створює ситуацію, котру доволі точно охарактеризував сучасний французький філософ Ж. Ліповєцкі в 297 Пикетти Т. Капитал в XXI веке / Т. Пикетти; пер. А. Дунаев. – Москва: АдМаргинем Пресс, 2015. – 592 с. 118 своїй роботі «Ера пустоти…»298. Зокрема йдеться про так званий феномен «спокуси non-stop», одним із сутттєвих аспектів котрого є культивування масового споживацтва. Як відомо, пошук та обгрунтування більш ефективних моделей економічного розвитку передбачає задіяння потенціалів соціально-креативного мислення та впровадження новаторських ідей. Тобто, трансформація світоглядного підгрунтя сучасної економіки, якщо звісно така потреба буде усвідомлена, вимагає поступовго впровадження та апробації новаторських ідей у якості необхідної умови для формування нового типу економіки. На наш погляд, врівноваження культів фінансизму та консумеризму з більш продуктивними формами економічної активності, дозволить подолати деякі недоліки неоліберальної стратегії економічного поступу, зокрема світоглядне домінування хрематистики. Нестримне зростиання фінансового сектору є типовою рисою соціальноекономічної ідеології неолібералізму299, що спровоковане домінуванням монетаристської доктрини. Як відзначає один із націоналістично орієнтованих досліників неолібералізму П. Тренор, неоліберали розглядають світ як метафору ринку, а розглядати нації як «компанії» є типовим для них. Ринкова метафора націй дозволяє, за П. Тренором, розглядати світ як конкуруючі торгові блоки, що, в свою чергу, демонструють вторгнення ринкових принципів в неекономічну сферу життя, роблячи ринковим саме приватне життя. Мислитель звертає увагу і на таку особливість економічного неолібералізму як гіперболізація ідеї конкурентності. З позицій цієї економічної ідеології конкурентоздатність індивіда на ринку праці є його моральним обов’язком перед суспільством. Робота ринкових структур розглядається як етичний імператив, яким визначаються всі вчинки людини і придатний для заміщення всіх більш ранніх етичних тверджень та цінностей 300. Найважливішим елементом тієї економічної системи, яку підтримує неолібералізм, є ринок, котрий все далі відходить від необхідності виробництва, такого важливого для ранніх лібералів. Фактично «неоліберальний ринок настільки далекий від традиційного поняття «ринку», що для нього краще б придумати якусь іншу назву»301 [виділено нами – Т.Г.]. Липовецки Ж. Эра пустоты: эссе о современном индивидуализме / пер с фр. В.В. Кузнецова. – С.Пб.: Владимир Даль, 2001. – 336 с. 299 Тренор П. Неолиберализм: происхождение, теория, определение / Пер. А. Маклакова [електронний ресурс] // Режим доступу: http://dialogs.org.ua/crossroad_full.php?m_id=6043 300 Там само 301 Там само 298 119 В цілому П. Тренор доходить висновку, що неолібералізм являє собою головним чином перетворення соціальних відносин у ринкові, посилення конкуренції та створення «контрольованого суспільства». Основною рисою економічного неолібералізму стає максимальне розширення сфери впливу ринку і при цьому відсутній зв’язок між зростанням кількості угод та виробництвом 302. В результаті поступово сформувались «ринкові відносини» у відриві від фактичного виробництва товарів та послуг, тобто не просто хрематистика, але вже її віртуальна, симуляційна версія. У такий спосіб, симуляційна природа неоліберальної економіки розкривається на рівні конституювання нею віртуалізаційних процесів: виникає автоматизована торгівля, що здійснюється на віртуальному ринку – «транзакції заради транзакцій», вартість яких відіграє все більш вагому роль у неоліберальній економіці. Нестримне зростання фінансового сектору є суто неоліберальною рисою 303. У данному контексті доцільно також згадати теоретичний спадок економіста-неоліберала М. Фрідмана, зокрема його теорію монетаризму. Остання передбачає збільшення фінансового обігу і розглядає його в якості основного критерію соціально-економічного розвитку суспільства. Більше того, відповідно до теорії монетаризму, роль держави обмежується виключно регулюванням фінансових потоків та невтручанням у сферу ринкової економіки як такої. Відповідно, держава не залучається до процесів стабілізації соціальноекономічного середовища суспільства, що піддає його відповідним дисонансам у сфері соціального господарства. У зв’язку з потребою деяких секторів соціального господарювання у дотаціях, а також нерівномірністю їх розвитку та впливу на благоустрій суспільства, часткова присутність протекціоністської економічної політики та відповідного стилю соціального управління є необхідною складовою збалансованого розвитку економічної системи будь-якого суспільства. До того ж, саме відсутність втручання держави спровокувала свого часу кризу класичного лібералізму в економіці Сполучених Штатів, продемонструвавши соціальну неефективність суто ринкових механізмів для успішного розвитку національних економік. Тому все більше мислителів наполягають, що про неоліберальне суспільство в цілому більш доречно говорити не як про «відкрите суспільство» класичного лібералізму, а як про суспільство мереж, економічні процеси якого Тренор П. Неолиберализм: происхождение, теория, определение / Пер. А. Маклакова [електронний ресурс] // Режим доступу: http://dialogs.org.ua/ru/cross/page6043.html 303 Там само 302 120 визначаються швидким рухом інформації та глобалізацією 304. Мережа, в свою чергу, як сукупність інформаційних каналів, може бути структурою як відкритою, так і закритою, адже основним її змістом є саме комунікативно-інформаційна структура або комунікативна зв’язність 305. Підпорядкованість сучасних національних економік глобальному фінансовому ринку є прямим наслідком формування локальних управлінських мереж в умовах глобальної інформаційної економіки, здебільшого засобами монетаристської політики фінансизму. Відповідно, виникає дисонанс між реальними секторами економіки (системами національного господарювання) та віртуальними, симуляційними (монетарно-фінансовими) секторами сучасної глобальної економічної системи. Цей процес сприяє формуванню економічної гіперреальності Постмодерну як своєрідної перехідної форми цивілізаційного поступу. Адже поява унікального глобального суб’єкта не привела до одночасного видалення з поля попередніх гравців. Виникла еклектична реальність, більш складна і навіть парадоксальна у своїх проявах, яка поєднує яскраві та характерні риси обох систем. При цьому, природньо, відбувається кардинальний зсув у звичних способах проекції влади 306. У такий спосіб, формується трансекономічна культура, котра є зовнішньою до національних економік структурою, але при цьому пронизує їх всі. Виникає світ віртуальної економіки, в котрому реальна економіка виробництва підміняється віртуальною економікою фінансизму, що грунтується на маніпуляції економічною свідомістю суспільств. При цьому нелінійність економічного мислення, яка вивільняє інтелектуальний потенціал суб’єктів економічної діяльності, є беззаперечно прогресивним досягненням економічної культури Постмодерну. Однак, основні вектори соціально-практичної реалізації цього потенціалу у контексті парадигм розвитку сучасної цивілізації втратили звֹ’язок з морально-етичними нормами, особливо з категоричним імперативом. У зв’язку з цією особливістю економічного світогляду сучасної епохи і відповідною їй глобально орієнтованою соціально-економічною практикою, доволі часто виникають деструктивні наслідки для більшості національних господарських систем. Тому соціально-економічна специфіка постмодерного суспільства спонукає нас до перегляду самих принципів організації так званого «другого модерну», котрий з точки зору німецького дослідника У. Бека, як ми вже відзначали, являє собою «суспільство ризику», особливо в силу виникнення Назарчук А.В. Сетевое общество и его философское осмысление [электронный ресурс] // Режим доступу: http://www.nazarchuk.com/articles/article49.html 305 Там само 306 Неклесса А. Pax oeconomicana: гэоэкономическая система мироустройства [электронный ресурс] // Режим доступу: http://www.archipelag.ru/geoeconomics/osnovi/universe/system/ 304 121 додаткових екологічних та економічних загроз, що є побічним ефектом «продуктивної» діяльності людини. Оскільки У. Бек позиціонує цей тип суспільства у якості суспільства ризику з усіма витікаючими наслідками, з нашої точки зору, доцільно запропонувати ідею перегляду основних принципів соціально-економічного влаштування сучасної фінансової цивілізації. Хоча б у напрямі продуктивного синтезу постулатів національної економіки Модерну та соціально-креативних можливостей економічного глобалізму Постмодерну. З урахуванням присутності у сучасному світі досить відчутного та достатньо обгрунтованого анти(альтер)глобалістського руху, актуальність пошуку таких альтернатив не викликає особливих сумнівів. Сьогодні стає зрозумілим, що національна економіка будь-якої країни, що бере на озброєння неоліберальну економічну ідеологію і не напрацьовує національно орієнтованої соціально-економічної стратегії, на основі власного культурного капіталу, приречена на безпосередню залежність та регульованість з боку зовнішніх для країни економічних (монетаристичних) механізмів. Свідома відмова від управління соціально-економічними процесами в країні сприяє формуванню симулякрів «суспільства спектаклю», в просторі котрого реальні економічні та політичні процеси імітуються такими ж симулякрами – «елітами». Псевдоеліта постсоціалістичного простору, яка не відповідає критеріям «творчої меншості»307 і не є носієм культурного капіталу суспільства, у зв’язку зі своєю нездатністю генерувати соціально-креативні стратегії економічного розвитку, сприяє тільки подальшому нехтуванню стратегічно важливими секторами національної економіки. Саме тому у сучасному світі «фінансової цивілізації» економічний потенціал країн третього світу в більшості своїй виконує роль додаткового джерела ресурсів та сировини для розвинених країн. Населення цих країн – якщо воно не орієнтоване на реалізацію культурного капіталу нації і не є носієм власної соціально-економічної ідеї – змушене працювати на економіки більш ефективних національно орієнтованих держав з глобальними можливостями, виконуючи при цьому роботу з найбільш низьким індексом оплати. Такі країни економічно орієнтовані на своєрідну «філософію торгівлі», котра, за визначенням, не має довгострокової перспективи. Це тимчасова тактика фінансових спекуляцій, орієнтована на максимальний прибуток для мінімального відсотку населення. Формування стратегії ефективного розвитку національних постсоціалістичних економік вимагає, таким чином, максимального задіяння 307 термин ввів у вжиток А. Тойнбі 122 культурного капиталу цих націй та відповідного самоорганізаційного потенціалу. Власне, до цієї думки нас підштовхує і сам принцип нелінійного мислення, затверджений сучасною постнекласичною наукою. Впровадження логіки нелінійного мислення з його різомністю та відповідним плюралізмом на рівні національного економічного мислення і є тим беззаперечним перспективним ресурсом, котрий дозволить випрацювати та впровадити більш креативні соціально-економічні стратегії ефективного розвитку як національних економік, так і сучасної цивілізації в цілому. Варто зважити, що найвдалішим вирішенням проблеми перевиробництва у капіталістичній економіці Сполучених Штатів було визнано виведення надлишку на національні ринки інших країн, а також екстраполяцію власної грошової одиниці за межі власної країни. Остаточне закріплення експансії економічного емпіріалізму відбулося засобами Бреттон-Вуддських договорів, у межах яких булло здійснено відміну «золотого запасу» та його заміщення національною грошовою одиницею – доларом. Інші розвинені капіталістичні країни так само намагаються утримати баланс національної економки за рахунок виходу за власні межі – на національні ринки бідніших країн, адже саме до такого підходу спонукає закономірність, закладена у розвиткові капіталістичної системи. Накопичення капіталу та його інвестування у продукцію сприяє формуванню ситуації, яка вимагає розширення меж ринку поза національним споживачем. Саме за рахунок таких процесів у міжнародній економіці сформувався сучасний сценарій економічної глобалізації, що далеко не завжди спричиняє конструктивні наслідки для національних економік. Разом з тим, кожна нація намагається захопити для своїх інвесторів найбагатші і найперспективніші ринки 308, внаслідок чого формується відповідна економічна політика розвинених капіталістичних країн і відбувається боротьба за сфери економічного впливу. Це стосується насамперед країн із розвиненою капіталістичною економікою, які не мають на сьогодні проблем із влаштуванням внутрішнього економічного простору і активно освоюють зовнішні соціальноекономічні системи. Унікальність української економіки, як і усіх інших пострадянських економічних систем, полягає в тому, що її першочерговим завданням є якраз влаштування внутрішнього економічного простору. Складності формування самодостатніх економічних систем у таких країнах обумовлені тим фактом, що вони змушені одночасно працювати як у сфері формування ефективної внутрішньої економічної політики, так і зовнішньої. Хайлбронер Р. Философы от мира сего. Великие экономические мыслители: их жизнь, эпоха и идеи. – М.: КоЛибри, 2008. – С. 250. 308 123 Однак, при цьому потрібно розуміти, що ефективне влаштування зовнішнього економічного простору у контексті глобалізаційних змін та інформаційних війн сучасності майже не можливе без попереднього налагодження механізмів національної економіки всередині країни. В цьому і полягає привілейованість соціально-економічних позицій західноєвропейських країн на глобальній шахівниці. Означені умови вимагають від пострадянських країн або слідування нав’язаному ззовні сценарію глобалізації, який передбачає підпорядковане становище, або ж звернення до ідей шумпетеріанства та відповідних інноваційних змін на національному рівні, а отже і визначення економічної концепції випереджаючого розвитку. Останній варіант достатньо трудомісткий і не корелюється із короткочасовими економічними інтересами більшості представників сучасної правлячої «еліти». Власні національно орієнтовані економічні цінності у таких умовах випрацювати досить складно, особливо у ситуації, коли до цього майже ніхто не прагне. Тому досить закономірним наслідком стає слідування економічній ідеології однієї із найбільш економічно розвинених на сьогодні країн, яка по суті своїй є вже повністю сформованою економічною нацією і відстоює власні національні економічні інтереси на глобальному рівні. А оскільки «головною небезпекою для будь-якої нації є нав’язування їй абстрактних і чужих норм і протистояти цьому може тільки той народ, який живе своїми цінностями» 309, надзвичайно актуальною проблемою сучасної філософсько-економічної думки є напрацювання таких цінностей у вимірі економічного, політичного та загальнокультурного мислення. Таким чином, теорія економічної нації являє собою систему ціннісних настанов, орієнтовану на втілення можливих альтернатив глобальному неолібералізмові, як провідній економічній ідеології сучасності. Адже, як зазначав Д. Менделєєв, аналізуючи шляхи ефективного соціального поступу, рухатися варто згуртувавшись групами і у різних напрямках, оскільки йти всією масою виключно в одному напрямку, можна тільки під впливом несвідомого переконання, причому дуже низькою є вірогідність обрання вірної дороги, і багато фактів історії засвідчує, що такий стадний рух приводить до загибелі 310. Тому сподіваючись, що tempora mutantur in illis*, звернення до нових вимірів економічної ідеології та дослідження альтернативних шляхів економічного розвитку в умовах сучасного українського суспільства вимагає від нас пошуку дієвих альтернатив соціально-економічного поступу. Сенченко М.І. Український консерватизм: Світогляд. Ідеологія. Націоналізм. – К.: МАУП, 2006. – С. 3. Менделеев Д.И. Заветные мысли. Полное издание (впервые после 1905 г.) – М.: Мысль, 1995. – С. 17. * часи змiнюються i ми мiняємося разом з ними (лат.) 309 310 124 Власне формування нового типу економіки у форматі економічної теорії нації має, перш за все, спиратися на розвиток духовного капіталу нації як основного джерела накопичення матеріального капіталу в умовах інформаційного суспільства. Адже «економічна теорія поза інтеграцією духовних сфер не тільки буде втрачати своє практичне значення, але і втратить функцію осмислення дійсності»311. Відповідно, спроби переосмислення неоліберальної вестернізації у контексті пошуку та формування альтернативних форм соціокультурного розвитку свідчать про поступове подолання ситуації нового Середньовіччя, характерною рисою якого є «економічна віра», а не «економічне знання» 312. У такий спосіб концепція нового Середньовіччя, запропонована свого часу М. Бердяєвим та У. Еко, дозволяє нам продовжити розвиток цієї тенденції у осмисленні соціокультурної динаміки і запропонувати концепцію нового Відродження у сфері економіки. Неолібералізм у такому контексті постає як економічна ідеологія нового Середньовіччя, а важливою ознакою нового Відродження стає ідея ренесансу нації, пошуку найефективніших варіантів її самоідентифікації та позиціонування у структурі інформаційної економіки. Середні віки відомі суттєвою нетерпимістю до єретиків, під впливом котрої населення Європи протягом кількох століть було суттєво скорочене. Це був своєрідний спосіб подолання можливого перенаселення, про яке в ті часи ще можливо і не здогадувалися. Адже вперше теза про зростання населення планети у геометричній прогресії, а провізії – лише у арифметичній, була обґрунтована у ХVІІІ столітті Т. Мальтусом, яка, на той час теж була сприйнята як «єресь». Однак, у сучасних умовах ця теза вже не викликає сумнівів, внаслідок чого виникає потреба свідомого вирішення проблеми перенаселення на зразок китайських законопроектів, що тривалий час обмежували народжуваність. Однак, навіть без подібних законів населення сучасної України за роки незалежності зменшилося вже більше ніж на шість мільйонів! І на сьогоднішній день продовжує зменшуватися за рахунок невдалих соціально-економічних реформ і відсутності національної економічної ідеології у якості світоглядної основи ефективної стратеггії соціального розвитку країни. Сучасна філософськоекономічна аналітика має визнати, що у економічному контексті українське суспільство продовжує залишатися транзитивним. Аксіологічна невизначеність суспільства все ще залишається домінуючою складовою української економічної свідомості. Допоки це не зміниться, ми не зможемо вести мову про формування повноцінної економічної нації на теренах української держави. 311 312 Сенченко М.І. Український консерватизм: Світогляд. Ідеологія. Націоналізм. – К.: МАУП, 2006. – С. 15. Глушко Т.П. Філософія економіки у структурі сучасної гуманітарної освіти. – К.: Наукова думка, 2008. – 212 с. 125 Саме тому ми і наполягаємо на деконструкції сучасної соціальноекономічної ідеології, яка втрачає національного суб’єкта економічної діяльності. Якщо Е. Гуссерль свого часу вів мову про забуття суб’єкта у якості причини кризи європейських наук, то сьогодні забуття суб’єкта як провідного агента національної економіки, сприяє не лише поглибленню сучасної економічної кризи, але і її розповсюдженню на всі рівні суспільного життя. Нівелювання соціально-економічного життєвого світу української нації та екстраполяція неолібералізму у його світоглядні структури, не сприяє розвиткові національної економічної культури. Такі умови є вкрай несприятливми для екстерналізації економічного досвіду та формування ефективних стратегій соціальноекономічного управління. Варто також визнати, що сучасна економічна система в Україні є гібридною. З одного боку ми спостерігаємо у більшості населення все ще соціалістичну ментальність, а з іншого – ніби-то і капіталістичний спосіб виробництва, однак без суттєвих інвестицій у сферу відновлення виробничого потенціалу та ресурсів. Йдеться про інвестиції в обладнання та у впровадження нових технологій, що є обов’язковою умовою капіталістичного способу виробництва і взагалі робить його можливим. В результаті ми не маємо ні соціалізму, ні капіталізму. Що ж ми тоді маємо? На яких світоглядних принципах функціонує сучасна українська економіка? Яку світоглядну парадигму покладено в її основу? На жаль, ці питання все ще залишаються відкритими. Які ж перспективи чекають на таку країну і чи можливо використати її соціально-економічну специфіку у конструктивному руслі? Адже без суттєвих змін у бік визначення базисних принципів економічної стратегії про перспективи економічного майбутнього країни говорити досить складно. Найбільш гостро у таких умовах постає питання визначення змісту економічної ідеології суспільства, яка може сприяти формуванню економічної нації на теренах нашої країни. В умовах економічної безідейності не може бути сформована і національна самосвідомість як цілісне уявлення про власні економічні, соціальні політичні та правові інтереси. До речі, правовий аспект відіграє, на наш погляд, надзвичайно важливу роль у формуванні національної економічної самосвідомості як окремого громадянина, так і суспільства в цілому. Адже саме у межах філософсько-правового поля чітко аналізується розбіжність між правом і законом у його співвідношенні з економічною реальністю. Так, економічне законодавство на рівні Конституції країни, зокрема стаття 42-га проголошує, що «кожен має право на 126 підприємницьку діяльність»313, яка, до речі, є необхідним елементом капіталістичної економіки. Однак, на рівні законодавчої бази це право значною мірою нівелюється за рахунок податкової системи, яка влаштована таким чином, що унеможливлює ефективну діяльність малого та середнього бізнесу, без яких повноцінна капіталістична економіка, за визначенням, стає неможливою. Відповідно, до тих пір поки ми не навчимося відстоювати свої права та свободи і не змінимо власну конформістську ментальність, ні капіталізм, ні, тим паче, соціалізм як економічне явище в Україні можливим не стане. Більшість сучасних дослідників вважають, що ментальність є однією із найскладніших для трансформації складових суспільної свідомості. Хоча існує і дещо інша точка зору, зокрема Дж.С. Міль у межах своєї політичної економії наголошував на вірі у можливість змін у суспільній поведінці як суттєвому чиннику на шляху до прогресивного розвитку суспільства 314. У якості показового прикладу, який може проілюструвати цю тезу варто вказати на скандинавські країни, які будучи тривалий час суто капіталістичними країнами спромоглися інтегрувати у свій економічний устрій відчутну долю соціальної відповідальності315 і набули статусу соціально орієнтованих держав. Скандинавська модель економіки є досить показовою в плані переходу від однієї економічної моделі до іншої. Якщо врахувати недоліки як капіталістичної, так і соціалістичної економічних систем, на наш погляд, варто звернути увагу на світоглядні перспективи пошуку «серединного шляху» між цими двома крайнощами. Так, наприклад, Дж.М. Кейнс ознайомившись свого часу із критикою централізованої економіки Ф. Гаєком – а саме з його роботою «Дорога до рабства» – дійшов дещо протилежних висновків і застерігав від остаточної відмови від планування економіки. Кейнс пропонував зберегти планування і у межах капіталістичної економіки у якості додатку до приватних інвестицій, хоча і у помірній формі. Як наголошує Р. Хайлбронер, остаточного вирішення цієї суперечності на сьогодні ми ще не маємо 316. Основне протиріччя між цими типами економічного устрою полягає в тому, що у країнах, яким притаманне централізоване управління, об’єми інвестицій та заощаджень регулюються владою, і повний контроль над економічним життя країни означає, що заощадження народу підуть саме на будівництво пірамід та електростанцій. В капіталістичному ж світі Конституція України. Закон України «Про внесення змін до Конститутції України»: Текст відповідає офіц. – К.: Школа, 2007. – С. 9. 314 Хайлбронер Р. Философы от мира сего. Великие экономические мыслители: их жизнь, эпоха и идеи. – М.: КоЛибри, 2008. – С. 166. 315 Там само, С. 168. 316 Там само, С. 358. 313 127 заощадження та інвестиції виникають в результаті рішень вільних економічних агентів. І саме тому, що ці рішення ніким не скеровуються, вони можуть суперечити одне одному317. Відповідно, «осереддям капіталізму є саме невизначеність, і аж ніяк не впевненість»318. До того ж, за Й. Шумпетером, капіталістична ментальність в кінцевому рахунку призводить до руйнування системи319. І його ж ідея «творчого руйнування» стає одним із вагомих елементів конструктивного конституювання нового типу економічної моделі. А оскільки самі економісти вважають автора цієї тези скоріше соціологом, ніж економістом у класичному значенні цього слова, даний висновок виглядає досить обґрунтованим саме з соціально-філософської точки зору. Тому виникає запитання: Чи можливо, що К. Маркс, а вслід за ним і Й. Шумпетер, були праві у своїх прогнозах щодо занепаду капіталістичної системи? Справа в тому що, керуючись логічними аргументами, на це питання дійсно можна відповісти ствердно, однак з деякими уточненнями. Маркс цілком обґрунтовано вів мову про занепад капіталістичної системи господарювання у чистому вигляді, але з урахуванням тих особливостей класичного, виробничого капіталізму, зі специфікою якого він був ознайомлений. Оскільки сьогодні ми маємо справу з капіталізмом фінансовим, а не суто виробничим, аргументація Маркса не завжди є застосовною до аналізу сучасних процесів у економічному житті суспільств. Адже Маркс не міг передбачити Бреттон-Вудської угоди та її результатів, а саме відміни золотого стандарту та підміни її доларовою банкнотою на підставі формування ямайської валютної системи. Саме остання дозволила Сполученим Штатам розповсюджувати власну інфляцію на інші країни світу, які користуються їхньою грошовою одиницею у якості відправної точки конвертації. Такого повороту Маркс передбачити не міг, оскільки він не вкладається у логіку класичних трансформацій в економічній сфері. Маркс жив і працював у світі, де кожна країна мала достатньо здорового глузду для того, щоб захищати власну національну валюту, яка власне і є важливим елементом розвитку національної економіки. Бреттон-Вудська угода була, до речі, покликана до життя досить своєрідними процесами у економіці Сполучених штатів, де «у середовищі економістів вже пішли розмови про стагнацію [курсив Р. Хайлбронера] як перманентний стан капіталістичної економіки»320. Саме тому Штати мали намір Хайлбронер Р. Философы от мира сего. Великие экономические мыслители: их жизнь, эпоха и идеи. – М.: КоЛибри, 2008. – С. 342. 318 Там само, С. 350. 319 Там само, С. 389. 320 Там само, С. 356. 317 128 закласти підвалини міжнародної торгівлі, яка не тягла б за собою фінансових суперечностей321, в цілях чого було сформовано Міжнародний валютний фонд та Міжнародний банк. Першим кроком у реалізації фінансової експансії долара став план Маршала, який на тривалий час підпорядкував собі економіку всієї Європи. Хоча якраз за рахунок того, що європейські економісти ніколи не були послідовними шанувальниками Маршала і трималися на поважній відстані від Кейнса, в Скандинавії, Німеччині, Голландії і Франції сформувався свого роду прагматичний сплав «мікро» і «макро». Вердикт звучав так: капіталізм – це, безумовно, єдина життєздатна система організації виробництва, але і їй не впоратися без серйозного втручання держави 322. Відповідно, значущим чинником у напрямі пошуку шляхів ефективної реалізації механізмів плановокапіталістичної економіки варто звернути увагу і на соціально-економічний досвід цих країн. В сучасному українському суспільстві склалася досить парадоксальна ситуація, в умовах якої, за сприятливих обставин, можливо також задіяти соціально-практичні перспективи кейнсіанської гіпотези та перевірити їх на рівні ментальної ефективності. Планово-капіталістична економіка може стати досить вдалим поєднанням соціалістично налаштованої ментальності українців з одного боку, та глобалістичних тенденцій сучасного капіталізму – з іншого. Особливого змісту у такому контексті набуває і заклик Дж.М. Кейнса до націоналізації інвестицій. Однак, ми знову стикаємося із двома досить серйозними проблемами. Перша з них полягає у потребі чіткого визначення алгоритму впровадження такої економічної моделі, а інша – у формуванні національної економічної самосвідомості та відповідної ідентичності нації. Йдеться також про усвідомлення того факту, що концепція «золотого міліарду» розрахована виключно на економічні перспективи її авторів, і аж ніяк не на представників східноєвропейських країн. А тому без гідної альтернативи на світоглядноідеологічному рівні щодо забезпечення економічної стабільності власної країни, будь-який капітал не може бути продуктивним. Такою альтернативою могла б стати нова економічна парадигма, у межах якої було б враховано переваги як соціалістичної, так і капіталістичної економік. Саме такий підхід може, на наш погляд, створити сприятливі умови для формування нової продуктивної економіки. Нової, перш за все, у контексті її ефективності, адже новітня економіка розглядає економію як зменшення часу, Хайлбронер Р. Философы от мира сего. Великие экономические мыслители: их жизнь, эпоха и идеи. – М.: КоЛибри, 2008. – С. 363. 322 Там само, С. 368. 321 129 необхідного суспільству для розвитку323. Хоча такий підхід може призвести до ще однієї загрози, шляхи подолання якої варто продумати заздалегідь. Мова йде про визначення методів досягнення рівноваги між державними програмами та економічною активністю підприємницького сектора, тобто запобігання трансформації економічної системи у планову, в умовах коли підприємці, розраховуючи на державну протекцію, припиняють докладати зусилля для самостійного вирішення проблем. Цей аспект в умовах формування плановокапіталістичної економіки вимагає до себе окремої уваги. Формування нової економіки потребує врахування і тієї обставини, що саме залежність від короткострокових інтересів суттєво послаблювала європейський капіталізм на ранніх етапах його розвитку – до другої світової війни 324. Саме тому мова йде про пристосування до довгострокових, а не короткострокових перспектив. Крім того, економічна безпека країни вимагає також і захисту від тотального зовнішнього ідеологічного впливу. Досить актуально у контексті планово-капталістичної економіки виглядає поряд із використанням терміну «економіка» (на рівні індивідуальної та приватної конкуренції) і повернення до терміну «політична економія» як сфери аналізу державного впливу на економічні процеси. Саме методологічний потенціал політичної економії, на наш погляд, має бути задіяний для пошуку світоглядних принципів подолання тієї кризи соціально-економічного та політичного простору, що має місце у сучасному українському суспільстві внаслідок бездумного запозичення настанов економічної культури Заходу. Кризовість останнього відзначалася ще у дослідженнях П. Сорокіна, який наголошував ще у період другої світової війни, що мова йшла не просто політичні або економічні негаразди, а про те, що криза зачіпала одночасно майже всю західну культуру і суспільство, всі їх головні інститути. Йшлося про кризу мистецтва і науки, філософії і релігії, права і моралі, стилю життя загалом. Це була також криза форм соціальної, політичної, економічної організації, в тому числі форм сім’ї та шлюбу. Фактично це була криза способу мислення та поведінки, властивих тогочасному західному суспільству325. Досить показово, що двома декадами пізніше, тобто в 60-х роках минуого століття філософи-традиціоналісти Р. Генон та Ю. Евола продовжували наполягати на кризовості європейської культури у всіх її проявах. Дослідники Виноградов В.А. Новая экономика. – М.: Наука, 2005. – С. 7. Хайлбронер Р. Философы от мира сего. Великие экономические мыслители: их жизнь, эпоха и идеи. – М.: КоЛибри, 2008. – С. 210. 325 Сорокин П. Кризис нашего времени // Американская социология. – М., 1996. – С. 357. 323 324 130 пропонували розглядати цю кризу у контексті характерного стародавнім культурам уявлення про циклічну природу соціального часу. У такому смисловому вимірі сучасний їм стан культури поставав у якості завершення певного циклу. Саме тому наголос робився на потребі звернення до традиціоналістських засад розуміння соціальних процесів. У контексті нашого дослідження ця ідея теж видається досить важливою, однак на часі її реалізація є досить складною. У даному контексті мусимо відзначити, що пропонована нами економічна теорія нації не передбачає орієнтації ні на циклічну, ні на лінійну моделі історії в чистому вигляді, а скоріше орієнтована на їх поєднання у контексті нелінійної моделі історичного часу, що не передбачає лінійної орієнтації на жодну «універсальну» модель економічної ідеології. Економічна теорія нації, на наш погляд, має бути сисмтемним виразом економічних цілей суспільства у їх стратегічній єдності, орінтованим на реалізацію господарського потенціалу нації, враховуючи при цьому ризомність у сфері визначення основних постулатів економічної ідеології сучасних суспільств, а не їхню підпорядкованість глобальним впливам чи тенденціям. Суттєвим структурним стрижнем у сфері циклічної, традиційно кризової економіки пізнього капіталізму стає, на жаль, своєрідна ідеологія спектаклю. Остання орієнтована здебільшого на фінансову складову економічних процесів і майже не продукує практичного потенціалу для розвитку реального сектора тих економік, які прийняли в своє середовище неоліберальну ідеологію. Як зазначав наприкінці 60-х років минулого століття французький мислитель Г. Дебор, спектакль підкоряє собі живих людей тією мірою, якою їх вже цілком підкорила економіка, що розвивається заради самої себе 326. Французький дослідник наголошував, що саме спектакль є зворотнім боком грошей – всезагального абстрактного еквіваленту усіх товарів 327, що остаточно засвідчила вже сучасна нам фінансова цивілізація. Одним із засадничих висновків Г. Дебора було констатування того, що саме позбавлення від матеріальних засад оберненої істини є основою та необхідною умовою самовивільнення епохи 328. Але такий спектакль, у якості основоположного принципу організації соціального середовища постмодерних суспільств, продовжує підтримуватися і сьогодні. В умовах впровадження у соціальні середовища країн, що розвиваються, принципів глобалізму, досить часто ми можемо спостерігати реалізацію національних економічних інтересів розвинених країн, але вже не на рівні Дебор Г. Общество Спектакля / С. Офертас (пер.с фр.), М. Якубович (пер.с фр.). – М.: Логос, 2000. – С. 16. Там само, С. 49. 328 Там само, С. 21. 326 327 131 власних суспільств, а саме у глобальних масштабах. Знову ж таки, це є цілком закономірним результатом руху у напрямі реалізації космополітичної моделі економічної політики, на суттєву небезпеку котрої для країн з не достатньо розвиненою економікою, наголошували класики економічного націоналізму. Досить влучно у даному контексті виглядає точка зору К. Мерфі, який відзначив, що китайці цілком можуть дійти висновку, що постмодерний плюралізм насправді є теоретичним ошуканням, а західний світогляд в дійсності є копією їхнього традиційного, що цілком може спричинити трансформацію торгових та валютних баталій на війну культур329. До речі, Китай дійсно поступово усвідомлює цю логічну суперечність і вже досить потужно демонструє національно орієнтовані вектори економічного розвитку, претендуючи на роль одного з основних глобалізаторів сучасності. Економічні показники цієї країни дійсно дозволяють їй позиціонувати себе у якості досить впливового суб’єкта перетворень у глобальній економіці. А це свідчить про подолання Китаєм настанов неоліберального «спектаклю» та відповідних йому тактик і стратегій інформаційної війни у сфері економіки. Україна все ще перебуває під інформаційним контролем неоліберального «спектаклю» в економіці і на рівні практичних вимірів соціально-економічної активності все ще не проявляє, необхідної для продуктивного розвитку країни, економічної самосвідомості. Наша «еліта» продовжує активно демонструвати ознаки одномірного мислення у галузі економічних перетворень в країні. Як зазначав свого часу Г. Маркузе, одномірне мислення систематично насаджується виробниками політики та їх заступниками у сфері масової інформації. Універсум їх дискурсу розгортається засобами саморушійних гіпотез, які безперервно та планомірно повторюються і перетворюються в гіпнотично діючі формули та вказівки330. Йдеться зокрема і про використання непродуктивних, запозичених із чужорідного соціального досвіду настанов та стереотипів. Ж. Бодрійяр, аналізуючи феномен постіндустріального суспільства взагалі констатував «смерть соціального» і досить гостро поставив питання щодо того, чи взагалі можна говорити про економіку в умовах постіндустріалізму, адже її рушійною силою більше не є інфраструктура матеріального виробництва. Дослідник у 80-х роках минулого століття вказував на розпад ціннісних структур, дестабілізацію ринку та реальної економіки, що звільнилась від суспільних наук та від історії. Тріумф економіки, звільненої від економічних законів та заснованої Мерфи К. Встреча неолиберализма с неоконфуцианством / пер. с англ. Н. Жданович [електронний документ] // Режим доступу: http://www.project-syndicate.org/commentary/murphy1/Russian 330 Маркузе Г. Одномерный человек: Исследование идеологии развитого индустриального общества / Пер. с англ. – М.: REFL-book, 1994. – 368 с. 329 132 на чистій спекуляції, Ж. Бодрійяр називає віртуальною економікою, яка протистоїть економіці реальній. Дослідник наголошував, що це був тріумф вірусної економіки, що схожа на інші вірусні процеси 331. Така економіка стає ареною спільного життя у якості арени спецефектів, непередбачуваних результатів ірраціональної гри. Ще одним небезпечним елементом такої економічної гіперреальнорсті стає досить деструктивний економічний міф, котрий абсолютизує інформаційну економіку. Остання дійсно має ряд суттєвих переваг порівняно із суто виробничою, але лише в тому випадку, коли йдеться про їх синтез. Міфологізація ж даного типу економічних процесів, їх відокремлення від матеріальної складової, тобто від виробничої економіки як такої, спричиняє руйнування цілісності будьякої господарської системи на рівні суспільства. Саме тому винесення реального виробничого сектора у деякі країни третього світу, спричинило більше деструктивних, ніж конструктивних наслідків для національних економічних систем. Небезпека однобічного розуміння сутності інформаційної економіки – як провідної сфери сучасного виробництва, а не як надбудови над товарновиробничим комплексом – сприяє розповсюдженню деструктивних економічних міфів у суспільствах. Адже «суспільство знань» є як продуцентом ідей, де істиним капіталовкладенням вважається вкладення не в станки та інструменти, а в працівника розумової праці332, так і продуктом попередніх етапів розвитку економічних процесів. Тому капіталовкладення в ідеї дійсно є надзвичайно важливим, однак воно не є достатньо виправданим без капіталовкладення в матеріальну базу суспільного виробництва. Без такого взаємодоповнення економіка ефективною бути не може, у таких умовах інтелектономіка перетворюється у віртуалістику з однобічним, фрагментарним розумінням сутності економічних процесів, а отже і їх симулякризацією. Що ж до інформаційних війн в економіці, то останні розгортаються сьогодні на кількох рівнях міжнародної соціально-економічної взаємодії. Такий сучасний дослідник економічних війн як А. Шнипко поділяє їх на такі різновиди як торгові, енергетичні, технологічні. Мислитель також наголошує, що Україна не готова до економічних війн. Особливо це пов’язано з тим, що на відміну від розвинених країн Заходу, сучасна Україна досі не сформувалась як повноцінна держава-нація зі своїми чітко окресленими національними інтересами333. Бодрийяр Ж. Общество потребления. Его мифы и структуры. – М.: Республика, 2006. – С. 269. Друкер П. Энциклопедия менеджмента / Пер с англ. О.Л. Пелявского; под. ред. Т.А. Гуреш. – М.: Вильямс, 2004. – С. 372. 333 Шныпко А.С. Экономические войны: стоки, формы, цели, проблемы, перспективы. – К.: Генеза, 2007. – С. 355. 331 332 133 Так серед найголовніших загроз економічного характеру, ігнорування яких автор порівнює з соціальним самогубством, фігурують нестабільність економічного зростання та його надмірна залежність від зовнішніх чинників. Також до цього переліку входять структурна деформація національної економіки, неефективність використання матеріальних ресурсів тощо. І це тоді як Україна, виходячи з її наявних та потенційних можливостей, має істотні економічні переваги та історичну перспективу, котрі майже не використовуються. Унікальне географічне розташування країни, її транзитні можливості, наближеність до світових центрів економічної сили можуть бути використані на благо суспільству та державі334. Разом з тим, аналізуючи смислові феномени глобалізаційних процесів, деякі сучасні дослідники наголошують, що економічна глобалізація являє собою процес формування «єдиного світового економічного та інформаційного простору, який забезпечує прискорений обіг капіталу»335. Власне, такий тип економічних процесісв сприяє і формуванню віртуалізованого економічного простору, сутність якого, на сьогоднішній день, досить влучно передає термін «фінансова цивілізація». Мусимо визнати, що сучасну цивілізацію недарма називають постекономічною336, адже редукування економічного буття суспільства головним чином до фінансової її складової та надання їй переваги нівелює класичне розуміння економіки як сфери соціальних відносин. Як влучно вказав О. Панарін, у сучасній економіці відбувся перехід із модерну – в контрмодерн, із продуктивної економіки – до спекулятивнолихварницької віртуальної економіки337. Для означення сутності монетаристичних процесів фінансизму сучасні вчені застосовують і такі терміни як «плутономіка» та «фрікономіка»338. Однак, більшість концепцій та теорій, що оперують цими поняттями, спрямовані на напрацювання у сучасної людини психологічних механізмів їх прийняття, оскільки дані феномени щільно вплетені у той варіант економічних відносин, який пропонує сьогодні людству так званий «пізній капіталізм». Шныпко А.С. Экономические войны: стоки, формы, цели, проблемы, перспективы. – К.: Генеза, 2007. – С. 365. Глобалізація і сучасний міжнародний процес. Монографія/ за заг. редакцією Б.І Гуменюка, С.О. Шергіна. – К.: Університет «Україна», 2009. – С. 236. 336 Иноземцев В.Л. Расколотая цивилизация. Наличествующие предпосылки и возможные последствия постэкономической революции/ ред. А. И. Антипова. – М.: Academia, 1999. – 724 с. 337 Панарин А.С. Народ без элиты: между отчаянием и надеждой [електронний ресурс] // Рнжим доступу: http://www.patriotica.ru/actual/panarin_elit.html 338 Левитт С., Дабнер С. Фрикономика. Мнение экономиста-диссидента о неожиданных связях между событиями и явлениями. – М.: ООО «И.Д. Вильямс», 2007. – 288 с. 334 335 134 Ще Ж. Делез та Ф. Гваттарі у роботі «Капіталізм і шизофренія…»339 показали, що у економічному світогляді капіталізму відбулась втрата зв’язку між знаком (гроші) та означуваним (виробництво). А консумеристська ідеологія в економіці спричинила своєрідну «втечу від реальності» у сферу фінансового означального, яке в умовах цивілізації Постмодерну втрачає звʼязок зі сферою реального економічного зростання та орієнтується виключно на приріст фінансових ресурсів у невиробничій сфері, що суперечить принципам класичної економіки як такої. Така ситуація, на наш погляд, вимагає деконструкції співвідношення теорії та практики фінансового обігу у відповідності до розвитку реального економічного сектора. Виважений аналіз стану фінансової політики сучасної цивілізації дозволяє виявити, що єдиним конструктивним вирішенням цієї проблеми може бути лише переосмислення фінансизму у напрямі чіткого означення його соціальнодеструктивних наслідків та перспектив. Важливо враховувати, що сфера віртуальних фінансів починає поступово підміняти собою реальність ринкового фундаменталу як основи господарювання». Трансцендентальною основою такого підходу стає взаємозаміна первинного та вторинного, тобто у контексті марксистської термінології, базис займає місце надбудови, а надбудова постає у якості базису. Це і стає сутністю віртуалізації економічних процесів внаслідок врати зв’язку між означуваним та означальним. Постає досить специфічна «система економічних відносин», у межах якої нівелюється основоположна складова економічних процесів, їх базисна основа переходить на новий рівень існування. На зміну предметного розуміння економічних процесів приходить їх знакова інтерпретація, на що зокрема вказував у своїх роботах вже згадуваний нами Ж. Бодрійяр. Враховуючи таку трансформацію, сучасний економізм як світоглядна позиція, що розглядає економічні процеси у якості основи інших соціальних процесів, набув форми фінансизму. Тобто центральною ланкою стає не сам економічний процес, а лише його фінансова складова. Саме тому, на наш погляд, варто критикувати не сам економізм як явище, а той спосіб, який сьогодні покладено в основу його реалізації. Відбулась також і суттєва трансформація самого капіталізму у напрямі формування системи глобального монетаризму, адже нова фінансова влада також відміняє традиційний капіталізм, відміняє «товарний капіталізм», і стає Делез Ж., Гваттари Ф. Капитализм и шизофрения: Анти-Эдип / Жиль Делёз, Феликс Гваттари; пер. с франц. и послесл. Д. Кралечкина; науч.ред. В. Кузнецов. – Екатеринбург: У-Фактория, 2008. – 672 с. 339 135 протилежною йому340. Таким чином варто звернути більш прискіпливу увагу на потребу переосмислення самих засад соціоекономічних взаємодій як на рівні міжнародних відносин, так і окремих суспільств. Йдеться про потребу формування нової парадигми економічного мислення. Пошук шляхів забезпечення більшої економічної продуктивності – в тому числі фінансової – як окремих суспільств, так і глобальної світ-системи в цілому передбачає подолання суто фінансистського підходу. Разом з тим, проблема визначення векторів більш конструктивної трансформації глобалізаційних вимірів економічного простору сучасної світ-системи у межах західних досліджень майже не піднімається. Хоча деякі спроби у цьому напрямі вже зроблені, зокрема запропоновано принципи «духовної економіки», що розроблялись ще на початку минулого століття Р. Штайнером341, або сьогодні набула подальшого розвитку екологічно обгрунтована теорія «нової економіки» Д. Кортена342. Але на сьогоднішній день такі тенденції, на жаль, досить часто розцінюються скоріше у якості оригінального авторського підходу до проблеми, а не у якості практичних рекомендацій та настанов для реалізації в соціально-економічній площині. Власне специфіка соціокультурних процесів сучасності, особливо в умовах транзитивних суспільств, полягає в тому, що людина «третьої хвилі» цивілізаційного розвитку виявляється заручником соціально-економічного парадоксу: креативна складова інтелектономіки дозволяє реалізувати творчий потенціал, але руйнує узвичаєну для більшості суб’єктів економічної діяльності структуру зайнятості. Як свідчить практика, найдієвішим на сьогодні, але все таки тимчасовим, методом вирішення цієї ситуації стає штучне розширення менеджерського апарату, що насправді проблему не вирішує, хоча і дозволяє замаскувати приховане безробіття, віртуалізуючи відсоток реальної зайнятості населення, що призводить у свою чергу до кризи ринку праці. Більше того, так звана інтелектономіка відкриває можливість для фінансових маніпуляцій з відсотковими ставками, що стало «нормативною» основою функціонування американської економіки наприкінці 90-х років минулого століття. Результатом надмірного захоплення «віртуальними знаками» призвело до тих деструктивних наслідків для реальних секторів економіки, які ми сьогодні спостерігаємо не лише у соціально-економічній системі Сполучених Борисов Б. Глобализм и финансизм: они несут нам эффективность [електронний документ] // Режим доступу: http://www.rus-obr.ru/print/idea/4158 341 Steiner R. The Principle of Spiritual Economy [electronic document] // Режим доступу: http://www.doyletics.com/arj/tposervw.htm 342 Кортен Д. Когда корпорации правят миром / Д. Кортен; пер. Федотова Н.П., Шестаков В.А. – СПб.: Агенство ВиТ-Принт, 2002. – 327 с. 340 136 Штатів, але, як наслідок, і тих країн, фінансовий сектор яких підпорядкований «доларовому коридору». Особливо відчутним це стало після затяжної економічної кризи 2008 року. Відповідно, парадоксальність інформаційної економіки полягає в тому, що вона одночасно являє собою і продуктивний якісний «стрибок» у розвитку соціально-економічного простору, але стає носієм досить значного потенціалу віртуалізації економічних процесів. Це може спричинити втрату зв’язку з реальним сектором економічної системи, що найбільш чітко прослідковується саме у фінансовій сфері. Так, надмірне захоплення монетаризмом спричиняє катастрофічні наслідки як на рівні національної, так і глобальної економік, адже крах інвестиційних банків з Уолл-Стріт наглядно показав, наскільки недосконала сучасна фінансова система, коли тягар кризи, що виникла у США, доводиться нести країнам, що розвиваються 343. Тому саме крізь призму фінансизму доцільно ставити питання про взаємовплив і взаємодію економік другої та третьої хвиль цивілізаційного поступу. Перш за все, це означає, що ми не маємо права забувати, що інформаційна економіка завдячує своєму формуванню саме економіці індустріальній, без потужного розвитку якої вона не відбулася б. Відповідно, існувати у якості самодостатньої системи, абсолютно відмежованої від реального сектору економіки, вона тривалий час не може, на що дозволили собі не звертати уваги філософи-неоліберали, зважаючи що за мірою посиления процесів глобалізації у фінансового капіталу з’явилось багато нових можливостей для самозростання, минуючи сферу виробництва 344. У такий спосіб, має бути чітко визначена сфера впливу економік виробничої та інтелектуальної, тобто індустріальної та інформаційної, враховуючи, що остання, як вже було зазначено, є в тому числі і носієм віртуалізації економічного простору. Запроваджений давніми греками принцип дотримання міри стає, у такий спосіб, надзвичайно актуальним у контексті аналізу сучасного фінансового індивідуалізму (корпоративного чи приватного), що відображається у феномені надмірного накопичування, яке ще Аристотель вважав негативним явищем і позначав терміном «хрематистика». На цивілізаційному рівні надмірне накопичування спричиняє ще й фінансову агресію деяких країн по відношенню до соціально-економічного простору інших суспільств. В умовах фінансової експансії розвинених капіталістичних країн у глобальних масштабах кардинально змінюється і Соловьев О.Б. Институты знания и технологи власти в современной модели экономического управления // Вопросы философии, 2009. – № 8. – С. 25. 344 Денчев К. Феномен антиглобализма/ Камен Денчев. – М.: ГУ ВШЭ, 2005. – С. 51. 343 137 становище людини у соціокультурному просторі. Як відзначає О. Соловйов, монетаристська грошово-кредитна політика задіює «технології зваблення», прирікаючи населення на збільшення обсягів споживання без досягнення відповідного рівня розвитку виробничих сил. Це завідомо призводить до деградації кадрового потенціалу країни, до повної залежності національної економіки від світових цін на сировинні товари 345. У такий спосіб, у другій половині минулого століття починає формуватися віртуальна «фінансова цивілізація», у межах якої поступово накладається монополія на контроль світових фінансових ринків, а ліквідність національних валют визначається у доларовому еквіваленті, формуючи у такий спосіб глобальну ієрархізовану структуру тотального фінансового управління, провідними суб’єктами якої стають Світовий банк та Міжнародний валютний фонд. Цинічність такого підходу особливо кидається в око, якщо пригадати гостру критику філософами-неолібералами (Л. Мізес, Ф. Гаєк, М. Фрідман) тоталітарної економічної ідеології Радянського союзу як такої, що нівелює індивідуальну економічну свободу. Тоді як сучасна неоліберально-глобалізаційна фінансова політика спричиняє ще більш гостре нівелювання економічної свободи країн, які розвиваються. Функціональність монетаристської моделі, що є провідною в умовах сучасної глобалізації, опирається на марксову формулу ірраціональної форми капіталу, тобто Г–Г' на відміну від Г-Т-Г346. Сучасний фінансовий фанатизм, що охопив національні економіки світу, зумовлює подальшу добровільну віртуалізацію соціально-економічного простору, поглиблюючи кризовість фінансової цивілізації та функціонуючи за схемою, вдало змальованою П. Слотердайком, у якості переробки життєвого часу й робочої сили мас на користь сліпого накопичення 347. Адже «сучасний капітал, як правило, прагне до збільшення прибутку, а не долі на ринку продуктів виробництва» 348. У такий спосіб дерегулювання економіки зробило ринок акцій та інших фінансових інструментів більш важливим, ніж ринок товарів. Небезпека подібної трансформації соціально-економічного світогляду країн, що розвиваються полягає, на наш погляд, в тому, що реальне економічне зростання у межах цих країн якраз і унеможливлюється саме за рахунок Соловьев О.Б. Институты знания и технологи власти в современной модели экономического управления // Вопросы философии, 2009. – № 8. – С. 23. 346 Маркс К. Капитал. Критика политической экономии. Том третий // Маркс К., Энгельс Ф. Соч., Издание второе. – М.: Государственное издательство политической литературы, 1961. – Т. 25, Ч. 1.. – С. 430-432. 347 Слотердайк П. Критика цинічного розуму/ пер з нім. Андрія Богачова. – К.: Тандем, 2002. – C. 322. 348 Соловьев О.Б. Институты знания и технологи власти в современной модели экономического управления // Вопросы философии, 2009. – № 8. – С. 25. 345 138 неолібералізації, а отже і монетаризації фінансової політики. Позикова кабала, у якій опинилося сьогодні українське суспільство, призводить з кожним роком до все більшої неефективності економіки країни і паралізує її життєдіяльність. У такий спосіб у ситуації неоліберальної глобалізації Сполучені Штати виступають фактично як «продавці знаків», тобто володарі символічного капіталу, і поширювані ними «знаки» стають засобом їхнього збагачення. За О. Панаріним, саме у такий спосіб виникає ситуація втечі від «принципу реальності» та його підміна «принципом задоволення» – головним чином у сфері віртуального досвіду349. У суспільствах, що розвиваються, в силу вступають основні принципи філософії «не-наявності» та притаманна їм техніка конституювання надуманої наявності, що базується на інтелектуально-софістичних віртуальних конструкціях. Після входження в зону доларової експансії ми опинилися у ситуації виконання функцій сировинного придатку для забезпечення подальшого економічного зростання країн-глобалізаторів. Глобальна ж економіка сьогодні контролюється транснаціональними корпораціями та фінансовою системою, що спирається на, «нічим не забезпечені грошові знаки»350. Тоталітарний характер неоліберальної економічної ідеології яскраво ілюструє Е. Заграва, використовуючи приклад транснаціональних корпорацій. Дослідник наводить приклад з досвіду Канади щодо закріплення договорів про вільну торгівлю на рівні міжнародних договорів. Порушення останніх у випадку небажання уряду країни пропускати на внутрішній ринок товари, які можуть загрожувати здоров’ю громадян, передбачало значні фінансові відшкодування країні, якій завадили у такий спосіб, реалізовувати право на вільну торгівлю. У таких умовах значна кількість країн втрачає можливість ефективної участі в глобалізаційних економічних процесах з врахуванням інтересів нації. Не варто також забувати, що сама Бреттон-Вудська угода була покликана до життя досить неоднорідними процесами у економіці Сполучених Штатів, коли капіталістична економіка у останній третині ХХ століття переживала суттєві трансформації, втрачаючи характеристики класичного капіталізму. Тому сучасний соціально-економічний простір досить тяжко охарактеризувати у контексті класичного визначення капіталістичної економіки. Закономірним результатом Бреттон-Вудсу стала Ямайська валютна система, організована в 70-х роках минулого століття, що затвердила принципи вільно-конвертованої валюти. Однак сьогодні економісти визнають, що проблема валютних курсів продовжує Панарин А.С. Постмодернизм и глобализация: проект освобождения собственников от социальных и национальных обязательств // Вопросы философии. – М., 2003. – № 6. – C. 28. 350 Кушнірук Б. Глобальна фінансова криза: світ стає іншим [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.unian.net/ukr/news/news-277685.html 349 139 залишатися однією із найбільш складних та фактично невирішуваних проблем економіки як сфери знання 351. Втрата характеристик класичного капіталізму перетворила сучасні суспільства, за визначенням О. Зінов’єва, на суспільства грошового тоталітаризму352. Інший сучасний дослідник Б. Кушнірук відзначає, що головним джерелом фінансування надлишкових витрат упродовж останніх тридцяти років у Сполучених Штатах є кредитування. Тоді як «з середини 80-х американці фактично не лише не повертали кредити, а навпаки, нарощували їх темпами, що значно випереджали як темпи зростання їхніх доходів, так і темпи зростання ВВП»353. Дослідник наводить дані, згідно яких на сьогодні обсяг фінансових зобов’язань основної маси американських громадян вже досяг показника, що первищує 140% їхнього річного прибутку. Саме тому, неоліберальна доктрина не може мати ефективних наслідків в Україні. До того ж, з огляду на таку унікальну рису сучасного українського суспільства як відсутність переваг, але наявність недоліків індустріального суспільства, слід відзначити, що індустріалізаційний етап цивілізаційного розвитку не відбувся у його межах повною мірою, що, у свою чергу, так само свідчить про відсутність повноцінної підготовки країни та суспільства до формування постіндустріальної економіки. Важливим у даному контексті є зауваження О. Панаріна, котрий висвітлюючи методологічну роль постмодернізму у процесі формування феномену сучасної неоліберальної економіки, відзначає, що постмодернізму вдалося те, що ніколи б не вдалося лібералізму самому по собі. По-перше, забезпечити ліберальну «декларацію про наміри» реальними засобами досягнення цілей, по-друге, сформувати підґрунтя для її публічного ціннісного визнання у межах сучасної символічної системи в цілому. І, по-третє, забезпечити процес нового «вивільнення» буржуазного класу від соціальних та національних обмежень широким міжнародним визнанням354. Так само і за В. Іноземцевим, головна складність у розвитку пострадянських суспільств теж полягає якраз у обумовленій залежністю від центрів капіталізму структурі суспільства 355. Перевантаження американської економіки віртуальними фінансовими операціями спричиняє ситуацію, коли зростання спекулятивних прибутків 351 Геращенко А.Л. Экономика ХХІ: страны, предприятия, человека / Алексей Геращенко. – Харьков: Фолио, 2015. – С. 77. 352 Зиновьев А.А. Глобальный человейник. – М.: Алгоритм, 2006. – С. 116. 353 Кушнірук Б. Глобальна фінансова криза: світ стає іншим [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.unian.net/ukr/news/news-277685.html 354 Панарин А.С. Постмодернизм и глобализация: проект освобождения собственников от социальных и национальных обязательств // Вопросы философии. – М., 2003. – № 6. – С. 18. 355 Иноземцев В.Л. Пределы догоняющего развития. – М.: Экономика, 2000. – 295 с. 140 спричинило зростання споживчого попиту, і як наслідок, ще більше активізувало американський фондовий ринок, сформувавши значну кількість не підкріплених реальною вартістю фондових активів. Аналізуючи ситуацію у якій опинилася соціально-економічна система США, дослідник доходить висновку, що «у найближчі роки весь світ, й Україну зокрема, чекають великі зміни, які вплинуть на подальший розвиток світової економіки та геополітику» 356. Подібні висновки характерні і роботам вже згадуваного нами філософанеомарксиста І. Валлерстайна, який стверджує, що ліберальна доктрина у всіх її проявах вже вичерпала себе і невпинно рухається до саморуйнації, котра обумовлена її ж внутрішніми протиріччями. Філософ вважає, що руйнація сучасної світ-системи має незворотній характер, означений її закономірним кризовим станом і стверджує абсолютну недоцільність її реанімації. У одній з його робіт ми можемо прочитати, що ми дійсно зараз знаходимося у стані трансформації, але вже не у контексті новоствореного глобалізованого світу з чіткими правилами. Скоріше ми живемо в епоху перевлаштування не просто кількох країн, які опікуються духом глобалізації, але перетворення всієї капіталістичної світ-системи, яка буде трансформована в дещо інше 357. У таких умовах все більшої актуальності, на наш погляд, набуває глокалізація як феномен сучасного цивілізаційного поступу, що вимагає від нас формування не типового, а своєрідного відгуку на виклики глобалізації. Адже без нарощування реального економічного потенціалу неможливий вступ до впливових альянсів та захист економічних інтересів країни. В умовах того ставлення до перспектив розвитку національної економіки, яке ми все ще спостерігаємо сьогодні, світова економічна криза стає вторинним подразником для суспільства, яке перманентно перебуває у стані внутрішніх соціально-економічних криз. Стабілізація ж українського соціально-економічного середовища передбачає, на наш погляд, потребу суттєвої трансформації інформаційної структури прийняття рішень у галузі соціального управління економічними процесами. Саме такий підхід має бути визнаний у якості першочергового чинника подолання стану перманентної кризовості країни. Адже відтворення однієї і тієї ж схеми прийняття рішень в умовах надшвидкого приросту темпів становлення інформаційного суспільства постмодерної епохи сприяє лише відтворенню неефективної соціально-економічної політики. Кушнірук Б. Глобальна фінансова криза: світ стає іншим [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.unian.net/ukr/news/news-277685.html 357 Wallerstein I. Globalization or The Age of Transition? [electronic resource] // Режим доступу: http://fbc.binghamton.edu/iwtrajws.htm 356 141 Відповідаючи на питання чи не нівелює сучасна глобалізаційна стратегія своєрідність та оригінальність суспільств, ми маємо визнати, що у випадку, коли мова йде про економічно розвинені суспільства, такої нівеляції не відбувається. Але якщо вести мову про суспільства «третього світу», то таке нівелювання впадає в око, оскільки неспроможність – економічно послаблених борговими зобов’язаннями та недостатнім розвитком економічної інфраструктури – таких країн до повноцінної соціально-економічної взаємодії спричиняє їхню нездатність брати участь у глобальних економічних процесах у якості повноцінного учасника, а отже і неспроможність відстоювати власні національні економічні інтереси. На наш погляд, у контесті реалізації принципів економічної теорії нації, варто звернути особливу увагу на потребу забезпечення темпів відносно швидкої індустріалізації, що дозволить відновити потенціал зростання реального ВВП в наслідок зростання обсягів реального виробництва. Доречним також стає і запровадження національної системи спрощеного податкового контролю, що дозволить полегшити наслідки соціально-економічної нерівності громадян та забезпечить запровадження соціальних програм на національному рівні. Формування інноваційних вимірів протекціонізму у сфері соціальноекономічного розвитку стає необхідною основою прогресивних тенденцій у розвитку національної економічної системи. Підтвердженням дієвості саме такого підходу є і теза О. Соловйова щодо того, що немає кращого способу зруйнувати технологічну модернізацію економіки як задіяти її, спираючись на одні тільки ринкові механізми358. До того ж, кейнсіанська модель економічного управління, що протистояла ідеям монетаризму, так само має у своїй структурі ідею економічного протекціонізму і тому потребує детального вивчення своїх переваг у контексті можливостей її використання у сфері українського соціально-економічного простору з метою посилення ролі держави у соціально-економічному управлінні. З позиції О. Соловйова, державне управління економікою, що реалізує сценарій інноваційного розвитку, є ніщо інше, як прийняття кейнсіанських мір – розміщення програм крупних державних замовлень, здатних оживити сукупний попит у масштабах національної економіки. У такий спосіб, формується потреба звернення регулювання економічних процесів у руслі відновлення стабільного функціонування національної економічної системи. А це вимагає перегляду соціально-економічної моделі сучасного суспільства та його філософії, що Соловьев О.Б. Институты знания и технологи власти в современной модели экономического управления // Вопросы философии, 2009. – № 8. – С. 25. 358 142 виявилась достатньо примітивною, заснованою виключно на споживанні та особистому прибутку359. Запровадження ж принципів економічної теорії нації є, з нашої точки зору, значущим у сфері становлення сильної держави, а отже і сприяє формуванню механізмів ефективного соціально-економічного управління. Такий підхід передбачає, на наш погляд, наступні кроки:  формування продуманої податкової системи, яка сприятиме швидкому продуктивному розвиткові малого та середнього бізнесу у секторі реального виробництва, а отже сприятиме формуванню середнього класу;  визначення креативних вимірів економічного протекціонізму для дрібного національного виробника та їх впровдження у суспільну практику з метою забезпечення стабільності мікроекономічних показників;  формування самобутньої стратегії геоекономічного розвитку країни, що передбачає також національний контроль за рухом бюджетного капіталу. Адже, як відзначає російський дослідник Б. Топорнін «визначальним критерієм є рівень керованості розвитком країни. Від цього першочергово залежить стан суспільства, його економіки та політичної сфери, розвиток освіти, науки та культури360. Дослідник зауважує, що у випадку, коли держава не забезпечує управлінські функції, вона втрачає контроль над перебігом соціальних процесів, країна опиняється у надзвичайно скрутному становищі. Топорнін вказує також і на той факт, що останніми десятиліттями держава на Заході стала помітно розширювати та більш активно використовувати свої соціальні та економічні функції. Такого роду розуміння призначення держави, так чи інакше відображається у її іноді досить значному втручанні в економічне життя суспільства361. Тобто позиція економічного протекціонізму виявляється суттєвою рисою сучасної держави західного типу. Ще однією суттєвою рисою сильної держави – поряд з економічним протекціонізмом – є влада закону та права, дотримання якої відіграє суттєву роль у функціонуванні соціально-економічної сфери, убезпечуючи її від корупції та тінізації. Однак, зважаючи, що існують ознаки того, що олігархічний капітал в Соловьев О.Б. Институты знания и технологи власти в современной модели экономического управления // Вопросы философии, 2009. – № 8. – С. 25. 360 Топорнин Б.Н. Сильное государство – объективная потребность времени // Вопросы философии, 2001. – № 7. – С. 18. 361 Там само, С. 21. 359 143 цілому досить часто виступає проти сильної держави, здатної підкорити собі його інтереси, варто звернути особливу увагу на розробку механізмів соціальноекономічного регулювання активності та законодавчого закріплення соціальної відповідальності суб’єктів великого бізнесу. Тоді можна буде вести мову про дотримання ними національних економічних інтересів, що вимагає, перш за все, трансформації ментальних цінностей в економічному середовищі. Разом з тим, в умовах економічних та духовних потрясінь сучасності, в тому числі і світової фінансової кризи, формується потреба пошуку нових критеріїв соціально-економічного прогресу, нових критеріїв оцінки ефективності економіки. Наслідування взірців економічного консумеризму та ринкової моделі західного зразку, як ми бачимо, не дає ефективних результатів, у зв’язку з чим найбільш важливої ролі набуває проблема продуктивної трансформації економічного світогляду, особливо його аксіологічної складової. Адже саме цінності та норми домінуючого економічного світогляду зумовлюють як характер економічних процесів, так і їхні соціальні наслідки. Як ми вже відзначали, фінансова система не може протягом тривалого історичного часу відігравати ключову роль в економіці чи то окремої країни, чи то цивілізації в цілому. Гроші є, перш за все, «перетвореною формою свідомості», як це довели ще К. Маркс та М. Мамардашвілі. Відповідно, онтологізація і, тим більше абсолютизація, фінансової складової економічної системи провокує формування віртуальної економіки. Недарма на сьогодні значно поширився вжиток поняття «фінансова цивілізація» як такого, що максимально точно відображає сутнісні цивілізаційні процеси, а отже і цілком свідому заміну цінностей гуманізму цінностями фінансизму. Кризові явища останнього переконливо засвідчують його стратегічну недієздатність у вимірі довготривалих перспектив. Фінанси є вторинним, похідним елементом господарської системи, а не її основою. Цілком закономірно, що вони являють собою лише частину економічної системи як цілісної соціально орієнтованої структури. Тому, абсолютизуючи цю частину і розглядаючи її у якості самодостатньої субстанції, ми втрачаємо цілісне бачення економічних процесів і отримуємо відповідні наслідки у соціальній практиці. Крім того, фактично фінанси постають сьогодні у якості «аксіологічної» основи цивілізації, що являє собою квінтесенцію буття людини, яка «убила Бога». Феномен фінансового цинізму створив ситуацію «одномірної людини», котра орієнтована на реалізацію виключно споживацьких інтересів і більше не є носієм традиційних культурних цінностей. Така людина уособлює в собі риси індивіда, що зосереджений на «цінностях» хрематистики, котра являє собою 144 надмірне накопичення фінансів без їхнього ефективного використання у господарському секторі і, як ми пам’ятаємо, за Аристотелем, є виключно негативним соціально-економічним явищем. Мусимо визнати, що не дивлячись на парадоксальність вислову «релігія грошей», саме цей феномен досить точно репрезентує соціокультурні процеси сучасної цивілізації. Цей «оксюморон» досить доречно вживати якраз у контексті Аристотелевої хрематистики, що у межах спадщини останнього розглядається як мистецтво накопичувати гроші та майно. Сучасні процеси у соціальноекономічному житті – як українського суспільства, так і західноєвропейської цивілізації в цілому – здебільшого реалізовується саме у вимірі тих негативних для соціального поступу характеристик, які грецький мислитель приписував хрематистистичним явищам у економічному житті полісу. Сучасне суспільство розвивається згідно досить суперечливої, з точки зору соціальних цінностей, настанови, згідно якої фінанси стають основною культурною «цінністю». На жаль, саме ця настанова, згідно якої основною ціллю людського життя є не соціальна кооперація у вирішенні економічних проблем суспільства задля спільного блага, а максимальне накопичення фінансових ресурсів – пронизує фактично всі сфери сучасного соціального життя. Саме на фінансові потоки сфокусовано сьогодні головну увагу «homo consumericus» як новітнього етапу у «еволюції» людської свідомості. Відповідно, фінансова свідомість стає сьогодні центральною ланкою у структурі соціально орієнтованих настанов. Саме їй приписується функція абсолюту, що дозволяє розглядати її у якості основного ресурсу соціальної влади. Але, як вказував у своїх дослідженнях ще Аристотель, «на вірному шляху дослідження знаходяться ті, хто визначає багатсво та мистецтво наживати статки як дещо відмінне одне від одного»362. В «Нікомаховій етиці» Аристотель відзначає також, що «багатство – це, насправді, не шукане благо, адже воно має користь лише настільки, наскільки існує заради чогось іншого» 363 і наголошує, що багатство належить до використовуваних речей, а найкраще будь-якою річчю користується той, хто керується чеснотою 364, маючи на увазі зокрема таку чесноту як щедрість. У такий спосіб, античний мислитель доводить, що фінанси, як соціальний феномен, не виконують функції підтримки людського життя як такого. Адже багатство може виявитися позбавленим будь-якого смислу, а людина, маючи надмір грошей, може померти голодною смертю, як це описується в легенді про Аристотель. Политика // Аристотель. Сочинения в 4-х томах. – Т.4. М.: Мысль, 1983. – С. 392. Аристотель. Никомахова этика // Аристотель. Сочинения в 4-х томах. – Т.4. М.: Мысль, 1983. – С. 59. 364 Там само, С. 121. 362 363 145 Мідаса, у котрого внаслідок ненаситних бажань усе, до чого він торкався, перетворювалось на золото365. Не зважаючи на це, у сучасному світі ми опинилися в ситуації, коли фінанси поступово набули статусу ключової основи економічного життя суспільства. І варто зважити, що така трансформація відбувалася поступово і має досить суттєве – як теоретичне, так і практичне – підґрунтя. Формуванню фінансово центричних настанов передувала багатовікова традиція, елементи котрої ми цілком можемо прослідкувати як у середньовічній культурі з її індульгенціями, так і на більш пізніх етапах розвитку християнського світогляду. Власне як католицька, так і православна церква завжди були інструментом накопичення фінансового багатства, в тому числі і земельного капіталу, що забезпечував відповідний фінансовий статус в умовах першої хвилі цивілізаційного поступу. Ті ж вади були характерні Протестантизму, котрий власне і спричинив формування капіталістичної етики на рівні соціальної свідомості та сприяв теоретичному і практичному обґрунтуванню провідної соціальної ролі фінансового капіталу, приписавши йому функції головної «аксіологічної» складової суспільного світогляду. Власне вперше цей феномен, як відомо, теоретично осмислив М. Вебер у своїй роботі «Протестантська етика і дух капіталізму». Дослідник звернув увагу, що засобами формування відповідних етико-господарських настанов, що мали релігійне підґрунтя був сформований новий тип економічного мислення. В умовах сучасного капіталізму ми спостерігаємо вже суто консумеристську спрямованість настанов економічної свідомості без жодних релігійно ангажованих поведінкових настанов. Такий тип соціального світогляду перетворює нас на власників речей, які в кінцевому рахунку не задовольняють наші духовні потреби. Не дивлячись на це, суспільство споживання наполегливо продовжує рухатись шляхом накопичення фінансового капіталу та закріплювати позиції хрематистики у вимірі її домінування над економічною системою як такою. Спричинена фінансово орієнтованим стилем соціально-економічної поведінки економічна криза, мала б сприяти переосмисленню хрематистичних явищ в економічному житті. Однак сучасна цивілізація продовжує відстоювати доцільність саме хрематистичного стилю соціальної поведінки та продукувати відповідний тип особистості, незважаючи на його соціально-економічну неефективність. Таке бачення соціально-економічної продуктитвності дозволяє нам розглядати фінансовий редукціонізм як такий тип соціального мислення, який 365 Аристотель. Политика // Аристотель. Сочинения в 4-х томах. – Т.4. М.: Мысль, 1983. – С. 392. 146 є цілком аналогічним до релігійних мисленнєвих структур, що переносяться сьогодні у сферу економічної свідомості. Сучасна цивілізація фактично згенерувала своєрідну фінансово орієнтовану «релігію», основною метою котрої є замкнене коло фінансового консумеризму. Саме такий тип економічного світогляду підмінив традиційні релігійні настанови. У такий спосіб, сучасна фінансономіка посіла провідне місце у суспільному світогляді та вступила у протиріччя з класичними формами релігійної свідомості, що спричинило не лише кризу економічну, але і кризу в духовному просторі сучасної цивілізації. При цьому комплексне осмислення економічних та духовних соціальних проблем у соціально значимому дискурсі майже відсутнє. Основними характеристиками сучасного типу цивілізації стають фінансово-хрематистична та консумеристська настанови, котрі спричиняють ментальні дезорієнтації як на рівні індивідуальної, так і соціальної економічної свідомості. Економічна криза сучасності, на наш погляд, покликана до життя саме такими дизорієнтаціями на рівні економічного мислення, подолання котрих вимагає суттєвої трансформації у сфері його ціннісних настанов. Адже в умовах сучасності поступову нівеляцію духовних цінностей, їхнього заміщення цінностями виключно матеріального, консумеристського характеру. Головною настановою сучасних суспільств стає споживання матеріальних благ, що поступово перетворилось на самоціль. Як зазначав Ж. Бодрійар, феноменологія споживання являє собою закінчену стадію еволюції, котра розпочинається з простого надлишку товарів та створення ланцюга об’єктів споживання і сягає всезагального координування діяльності та часу 366. Маніпуляція споживацькими інтересами спричинена сьогодні необхідністю створення нескінченного потоку штучних споживчих потреб, які позиціонуються у якості основного телосу соціальної та індивідуальної активності. У таких умовах усі цінності, які не мають фінансового виміру, витісняються на периферію людської свідомості, а фінанси як прояв хрематистики – незважаючи на застороги Аристотеля – трансформуються із засобу на ціль. Фінансово-консумеристська настанова в економічній свідомості та концепція «золотого міліарду» власне і сформовані під впливом ідеї «щасливого споживача» (Ж. Бодрійяр) як ідеалу монетаристської ідеології, що поступово трансформувалась до мисленнєвих структур фінансово-релігійного світогляду. Відповідно, соціально-економічне життя сучасної цивілізації характеризується конкуруванням «релігії грошей» з традиційними релігіями, коли Бодрийар Ж. Общество потребления. Его мифы и структуры / Ж. Бодрийяр; пер. с фр., послесл. и примеч. Е.А. Самарская. – М.: Республика, 2006. – С. 7-8. 366 147 структури релігійного мислення залучаються до вжитку на рівні функціонування економічних настанов. У такий спосіб, цей феномен можна охарактеризувати як успішну спробу створення субституту релігійної свідомості та підміни духовних цінностей класичних релігій матеріальними цінностями «релігії грошей» та відповідного культу фінансизму. Саме тому сьогодні ми спостерігаємо зсув парадигми у сфері ціннісних настанов суспільства від морально та духовно орієнтованих до суто фінансових. Цю цивілізаційну кризу духовності передрікав у минулому столітті відомий філософ-екзистенціаліст К. Ясперс367, в умовах же сучасного світу ми спостерігаємо кульмінацію духовної кризи та деструктивні наслідки її соціального домінування. Досить закономірними стають у такій ситуації дослідження щодо «кінця економіки»368, що по суті ґрунтуються на фактах трансформації реальної економіки на економіку віртуалізовану – фінансові процеси, які покладено в основу економічної діяльності сучасної цивілізації. Сьогодні ми залучені до процесів щоденного «обгрунтовування» доцільності споживання товарів та послуг, продукування «хибних» консумеристських потреб засобами перманентного рекламування. Індивідуальна фінансова активність спрямовується сьогодні рекламною індустрією, яка стає одним із основних механізмів поширення «економіки вражень» як нової економічної ери, коли кожен бізнес має організовувати пам’ятні події для своїх споживачів 369. Така зміна світоглядних приорітетів спричиняє ситуацію, коли фінансовоконсумеристські «цінності» набувають «релігійного» звучання і поступово заміщюють у нашій свідомості цінності духовні та гуманістичні. Так, Ж. Бодрійяр в 80-х роках минулого століття вказував, що ми знаходимося в епіцентрі споживацтва, котрий являє собою тотальну організацію повсякденності370. Французький мислитель вів мову про швидке зростання темпів матеріального споживання і наголошував також, що йдеться про певну віру у всесилля знаків та відповідне накопичення «знаків щастя». У даному разі варто наголосити також, що поряд зі зростанням темпів матеріального споживання змінюється і природа грошових знаків. Реальний сектор економіки, що спирався на матеріально-виробничу активність, поступово трансформується у віртуальну, суто фінансову активність у межах інформаційної 367 Ясперс К. Духовная ситуація времени // Ясперс К. Смысл и назначение истории: Пер. с нем. – М.: Политиздат, 1991. – С. 287-418. 368 Berardi F. The Future After the End of the Economy [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.eflux.com/journal/the-future-after-the-end-of-the-economy/ 369 Pine B. J., Gilmore J.H. The Experience Economy: Work Is Theater & Every Business a Stage: goods & services are no longer enough / B. Joseph Pine II and James H. Gilmore. – Boston: Harvard business school publishing, 1999. – 362 p. 370 Бодрийар Ж. Общество потребления. Его мифы и структуры. / Ж. Бодрийяр; пер. с фр., послесл. и примеч. Е.А. Самарская. – М.: Республика, 2006. – С. 8. 148 економіки, котра продукує грошові знаки, не підкріплені виробничими відносинами. Як відзначає у своїх дослідженнях В. Ільїн, сучасна фінансова система являє собою не об’єктивну, а суб’єктивну реальність. Дослідник зазначає, що це і є основою монетаристської свідомості, котрій характерний вибір суб’єктивний, котрий, як правило, ігнорує об’єктивно-сутнісні підґрунтя людського буття»371. В умовах сучасного суспільства монетаристський підхід розглядається як креативно-інновативний напрям соціально-економічних міркувань. Відповідно, більшість досліджень – як економічних, так і соціологічних – слідують фінансово орієнтованій раціональності, показуючи переваги такого стилю мислення у сфері бізнес-діяльності. Однак, раціональні, на перший погляд, рішення далеко не завжди спричиняють раціональні у довгостроковій перспективі наслідки. Таким не надто раціональним наслідком раціонально обґрунтованої віртуальної фінансової політики стала сучасна економічна криза, котра по суті своїй має фінансову природу. Не надто раціональними є і екологічні наслідки, що стали результатом задоволення «раціональних» потреб людства. Тому мова має йти і про економічну відповідальність сучасного покоління – як у вимірі екологічному, так і соціальнополітичному – щодо стратегії загальноцивілізаційного розвитку. А це змушує глибоко замислитись над збалансуванням деструктивних наслідків, що вже спричинені. Тому нагальним завданням сучасності стає дослідження можливостей формування нового типу економіки та переосмислення переваг і недоліків тієї «неоекономіки», що виникла в результаті так званої економічної революції, і яку цілком правомірно вважати «фінансовою економікою» або фінансомікою 372. Адже сьогодні мова йде також і про формування «фінансової влади», процес реалізації котрої В. Ільїн і називає фінансизмом 373. Еволюцію даного феномену дослідник описує наступним чином: «економіка породжує явище фінансів, з них виникає фінансовий капітал, його продукт – фінансова послуга, котра дозволяє грошам бути центральною ланкою економічних подій… Фінансові послуги – це кредит, з котрого виникає позичковий капітал, а з нього – відсоткова ставка… фінансовий успіх постає у якості мірила значення та шкали цінностей»374. При цьому не варто також забувати, що кредитні маніпуляції створили неоплатні борги для наступних поколінь375. Ильин В.В. Философия богатства. Человек в мире денег. – К.: Знания Украины, 2005. – C. 41. Там само, С. 48-49. 373 Там само, С. 50. 374 Там само, С. 50. 375 Дханешвара-дас. Духовная экономика. Уроки из Бхагавад-гиты. – Том 1. В чем состоит экономическая проблема и как ее решить / Дханешвара-дас. – М.: Философская книга, 2011. – С. 50. 371 372 149 Саме тому ми опинились у ситуації, коли логіка фінансової економіки стає логікою фінансового зиску376. У таких світоглядних умовах духовна криза стає цілком закономірним наслідком. зокрема за В. Ільїним «при такій постановці проблеми людина просто не ідентифікується з духовним; останнє заміщається різними зовнішньо привабливими благами, в тому числі і грошима» 377. Разом з тим, варто зауважити, що надмірне накопичення фінансів досить часто спричиняє і кризу соціально-економічних процесів378. В сучасних умовах домінування хрематистики над економікою і спричинило фінансову кризу шляхом створення та поширення доларової інфляції на економіки інших країн 379, що в свою чергу спричинена відміною принципів «золотого стандарту», тобто стало цілком закономірним наслідком космополітичної парадигми розвитку економічного простору національних країн. Таким чином, в умовах сучасного світу фінансові настанови поступово витіснили духовні цінності з нашого повсякденного життя, створивши конфлікт між такими структурами досвіду як духовні цінності та перманентно орієнтована на «цінності» консумеризму економічна свідомість. Досить суттєву роль у формуванні такої ситуації відіграла і математична модель світу, що активно використовується з часів Галілея, вплив якої досить детально проаналізував Е. Гуссерль у «Кризі європейських наук»380. Тому цілком закономірним наслідком втрати суб’єктом традиційного «життєвого світу» у сфері економічної життєдіяльності стає створення штучної, вторинної економічної реальності у вигляді цифрової, фінансової моделі соціально-економічного життя. У такий спосіб, відбулась підміна життєсвіту реальної економіки математичною схемою фінансово обгрунтованих моделей реальності. Закономірним наслідком цьго стає поява феномену «фінансової цивілізації». Цей факт спонукає нас до усвідомлення тих якісних змін, що відбулися в економічній свідомості постмодерної епохи, а саме фінансового редукціонізму у якості основного економічного механізму управління соціальними процесами. Небезпека такого редукціонізму розкривається у його віртуальній природі, що ґрунтується на фінансовому капіталі, котрий редукує соціально-економічне життя суспільства виключно до системи фінансових розрахунків. Генкин А.С. Частные деньги: история и современность. – М.: Альпина Паблишер, 2002. – С. 452. Ильин В.В. Философия денег. Человек в мире денег. – К.: Знания Украины, 2005. – С. 170. 378 The Cancerous Money Economy (Chrematistics) [електронний документ] // Режим доступу: http://www.gaianeconomics.org/chrematistics.htm 379 Лебедев В. Великая амбиция // Вопросы философии. – М., 2003. – № 10. – С. 18-30. 380 Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология / Э. Гуссерль; пер. с нем. Д.В. Скляднев. – СПб.: Владимир Даль, 2004. – 399 с. 376 377 150 У таких умовах цілком доречно говорити не лише про духовну кризу особистості, але про духовну кризу цивілізації в цілому, адже саме в умовах коли «духовні ресурси виявляються вичерпаними у особистості виникає потреба формування зовнішніх показників своєї самодостатності»381. Саме таким зовнішнім показником і стають фінанси, які є сьогодні мірилом успішності та особистісної самореалізації. Культ фінансів став основною рисою сучасних суспільств, спричинивши світоглядну орієнтацію людини виключно на матеріальні цінності. Як зазначає один із сучасних дослідників економічних процесів інформаційної цивілізації, кожному зрозуміло, що економічна діяльність спрямована на результат. Але у межах сучасної культури результат цей вимірюється в грошах, і тому економіка сприймається як щось неодмінно пов’язане з фінансами. Однак, таке розуміння економіки є явищем порівняно недавнім, адже гроші як єдиний засіб обміну виникли лише в період 800-600 р. до н.е., і то лише в деяких регіонах світу 382. Тобто йдеться приблизно про той час, який К. Ясперс назвав осьовим часом історії. Однак, абсолютизація соціальноекономічної ролі вторинного чинника економічних процесів, яким і є фінансова система, породжує не надто адекватне розуміння сутності ефективних зрушень у національних економіках сучасних країн. Як ми вже відзначали, фінансово орієнтована економіка позиціонує фінансовий вимір економічної системи не як вторинний, а як базовий рівень економіки, внаслідок чого серцевиною парадигми соціально-економічного розвитку стають фінансові процеси. Гіпертрофована роль останніх спричиняє ситуацію, коли фактично всі настанови людської поведінки визначаються таким критерієм як фінансовий інтерес. Йдеться про те, що інтенційність свідомості набуває суто фінансового характеру і сьогодні ми стаємо свідками функціонування монетаристської ментальності 383. Тобто, у процесі формування інформаційної економіки відбувся якісний перехід від економізму до фінансизму, що спричинило відповідні наслідки в реальному секторі економічних відносин та процесів. Адже, як було показано вище, продукування хибних споживчих потреб сприяє трансформації економіки у своєрідний релігійний культ, де стратегія перманентного консумеризму позиціонується у якості панацеї. Домінування Ильин В.В. Философия денег. Человек в мире денег. – К.: Знания Украины, 2005. – С. 40. Дханешвара-дас. Духовная экономика. Уроки из Бхагавад-гиты. – Том 1. В чем состоит экономическая проблема и как ее решить / Дханешвара-дас. – М.: Философская книга, 2011. – С. 14-15. 383 Кoртунов В.В. Философия денег [електронний документ] // Режим доступу: http://artevik.narod.ru/society/phyl_money/oglav.html 381 382 151 впливу фінансового капіталу та його абсолютизація спричиняє появу фінансового керування соціальним життям, що є досить серйозною причиною для усвідомлення потреби формування нової, більш гармонійної парадигми соціально-економічного поступу національних економік. У даному контексті, перш за все, мова має йти про моральнісно орієнтовану економічну освіту, одночасно орієнтовану і на подолання парадоксу сучасної ситуації в освіті, котрий полягає в тому, що зростає кількість освічених людей, але спадає рівень якості освіти, яку вони отримують. Цей соціальний парадокс спричиняє формування квазі-еліти, котра в результаті і продукує «фінансову релігію», не усвідомлюючи усіх деструктивних наслідків в глобальних масштабах, які остання може спричинити. Тому трансформація світоглядних засад економічної освіти стає, в умовах фінансової та духовної криз цивілізації, першорядним завданням. До того ж, криза сучасної фінансової економіки має сьогодні досить сталі характеристики і ми періодично зіштовхуємося із застереженнями щодо можливості нової хвилі глобальної фінансової кризи 384, і аж ніяк не її послаблення чи стабілізації. У Європі навіть створено нову інституцію, діяльність якої орієнтовано на аналіз даного феномену. Організація заснована Дж. Соросом і має назву INET – Інститут нової економічної думки. Інститут вже надає матеріали що обгрунтовують потреби трансформації основної стратегії розвитку сучасної глобальної економіки, оскільки сучасна парадигма економічного мислення не створює достатньо засобів для конструктивного поступу у майбутньому. Сучасна модель економічної поведінки сконцентрована на настановах «релігії грошей», що характеризуються віртуально-цифровим домінуванням фінансизму. У практичному вимірі такий підхід поступово втрачає сенс, особливо в контексті усвідомлення зростання його деструктивних наслідків. Криза сучасної фінансової економіки поступово сприяє світоглядній переоцінці приорітетів економічної діяльності. Відбувається також усвідомлення того, що сучасні економічні цінності можуть набути більш конструктивного виміру, якщо до економічної сфери привнести елементи духовності. Саме тому новий тип економічного мислення має грунтуватись не на персональних економічних інтересах фінансового капіталу, а залучати в соціально-економічну практику гуманістичні цінності. У такий спосіб, для подолання двох криз сучасності – фінансової та духовної – економічна активність в суспільстві мала б орієнтуватись не на жорстку економічну конкуренцію, а на 384 Could the Global Bond Market Cause Another Financial Crisis in 2013? // Sunday observer, 20 January 2013 [електронний документ] // Режим доступу: http://www.sundayobserver.lk/2013/01/20/fea20.asp 152 принципи духовно-гуманістичних настанов та відповідних їм цінностей, як більш продуктивного базису суспільного розвитку – як для окремих націй, так і для глобального суспільства в цілому. Враховуючи сучасні реалії, умови для економічного зростання країн, що розвиваються, стають складно досяжними за рахунок добровільного виконання ними функцій сировинних придатків для забезпечення економічного зростання західного світу. Вони здебільшого стають сировинними додатками розвинених економік, сприйнявши сугестивний вплив неоліберальної економічної ідеології та за рахунок використання іноземної, а не закріплення позицій власної, грошової одиниці. Нівелювання національного економічного інтересу призводить, у такий спосіб, до руйнівних, досить складних для вирішення наслідків. Як відзначає А. Іллєнко, сучасний капіталізм робить людство заручником абсурдного і сліпого апетиту капіталу, який знищує нації та держави385. Така специфіка сучасної цивілізації, вимагає, на наш погляд, більш конструктивного розуміння процесів, що відбуваються і реагування на них у сфері формування національної економічної ідеї. Трансформація економічної свідомості у напрямі формування нової філософсько-економічної парадигми національного поступу, нарощування духовності та її проявів у економічній діяльності вимагає від нас сьогодні, перш за все, подолання економічних симулякрів, що приховують відсутність реальних конструктивних економічних процесів. Також важливими завданнями є подолання деструктивних економічних міфів неолібералізму та формування системи конструктивної економічної міфології, придатної для ефективного стратегічного розвитку нації. При цьому не варто забувати, що інформаційна економіка за своєю суттю є своєрідною надбудовою над товаровиробничою сферою. Відповідно, країна яка втрачає, свідомо чи несвідомо, сектор виробничої діяльності, поступово прямує до розвитку кризових явищ в економіці. Тому досить знаковим і показовим є економічний досвід Китаю, що засвідчує, на наш погляд, усвідомлення якраз ціннісного ряду стратегічних цілей спрямованих на формування економічної теорії нації. Адже Китай пропонує брати за основу саме національні інтереси, послідовне вирішення конкретних задач розвитку країни і підвищення благоустрою народу386. Відчутний розвиток національної складової економіки азійської супердержави зумовила та ментальна позиція, у відповідності Іллєнко А. Соціал-націоналізм та філософія економіки [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/011082/ 386 Карлинская Е.В. Опыт инновационного развития нового Китая [електронний ресурс] // Режим доступу: http://economy.buryatia.ru/attached_documents/Innovation.pdf 385 153 з якою Китай ніколи не приймав на віру поради країн Заходу, всі дії здійснювалися у відповідності з власними інтересами та власною моделлю розвитку387. Тобто ця країна ніколи не керувалася принципами економічної віри та сформувала власну стратегію розвитку у глобальному світі з акцентом на націонаьній економіці. Важливим показником формування самобутньої національної соціальноекономічної стратегії є те, що рухаючись шляхом реформ Ден Сяопіна, Китай за тридцять років створив таку модель розвитку, яка поєднала переваги планування, приватної ініціативи та конкурентного ринку, і перетворився на провідну світову економічну та політичну силу388. Інновації у галузі соціального управління відповідали національній та соціально-економічній специфіці, а запровадження здійснювались у якості плавного переходу від застарілих звичних способів управління до нових. За висновками Е. Карлінської, це дозволило КНР створити необхідну інфраструктуру для розвитку, а потім вже здійснювати цей розвиток і уникнути традиційного відтоку власних інновацій на Захід 389. Надзвичайно важливою складовою геополітичної шахової партії Китаю стало те, що завдяки створеному іміджу та забезпеченню значної кількості робочих місць, а також світовому експорту, Китай створив необхідну інфраструктуру в тому числі і силами інших країн390. Важливим аспектом цієї стратегії, який, на наш погляд, варто засвоїти у процесі формування української соціально-економічної стратегії, що орієнтована на продуктивний розвиток країни, є уміння максимально швидко та влучно використовувати несприятливі чинники світової економіки у сприятливому для національних потреб руслі. Так, наприклад, користуючись кризою, Китай скупав технології і створював інноваційні центри по всьому світу, продовжуючи розвиток інноваційних технологій всередині країни. У такий спосіб, максимально користаючись кризою, країна прискорила формування та розвиток національної інноваційної системи391. Як відзначає Е. Карлінська, Китай продемонстрував світові блискучий урок стратегії інноваційного розвитку країни, яка, здавалося б, не мала ніяких шансів на інноваційне лідерство у світі. У такий спосіб, Китаю вдалося уникнути соціально-економічних симулякрів західного типу та сформувати власну позитивну економічну міфологію з тривалою продуктивною перспективою Карлинская Е.В. Опыт инновационного развития нового Китая [електронний ресурс] // Режим доступу: http://economy.buryatia.ru/attached_documents/Innovation.pdf 388 Кузарь В. США – КНР: вызов на дуэль? [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.redstar.ru/2010/02/10_02/4_04.html 389 Карлинская Е.В. Опыт инновационного развития нового Китая [електронний ресурс] // Режим доступу: http://economy.buryatia.ru/attached_documents/Innovation.pdf 390 Там само 391 Там само 387 154 економічного розвитку країни. Такий приклад є надзвичайно показовим і для України, оскільки наприкінці минулого століття вихідні позиції нашої країни порівняно з Китаєм були не менш, можливо навіть і більш вдалими для формування власної «ігрової» стратегії, однак відсутність відповідного рівня розвитку інтелектуального, культурного та соціального капіталів не дозволила на той час вийти на рівень осмислення та формування продуктивної економічної стратегії, відображенням якої могла б стати економічна теорія нації. У цьому руслі особливої уваги, на наш погляд, заслуговує також і соціально-економічний досвід деяких інших практик націоналізації, економічного середовища. Відповідного вивчення потребують скандинавські та азійські моделі економічного прориву. Однак, це вивчення за своїм спрямуванням має бути не інтерналізаційним, суто відтворюючим, а орієнтованим саме на екстерналізаційну парадигму осмислення соціально-економічного досвіду інших країн, яка передбачає формування відповідної принципам економічної теорії нації унікальної стратегеми економічного поступу. Адже «загальнолюдські цінності слід сприймати та інтерпретувати так, щоб, не подавляючи національну культуру, а навпаки, примножуючи її багатство та неповторну своєрідність, запозичати все найкраще із чужоземного досвіду»392. Отже, криза ідентичності постмодерних націй, що розвиваються, поступово може бути компенсована конституюванням нового типу соціально-економічної ідентичності. В умовах суспільства споживання це може відбутись за рахунок переосмислення аксіологічних структур консумеризму та формування соціальноекономічної кооперації на різних рівнях суспільного життя. У такий спосіб, криза ідентичності соціального суб’єкта може компенсуватись її трансформацією у новій якості. Зокрема, за А. Свящуком, криза ідентичності є закономірним наслідком суспільних процесів, адже що більш невизначеною є соціальна ситуація, тим ненадійніші соціальні зв’язки і тим менше можливостей для створення нових ідентичностей 393. Відповідно, формування нового типу ідентичності передбачає конструктивізацію соціальних чинників, оскільки ідентичність являє собою феномен, котрий виникає із діалектичної взаємодії індивіда та суспільства394. І, як наголошують феноменологи, радикальні зміни в соціальній структурі можуть Вульфсон Б.Л. Актуальные проблемы воспитания в условиях глобализации и встречи культур. – М.: НОУ ВПО Московский психолого-социальный институт, 2009. – С. 10. 393 Свящук А.Л. Феномен маргинальности в генезисе сетевого общества: дисс. … канд. философ. наук: 09.00.04 / Андрей Леонидович Свящук. – Харьков: ХАИ, 2006. – С. 51. 394 Бергер П. Социальное конструирование реальности: трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман; пер. Е. Руткевич. – М.: Медиум, 1995. – С. 280. 392 155 мати своїм результатом супутні зміни психологічної реальності 395. Таким чином, в сучасних умовах ми можемо говорити про своєрідну точку біфуркації, яку проходять нації, що розвиваються. Адже, з одного боку, ми спостерігаємо процес поступового усвідомлення деструктивного впливу на соціальні середовища тих підходів, які пропонує неоліберальна парадигма та відповідна їй економічна ідеологія. З іншого ж боку, особливої актуальності та жвавого інтересу набувають більш конструктивні, на наш погляд, теоретико-методологічні розробки економічного націоналізму та відповідні їм стратегії розвитку соціальних систем. Отже, згідно принципів діалектики, економічний націоналізм цілком закономірно виходить на один із провідних планів філософсько-економічних досліджень. Справа в тому, що та система економічних міфів, на яку спирається неоліберальна стратегія глобалізації, не демонструє конструктивного впливу на національні економічні системи і, відповідно, втрачає свою актуальність. А сформована нею економічна гіперреальність, як система фінансово означених симулякрів, все ще залишається домінуючим вектором розвитку як глобальної економічної системи, так і більшості національних економік. Саме тому потреба конструктивного вирішення даного парадоксу є одним із нагальних завдань сучасності, реалізація якого вимагає дійсно інноваційних підходів. Бергер П. Социальное конструирование реальности: трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман; пер. Е. Руткевич. – М.: Медиум, 1995. – C. 290. 395 156 РОЗДІЛ ІV ІННОВАТИВНІСТЬ ЯК АКСІОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА ЕФЕКТИВНОГО ПОСТУПУ ЕКОНОМІЧНОЇ НАЦІЇ ТА ЇЇ ОНТОЛОГІЧНИЙ БАЗИС Ви ніколи не вирішите проблему, якщо будете думати так само як ті, хто її створив Альберт Ейнштейн Світова економічна криза з усіма її структурними наслідками спонукає нас сьогодні до переосмислення деяких ключових ідей та тенденцій у розвитку соціально-економічного простору. Зокрема деякого переосмислення потребує феномен інновативності у контексті його теоретичного та практичного зв’язку з інноваціями в економіці. Так, у сучасних наукових дослідженнях йдеться здебільшого саме про інновації як конкретний практичний результат діяльності в економічній сфері соціального життя. Тоді як, на наш погляд, такі дві категорії як інновації та інновативність варто чітко розрізняти. Адже, інновації являють собою практичний результат інновативності, а інновативність – це характерний індивіду або суспільству стиль мислення, що уможливлює інновації. У даному контексті варто вести мову про інновації як окремі поодинокі випадки, а про інновативність як системне явище, як складову життєсвіту суспільства, та як складову ментального коду, котра задає тенденцію не лише в економічній діяльності, але і у всіх сферах життя та функціонує у якості своєрідного світоглядного орієнтиру суспільного поступу. Саме інновативність як закріплений на рівні соціального характеру396 стиль мислення, за визначенням, не може бути притаманною суспільству a priori, це завжди продукт виховання та освіти. Засоби та методи її ефективного формування є однією із наріжних проблем сучасності, а отже важливим практичним завданням сучасної філософії освіти. Разом з тим, теоретичне обгрунтування такої потреби, на наш погляд, запропоновано вже у роботах Е. Фромма. Останній виокремлював п’ять типів соціального характеру – накопичувальний, рецептивний, експлуататорський, ринковий та творчий – кожен з яких мав свої особливі риси. Однак, лише останній, тобто творчий (або продуктивний) передбачає, за Е. Фроммом, активне ставлення до дійсності та активну взаємодію і співтворчість. Власне, філософ усвідомлював, що саме такий тип соціального характеру у жодному суспільстві 396 термін введено у вжиток Е. Фроммом 157 ніколи не був домінуючим і не був повноцінно розкритим у вимірі соціальної практики, а отже поставав у якості орієнтиру на майбутнє. Сьогодні в умовах майбутніх для Е. Фромма, але актуальних для нас подій, коли ми переживаємо цілу череду економічних криз та колапсів – як глобальних, так і суто національних – свідома трансформація соціального характеру саме в такому напрямі як формування інновативного, творчого соціального характеру стає важливим завданням нашої сучасності, зокрема у сфері економічних процесів. Ця теза набуває більш актуального звучання, зважаючи, що у сфері сучасної глобальної економічної системи «криза знищила довіру до всіх рольових моделей»397, внаслідок чого цілком закономірно постає потреба розробки альтернативних стратегій соціального поступу. Відповідно, пошук нового типу раціональності у соціально-економічному просторі стає одним з найбільш пріоритетних завдань сучасної соціальнофілософської думки, адже системна криза західної цивілізації вимагає перегляду базисних засад свого розвитку та відповідних інноваційних зрушень, в тому числі і на рівні національних структур. Тому йдеться також і про потребу трансформації соціальних характерів сучасних націй, особливо української, котра, незважаючи на роки незалежності, все ще не відбулася остаточно у якості повноцінного суб’єкта глобальної економіки. Такий результат є, на наш погляд, в тому числі і продуктом фактичної відсутності повномасштабних інновацій у соціальному просторі. Адже, по суті, на деяких територіях нашої країни закріпився і продовжував відтворюватися той стиль життя, який був характерний для радянських часів і вже давно став чужорідним для більшості населення, в результаті чого ми отримали в цих регіонах підтримку негативних ціннісних настанов та політичних орієнтирів. Відповідно, відсутність інновативного підходу у сфері організації соціальних процесів та соціального управління в цілому, спричинила суттєві ускладнення як економічного, так і політичного характеру, що призвели в тому числі і до військової інтервенції Росії на наші території. Тому мова йде про потребу системних перетворень у свідомості нації як «згуртованої однорідної групи найвищого таксономічного порядку» 398. Саме в такому контексті варто говорити, на наш погляд, про суспільство в якості повноцінного суб’єкта глобалізаційних процесів, коли воно є повноцінною самодостатньою нацією із відповідними національними цінностями та ідеями, що Шарма Р. Прорывные экономики. В поисках следующего экономического чуда / Ручир Шарма; пер. с англ. О. Медведь. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2013. – С. 331. 398 Камуселла Т. Нация // Глобалистика. Энциклопедия / под ред. И.И. Мазур, А.Н. Чумаков. – М.: Радуга, 2003. – С. 678. 397 158 відображаються на рівні соціальної ідентичності громадян. Адже саме відсутність чіткої вторинної ідентичності, котра не зводиться до суто етнічного походження, не є сприятливим соціально-психологічним чинником для ефективного розвитку соціального простору. І якщо ми не розуміємо цього в теорії, отримуємо складні та невідворотні результати на рівні соціальної практики. Вторинна національна ідентичність теж не є апріорною структурою і за визначенням не може нею бути. Це так само продукт виховання, освіти та національного стилю життя, тобто ефективності суспільства у сфері економіки та політики. Адже, на наш погляд, саме рівень успішності держави на міжнародній арені відіграє ключову роль у формуванні соціальної ідентичності її громадян. Може виникнути запитання чому актуальною для сучасних націй стає саме інновативність? Для відповіді на це питання варто звернутись до доробку американського дослідника Р. Шарма, котрий наголошує, що сьогодні ні одна країна не може розраховувати на те, що вона буде рости сама по собі, захоплена попутними вітрами випадкових та щасливих глобальних обставин, як це було протягом останніх десяти років, адже доведеться самостійно забезпечувати та підтримувати свій прорив399. Тобто сучасна економічна криза поставила нації перед викликами, котрі вимагають максимально креативних відгуків, що не можуть бути звичайною комбінацією вже існуючих у сучасному континуумі ідей. А враховуючи схильність більшості пострадянських суспільств до соціальної мімікрії та наздоганяючого розвитку, варто також зважити, що рано чи пізно обов’язково настає момент, коли все, що можна, вже запозичено і потрібно починати свій власний процес іновацій400. Аналізуючи такі іновації, Р. Шарма наголошує на ключовій ролі саме національних особливостей будь-якої економічної системи. При цьому дослідник радить враховувати, що створення належних умов для швидкого зростання – це скоріше мистецтво, ніж наука, адже деякі найкрупніші «зірки» економічного зростання, такі як Китай, Південна Корея і Тайвань, встали на шлях успіху завдяки нетрадиційним підходам, що не мали нічого спільного зі звичними рецептами вільного ринку 401. Саме тому продукування новаторських ідей актуальне сьогодні у напрямі підтримки та вдосконалення сильних сторін національної економічної системи, а також формування нових сегментів економічного зростання. Шарма Р. Прорывные экономики. В поисках следующего экономического чуда / Ручир Шарма; пер. с англ. О. Медведь. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2013. – С. 335. 400 Там само, С. 40. 401 Там само, С. 334. 399 159 У контексті аналізу інноваційних можливостей сучасних суспільств вітчизняний економіст В. Геєць наголошує, що для реалізації інноваційної спроможності суспільства, з урахуванням відомих прикладів країн, у яких зміни є інноваційними, однією з характерних ознак такого процесу є наявність національної інноваційної системи, тоді як в Україні така система поки що не створена402. Власне, без соціально-філософського аналізу економічних перспектив розвитку, досить складно вести мову про готовність країни до конструктивних інновацій та прийняття дійсно продуктивних, у конкретних соціально-політичних умовах, економічних рішень. Інновативний потенціал нації може розкритися і у вимірі комбінування національного та глобального орієнтирів в економіці, а отже і в аспекті синтезу національного та глобального векторів економічного поступу. Тоді діалектична тріада теза-антитеза-синтез у контексті поступу економічних аспектів націоналізму дійсно набуває, на наш погляд, форми нація-глобалізаціяглобалізована нація і демонструє способи ефективної взаємодії економічних інтересів національної, географічно-державної спільноти з економічними інтересами світової спільноти, вказуючи на можливості консенсусу та перспективи узгодження економічної стратегії в умовах кризових явищ глобального масштабу. У даному аспекті, на наш погляд, варто звернутися і до деяких важливих чинників, що спричинили сучасну глобальну економічну кризу, котра по своїй суті є кризою комплексною, адже вона є квінтесенцією кризи екологічної та управлінської, причому дійсно в глобальних масштабах, а не лише національних. Так, тенденції розвитку сучасного постмодерного економічного світогляду здебільшого сконцентровані на «цінностях» консумеризму та відповідній моделі людини. Така ситуація засвідчує потребу грунтовної трансформації економічної аксіології та перегляду основних соціально-практичних настанов суб’єкта як носія свідомості «пізнього капіталізму». Наслідком такого підходу стала системна криза сучасної західної цивілізації, що розкривається на рівні економічної, екологічної, культурної, політичної діяльності, відображаючись на демографічному та духовноаксіологічному аспектах соціального буття. Варто також зважити, що сучасна екологічна криза значною мірою спричинена саме ідеалізацією фінансового сектора економіки та забезпеченням відповідних еко-небезпечних економічних інтересів homo consumericus та транснаціональних корпорацій. За підрахунками Геєць В.М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку: [монографія] / В.М. Геєць. – К.: Інститут економіки та прогнозування НАН України, 2009. – С. 77. 402 160 екологів за умов збереження діючих стандартів у сфері виробництва та споживання, стан техногенної катастрофи цілком можливий вже за кілька десятиліть. При чому ризики реалізації такого сценарію залежать саме від цивілізаційного вибору сучасності403. Як бачимо, тенденції сучасного економічного поступу західної цивілізації все ще викликають досить обґрунтовані занепокоєння серед науковців. У такий спосіб, потреба трансформації сучасних економічних стратегій стає не просто результатом теоретизування у сфері переосмислення аксіологічних настанов економічної політики, але жорсткою злободенною необхідністю, зважаючи на ті екологічні та кліматичні наслідки, що спричинені попередніми стратегемами економічної поведінки соціально відповідальних суб’єктів. Таким чином, сучасна західна цивілізація – зважаючи на її домінуючі позиції у глобалізаційних процесах – все ще потребує трансформації економічного менталітету як тієї системи господарських приписів та настанов, що визначає напрями цивілізаційного поступу. Саме тому трансформація домінуючої у сучасному українському суспільстві економічної аксіології має відбуватися у напрямі, що сприятиме становленню інновативних підходів до організації соціальних процесів та подоланню залежності української економіки від зовнішньої кон’юнктури. Така ціннісна орієнтація має сприяти формуванню умов для економічної стратегії, що спиратиметься на ідею спільного блага як основної засади економічної ідеології суспільства. Недарма деякі дослідники визначають економіку як науку про поведінку людей та їхнє ставлення до економічних цінностей 404. Формування об’єднаної української нації на засадах конструктивних економічних цінностей та інтересів можливе, на наш погляд, на основі становлення спільної соціальноекономічної цілі на кшталт досягнення такого рівня, що відповає змісту категорії «welfare state», яка характеризується високим рівнем розвитку національної економіки. Відповідно, маємо вести мову про потребу формування новітньої концептуальної моделі антикризового розвитку як окремих націй, так і цивілізації в цілому. На наш погляд, з таких позицій логічним був би перегляд головних аксіологічних орієнтирів такого явища як глобалізація у всіх векторах її розгортання – економічному, культурному, екологічному та політичному. Подолання структурно-організаційної кризи економічного простору як на рівні Climate Change 2014: Impacts, Adaptation, and Vulnerability [електронний документ] // Режим доступу: http://www.ipcc.ch/pdf/assessment-report/ar5/wg2/ar5_wgII_spm_en.pdf – C.11. 404 Геращенко А.Л. Экономика ХХІ: страны, предприятия, человека / Алексей Геращенко. – Харьков: Фолио, 2015. – С. 92. 403 161 окремих націй, так і на рівні глобального економічного простору та формування більш ефективної економічної стратегії, котра поєднала б у собі конструктивний потенціал еко-безпечного соціально-економічного поступу та сприяла б забезпеченню економічної та екологічної стабільності у світі все ще вимагає системної переоцінки економічної аксіології та переосмислення пріоритетів економічного розвитку. Що ж стосується домінуючого у суспільстві типу цінностей, то вже згадуваний нами О. Геращенко розподіляє сучасні суспільства на три види, а саме на індивідуалістсько-конкурентні, групо-кооперативні та егалітарноколективістські405. На наш погляд, найбільш продуктивним типом є саме групокооперативні суспільства, адже вони характеризуються кооперативною взаємодією у сфері бізнес-діяльності та проводять в життя таку ціннісну парадигму в економіці як «узгоджене вільне підприємництво» 406. Важливо, що останнє грунтується на пошуці консенсусу щодо реалізації загальнонаціональних цілей та пріоритетів. На наш погдяд, узгоджені економічні зусилля такого типу засвідчують деяку спорідненість з ідеєю економічного солідаризму. На сьогоднішній день в умовах домінування індивідуалістсько-конкурентних суспільств, з характерною їм парадигмою неузгодженого вільного підприємництва, такий підхід є досить новаторським, адже солідаристичні суспільства у сучасному світі є скоріше виключенням, ніж правилом. Разом з тим, цілісне розуміння сутності соціально-економічних інновацій в умовах глобалізованого світу вимагає, на наш погляд, досягнення балансу раціонального та ірраціонального аспектів в економічному світогляді сучасної людини. На наш погляд, це дозволить досягти у вимірі соціальної практики паритету економічного індивідуалізму та солідаризму. Постмодерна епоха з її нівелюванням класичного раціоналізму до певної міри здійснює підміну модерного культу раціональності культом ірраціоналізму. Саме тому ці дві світоглядні крайнощі, внаслідок свого поширення і на економічне середовище у формі фінансизму, спонукають нас до пошуку третьої, більш збалансованої світоглядної моделі у сфері розуміння сутності економічних процесів та систем. На наш погляд, врахування взаємозв’язку раціонального та ірраціонального компонентів економічного світогляду є важливим аспектом формування нового типу структурних зв’язків у контексті становлення економічної нації як суб’єкта соціальної практики. До того ж, згідно останніх досліджень у цій царині, мотиви економічної діяльності людей значно легше зрозуміти, звернувшись до глибоко Геращенко А.Л. Экономика ХХІ: страны, предприятия, человека / Алексей Геращенко. – Харьков: Фолио, 2015. – С. 108. 406 Там само, С. 109. 405 162 прихованих упереджень, ніж намагатися уявити економічну поведінку як таку, що скеровується виключно здоровим глуздом407. Природа ірраціонального у економічному мисленні, по суті своїй, є логічним продовження раціональності. Тоді як, у межах сформованого сучасною цивілізацією світогляду, політичні рішення приймаються виключно з оглядом на їх раціональну доцільність. Відповідно, постає питання: чи завжди раціонально орієнтовані економічні рішення призводять саме до тих наслідків, які варто вважати раціонально виправданими? В даному відношенні складно не погодитись з П. Слотердайком, що значної іронії сповнена Фройдова «раціоналізація», де іменем ratio супроводжуються «псевдообгрунтування, якими свідомість маскує власні самообмани, адже раціональне здається своєрідною обгорткою особистого й колективного ірраціоналізму»408. Як свідчить практика, досить часто ми дійсно можемо спостерігати нераціональний результат раціонального планування, так само як і раціональні наслідки, на перший погляд, нераціональних рішень, що особливо помітно в економічній сфері життєдіяльності людини і суспільства. Як правило, нераціональні наслідки спостерігаються у сфері короткострокових економічних «стратегій», що орієнтовані на швидкий результат. Так, наприклад, на рівні економічної діяльності підприємця, ірраціональність суто раціонального підходу розкривається на рівні накопичення капіталу, що у кінцевому рахунку перетворюється на самоціль, а не на засіб. Ніби-то раціональна, на перший погляд, орієнтація на збереження та примноження матеріального та фінансового капіталів, поступово втрачає будь-яку раціональну цінність. Надмірний раціоналізм, у такий спосіб, виводить нас у сферу суто ірраціонального, причому саме у деструктивних його проявах. Соціальні ж прояви раціональної ірраціональності в економіці розкриваються, як правило, на рівні економічної ідеології та відповідної економічної міфології суспільства. Ірраціональний аспект раціональних рішень на рівні економічної ідеології засвідчує себе у вимірі орієнтації на короткострокові соціально-економічні програми на кшталт швидкого продажу ресурсів або підприємств і, відповідно, відмови від більш складних та «нераціональних» програм. Йдеться про свідому відмову від проектів, що не сприяють швидкому зростанню прибутків, але у контексті майбутніх перспектив соціальноекономічного прогресу виявляються більш доцільними. Хайлбронер Р. Философы от мира сего. Великие экономические мыслители: их жизнь, эпоха и идеи. – М.: КоЛибри, 2008. – С. 296. 408 Слотердайк П. Критика цинічного розуму/ пер. А. Богочова. – К.: Тандем, 2002. – С. 64. 407 163 Відповідно, діалектика раціонального та ірраціонального аспектів економічної свідомості безпосередньо відображається на результатах економічної діяльності як індивіда, так і суспільства в цілому. Хоча економічна сфера соціального життя і вважається суто раціональною, однак результативність економічних рішень та реформ на загальносуспільному рівні може, у такий спосіб, розгортатися як у вимірі раціональних, так і ірраціональних наслідків. Таким чином, ігнорування ірраціонального аспекту будь-якої, на перший погляд, раціональної діяльності на рівні соціальної практики може спричинити цілком передбачувані наслідки, що створюватимуть перепони для повноцінного соціального прогресу. До того ж, якого б високотехнологічного рівня розвитку не сягнула цивілізація, якщо людина залишатиметься на рівні суто інструментального мислення, прогрес, як це не парадоксально, буде досить складнодосяжним. Суттєвим проявом прогресу в сучасних умовах може стати лише формування нового типу економічного мислення, як основи будь-якого якісного прориву у суспільному житті. Такий підхід передбачає орієнтацію суб’єкта економічної діяльності як на етико-господарські чинники, так і на внутрішні морально усвідомлені максими соціально-економічної активності, тобто свідомого вдосконалення суспільних процесів, а не використання їхньої недосконалості в індивідуальних цілях. У даному разі варто зважити і на потребу усвідомлення глибинних помилок суто матеріалістичного тлумачення прогресу, як однобічного, суто раціоналістичного бачення сутності даного феномену. Адже вже Л. фон Мізес зазначав, що такий ніби-то суто матеріальний феномен як виробництво є феноменом духовним, оскільки являє собою рішення розуму використовувати ті чи інші чинники у якості засобів досягнення цілей 409. У такий спосіб, відкидання духовної складової матеріальних процесів є якраз шляхом усунення прогресивних тенденцій у розвитку соціальної системи. Духовний вимір економічних процесів набуває особливого значення в умовах «нового Середньовіччя», коли ми потребуємо нового Ренесансу, який би дозволив переорієнтувати ціннісні настанови як окремої особи, так і суспільства в цілому на усвідомлення потреби формування принципово нового соціального порядку. Саме такий підхід дозволить, на наш погляд, вийти за межі смислової матриці неолібералізму як системи міфів, шаблонів та алгоритмів сучасного владного дискурсу. Адже конституювання соціальної реальності у сучасних Мизес Л. Человеческая деятельность. Трактат по экономической теории / А.В. Куряев (пер.). – М.: Экономика, 2000. – С. 134. 409 164 умовах детермінується деструктивним економічним світоглядом, пріоритетність якого сконцентровано на хрематистиці та закономірних наслідках домінування суто матеріалістичного світогляду як на рівні як національних суспільств, так і глобальних економічних структур. У вимірі економічної кризи це деструктивне явище прослідковується у вимірі приписування «раціоналізаторських» сенсів фінансовій системі, що спричиняє здебільшого негативні процеси зі складними наслідками як для економіки, так і для екології. На жаль, настанови щодо збереження екології та економії ресурсів не є первинними для превалюючого сьогодні типу економічного суб’єкта. Основіні інтереси останнього сконцентровано виключно у фінансовій сфері. Недарма у контексті європейської культури кінця ХІХ століття такої актуальності набула ніцшеанська теза про смерть бога. Сьогодні ми можемо наголосити, що у ХХ столітті у системі аксіологічних орієнтирів людства цю вакансію посіла фінансова система, що, за М. Гессом, постала у якості форми економічного відчуження та відчуженої форми спілкування. Німецький філософ і політик М. Гесс вживає у своїх дослідженнях зокрема і поняття «органічного суспільства» як такого, що могло б вступити в життя лише завдяки максимальному розвитку всіх наших сил410. Таке бачення спонукає нас і до осмислення феномену органічної економіки, що покликана сприяти повномірному розвиткові особистості та збереженню екосистеми. Однак, на жаль, стосовно сучасного стану як національних, так і глобальної економічної системи, більш доречним є інший вислів М. Гесса, згідно якого у процесі розвитку спілкування ми все ще перебуваємо у стані боротьби один з одним як одинаки та як роз’єднані індивіди, тоді як насправді наше життя полягає у єднанні або в кооперуванні наших зусиль411. Відсутність такої кооперації у соціальному життєсвіті сучасності зумовлює розвиток деструктивних чинників, які негативно впливають і на окрему людину – як то зростання рівня девіантної поведінки, як неусвідомленої, так і свідомої, і на суспільство в цілому, сприяючи розвитку кризових явищ у всіх сферах суспільного життя. У такий спосіб, у соціальній площині виникає ситуація, коли «людина демонструє вже не цілісне життя в єдності духу та тіла, а якесь особливе існування, котре підкорюється ірраціональній фінансовій доцільності, яка випереджає певні реальні та усвідомлені спрямування» 412. Ірраціональність такої доцільності крізь призму довгострокової перспективи стає все більш очевидною, Гесс М. О сущности денег // Антология мировой философии: В 4 х тт. – М., 1971. – Т. 3 [електронний ресурс] // Режим доступу: http://libelli.ru/works/m_hess.htm 411 Там само 412 Ільїн В.В. Фінансова цивілізація. –Ільїн В.В. Фінансова цивілізація. – К.: Книга. 2007 – С. 465. 410 165 але поки що не настільки, щоб забезпечити формування духовно орієнтованого типу економічного світогляду та відповідного, орієнтованого на довгострокове планування ціннісного ряду. Варто також відзначити, що прерогатива усвідомлення важливості духовних аспектів економічного життя належить все таки східним суспільствам. Так, у дослідженнях деяких японських вчених у сфері філософії бізнесу з’являються акценти щодо того, що володіння матеріальними благами ні в якому разі не гарантує щастя, тільки духовне багатство приносить справжнє щастя. Тому бізнесмени також мають брати участь у створенні суспільства, що є багатим духовно та матеріально забезпеченим 413. Як бачимо, головний акцент ставиться саме на духовному багатстві, у контексті ж матеріального його виміру застосовано термін «забезпеченість». Така тенденція знаходить певний відгук і в межах західної цивілізації, де поступово пропонуються стратегії формування «екокапіталізму» як продукту трансформації економічного мислення під впливом екологічних чинників414. Як ми вже згадували, ще Аристотель у своїй «Політиці» наголошував, що багатство та наживання статку не є тотожними явищами415, тоді як сьогодні досить часто розмежування цих смислових акцентів на рівні масової свідомості майже відсутнє. Для наших умов актуальним залишається вислів А. Швейцера про те, що сп’янілі прогресом теоретичного пізнання та практики, ми забули потурбуватися про прогрес духовності людини 416. Саме у такий спосіб і сформувалося наприкінці позаминулого століття масове суспільство, сутнісні ознаки якого все більш чітко проявляють себе у межах сучасного культурного декадансу. Як відзначав Х. Ортега-і-Гасет, масова людина позбавлена моралі, оскільки її суть в перманентному підкоренні чомусь417. На жаль, в сучасних умовах така схильність до підкорення проявляється у відтворенні зразків неоліберальної ідеології на всіх рівнях суспільної життєдіяльності. Подібна тенденція до мімікрії у сфері соціального розвитку сприяє поширенню та поглибленню у глобальних масштабах такого явища як відчуження – як економічного, так і психологічного. Подолання такої ситуації вимагає пошуку альтернативних шляхів у сфері трансформації сучасних Коттер Дж. Лидерство Мацуситы: Уроки выдающегося предпринимателя ХХ века / Коттер Джон П., пер с англ. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. – С. 17. 414 Фюкс Р. Зеленая революция: Экономический рост без ущерба для экологии / Ральф Фюкс; пер. с нем. – М.: Альпина нон-фикшн, 2015. – 330 с. 415 Аристотель. Политика; Афинская полития. – М.: Мысль, 1997. – С. 27. 416 Швейцер А. Благоговение перед жизнью / А. Швейцер; пер. с нем., сост. и послеслов. Гусейнова А.А. и Селезнева М.Г.. – М.: Прогресс, 1992. – С. 234. 417 Ортега-и-гассет Х. Восстание мас // Ортега-и-Гассет Х. Избранные труды/ Х.Ортега-и-Гассет / пер с исп., предисл. и общ. ред. Руткевича А.М. – М.: Издательство «Весь мир», 1997. – С. 163. 413 166 соціально-економічних систем. Зокрема у напрямі розвитку більш гармонійних принципів соціальної організації, більш близьких за змістовним наповненням до такого типу економіки, в межах якого присутній баланс матеріальної та духовної складової господарських процесів. Так, наприклад, представник релігійної російської філософії С. Булгаков наполягав, що духовний занепад рано чи пізно призводить і до господарського занепаду418. Відповідно до цього дослідник наголошував: «примножуй свої потреби, поки цього вимагає життя духу та людська гідність, але і вмій обмежувати їх, оскільки вона ж цього вимагає, – така формула, що вільна від крайнощів як гедонізму, так і аскетизму»419. Не менш виважену позицію займає в цьому питанні і неоліберал Л. фон Мізес, котрий так само наполягає, що для того щоб не піддавати небезпеці функціонування суспільного виробництва, людина змушена утримуватись від задоволення тих бажань, які будуть перешкоджати існуванню соціальних інститутів, адже вона вступила на шлях, що веде до цивілізації, суспільного співробітництва та багатства 420. На наш погляд, ця теза у сучасних умовах потребує деякого доповнення, адже сьогодні вже варто вести мову про те, що людина має утримуватися ще і від бажань, які перешкоджають існуванню людства як такого, завдаючи шкоди екології та соціокультурній стабільності регіонів. На рівні пострадянських суспільств та властивих їм економічних систем, на жаль, все ще спостерігається така модель реалізації економічних інтересів, що ґрунтується не на взаємодії «людина-людина», а на взаємодії «людина-власність». Відповідним чином структуруються аксіологічні прояви економічного світогляду. Ще однією суттєвою проблемою стає відсутність на рівні економічної «еліти» продуктивної економічної уяви, а отже домінування суто репродуктивної. Сліпа віра у шаблони фінансово орієнтованого мислення, до того ж без їх підкріплення реальним господарським підгрунтям, що невластиво жодній продуманій та обгрунтованій економічній парадигмі, спричиняє досить хитку ситуацію в економічній системі нашого суспільства. Це спонукає нас до перегляду аксіологічних основ соціально-економічного поступу сучасної української нації у напрямі усвідомлення нею того незаперечного факту, що не існує єдино вірного підходу до організації соціальноекономічного середовища і кожне суспільство має віднайти власну унікальну Булгаков С. Труды по социологии и теологии: 2-х т. – Т. 1: От марксизма к идеализму. – М., 1997. – С. 247. Там само, С. 247. 420 Мизес Л. Человеческая деятельность. Трактат по экономической теории / А.В. Куряев (пер.). – М.: Экономика, 2000. – С. 163. 418 419 167 модель економічного прориву 421. Усвідомлення потреби суттєвої трансформації економічної системи як такої, вимагає формування нового типу економічного світогляду, що буде означений не девіантною ідеєю накопичення (хрематистикою), а принципово новими аксіологічними смислами. Такі смисли мають бути спрямовані на відновлення втраченої суспільством на світоглядному рівні «ірраціональної» ідеї спільності, духовно-економічної єдності нації, що дозволить трансформувати і саму ідею глобальної єдності світу та привнести в її структуру більш гармонійні смисли. Варто визнати, що саме ціннісні настанови економічного світогляду зумовлюють як характер економічних процесів, так і їхні соціальні наслідки. Зокрема постіндустріальна цивілізація у процесі свого економічно-фінансового становлення спричинила суттєвий деструктивний «раціональний» вплив на природне середовище, на чому сьогодні особливо наголошують екологи у контексті утвердження концепції сталого розвитку. Остання орієнтована на збереження та відновлення екосистеми, а не на подальше її пригноблення. Сьогодні виокремлюють три основні складові сталого розвитку, а саме економічну, соціальну та екологічну. Разом з тим, економісти наголошують, що показники успішності у реалізації стратегії сталого розвитку демонструють якраз ті країни, яким характерний високий рівень розвитку економічної системи422. Потужного впливу негативних наслідків зазнала і західна цивілізація як продуцент неоліберальної моделі економіки, що спричинила світову фінансову кризу, наслідки котрої досі залишаються невирішеними. Виявилось, що за умови відсутності реальних виробничих сфер, що були витіснені в азійський регіон, інтелектуальний капітал, як провідний засіб приросту капіталу матеріального та фінансового, виправдовує себе недостатньою мірою. В умовах кризи опинилися всі сучасні країни, – як розвинені, так і ті, що розвиваються. Саме тому сьогодні набує нових масштабів «нова індустріалізація», що зумовлена усвідомленням того економічного факту, згідно якого не фінансова система, а саме виробництво як таке є ключовим елементом розвитку економіки423. Тому наслідування Україною принципів завідомо неефективної стратегеми є абсолютно непродуктивним. До того ж, як влучно відзначив один із сучасних аналітиків, коли паралельно перестають нормально функціонувати політична та економічна системи, це сигналізує про прийдешню зміну Геращенко А.Л. Экономика ХХІ: страны, предприятия, человека / Алексей Геращенко. – Харьков: Фолио, 2015. – С. 53. 422 Там само, С. 122. 423 Там само, С. 69. 421 168 парадигми424. Саме таку ситуацію ми і спостерігаємо сьогодні, тому і вимушені формувати відповідну альтернативу. Оскільки екологія є важливим фактором ризику в економічній моделі сучасної цивілізації та її глобально орієнтованої стратегії, зміна парадигми економічного мислення стає необхідною умовою подальшого розвитку. Це потребує не відтворення попередніх стратегій соціально-економічної поведінки, а формування принципово нових. Відповідно, саме креативний потенціал, тобто інтелектуальний капітал країни стає єдиною основою якісного перетворення економічної дійсності та свідомості громадян сучасних країн, але лише за умови саме соціально орієнтованого, а не фінансово-спекуляційного його застосування. В іншому випадку всі показники розвитку віртуалізованих вимірів економіки свідчать про досить невтішні перспективи подальшого поступу. До того ж, боротьба за геополітичний вплив між різними глобалізаційними «сценаріями» – найбільш потужними серед яких сьогодні є американський та китайський – формує чіткі національно-орієнтовані вектори глобалізаційних процесів, вкотре вказуючи на штучність даного процесу, реалізація котрого, в сучасних умовах, передбачає світову гегемонію країни-глобалізатора. Продуктивність такої «стратегії» теж є досить сумнівною і може стати темою для окремого дослідження. Однак, для нас на даному етапі, важливо засвоїти, що жодна країна неспроможна стати успішною на світовій економічній, а отже і політичній, арені, не сформувавши попередньо чітко окресленої системи національних цінностей та пріоритетів у даних сферах соціального життя. Відповідно, сучасна Україна, у контексті розвитку процесів націотворення, має максимально залучати інтелектуальний капітал до формування принципово нової ціннісно-нормативної інтелектуальної стратегії соціально-економічного поступу суспільства, яку, на наш погляд, на часі необхідно визначати засобами синергійного аналізу як з боку фахівців-економістів та екологів, так і аналітиків у сфері економічної психології, а також представників відповідних відгалужень соціологічних та філософських досліджень. Разом з тим, варто відзначити, що обґрунтування нами принципів економічної теорії нації не передбачає заангажованості соціально-політичними доктринами на кшталт соціалізму чи соціал-націоналізму, як це намагаються робити деякі автори425. Адже, на наш погляд, політична доктрина має бути похідною від соціально-економічної, а не навпаки. Тоді як підлаштування Сигал Е. После нас хоть утопия // Комерсантъ. Деньги. – № 38 (845) від 26.09 – 02.10. 2011. – С. 68-71. Іллєнко А. Соціал-націоналізм та філософія економіки [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/011082/ 424 425 169 соціально-економічної стратегії під політичну програму якраз і призводить, на наш погляд, до втілення принципів соціальної мімікрії, що спричинили сучасний соціально-економічний та міжнародно-політичний статус нашої країни під впливом наслідування неоліберальної економічної ідеології. Тоді як більш доцільно було б враховувати тезу Геракліта з Ефесу про принципову відмінність між знанням і мудрістю. Виходячи з такого бачення, неоліберальне економічне знання не є економічною мудрістю, а його послідовне впровадження у соціальну практику не може сприяти формуванню такої мудрості. Адже знання є усталеними, уніфікованими у якості певної доктрини, яка підлягає вивченню та засвоєнню, тоді як мудрість є носієм унікального використання знань. Разом з тим, у процесі пошуку такої мудрості маємо враховувати, що і підприємницька діяльність не завжди і не в будь-яких умовах здатна виконувати конструктивні функції у суспільстві. Так, з одного боку, ми можемо розглядати підприємця як суб’єкта економічної діяльності, який є носієм не лише інтелектуального капіталу, але разом з тим і джерелом суспільного прогресу. Однак, з іншого боку, не слід випускати з уваги дослідження підприємницької активності, здійснені Т. Вебленом, який логічно довів протилежну точку зору. Так, дослідник наполягав, що підприємці іноді працюють на шкоду інтересам виробництва426, оскільки вони досягають цілей не за рахунок «влаштування» в роботу соціальних механізмів, а за рахунок роботи проти цих механізмів. Так, досить часто підприємець не сприяє виробництву товарів, а створює перебої у постачанні, суттєво впливаючи у такий спосіб на ціноутворення. Адже це надзвичайно «раціонально» з позицій підвищення рівня індивідуального прибутку. Щоправда, слід зважати на історичні умови в яких ця концепція була створена. Це були часи так званих баронів-розбійників – Сполучені Штати початку ХХ століття – коли обов’язки капітанів бізнесу дійсно помітно відрізнялись від функцій тих, хто справді управляв виробничим механізмом427, тобто всі тези Т. Веблена були підкріплені конкретним фактажем. Але змальоване Вебленом соціально-економічне середовище, як не прикро, досить близьке за змістом до того явища, яке вважається бізнесом у сучасній Україні, що не дивно, враховуючи ту особливість, що капіталістичний спосіб виробництва є для економічної свідомості постсоціалістичного типу досить новим та незвіданим. Хайлбронер Р. Философы от мира сего. Великие экономические мыслители: их жизнь, эпоха и идеи. – М.: КоЛибри, 2008. – С. 299. 427 Там само, С. 303. 426 170 Однак, влаштування економічної системи виключно на приватному бізнесі, як свідчить європейський досвід початку минулого століття, не є продуктивним. Що вже говорити про той специфічний тип олігархічної економічної політики, який не відводить особливої уваги потребі відповідних відрахувань на оновлення виробничого потенціалу та підвищення його рентабельності, а орієнтується суто на короткочасну перспективу накопичення капіталу. Тоді як на етапі пізнього капіталізму, який проходять наразі розвинені країни, дійсно саме бізнес стає найважливішим чинником управління тими соціальними механізмами, про які вів мову Т. Веблен. Однак, такий бізнес функціонує здебільшого на рівні транснаціональних компаній, які ведуть постійну боротьбу за міжнародні ринки і, в першу чергу, захищають національні економічні інтереси розвинених капіталістичних країн, до того ж, далеко не всі з них дотримуються положень кіотського протоколу. Як влучно відзначив А. Зінов’єв, світова економіка виникла, перш за все, як результат завоювання планети транснаціональними компаніями, причому в інтересах цих компаній, а не в інтересах народів планети 428. Ще одним дійсно абсолютно нераціональним аспектом у сфері становлення нового, продуктивного типу економічного світогляду є звернення до історичного досвіду. Адже криза соціокультурної ідентичності, що характерна сучасному українському суспільству, навряд чи може набути конструктивних вимірів щодо її подолання, у випадку перманентного загострення соціальної уваги на попередніх історичних конотаціях. Історична пам’ять суспільства є важливим соціокультурним здобутком, але звернення до неї у вимірі конституювання соціальної ідентичності в принципово нових умовах – якими є глобалізаційні процеси сучасності – не є ефективною стратегією перетворення соціальної реальності. За визначенням П. Рікера, ми не можемо говорити, що минуле є ірреальним, але реальність, що минула не є підтверджуваною. Оскільки її більше не існує актуально, вона намічається лише опосередковано, засобами історичного дискурсу. В цьому і виявляється спорідненість історії з вигадкою, а реконструкція минулого є справою уяви429. Така позиція є теоретично обґрунтованим підтвердженням того, що формування соціальної ідентичності не може бути спрямованим у історичні виміри соціокультурного розвитку країни. Ефективне конституювання соціальної ідентичності можливе лише у контексті розгортання перспектив актуального стану соціальної системи. До речі, це Зиновьев А.А. Глобальный человейник. – М.: Алгоритм, 2006. – С. 120. Рикер П. Что меня занимает последние 30 лет [електронний http://philosophy.ru/library/ricoeur/last.html 428 429 171 ресурс] // Режим доступу: проілюстрував не лише П. Рікер, але і філософи-екзистенціалісти, які наполягали на проективності будь-якої екзистенції, в тому числі і соціальної. У такий спосіб, екзистенційний проект нації, котра в актуальному її стані вже не корелюється – ні за соціальною структурою, ні за світоглядом – з попередніми етапами її історичного поступу, має бути орієнтовано саме на створення принципово нового типу соціальної ідентичності. Варто також пам’ятати про наявність щонайменше двох яскраво виражених історично редукованих «життєвих світів» на території нашої країни – з одного боку це європейський «життєвий світ» західно-українського регіону, а з іншого – означений світоглядними настановами російсько-радянського періоду «життєвий світ» східних регіонів. Така неоднорідність життєсвіту країни не дозволяє протягом більш ніж двадцятирічного періоду розвитку держави сформувати національну ідею та визначити універсальні вектори соціокультурного та соціально-економічного розвитку. Суттєвим чинником означення соціальної ідентичності стає сьогодні формування продуктивних соціально-економічних рішень, що сприятимуть прогресивному розвитку українського суспільства. У такий спосіб, економічна культура сучасного українського суспільства потребує сутнісної трансформації у напрямі формування тенденцій для створення умов нової, відповідної сучасним соціокультурним викликам, соціальної, і особливо соціально-економічної, ідентичності. Потреба формування нової моделі соціально-економічного поступу особливо загострюється і у зв’язку з тим фактом, що нинішній стан світ-системи можна визначити як світ еклектики, коли суспільство втратило свій «ідеальний тип» і, найголовніше, не бажає витрачати час на його пошуки 430. За таких соціокультурних умов для будь-якої соціальної системи найбільш актуальним стає пошук та формування нового типу ідентичності, а отже і соціальної організації нового зразка, що міг би постати у якості результату креативних соціокультурних трансформацій. У даному аспекті, на наш погляд, важливим є звернення до феноменологічного дослідницького поля, що дозволить нам продемонструвати суб’єктно означену ґенезу будь-яких соціально значимих смислів, в тому числі і економічних. Відповідно, варто звернути увагу на специфіку економічної свідомості, котра являє собою потік переживань соціально значимих сутностей. Цей потік включає в себе переживання як економічних потреб, так і відповідних духовних та матеріальних цінностей такої господарської спільноти як нація. Абрамов Р.Н. Мемуары о будущем или «Футурошок» Алвина Тоффлера (рецензия на книгу) [електронний ресурс] // Режим доступу: ecsocman.hse.ru/data/220/530/1217/abramov-toffler-recenzia1.doc 430 172 Трансцендентальні засади економічної свідомості уможливлюють активне конституювання її аксіологічно-смислових вимірів та відповідної їм діяльності, тобто є умовою формування безпосереднього економічного досвіду – економічних ідей, ейдосів, цінностей, переконань тощо. Тоді як обґрунтований М. Мерло-Понті концепт «тілесність» є засадничим для формування виключно досвіду емпіричного, а отже і реалізації економічних цінностей у матеріальній площині суспільного господарювання. Соціальний вимір економічного досвіду нації конституюється, у такий спосіб, одночасно як на рівні ідеальному (духовному), так і матеріальному. Перш за все зважимо, що інтенційність, як характеристика економічної свідомості, дозволяє розглядати останню як таку, що активно конституює смисли соціально-економічної реальності – як вже реалізовані у матеріально-тілесній площині, так і перспективно можливі до реалізації у майбутньому. Як довели П. Бергер та Т. Лукман, інтенційність свідомості може розгортатися у двох можливих вимірах, а саме: засвоєння знань минулих поколінь (інтерналізація досвіду) та формування якісно нових ідей та стратегій (екстерналізація досвіду). Таким чином, інтерналізація економічного досвіду нації передбачає формування відповідним чином темпорально та інтерсуб’єктивно структурованого соціально-економічного проекту національної екзистенції у вимірі такого модусу темпоральності як минуле у його зв’язку з теперішнім. Тоді ж як екстерналізація економічного досвіду інтенційно орієнтована на формування нових перспектив та відповідних екзистенційних проектів суспільства, тобто репрезентує зворотній модус часовості, що орієнтований на теперішнє у його зв’язку з майбутнім. Відповідно, екстерналізація соціально-економічного досвіду соціуму передбачає формування нових, креативних смислів її соціально-економічного поступу, а отже і новітніх екзистенційних проектів національного буття – як на рівні цінніснодуховного, так і матеріального розвитку суспільства. Останні можуть продукуватися не лише економістами-науковцями, але і безпосередньо суб’єктами соціально-економічної діяльності, як то представники господарських та бізнесструктур. На наш погляд, сучасні глобалізаційні концепції оперують звуженим, дофеноменологічним поняттям досвіду, що суттєво обмежує соціальнофілософську рефлексію у цій царині. Саме тому до аналізу національної економічної свідомості варто застосувати саме феноменологічний метод для більш грунтовного аналізу національної економічної свідомості як самодостатньої інтенційної структури. У даному разі варто застосувати принцип ἐποχή у вимірі економічної ідеології, тобто на зразок античних скептиків відмовитися від 173 остаточних суджень про соціально-економічну доцільність, що дозволить вберегти соціальний простір від економічного догматизму. Варто також враховувати, що екстерналізація соціально-економічного досвіду нації відтворюється у ментально означеній, характерній конкретному соціуму техніці творення нових змістів та вдосконалення форм соціально-економічного знання. У такий спосіб, економічна екстерналізація у контексті розвитку соціальної системи, де «ми є як створіннями, так і творцями світу навколо себе»431, стає основою соціально-економічного розвитку суспільства у креативно-конституюючому історичному вимірі, особливо враховуючи, що форми соціального життя завжди націлені на нові форми міжіндивідуальних відносин та соціальних інститутів 432. У відповідності до такої логіки відслідковуємо і діалектичний взаємозв’язок між людиною, як творцем економічного простору, та соціально-економічною системою, як продуктом її діяльності. Адже інтерналізація та екстерналізація знання у контексті феноменологічної соціології позиціонуються у якості елементів неперервного діалектичного процесу, коли в діалектиці природи і соціально сконструйованого світу людина творить реальність і тим самим творить саму себе433, що свідчить про соціально-креативний потенціал свідомості в цілому та її економічного виміру зокрема. Економічна свідомість виступає, у такому теоретичному ракурсі, у якості сфери історично-конституюючої інтенційності, що розкривається у вимірі креативного синтезу традиційного економічного знання та нетрадиційного економічного мислення. При цьому традиційне економічне знання або економічний гносис, як атрибут соціального господарювання, функціонує, на наш погляд, у формі інтерналізованої економічної віри, а нетрадиційне економічне мислення або економічна епістема – у формі екстерналізованого креативно-когнітивного економічного проекту 434. У такий спосіб, найбільш актуальним вектором розгортання соціальноекономічної інтенційності сучасних пострадянських націй, що розвиваються в умовах «фінансової цивілізації», стає саме екстерналізація економічного досвіду. А отже і формування ефективних соціально-економічних стратегій та створення надійних збалансованих економічних систем, що є важливим чинником успішності будь-якого суспільства, особливо в умовах процесів економічної глобалізації. Якщо ж одну з основних тез екзистенціалізму – «буття передує сутності» – перевести у Нордстрем К. А., Ріддестралє Й. Караоке-капіталізм. – Дніпропетровськ: «Баланс Бізнес Букс», 2004. – С. 281. Элиас Н. Общество индивидов / Пер. с нем.А. Антоновский, А. Иванченко, А. Круглов. – М.: Праксис, 2001. – С. 68. 433 Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности/ Пер. с англ. Е. Д. Руткевич. М., 1995. – С. 295. 434 Глушко Т.П. Філософія економіки у структурі сучасної гуманітарної освіти: Монографія / Т.П. Глушко. – К: Науковий світ, 2008. – С. 63. 431 432 174 вимір інтерсубʼєктивності, тобто соціальності, тоді цілком доцільно вести мову про потребу обґрунтування та реалізації відповідного екзистенційного проекту соціально-економічного розвитку сучасної української нації. Адже реалізація ефективної програми соціально-економічних трансформацій є неможливою без попереднього конституювання відповідної ідеї та стратегії її опредметнення. Формування та реалізація такої соціально-економічної стратегії можливі лише засобами продуктивної синергійної взаємодії суб’єктів господарської та соціальноекономічної діяльності на рівні життєсвіту нації – сфери безпосереднього повсякденного соціально значимого досвіду – засобами його поступової екстерналізації, адже, за Е. Гуссерлем, саме на рівні інтерсуб’єктивності відбувається узгоджене конституювання соціально значимого смислового поля і, відповідно, суспільного досвіду як такого. Варто зважити, що аналіз взаємозв’язку суб’єктивного та інтерсуб’єктивного вимірів свідомості вдало обгрунтовано і у теорії символічного інтеракціонізму Дж.Г. Міда, положення котрого корелюються з деякими тезами феноменологічної філософії. Так у Е. Гуссерля, у контексті аналізу інтерсуб’єктивності, йдеться про двопорядковість суб’єктивності, дворівневість її функціонування – як суто суб’єктивного та як інтерсуб’єктивного досвіду 435. У Дж.Г. Міда мова йде про такі рівні суб’єктивності як «I» та «me», котрі є відповідниками суб’єктивного та інтерсуб’єктивного рівнів індивідуальної свідомості – тобто «Я» особистісне як носій індивідуалізованого досвіду (в нашому випадку – економічного) та «Я» соціалізоване з відповідним інтерсуб’єктивним соціально-економічним досвідом – соціальними функціями економічного суб’єкта, його суспільною роллю. До речі, за Дж.Г. Мідом, сутність економічного процесу якраз і полягає в тому, що він постає «найбільш універсальним соціалізуючим чинником»436, а індивідуальна економічна настанова позиціонується дослідником у якості соціально організовуючої сили, оскільки «ніщо не може прийти до буття інакше як через індивідуальну організацію»437. Економічний процес у Дж.Г. Міда стає, в такий спосіб, одним із провідних соціалізуючих чинників і відіграє ключову роль у формуванні стратегічних суспільних інтересів, ефективне визначення яких стає основною задачею сучасного українського суспільства, яке потребує трансформації суспільної свідомості до рівня самосвідомої нації. Таким чином, продуктивна реалізація національного економічноекзистенційного проекту вимагає значних індивідуальних та колективних зусиль – як технічних (матеріальних), так і когнітивних (духовних), в тому числі і освітніх, Гуссерль Э. Картезианские размышления/ Э. Гуссерль; пер.с нем. Д.В. Скляднев. – М.: Наука, 2001. – 320 с. Мід Дж. Г. Дух, самість і суспільство з точки зору соціального біхевіориста. – К., 2000. – С. 268. 437 Там само, С. 266. 435 436 175 адже саме освіта являє собою ту специфічну сферу соціальної активності, що поєднує в собі одночасно як інтерналізаційний, так і екстерналізаційний виміри соціалізації особистості. Враховуючи, що освіта є сьогодні найважливішим елементом розвитку людського потенціалу, тобто духовного капіталу нації, що формує «соціально-культурні і навіть психологічні аспекти навколишнього середовища людини»438, важливо вказати на особливу актуальність розвитку сучасної економічної освіти у вимірі формування новаторських засад та принципів економічної підготовки майбутніх суб’єктів соціальної діяльності, орієнтованих на розвиток соціально-креативного економічного мислення. Адже неможливо не погодитись, що саме освічена особистість стає продуцентом соціально-економічного прогресу, хоча залежно від ціннісних настанов та засобів їх реалізації та ж освічена особистість може спричинити і досить серйозний регрес, а отже аксіологічна складова економічної освіти має стати провідним її елементом. Тут знову доречно звернутися до символічного інтеракціонізму Дж.Г. Міда, оскільки екстерналізація соціально значимого знання відбувається виключно через індивідуальний новаторський досвід індивіда – «I», тоді як тілесність матеріальної економічної культури («me») є результататом інтерналізації економічного досвіду. Тобто на рівні особистісних настанов суб’єкт економічної діяльності є продуцентом новаторських ідей соціального поступу (видатні суспільні діячі), виносячи певні екзистенційні проекти у площину соціально значимого, сприяючи їх герменевтично-дискурсивному осмисленню, з можливістю подальшої інституціоналізації у матеріальній культурі відповідного суспільства. Отже, у випадку ефективної економічної освіти індивід, як суб’єкт суспільної діяльності та носій духовного капіталу нації, набуває здатності до формування нових векторів економічного мислення, новітніх смислів соціально-економічної свідомості. У даному відношенні важливо відзначити, що виводячи економічний процес у сферу громадських інтересів, тобто за межі індивідуального корисливого мотиву, Дж.Г. Мід дійшов висновку, що «економічний процес має неминуче вести індивіда, як суб’єкта соціальної діяльності, до все більш конкретного опанування настанови «узагальненого іншого»439, що наближає Дж.Г. Міда до Аристотелевої їдеї загального блага у якості головного критерія демаркації економічних процесів та хрематистики. А оскільки опанування настанови «узагальненого іншого», з точки зору феноменологічної філософії, якраз і конституюється у якості інтерсуб’єктивно Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України: В 3-х т. – Т.1. – К., 2007. – С. 69. Мід Дж. Г. Дух, самість і суспільство з точки зору соціального біхевіориста/ пер. з англ. та передмова Т. Корпало. – К.: Український центр духовної культури, 2000. – С. 270. 438 439 176 орієнтованої системи суспільних настанов, аксіологічна складова соціалізації суб’єкта економічної діяльності стає провідною у структурах національного життєсвіту. Разом з тим, національний економічний lebenswelt сучасного українського суспільства наразі перебуває у своєрідній біфуркативній, «межевій ситуації»440, коли «старий» корупційний життєвий світ економічної взаємодії частково вже втратив свою легітимність, а «новий» економічний lebenswelt ще остаточно ще не сформовано. І тому існує певний екзистенційний ризик для суспільства, в умовах якого як ніколи актуальною стає потреба впровадження в економічне середовище нових, конструктивних господарських інтенцій та відповідних їм цінностей з ціллю формування нового типу соціально-економічного досвіду. Однак цю інтенцію можливо реалізувати виключно за рахунок кумулятивних зусиль кожного індивіда, як безпосереднього актора соціальноекономічної діяльності. Як відомо, специфіка економічного життєсвіту якраз і полягає в тому, що він є первинним стосовно будь-яких наукових узагальнень. Він є безпосереднім індивідуальним, аксіологічно означеним, економічним досвідом суспільної взаємодії, безвідносно до економічної науки, котра напрацьовує гіпотези, концепції чи теорії. Економічний життєсвіт, як і lebenswelt в цілому, являє собою не лише інтерналізовані виміри соціально-економічного континууму і постає як своєрідний запас наявного економічного знання та меж його актуальної застосовності, але і як система знань, що під впливом освіти та відповідних обставин здатна до самостійного розвитку – екстерналізації власних змістів. Як зазначає відомий німецький феноменолог А. Шюц, lebenswelt має свою власну і досить розгалужену структуру та складається із множини елементів – від сліпої віри до безпосередньої емпіричної достовірності441. Разом з тим, посилаючись на У. Джемса, А. Шюц проблематизує два рівні достовірності знання, що форується у вимірі життєсвіту – «knowledge of» як загальну обізнаність щодо чогось та «knowledge about» як рівень досить глибокого структурного знання явищ та процесів. Відповідно, економічний життєсвіт так само включає в себе такі рівні знання, які можуть стосуватися умосяжного, уявлюваного та практично здійсненного, або того, на що сподіваються, чи чого остерігаються 442. Тобто мова йде про фактичну «непрозорість» нашого життєвого світу, котра не дозволяє досягти вичерпного знання та про перманентну термін введено у вжиток К. Ясперсом Шюц А. Размышления о проблеме релевантности // Шюц А. Избранное. Мир светящийся смыслом / Пер. с нем. и англ. – М.: Росспэн, 2004. – С. 342. 442 Там само, С. 360. 440 441 177 присутність у ньому регіонів невідомого 443, що і обумовлює його динамічність. Якщо перевести ці міркування у соціально-економічну площину, отримаємо багаторівневу систему розгалуженого економічного знання з різним ступенем вірогідності, аксіоматичності, уявлюваності, обґрунтованості тощо. По суті, це свідчить про відкритість життєвого світу до перманентної екстерналізації. Виходячи із такого трактування феноменологічна методологія передбачає можливість аналізу економічного життєсвіту як мультимодусної відкритої системи, про що зокрема свідчить і такий специфічний вимір інтенційності як ідеація. Остання позиціонує економічну свідомість – у всіх її структурних проявах – у якості системи, що здатна до самовдосконалення та відповідних іманентних трансформацій. Такі трансформації можуть мати і ситуативний характер, при цьому принципово змінюючи модуси сприйняття, а отже і вектори соціальноекономічного розвитку суспільства та його свідомості, створюючи умови для унікальних соціально-економічних «інсайтів». У такий спосіб, економічний життєсвіт дійсно постає як відкрита система, яка передбачає актуалізацію будьякого модусу соціально значимого економічного знання. Це відкриває перспективу синергійоного аналізу економічного життєсвіту як системи, що здатна до самоорганізації, особливо якщо зважити, що і сам Е. Гуссерль вважав життєвий світ продуктом взаємоузгодженого конституювання інтерсубʼєктивного смислового континууму, що здійснюється перманентно. У такий спосіб, економічна свідомість, як структурна складова національної свідомості суспільства, може бути позиціонована у якості структурного рівня економічного життєсвіту нації, у межах якого відбувається активне конституювання соціально-господарських ідей та основних засад їх подальшої реалізації у інтерсуб’єктивному просторі. Адже національна самосвідомість, згідно сучасних досліджень, являє собою не тільки здатність до відмежування власного життєсвіту від життєсвіту інших націй, але і моделювання свого майбутнього444, що позиціонує національну економічну свідомість як результат інтерналізації економічного досвіду суспільства, а національну самосвідомість – як основу подальшої екстерналізації цього досвіду. Якщо національна економічна свідомість інтерналізується засобами освіти та виховання, то національна економічна самосвідомість конституюється на основі не лише інтерналізованої економічної культури, але і на засадах Шюц А. Размышления о проблеме релевантности // Шюц А. Избранное. Мир светящийся смыслом / Пер. с нем. и англ. – М.: Росспэн, 2004. – С. 359. 444 Карлова В.В. Національна самосвідомість: сутність, поняття та зміст у контексті сучасних дослідницьких підходів [електронний документ] // Режим доступу: http://www.academy.gov.ua/ej/ej10/doc_pdf/Karlova.pdf 443 178 екстерналізації власного економічного досвіду індивідів та соціальних груп. Тобто специфіка економічної свідомості нації обумовлена здебільшого економічним менталітетом та інтерналізованою економічною культурою, а економічна самосвідомість нації конституюється у процесі безпосередньої актуалізації такого досвіду у конкретних соціально-економічних ситуаціях, що вимагають швидких креативних соціально-економічних рішень та дій. Отже, економічна свідомість нації у всіх її проявах являє собою відкриту синергійну систему, в межах якої відбувається екстерналізація економічного досвіду індивідів та суспільних груп. Відповідно, економічна самосвідомість нації конституюється одночасно як на рівні інтерналізованого економічного знання, тобто культурно та ментально означеної економічної свідомості, так і на рівні її безпосередньої екстерналізації – творення новітнього екзистенційного соціальноекономічного проекту суспільного/національного розвитку, що у біфуркативній ситуації продукує новітні концепти соціально-економічної ідентичності, а отже сприяє економічному прогресові суспільства. Важливим нюансом аналізу економічної самосвідомості нації є і те, що в часи криз підвищується роль еліт, тобто тієї рефлексуючої меншості, яка на основі критичного аналізу попередніх структур національної самосвідомості, формулює національну ідею – нові формоутворюючі параметри, котрі виводять національну самосвідомість на новий рівень структурування 445. Це, по суті, і відбувається в сучасній Україні – країна перебуває у стані формування новітніх вимірів економічного життєсвіту та національної економічної самосвідомості як інноваційних формоутворень та новітніх смислових рівнів соціально-економічної саморганізації. Тому варто вказати і на таку смислову специфіку трансформацій суспільної свідомості, згідно якої коли керівні параметри переходять критичну точку розвитку, система потрапляє в зону біфуркації і маргінальні компоненти стають ресурсом структуризації системи 446. Крім того, за О. Ладигіною, структуру національної самосвідомості складають три основні рівні, а саме: мікрорівень (або самопізнання), в основі якого знаходиться бінарна картина світу «ми-вони»; макрорівень (або самовідношення) – національні почуття, настрої, переживання, котрі встановлюють зв’язок індивіда з національною спільністю; мегарівень (або саморегуляція) – його зміст формують інтереси, ідеї, ідеали та ідеологія. Згідно такої класифікації, економічна самосвідомість сучасного українського Ладыгина О.В. Самоорганизация национального самосознания: теория и практика. – Душанбе, 2011 [електронний документ] // Режим доступу: http://www.dissercat.com/content/samoorganizatsiya-natsionalnogosamosoznaniya 446 Там само 445 179 суспільства на даному етапі вже досягла макрорівня, але ще не досягла мегарівня, тобто регуляції соціально-економічних процесів на основі усвідомлення нацією власної господарської самодостатності, що дозволило б позиціонувати її як повноцінну економічну націю. Таким чином, національна економічна самосвідомість постає як екстерналізована складова життєсвіту, яка може сформуватись, а може і не сформуватись; але її наявність передбачає чітке розмежування життєсвіту власної нації від життєсвітів інших суспільств та націй, а також усвідомлення єдності життєсвіту національної спільноти, наявність чітких господарських ідей та соціально-економічних стратегій щодо подальшого розвитку національної економічної системи. У такий спосіб, національна економічна свідомість постає як сконституйоване суспільними науками (економічною історією, психологією тощо) знання, що досить ефективно відображає як первинні структури життєсвіту, так і вдосконалює їх більш складними смисловими конструкціями на рівні формування економічної самосвідомості суспільств та націй. Отже, економічний життєсвіт як «точка перетину» інтерналізованих конструкцій економічної свідомості з екстерналізованими концептами економічної самосвідомості, стає засобом формування нового типу економічного мислення та одним із векторів соціального та загальнонаціонального самовизначення. Зважаючи, що сучасна епоха дійсно вимагає від нас креативного підходу до вирішення соціально-економічних проблем, а не відтворення попереднього соціальноекономічного досвіду та знань, властивих іншим економічним культурам, прагнення до господарської ефективності нації передбачає, таким чином, формування інноваційної програми соціально-економічного проекту сучасної української нації. Відповідно, на відміну від пострадянської Росії, котрій, на жаль, характерний здебільшого механічний, інтерналізаційний стиль соціально-економічного мислення, ми маємо сьогодні віднайти продуктивний напрям трансформації нашої економічної ментальності для формування національно орієнтованої стратегії соціально-економічного поступу. Новітній український соціально-економічний проект національної екзистенції має запропонувати такі форми соціальноекономічної самосвідомості та відповідної їм ідентичності, які дозволять досягти продуктивної екстерналізації соціально-економічного досвіду та формування принципово нового соціально-економічного проекту національного розвитку. За таких обставин, на наш погляд, надзвичайно важливо сформувати у соціально-економічній площині концепцію, яка водночас включатиме в себе як глобальний, так і національний вектор соціально-економічної інтенційності. І, 180 разом з тим, суттєво відрізнятиметься від звичної інтерналізації принципів неоліберальної економічної доктрини. Саме формування своєрідного аксіологічно означеного національно орієнтованого соціально-економічного проекту та стратегії його реалізації, дозволить нам максимально продуктивно використати біфуркаційний етап у розвитку сучасного українського суспільства, що, в свою чергу, сприятиме формуванню конструктивної економічної ідентичності громадян на основі усвідомлених соціально-економічних інтересів нації, тобто національної економічної самосвідомості. Саме у такому вимірі соціально-економічний проект національного поступу здатен, на наш погляд, створити умови ефективного застосування символічного капіталу нації. І відповідно, стати основою не лише соціалізації суб’єктів економічної дії, як агентів конструктивних економічних трансформацій, але і основою ефективної легітимації нового соціально-економічного порядку. У такий спосіб, модель «економічної нації» може постати тільки як продукт національної економічної самосвідомості, адже її ейдоси можливо конституювати виключно у межах суспільства, в якому сформовано не лише інтерналізовані смисли економічної культури попередніх поколінь, але і вдало екстерналізовано попередній економічний досвід нації у відповідності до потреб її сучасності. Економічна самоідентифікація нації, усвідомлення нею продуктивної соціально-економічної аксіології, відповідна вертикальна та горизонтальна економічна інтеграція населення – це ті чинники, що уможливлюють практичну реалізацію ідей економічного солідаризму як стратегії розвитку суспільства. Тому принцип жорсткої економічної конкуренції, що властивий неоліберальній доктрині, варто на наш погляд, максимально узгодити з принципом економічного солідаризму та забезпечити їх ефективну синергійну взаємодію. Пошук шляхів взаємоузгодження механізмів конкуренції та солідаризації інтересів може, на нашу думку, сприяти в тому числі формуванню такого соціального феномену як солідаристична конкуренція, спрямована на захист інтересів національного виробника та забезпечення його конкурентоспроможності на міжнародних ринках шляхом дотримання умов конкурентності всередині самого суспільства. Важливим чинником реалізації інновацій є ще і воля суспільства до трансформації економічної структури та її аксіологічних засад, а також їх відображення в економічному житті, тобто спільна вольова дія в організації соціально-економічного простору. Однак, для реалізації вольових зусиль важливо визначити можливі точки відліку у процесі пошуку інноваційних тенденцій у розвитку сучасних націй та цивілізації в цілому. А отже життєво важливим стає і звернення до філософії економіки як тієї соціально-практичної складової 181 сучасного філософського дискурсу, що здатна забезпечити конструктивну трансформацію принципів розвитку соціально-економічної системи. Зокрема сучасним постсоціалістичним націям, для реалізації інновативного підходу, варто подолати так званий «ефект колії». Саме таку метафору використовує російський економіст А. Аузан, наголошуючи, що якраз домінуючі у суспільстві цінності визначають набір поведінкових настанов, котрі викристалізовують конкурентні переваги та спеціалізацію країн, що, в свою чергу, сприяє трансформації соціокультурних характеристик суспільства 447. Ефект колії символізує відмову від пошуку ефективної стратегії економічної поведінки в новітніх умовах та дотримання стандартизованих поведінкових стратегем. Дослідник доходить, у такий спосіб, висновку, що економічний розвиток дійсно є скоріше виключенням, ніж закономірністю і тому орієнтація на такий розвиток вимагає формування спеціальних умов, тобто досить специфічного соціального порядку або реалізації відповідного соціального характеру. На наш погляд, сформувати такий порядок можливо лише засобами трансформації економічної аксіології суспільства шляхом реалізації нелінійної стратегії економічного мислення – соціально-креативних рішень з високим рівнем продуктивності. Жорстко ієрархізоване суспільство, на кшталт нації Модерну, не здатне стати продуцентом такого середовища, тоді як такий феномен як суспільство мереж, як то нація Постмодерну, в перспективі цілком ефективно може реалізовувати подібні стратегії, забезпечуючи рівноцінну ефективну взаємодію різних суспільних страт, завдячуючи в тому числі рівню технологічного розвитку, що суттєво підвищує ефективність самоорганізації суспільства. Власне, деякі елементи зрушень в цьому напрямі поступово впроваджуються в соціально-економічне життя сучасної української нації. Так, важливим інновативним аспектом сучасності став феномен волонтерства як продукт усвідомлення економічної взаємозалежності усіх складових суспільного організму. Волонтерство, як психо-економічне явище, саме по собі є досить новаторським елементом в організації соціального простору. У такий спосіб, якісна трансформація українського суспільства після другого Майдану вже спричинила досить суттєві зрушення у напрямі формування інноваційних засад його розвитку. Однак, цього кроку ще недостатньо – лише перманентне та продуктивне впровадження цієї тенденції та її закріплення на рівні індивідуальної та суспільної свідомості забезпечить суттєві трансформації економічного світогляду та життєсвіту нації. 447 Аузан А. Эффект колеи [електронний документ] // Режим доступу: http://postnauka.ru/longreads/35754 182 Відповідно, варто визнати, що в економічних стратегіях сучасних розвинених націй відбулися якісні зміни, де критерії ефективного соціального господарювання вже вийшли за межі лінійної раціональності модерного зразку. Ефективність останньої в нових соціально-економічних умовах більше не є достатньою. Зважаючи, що третя хвиля цивілізаційного поступу спричинила глобальний поворот у формуванні нових економічних структур, заснованих на знаннях та іноваціях, закономірної актуальності набуває стрімкий пошук відгуків з боку національних економічних систем та пошук ними відповідних новітнім тенденціям стратегій. Cучасні реалії є такими, де значно більше шансів на успіх у тих країн, які зможуть збалансувати товарні ринки та когнітивно-креативний потенціал448. Для найбільш багатих націй сучасного світу дійсно характерні динамічні моделі економічного поступу, що орієнтовані у своїй основі на нелінійний тип економічного мислення. В таких умовах найбільш продуктивно шукати такі точки перетину приватних та державних економічних інтересів, котрі б дозволили досягти вигоди як для присутніх на національному ринку мультинаціональних компаній, так і для економіки національної держави в цілому. Для будь-якої сучасної нації економічно доцільною є орієнтація на максимально ефективні форми взаємодії між суб’єктами соціальної діяльності та реалізація інноваційно-продуктивного потенціалу бізнес-проектів, що здатні трансформувати не лише національну економіку окремої країни, але і привнести конструктивні зміни у глобальні економічні процеси. Відповідно йдеться як про потребу віднайдення націями власної геоекономічної специфіки та відповідних переваг, так і про доцільність продуктивного використання національного економічного потенціалу окремого суспільства у вимірі глобалізаційних тенденцій. Як правило, специфіка економічної географії національних держав теж дозволяє сформувати унікальний економічний клімат для впровадження інноваційних ідей в тому чи іншому секторі національної системи господарювання. Ефективно функціонуюча національна економіка можлива, у сучасних умовах, лише у вимірі практичного впровадження в суспільне життя нелінійного типу економічного мислення, а отже і принципово нових методів та підходів до організації соціально-економічного середовища. Формування такої продуктивної стратегічної моделі для будь-якої національної економічної системи передбачає також і трансформацію свідомості суб’єктів економічної діяльності. Адже саме Громова Т. Митио Каку: Учеба уже не будет базироваться на запоминании // Деловая столица от 28 августа 2014 года [електронний документ] // Режим доступу: http://www.dsnews.ua/society/mitio-kaku-ucheba-uzhe-ne-budetbazirovatsya-na-zapominanii-28082014231600 448 183 цінності та поведінкові настанови, формуючи ядро економічної ментальності нації, стають тими засадничими елементами соціокультурного коду, що можуть спричинити як соціально-економічну стагнацію, так і якісні зміни траєкторії поступу у напрямі формування стратегії економічного прориву. Сучасна нація, як соціальний феномен, не можлива без ідейного, духовного фундаменту, що створює засади економічної інтеграції суспільства в напрямі врахування економічних потреб усіх його представників. Як правило, такій економічній консолідації передують «межові ситуації» суспільно значимого масштабу. Одним із засадничих принципів сучасної нації як складної нелінійної системи, що здатна оперативно реагувати на поточну економічну ситуацію в країні, є принцип кооперації. Останній, в свою чергу, є основою формування якісно нового типу саморганізації, що суттєво відрізняється від самоорганізації суспільств, які ґрунтуються виключно на принципі конкуренції і є психологічно більш конструктивним. Синтез принципів конкуренції та кооперації теж варто розглядати у якості важливого інновативного аспекту в організації соціального простору постмодерної нації. Формування сучасної нації передбачає виникнення нового типу соціального актора як суб’єкта економічної діяльності, сновними рисами якого стають примат національних економічних інтересів та усвідомлення чіткої аксіологічної структури економічних процесів, їх відповідності чи невідповідності економічним інтересам нації. Екстерналізація економічної культури нації та відповідна трансформація соціокультурного середовища можлива лише під впливом закріплення відповідної соціально обґрунтованої динаміки смислів, що забезпечать актуалізацію креативно-асиметричного мислення у сфері економічної практики. Таким чином, в умовах інформаційної хвилі соціокультурних трансформацій економіка інновацій стає необхідною умовою та важливим критерієм успішності економічної стратегії нації. Інновативність як стиль мислення стає основою прориву в сучасній економіці. Отже, у структурі сучасних глобалізаційних процесів саме стимуляція економічної креативності має стати одним із основних ресурсів зростання націй. Адже в сучасних умовах економічний успіх нації передбачає формування та впровадження у соціальну практику революційних ідей для більш конструктивних зрушень глобальної економіки, ефективний розвиток котрої неможливий без залучення соціальнокреативного потенціалу національно орієнтованих економік постмодерного світу. Власне саму економічну теорію нації має сенс реалізовувати тільки на основі новаторських для сучасного світу соціально-економічних ідей та 184 настанов, тільки тоді вона буде ефективна. Адже реалізація стандартних принципів сучасної матеріалістично орієнтованої економіки мало того, що стає все менш доречною у зв’язку із загрозою екологічної катастрофи, так ще і не спроможна забезпечити провідних позицій у жодній із галузей економічного зростання на світовій «шахівниці». Трансформація сучасних «стратегій» потребуватиме, звісно ж, титанічних зусиль та креативності – як індивідуальної, так і колективної – та врахування тих сучасних технологічних досліджень, в котрих в наслідок перерозподілу фінансових потоків мало зацікавлена сучасна глобалізаційна парадигма – екологічно чисте виробництво, перехід на альтернативні джерела енергії тощо. Однак, такий перехід є надзвичайно перспективним, оскільки дозволить використовувати відновлювані джерела зростання цивілізаційних благ, що сприятиме більш ефективному розвиткові цивілізації, що опинилась у замкнутому колі кризових процесів. Не варто також забувати, що важливим смисловим аспектом будь-якої кризи є усвідомлення того, що спади та кризи створюють умови для реформ і відродження449, а реформи, за визначенням, передбачають інновативні ідеї та проекти. Тому одним із наріжних питань сучасності у даному контексті – як на рівні окремих націй, так і глобального простору в цілому – є питання теоретичних принципів та практичних засад таких реформ, реалізація котрих була б максимально ефективною. Власне, економічний індивідуалізм, запроваджений ідеями класичного лібералізму, теж має деякий соціально-креативний потенціал, а отже потребує свого подальшого вдосконалення. Разом з тим, розвиток сучасних тенденцій вимагає, на наш погляд, деякого корегування, а саме залучення ідей та практик солідаризму. Зокрема сучасні дослідження засвідчують, що саме ті країни є найбільш успішними, де спостерігається паритет між високим рівнем свободи підприємництва та не менш високим рівнем турботи про суспільство в цілому 450. Більше того, підтвердження цієї позиції ми можемо знайти і у М. МакЛюена, який відзначає, що колективне і індивідуальне – дві крайнощі, з яких ні та ні інша позиції не мають сенсу окремо одна від одної 451. Відповідно, на підставі цієї тези можемо дійти висновку, що трансформація соціально-економічного досвіду на теренах нашої держави потребує зваження протиріч як надмірного індивідуалізму, що спричиняє атомізацію суспільства, так і надмірного колективізму, що стає причиною нівелювання особистості, а отже мова має йти Шарма Р. Прорывные экономики. В поисках следующего экономического чуда / Ручир Шарма; пер. с англ. О. Медведь. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2013. – С. 324. 450 Геращенко А.Л. Экономика ХХІ: страны, предприятия, человека / Алексей Геращенко. – Харьков: Фолио, 2015. – С. 107. 451 Мак-Люэн М. Галактика Гуттенберга: Сотворение человека печатной культуры/ Александр Юдин (пер.с англ.). – К.: Ника-Центр, 2004. – С. 392. 449 185 про потребу напрацювання стратегії «серединного шляху», орієнтовану на відповідну форму національного індивідуалізму в економічній сфері. Важливим акцентом у осмисленні економічних процесів економічної системи пізнього капіталізму є усвідомлення того факту, що у соціальноекономічному контесті процвітання і спад залежать головним чином не від колишньої слави, але від досягнень сьогодення, і тому значущим показником є рівень нашого прибутку 452. Важливим є і чинник прибутку, що повністю відсутній в сучаній Україні, котра протягом майже двох з половиною десятиліть керується абсолютно іншим принципом – принципом позики, заганяючи країну у борги, повернення яких передбачає занурення суспільства у ситуацію перманентної відсутності прибутку, і це зважаючи ще й на відсутність в країні реального потужного виробничого сектора. Саме тому надзвичайно важливою стає і динаміка економічних процесів, адже, як відзначав Й. Шумпетер «у статичній економіці немає місця прибутку» 453. Важливе значення має наголос дослідника на технічних та організаційних інноваціях як рушійній силі соціально-економічного прогресу. На організаційні інновації, на наш погляд, варто звернути особливу увагу, адже їх сутність розкривається не лише на рівні науково-технічного прогресу, але і на рівні новітніх засобів організації національної економіки країни. Важливо зважити і на те, що саме Й. Шумпетер здійснив важливе категоріальне розмежування між «економічним зростанням» та «економічним розвитком», показавши їх принципову різнорідність. Якщо економічне зростання передбачає збільшення об’ємів виробництва та споживання одних і тих самих товарів та послуг, то економічний розвиток має передбачати дещо інше, а саме формування принципово нових, інновативних вимірів економічного розвитку. Адже стратегія розвитку соціально-економічного простору в умовах глобальної цивілізації має враховувати досить значну кількість чинників, і сьогодні вже не достатньо створити систему економічного протекціонізму, піднявши мито на ввезення імпортних товарів. Від такої «стратегії» країна може понести значні збитки, що перевищать продуктивність суто протекціоністського підходу, адже зворотній економічний ефект з боку країн-імпортерів може виявитись досить резонансним. Тому сучасні реалії дійсно мають модифікувати наше уявлення про сутність нації та націоналізму, особливо у їх економічному аспекті. Хайлбронер Р. Философы от мира сего. Великие экономические мыслители: их жизнь, эпоха и идеи. – М.: КоЛибри, 2008. – С. 339. 453 Цит. за Хайлбронер Р. Философы от мира сего. Великие экономические мыслители: их жизнь, эпоха и идеи. – М.: КоЛибри, 2008. – С. 378. 452 186 Так, одним із важливих конструктивних кроків у напрямі формування ефективної економічної нації може бути фонд національного добробуту, що працює за так званим принципом Сантьяго – це міжнародний стандарт, призначений для підвищення професіоналізму управління інвестиційними інструментами, щоб вони не стали джерелом досягнення політичних цілей та особистої наживи для представників влади454. Саме такий стратегічний крок дозволить, на наш погляд, не тільки ефективно забезпечувати розвиток основних засад економічного поступу суспільства напротивагу «збагаченню» окремих його представників за рахунок бюджетних коштів, але і отримати доступ до нових джерел економічного зростання за рахунок формування відповідного соціального капіталу, а отже і інвестиційної довіри до країни на міжнародній арені. Стабілізація саме такого економічного габітусу455, котрий, на жаль, поки що не характерний сучасному українському суспільству – як у сфері фінансового менеджменту, так і економічної культури в цілому – дозволить, на наш погляд, забезпечити більш потужний розвиток національної економічної системи. Разом з тим, важлива роль в умовах фінансової цивілізації має відводитись фінансовому менеджменту. Однак останній має бути орієнтований на стратегічне управління фінансами країни, з врахуванням її довгострокових інтересів та перспектив. В даному разі варто ще раз наголосити і на потребі вдосконалення сучасної економічної освіти на пострадянському просторі в напрямі розгалуження її міждисциплінарних зв’язків, особливо з філософськими дослідженнями економічних процесів. Саме такий напрям трансформації економічної освіти сприятиме, на наш погляд, більш швидкому формуванню та утвердженню економічної нації. Адже тоді сучасний капіталізм буде функціонувати, в нашій країні, не виключно у формі фінансизму, але орієнтуватиметься і на ціннісні настанови економічного поступу нації в цілому. Така трансформація професійного світогляду економістівпрактиків дозволить суттєво знизити рівень корупції в супільстві та створити принципово нові умови його соціально-економічного розвитку. Адже як наголошує Р. Шарма деякі нації вчились витрачати фінанси з розумом, інвестуючи в освіту, комунікації та транспортні системи, без яких неможливо підвищити продуктивність, оскільки саме вони здатні забезпечити високі темпи зростання в умовах низького рівня інфляції 456. Шарма Р. Прорывные экономики. В поисках следующего экономического чуда / Ручир Шарма; пер. с англ. О. Медведь. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2013. – С. 282-283. 455 термін ввів у вжиток П. Бурдьє, йдеться про систему набутих схем економічної поведінки 456 Шарма Р. Прорывные экономики. В поисках следующего экономического чуда / Ручир Шарма; пер. с англ. О. Медведь. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2013. – С. 21. 454 187 Таким чином, наявність творчої енергії, що базується на ефективній освіті та потужній мотивації, у сфері соціально-економічного поступу здатна забезпечити інноваційність економічного розвитку нації, що дозволяє позиціонувати останню в сучасних умовах як соціально-економічну асоціацію в системі глобального капіталізму. Тобто надзвичайно важливу роль у процесі формування такого феномену як економічна нація відіграє якість людського капіталу, тобто рівень освіченості населення, що є значимим ресурсом у процесі формування економічної нації. Важливим завданням для досягнення ефективних показників розвитку національної економічної системи, в умовах сучасної глобальної економіки, є стабілізація боргів та інфляції457, а також розвиток зовнішньої торгівлі та залучення інвестицій458, а також врахування при цьому синенргетичної природи суспільства в цілому та його економічної системи зокрема. Адже економічні системи перебувають у постійному русі. В різних країнах діють різні правила, що залежать від обставин, котрі постійно змінюються459, що вимагає перманентного вдумливого аналізу економічної ситуації в інших країнах з метою ефективного включення у взаємодію на глобальній економічній арені. Неможливість ефективного розвитку українського суспільства визначається відсутністю чіткого розмежування політичної та економічної сфер діяльності. В цьому відношенні наша країна надзвичайно близька до структурних показників сусідньої Росії, характеризуючи котру Р. Шарма відзначив, що криміналізація політики, зв’язки між урядом та бізнесом там перманентно зміцнюються. Це заважає появі в країні справжньої підприємницької культури 460, а отже і середнього класу, без наявності якого неможливо сформувати економічну націю. Тому формування продуктивного економічного простору та відповідної соціокультурної ідентичності вимагає культивування високої культури економічної взаємодії у суспільстві. Саме тому максимально скористатися перевагами економічної глобалізації можливо, на наш погляд, лише за умови створення та підтримки своєрідної економічної культури суспільства зі складною структурою та результативними показниками. Для цього національна економічна культура має бути конкурентноспроможною і чітко виокремити власні геоекономічні переваги та Шарма Р. Прорывные экономики. В поисках следующего экономического чуда / Ручир Шарма; пер. с англ. О. Медведь. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2013. – С. 334. 458 Там само, С. 219. 459 Там само, С. 31. 460 Там само, С. 98. 457 188 найбільш перспективні сектори, розвиток котрих може дати ефект швидкого економічного зростання нації. Структурно такими стратегічними векторами, поряд з паралельним вдосконаленням інфраструктури, цілком можуть, на наш погляд, бути орієнтований на високоякісну продукцію агрокомплекс, розвиток територій придатних для внутрішнього та зовнішнього туризму, впровадження конкурентоздатного автомобілебудування (наприклад, електрокари), унікальних продуктів у галузі інформаційних технологій та науково-технічних розробок. Важливим вектором може стати пошук нових стратегій екобезпечного економічного поступу з урахуванням екологічних потреб планети – іноваційні розробки у цій галузі, у випадку їх продуктивності, можуть набути глобальної стратегічної значимості. Саме в такому практичному руслі цілком реально реалізувати основну ідею політичної економії, котра і за переконанням Ж.-Ж. Руссо, теж має бути орієнтована на досягнення спільного блага 461, тобто загальнонаціонального, а не індивідуального, що досить близько і до Аристотелевого уявлення про сутність не лише економічних, але і всіх інших суспільних процесів як таких. Ключовим завданням, у даному контексті, стає остаточне подолання короткострокового економічного «мислення» та всіх його негативних наслідків на загальнонаціональному рівні та формування української економічної нації у якості глобально значимого гравця сучасної цивілізації. Довгострокові стратегічні рішення, на основі інноваційного підходу до подальшого розвитку національної економіки та визначення головної економічної цілі нації, формуватимуть, на наш погляд, відповідні ідентифікатори на рівні взаємодії соціальних груп та індивідів. При цьому не варто забувати, що закордонні позики є далеко не кращим способом забезпечення швидкого зростання країни462. Тому надзвичайно важливо максимально ефективно використовувати такі позики і якнайшвидше їх повертати, що цілком можливо за умови викорінення феномену клептократії та супутньої їй корупції у сучасній українській економіці, реалізація чого, на жаль, потребуватиме титанічних зусиль з боку громадянського суспільства. Як вже зазначалося, суттєву перевагу у напрямі формування економічної нації надає створення потужної освітньої політики, орієнтованої на підвищення рівня ефетивності всіх напрямів освіти та забезпечення формування відповідних Руссо Ж.-Ж. О политической экономии // Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре. Сб. трактатов/ пер с фр. – М.: Канон-Пресс-Ц, 2000. – С. 151-194. 462 Шарма Р. Прорывные экономики. В поисках следующего экономического чуда / Ручир Шарма; пер. с англ. О. Медведь. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2013. – С. 216. 461 189 практичних навичок у процесі її здобуття, адже долучитися до глобальної економіки заважає сьогодні саме відсутність професійних навичок 463. Тому саме високий рівень грамотності та компетентності населення здатен створити той рівень людського капіталу, який буде не просто достатнім для ефективного вхождення у світ глобальної економічної системи, але дозволить зайняти в ній впливові позиції. Status quo сучасної України, згідно з показниками економічного зростання, на жаль, дозволяє розташувати її на загальній шкалі в межах пареметрів «четвертого світу» та закріпити за нею статус «межового ринку», тобто такого, що de jure вважається відкритим для іноземних інвесторів, але de facto не дотримується традиційних ринкових правил 464. Таким чином, нашу країну досить тяжко позіціонувати як країну з ринком, що перебуває на стадіїї розвитку, але тільки як країну з межовим ринком, тоді як межові ринки досить часто не здатні вирішити основну задачу будь-якого ринку, котра полягає в тому, щоб завдяки вільній дискуссії, що дає можливість домовитися про вільну ціну, узгоджувати інтереси покупців та продавців465. Однак, у такої ситуації є і свої переваги, адже цілком ймовірно, що саме «на межових ринках, світ, скоріше за все, стане свідком найбільш стрімкого зростання майбутнього десятиліття»466. Хоча, в нашій ситуації, враховуючи фінансові наслідки війни з Росією, відродження економіки та досягнення відчутних результатів її зростання вимагатиме потужної синергійної консолідації зусиль як колективних, так і індивідуальних суб’єктів економічної діяльності. Інтеграція зусиль щодо реалізації структурно продуманих економічних реформ з врахуванням усіх переваг географічного положення країни дозволить, на наш погляд, об’єднати у єдине ціле економічну та психологічну складові суспільної свідомості та здійснити відповідний вплив на політичну свідомість еліти. Трансформація існуючого економічного габітусу та формування креативного виробничого сектора національної економіки, з огляду на зазначені вище точки відліку економічного зростання українського суспільства, дозволить віднайти шлях формування не межового, а дійсно продуктивного ринку з елементами регулювання та протекціонізму, адже «майбутнє країни має визначатися її реальними інтересами та користю» 467. На жаль, в умовах нашої Шарма Р. Прорывные экономики. В поисках следующего экономического чуда / Ручир Шарма; пер. с англ. О. Медведь. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2013. – С. 239. 464 Там само, С. 248. 465 Там само, С. 252. 466 Шарма Р. Прорывные экономики. В поисках следующего экономического чуда / Ручир Шарма; пер. с англ. О. Медведь. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2013. – С. 253. 467 Там само, С. 262. 463 190 країни мова має йти навіть не стільки про реформи, скільки про економічну революцію, адже «реформи – це коли ви змінюєте політику уряду, а революція – це коли ви змінюєте стиль мислення держави в цілому»468 [виділено нами – Т.Г.]. Споживацьке ж ставлення до територій із потужною ресурсною базою, що домінувало у економічному світогляді «елітних» груп протягом останніх двох десятиліть, сьогодні дійсно потребує повної анігіляції та створення принципово нових стратегії економічного мислення та економічної поведінки. Тому, в даному разі, дійсно йдеться про потребу революційних трансформацій в економічній свідомості суспільства, для того, щоб це суспільство могло претендувати на статус повноцінної економічної нації в умовах сучасного глобалізованого світу. Забезпечення інституційних умов становлення економічної нації на теренах сучасної України вимагає врахування і того чинника, згідно якого реальне економічне зростання залежить не тільки від очікувань, але і від характеристик населення, в першу чергу рівня його прибутків 469, що досить тривалий час майже не враховувалось в економічній політиці нашої держави. Можливість ефективної інтеграції національної економіки в глобальну економічну систему з усіма її недоліками та перевагами відкриє для нас нові простори економічної смислотворчості та перспективи її продуктивної реалізації. Продуктивність буде, перш за все, визначатися і рівнем врахування духовноаксіологічної складової економічного мислення та економічних процесів. Адже навіть з позицій формування економічної моделі сучасної людини, її не варто позиціонувати як суто матеріально детерміновану сутність. Людина завжди є ще й носієм духовності, а отже і цінностей та етико-моральних настанов, котрі відіграють провідну роль у формуванні економічної культури будь-якого суспільства. Коли неогегельянець Б. Кроче у середині ХХ століття вводив у вжиток концепт «філософія економіки», філософ обґрунтовував його спираючись саме на поняття «економічного духу» як одного із щаблів саморозвитку Абсолютного духу, тобто сфера економічного позиціонувалась у першу чергу як сфера духовного, а не матеріального виміру культури суспільства. Це дає нам підстави стверджувати потребу саме духовно-моральнісної трансформації засад економічної культури сучасності як на національному, так і на глобальному Сенор Д., Сингер С. Нация умных людей. История израильского экономического чуда. Издание 2-е дополненное / Ден Сенор, Сол Сингер; пер. с англ. Д. Стороженко. – М.: Карьера Пресс, 2012. – С. 219. 469 Шарма Р. Прорывные экономики. В поисках следующего экономического чуда / Ручир Шарма; пер. с англ. О. Медведь. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2013. – С. 333. 468 191 рівнях. До того ж, нація – не просто етнічне поняття. Нації формуються на основі спільності духовних прагнень470. До того ж, найбільш незабезпеченою потребою сучасного українського суспільства є стабільна економічна система з високим рівнем продуктивності, що може бути реалізована у разі винайдення стратегії, орієнтованої на формування такого соціального феномену як економічна нація. Становлення останньої на теренах сучасної України вимагає формування чітко означених та структурно і послідовно продуманих економічних реформ, близьких за змістом до революційних трансформацій економічної свідомості та економічної культури суспільства. Здійснення таких трансформацій дозволить забезпечити умови для економічного та політичного прогресу суспільства. Духовно-моральними чинниками багато в чому визначається і підґрунтя кризи західноєвропейської економічної культури з її антидуховними орієнтирами на кшталт гіпертрофованого гедонізму та рафінованого раціоналізму. Відповідно, трансформація такого типу економічної культури вимагає і відповідного переосмислення її світоглядних засад. На наш погляд, гедонізм у його кіренайському варіанті, що і властивий сучасному Заходу варто трансформувати у гедонізм епікурейського зразку, тобто гедонізм матеріально орієнтований потребує трансформації у гедоізм духовно орієнтований. Індивідуалізм стає, в свою чергу, прямим наслідком раціонально орієнтованого гедонізму і тому теж вимагає, на наш погляд, трансформації у напрямі формування принципів солідаризму, на що ми зверненомо особливу увагу у наступному розділі нашого дослідження. Економічна психопатологія нашого повсякденного життя зумовлена багато в чому саме фінансовим егоцентризмом окремих чиновників, що позиціонують індивідуальний гедоністичний інтерес понад колективним економічним інтересом суспільства. Економічна влада хрематистів стає закономічрним патологічним наслідком монетаристської деформації економічної свідомості суспільства. Саме тому прогрес має відбуватися не лише у сфері матеріального, але і духовного розвитку особистості та суспільсва. Однобічний розвиток матеріальної культури, як наслідок культивування фінансового прагматизму, не сприяє прогресові як такому. На наш погляд, соціальний прогрес можливий лише одночасно в обох субстанційних проявах, сприяючи не лише розвитку матеріальної, але і духовної культури. Вульфсон Б.Л. Актуальные проблемы воспитания в условиях глобализации и встречи культур. – М.: НОУ ВПО Московский психолого-социальный институт, 2009. – С. 49. 470 192 Саме тому одним із напрямів, у контексті котрого варто здійснювати перегляд принципів організації соціально-економічного середовища – як на рівні теоретичного аналізу, так і поступового залучення у соціальну практику – це стратегія «духовної економіки» 471 як новітнього явища у філософськоекономічній культурі сучасності. Адже формування такого феномену як ефективна економічна політика нації відбувається на основі усвідомлення психічно-духовної єдності у сфері економічних інтересів, що поглиблює процеси економічної самоорганізації суспільства на основі усвідомлення потреби синергійного забезпечення економічних потреб суспільства. Сучасна цивілізація в цілому може бути названа матеріальною, оскільки для неї характерне домінування материалістично-фінансових настанов, в тому числі і виробництво надуманих потреб. Однак наявність такого приорітету в дійсності не дозволяє забезпечити населення планети матеріальними благами в достатній кількості. Разом з тим іти шляхом цивілізаційного розвитку, котрий в основі своїй спирався б і на принципи духовної економіки472 ми ще не пробували. Можливо все таки варто задіяти хоча б деякі елементи такого типу економічної взаємодії? Можливо, це і є шлях становлення Ніцшеанської надлюдини, не ставши на шлях формування котрого, ми ризикуємо зірватися в прірву і повернутися до ситуації «homo homini lupus est»*? Так, критика суто матеріалістично орієнтованої цивілізації властива філософам-традиціоналістам, зокрема Ю. Еволі та Р. Генону, австрійському філософу-містику Р. Штайнеру, індійському мислителю Дханешварі та іншим дослідникам феномену духовної економіки. На сьогоднішній день термін «духовна економіка» є достатньо новим для соціально-філософських пошуків, він поступово, але досить методично, з’являється у сучасній філософській літературі з посиланням на ведичні тексти, зокрема на давньоіндійську літературну пам’ятку «Бхагават-Гіту». З одного боку, варто вказати на те, що концепція духовної економіки має соціально-релігійний характер і Дханешвара, як один з авторів даної концепції визнає, що навіть сам термін «духовна економіка», на перший погляд, звучить як оксюморон, але аналізуючи основні ідеї, які в ньому закладено, можна дійти висновку, що ця концепція має і раціональне ядро – а саме ідею практичної трансформації аксіологічних засад сучасної економічної культури. Дханешвара-дас. Духовная экономика. Уроки из Бхагавад-гиты. – Том 1. В чем состоит экономическая проблема и как ее решить / Дханешвара-дас. – М.: Философская книга, 2011. – 408 с. 472 Steiner R. The Principle of Spiritual Economy [електронний документ] // Режим доступу: http://www.doyletics.com/arj/tposervw.htm * Людина людині вовк» – опис досуспільного стану в роботах Т. Гоббса 471 193 Питання полягає лише в тому, щоб визначити міру застосовності даного концепту у соціальній перспективі західного типу цивілізації. Тобто визначити ті конструктивні чинники даної концепції, які можуть мати продуктивний характер з точки зору соціально-практичного підходу і дійсно зможуть сприяти трансформації економічного мислення у напрямі його аксіологічної оптимізації щодо співвідношення духовних та матеріалістичних чинників та інтересів, а в такий спосіб сприятимуть і подоланню матеріалістичної одномірності сучасної людини. Тому евристичність даного концепту розкривається вже на рівні постановки мети – відродити духовність у сучасному суспільстві, зокрема у сфері економічних відносин. Одномірну економіку матеріалізму Дханешвара позиціонує у якості лабіринтів «економіки невігластва»473 і усвідомлює, що комусь ці ідеї можуть видатися цікавими з точки зору теорії або філософії, але більшість їх заперечуватиме як іделістичний сентименталізм, що не має жодної практичної цінності в реальному житті474. Тому, хоча теоретики духовної економіки і визнають деяку утопічність своїх ідей, але при цьому наголошують, що «утопічний не означає неможливий, утопічний означає ідеальний» 475, тобто придатний для використання у якості ідеалу, до якого варто прагнути. Разом з тим, дослідник наголошує, що у сучасному світі ми вже не вибудовуємо своє життя у відповідності до певної філософії. Натомість ми підпорядковуємо його економічній або, точніше, фінансовій системі, і при цьому робимо вигляд що віримо у якісь інші ідеї – не ті, які відображено у нашій економічній поведінці. Сучасна економічна система роз’єднала наше уявлення про світ і нашу поведінку у світі. Навряд чи хтось особливо це помічає, не говорячи вже про те, щоб розуміти які наслідки це спричиняє 476 – неузгодженість стилю мислення та діяльності сучасної людини, що підпорядкована дискурсивним практикам фінансизму. Економічна альтернатива, яку пропонує концепція духовної економіки є за своїм змістом кардинально протилежною ідеям сучасної економіки фінансизму і її автори свідомі цього. Головний наголос робиться саме на потребі трансформації економічної системи. Автор наголошує, що для того, щоб змінити щось в економічних відносинах, потрібно перш за все зрозуміти, які уявлення про життя за ними стоять. І коли ці уявлення свідомо будуть змінені, економіка Дханешвара-дас. Духовная экономика. Уроки из Бхагавад-гиты. – Том 1. В чем состоит экономическая проблема и как ее решить. – М.: Философская книга, 2011. – C. 8. 474 Там само, C. 5. 475 Там само, C. 7. 476 Дханешвара-дас. Духовная экономика. Уроки из Бхагавад-гиты. – Том 1. В чем состоит экономическая проблема и как ее решить. – М.: Философская книга, 2011. – C. 1. 473 194 налагодиться сама собою477. Тобто автор пропонує вирішувати проблеми сучасної економічної системи спочатку не на рівні самої економіки, а на рівні соціальної психології та економічної ментальності, які є основою економічної поведінки як окремої людини, так і суспільства в цілому. Горизонти сучасного гуманітарного знання в цілому і соціальнофілософського зокрема дозволяють на досить серйозному рівні оперувати категорією «духовна економіка». Сформувався цей термін під впливом філософської традиції стародавньої Індії, а його дослідження здебільшого властиве або представникам східної традиції або дослідникам-орієнталістам. Тому, незважаючи на потужний евристичний потенціал духовної економіки як явища, досить закономірно виникає питання: якою мірою даний концепт застосовний у межах сучасного західного суспільства, зважаючи на домінування у його межах економіки матеріалістичного типу. Спробуємо на нього відповісти. Зрозуміло, що звичайне запозичення ідей «духовної економіки» як такої не забезпечить конструктивних наслідків, зважаючи як на суттєві протиріччя у стилі мислення людини Сходу і Заходу, так і на їхні соціально-практичні навички. Однак, цілком доречним є креативне переосмислення та перейняття конструктивних тенденцій у вимірі поступового формування нової моделі економічної поведінки як своєрідного «серединного шляху» між двома крайніми типами економічного світогляду та характерними їм соціально-економічними поведінковими стереотипами. Щодо вузькості раціоналістичної парадигми, яка ще в епоху Нового часу сприяла математизації життєвого світу, за що і була критикована Е. Гуссерлем у «Кризі європейських наук», то якраз феноменологічна методологія надзвичайно влучно викриває її світоглядні обмеження, що нівелюють специфіку життєвого світу, зокрема і життєвого світу українського суспільства та властивої йому у традиційному вимірі ірраціоналістично орієнтованої культури як такої, що не передбачає домінування суто раціоналістичних настанов. Криза надмірного раціоналізму як однобокого бачення сутності соціальних процесів призвела до кризи економічної культури в цілому і сприяла формуванню такого типу особистості, самовідчуття якої характеризується у контексті категорій відчуження та самотності. Вузьке ж розуміння практичного розуму суто в контексті раціо стає методологічним наслідком нівелювання діалектичної єдності матерального та духовного. У контексті дослідження економічної свідомості, на наш погляд, варто 477 Там само, C. 1. 195 звернути особливу увагу саме на діалектику раціонального та ірраціонального, де проявами ірраціонального є також духовне. Діалектична єдність, дихотомія раціонального та ірраціонального відображає і діалектику глобального та національного і так само для продуктивного розвитку суспільства вимагає пошуку балансу між цими важливими аспектами досвіду, як індивідуального, так і соціального. Якщо баланс глобального і національного ми віднайшли у концепті глокального, то баланс раціонального та ірраціонального може бути відображеним у концепті духовно орієнтованої економічної парадигми, що здатна привнести рівновагу у співвідношення матеріального та духовного аспектів господарського життя суспільства. Саме тому економічна нація має, на наш погляд, являти собою органічну систему легітимованих у суспільстві економічних норм та цінностей, реалізація яких спрямована на досягнення ефективності у соціально-правовому та політичному середовищі як всередині країни, так і на міжнародній арені. А тому ефективна реалізація принципів економічної теорії нації передбачає поступове формування та закріплення відповідного аксіологічного підґрунтя економічних рішень у межах життєвого світу професійно-економічного середовища та задіяння відповідного потенціалу економічної ментальності суспільства. Саме такий підхід здатен, на наш погляд, сформувати умови для формування унікальної та ефективної антикризової економічної стратегії для українського суспільства. Адже, за визначенням Е. Ільєнкова кризою називається факт перевиробництва нікому непотрібної Інформації і, відповідно, недовиробництва потрібної478. Щодо перевиробництва непотрібної інформації в умовах сьогодення варто звернути увагу на зауваження деяких дослідників стосовно того, що «програми структурної перебудови національних економік, що їх пропонують Світовий банк і Міжнародний валютний фонд згідно з вимогами глобалізації є потенційним економічним геноцидом»479. Таке зауваження, можливо, є дещо перебільшеним, але, тим не менш, досить яскраво відображає відсутність стратегічної складової економічного розвитку у орієнтації на такі вимоги без відповідних ефективних зрушень в економічній системі країни. У такому аспекті надзвичайно важливо чітко розрізняти необхідні для функціонування ефективної національної економіки умови (стратегічні) та умови достатні для її нетривалого збереження (тактичні). При цьому формування та реалізація унікальної стратегії національного економічного розвитку має спиратися як на суто раціональні, так і ірраціональні, тобто духовні чинники. До Ильенков Э. Об идолах и идеалах. 2-е изд. – К.: «Час-Крок», 2006. – С. 21-22. Глобалізація і сучасний міжнародний процес. Монографія/ за заг. редакцією Б.І Гуменюка, С.О. Шергіна. – К., 2009. – С. 108. 478 479 196 того ж неврахування діалектики раціонального та ірраціонального аспектів економічної взаємодії спричиняє ситуацію, коли економічна раціональність сприяє поширенню соціального ірраціоналізму. Тоді як деякі, на перший погляд, ірраціональні форми економічного буття, навпаки виявляються на практиці більш продуктивними. Таким чином, ми опиняємося в ситуації, коли неабиякої актуальності набуває пошук такої глобально орієнтованої соціально-економічної стратегії, котра могла хоча б частково забезпечити реалізацію «принципу максимізації мінімального результату»480, котрий передбачає максимальну підтримку соціально-економічних інтересів найменш забезпечених прошарків населення, а в нашому випадку, і найменш забезпечених країн сучасного глобального простору. Формування духовних вимірів національної свідомості в умовах сучасного світового порядку стає все більш віддаленою перспективою до тих пір, поки у свідомості продовжує панувати суто фінансова настанова. Для ефективної реалізації економічної теорії нації на теренах нашої держави варто також включити в таку теорію елемент нетрадиційності та унікальності. Тобто не сподоблятися Росії, котра наслідує зразки вже відпрацьованих економічних стратегій, а створити власну унікальну модель економічного поступу, що дозволить реалізувати не наздоганяючий, а випереджаючий вектор соціально-економічного розвитку та вирішити проблеми функціонування економічної системи суспільства. Тоді дійсно можна буде вести мову про українську модель економічної нації. Для розробки такої моделі варто, на наш погляд, звернутись до нетрадиційних економічних теорій, тобто відмінних від превалюючої моделі економічного знання точок зору, адже різні концепції розкривають різні аспекти економіки з різних точок зору481. Але при цьому не намагатися задіяти ці теорії або концепції повною мірою, а віднайти в них саме ті елементи, котрі на часі є актуальними для нашої країни. Такий підхід дозволить сформувати принципово нову модель економічного поступу суспільства та збагатити світову економічну культуру, сформувавши ефективну економічну систему, котра буде придатна для функціонування у глобалізованому середовищі. Прагнення до соціально-економічної ефективності вимагає від нас сьогодні формування інноваційної програми соціально-економічного розвитку у відповідності з порадою шведських економістів К. Нордстрема та Й. Ріддестрале, які наголошують, що для успіху ми повинні припинити дивитися на інших, адже принцип введено в соціально-філософський дискурс Дж. Ролзом Ха-Джун Чанг. Как устроена экономика / пер. с англ. Е. Ивченко; науч. ред. Э. Кондукова. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2015. – С. 113. 480 481 197 ми конкуруємо з собою. Імітація нікуди вас не приведе, оскільки успіх базується на відриві від копіювання, притаманного «караоке-капіталізмові». Дослідники наполягають на надзвичайній важливості введення інновацій, щоб не потерпати від поразок. У даному разі дійсно «потрібно вирішити, чи ми збираємось брати участь у написанні історії майбутнього, чи нас задовольняє роль спостерігача за майбутньою історією»482. Важливу роль, на наш погляд, у структурі формування ідей, придатних для формування продуктивної національно орієнтованої економічної системи посідають дослідження італійського мислителя початку минулого століття С. Гезеля. Останній сформулював важливі зауваження щодо тенденцій розвитку суто фінансової економіки, так званого фінансизму, котрий в наш час вже є повсякденною реальністю. У такий спосіб, С. Гезель постає як економістфутуролог, котрий не лише спрогнозував важливу деструктивну тенденцію, але і запропонував ефективний спосіб її подолання. Так, дослідник вважав за необхідне уникнути деградації господарських систем, тобто збереження основоположності саме сектора реального виробництва шляхом задіяння техніки «тимчасової вартості» фінансового капіталу, у такий спосіб урівнявши його з капіталом фізичним з його недовговічністю та зношуваністю. У системі поглядів С. Гезеля ця ідея була концептуалізована у вигляді категорії «вільних грошей» 483, котрі мали втрачати з часом частину своєї вартості. Таким чином, в разі реалізації цієї ідеї, власник фінансового капіталу матиме мотивацію не тримати його якомога довше, а як швидше вкласти їх у сектор реального виробництва. У такий спосіб, цілком можливо було забезпечити рівноцінність фінансового та виробничого секторів, а не домінування фінансового капіталу у якості «більш довершеної» форми власності. Відомо, що такий підхід було задіяно у якості соціального експерименту в другій половині ХХ століття у Австрії та Швейцарії і, він дійсно, показав високу ефективність. Однак, під впливом традиційної фінаннсової системи така практика була призупинена і посьогодні не відновлювалася. Власне, варто також наголосити, що з позицій С. Гезеля, ефективність фінансів визначається саме мірою їх задіювання у виробничому секторі. Тоді як їхнє накопичення у відповідності зі стратегіями хрематистики і їхня відсутність в реальному секторі економіки спричиняє не просто відсутність тенденцій до економічного розвитку суспільства, а безпосереднє руйнування його економічної Нордстрем К.А., Ріддестрале Й. Караоке-капіталізм / К.А. Нордстрем, Й. Ріддестрале. – Дніпропетровськ: Баланс Бізнес Букс, 2004. – С. 288-289. 483 Гезель С. Естественный экономический порядок // Режим доступу: http://www.economics.kiev.ua/index.php?id=81 9&view=article 482 198 системи. Деякі сучасні дослідники наголошують, що до певної міри ідеї Гезеля, зокрема його ідея «вільних грошей», в дещо пом’якшеній формі відображено у економічних пошуках Дж. Кейнса, що дозволяє сучасним прибічникам неоліберальної економічної теорії досит критично ставитись і до кейнсіанства. В процесі формування засадничих принципів становлення продуктивної економічної політики варто також пам’ятати, що більшість «економічних «чудес» були створені промисловими державами-імпортерами, а не експортерами сировини484, оскільки гроші самі собою економічному росту не сприяють 485, тому провідним завданням економічної системи, котра прагне самостійного та самодостатнього розвитку стає потреба боротися з інфляцією, замість того, щоб просто накачувати економіку грошима, друкуючи нові і нові банкноти 486, що особливо актуально для економічного простору сучасної України. Разом з тим, варто зважати і на те, що і демократична, і авторитарна системи рівною мірою придатні забезпечити экономічне зростання країни, оскільки успіх в даному випадку залежить не стільки від системи, скільки від мотивації та бачення лідерів487, яскравим прикладом є сучасна Туреччина або авторитарна модель Сингапуру. Формування нової економічної еліти з високим рівнем креативного мислення є одним із наріжних актуальних завдань нашого суспільства. Одним із продуктивних шляхів такого формування є запровадження нових навчальних програм та дослідницьких напрямів, що будуть орієнтовані на формування вмінь та навичок ефективної аналітики економічних процесів як на рівні окремого суспільства, так і на глобальному рівні в цілому. Таку еліту потрібно створити, адже її сьогодні в системному вигляді не існує. Є окремі поодинокі аналітики, але, як правило, більше орієнтовані не так на економіку, як на аналіз політичних процесів. Для сучасних аналітиків аналіз економічних процесів є скоріше похідним, побіжним продуктом їх аналітичних розвідок. Тоді як ми ведемо мову про потребу формування класу спеціалістів, основна сфера зайнятості яких була б сконцентрована саме у галузі доцільності економічних рішень на рівні національних суспільств, їх геоекономічних та геополітичних наслідків та перспектив. Отже, формування культури економічних інновацій, креативних індивідуально/соціально орієнтованих рішень потребує створення відповідних Шарма Р. Прорывныеэкономики. В поисках следующего экономического чуда / Ручир Шарма; пер. с англ. О. Медведь. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2013. – С. 312. 485 Там само, С. 322. 486 Там само, С. 323. 487 Там само, С. 199. 484 199 умов для реалізації новаторських проектів в соціокультурному середовищі нації. Важливий акцент, у такому випадку, має ставитися і на інноваційному підприємництві як надійному джерелі економічного зростання нації, адже саме останнє сприяє безпосередній екстерналізації економічного досвіду суспільства, оскільки підприємництво є головним рушієм економіки, що дозволяє їй еволюціонувати та регенерувати 488. Враховуючи, що в умовах кризових явищ в сучасній економіці, які тривають з 2008 року зберігають свою актуальність пошуки антикризових стратегій соціально-економічного розвитку – будь-які нетрадиційні, нестандартні ідеї у даній площині є, на сьогоднішній день, важливими і перспективними у вимірі соціально-філософського дослідження. Особливо якщо таке дослідження дозволить виявити хоча б кілька аспектів, придатних для запозичення та застосування в умовах кризової економіки. Відповідно, концепція духовної економіки містить досить потужний евристичний потенціал, але все ж таки досить закономірно виникає питання: якою мірою даний концепт застосовний для сучасного західного суспільства, і які саме аспекти доцільно використовувати. У контексті пошуку відповідей на ці запитання дана концепція заслуговує досить вдумливого вивчення і окремого дослідження. Відповідно, потреба формування нового типу економічних настанов спонукає нас сьогодні до перегляду філософсько-економічної спадщини стародавнього Сходу, і одним із варіантів втіленням цієї ідеї і є концепція «духовної економіки». Разом з тим, варто зазначити, що у роботах філософівтрадиціоналістів, як власне і авторів самої концепції духовної економіки, критика матеріалістичної цивілізації передбачає не заперечення матеріальних засад культури, а відстоювання ідеї балансу, рівноваги між матеріальною та духовною культурами в економічній сфері суспільства. На сьогоднішній день така рівновага потребує відновлення, адже баланс дійсно відсутній. Тобто, тоді як фінансово орієнтована економіка ставить акцент на надприбуток у матеріальній сфері, духовна економіка орієнтована на принципово інші ціннісні настанови, за яких свідомість індивіда орієнтується не лише на цінності консумеризму та власний добробут, але і на добробут суспільства та цивілізації в цілому. Отже, пропонований концепцією духовної економіки тип економічних відносин спрямовано не лише на розвиток споживчо-матеріальних здібностей людини, але і на формування умов її духовного розвитку, оскільки в його межах відсутня концентрація економічної свідомості виключно на фінансовому Сенор Д., Сингер С. Нация умных людей. История израильского экономического чуда. Издание 2-е дополненное / Ден Сенор, Сол Сингер; пер. с англ. Д. Стороженко. – М.: Карьера Пресс, 2012. – C. 42. 488 200 прибутку як головній цілі економічної діяльності. І, насамкінець, в умовах реалізації принципів духовної економіки долається феномен соціального відчуження, що дозволяє сформувати дійсно консолідоване суспільство з принципово іншим, альтернативним фінансизмові типом економічного мислення. Тому хоча теорії духовної економіки і властива деяка утопічність, але при цьому не варто відмовлятися від її подальшого опрацювання у якості ідеалу, до якого варто прагнути або у якості робочої моделі, соціально-філософський аналіз котрої дозволить визначити її соціально-конструктивний потенціал. Варто також відзначити, що спроби пошуку нових світоглядних джерел у стародавності властиві і філософському дискурсу сучасної України. Так, А. Баумейстер у своєму дослідженні «Біля джерел мислення і буття» 489 веде мову про кризу легітимації цінностей у сучасній Європі і у зв’язку з цим наголошує на потребі звернення до джерел європейського мислення. Автор, на перший погляд, ніби-то закономірно звертається до філософського досвіду античної культури. І це не дивно, адже Античність дійсно є культурно-світоглядним підґрунтям західноєвропейської цивілізації. Однак, на наш погляд, варто зважити і на те, що сама Античність мала власні світоглядні першоджерела, а саме філософську культуру стародавнього Сходу, відчутний вплив котрої відчувається ще у діалогах Платона. Відповідно, у пошуках джерел античного типу мислення як основи західноєвропейської цивілізації варто додатково звернутися ще до ведичного світу, в тому числі і до тексту Бгахават-Гіти. Тому ми, шукаючи витоки економічного мислення та буття, наголошуємо також і на потребі звернення саме до східної спадщини з її ідеєю духовної економіки. Формування нового типу економічних настанов спонукає нас сьогодні до перегляду філософсько-економічної спадщини стародавнього Сходу, адже як наголошував Ю. Евола, серед тих, хто розпізнав кризу сучасного світу і далекий від думки про те, що сучасна цивілізація є найдовершенішою з усіх можливих цивілізацій, вершиною та мірою для будь-якої іншої, були ті, хто спрямовував свій погляд на Схід. Адже там частково ще зберігся той традиційний та духовний устрій, котрий на Заході вже давно перестав слугувати основою для ефективної організації різноманітних галузей життя 490. Разом з тим, необхідно усвідомлювати, що для подолання сучасної кризи в економіці не достатньо просто проаналізувати витоки кризового стилю мислення. Необхідно сформувати 489 490 Баумейстер А. Біля джерел мислення і буття. – К.: Дух і літера, 2012. – 480 с. Эвола Ю. Оседлать тигра /Пер. с итал. В.В. Ванюшкиной. – СПб.: «Владимир Даль», 2005. – С. 24. 201 альтернативний кризовому світогляду сучасності теоретико-методологічний підхід, що ми намагаємося зробити у межах пропонованого дослідження. Складність аналізу духовної економіки полягає в тому, що ця ідея висвітлена у сучасній літературі лише незначною мірою і, здебільшого, з позицій теософського або езотеричного підходів, що спричиняє її несприйняття більшістю раціонально налаштованих дослідників. Однак, якщо редукувати її нефілософські тлумачення, так би мовити винести їх за дужки, і проаналізувати сам концепт духовної економіки з позицій його раціонального навантаження, може виявитися, що сама ідея є досить перспективною і заслуговує на увагу усучасного західного світу. Власне словосполучення «духовна економіка» для сучасної європейської людини є досить незвичним, адже і у науковому вжитку воно актуалізується не часто. На сьогодні досить складно віднайти більш-менш серйозні розробки змістовних вимірів даного поняття. Більше того, однією з ознак людини сучасного Заходу є відсутність схильності до аналізу економічної свідомості суспільства у категоріях духовне/матеріальне. Як правило, не лише у сучасній економічній науці, але і протягом усього її історичного розвитку, подібна шкала для аналізу економічних явищ майже не використовувалась. Цілком можливо, що це пов’язано з ідеалізацією того типу виробництва, що був сформований західноєвропейською цивілізацією, а отже позиціонування здобутків стародавніх цивілізацій у якості економічних архаїзмів. У наш час, коли ми є свідками довготривалої економічної кризи як квінтесенції притаманного Заходу типу економічного мислення, таке звернення є не просто на часі, але стає необхідним кроком у теоретичному і практичному вимірах, якщо ми дійсно прагнемо зберегти нинішню цивілізацію від остаточного руйнування, що загрожує їй сьогодні, незважаючи на сформований нею потужний пласт економічної культури. Важливою у даному аспекті виглядає і заувага російського вченого В. Новосельцева щодо того, що окрім культурного рівня є ще духовний, котрий дозволяє більш позитивно вирішувати конфліктні проблеми, принаймні не зводити їх до криз. Дослідник вважає, що найкращі посібники з конфліктології написані дуже давно, ще на зорі людської цивілізації. І найголовніший з них – це Веди, котрі для західної людини поки що terra incognita, але по суті в них можна знайти відповіді на всі запитання 491. Отже, давньосхідна філософська спадщина все частіше привертає увагу дослідників, при чому у достатньо розмаїтих ракурсах, в тому числі і у вимірі пошуків розв’язання економічної кризи 491 Новосельцев В.И. От философии до экономики / Сборник интервью. – Воронеж, 2010. – С. 40. 202 сучасного фінансизму. При цьому, варто ще раз наголосити, що мова йде не про відтворення культурно-релігійного світогляду ведичного зразку у сучасній економіці, а про ті евристичні потенціали, які дійсно, будучи врахованими у сучасних умовах, здатні відчутно трансформувати кризові явища сучасної глобальної економіки у бік стабілізації конструктивних тенденцій її розвитку. Одним з таких евристичних аспектів аналізу духовної економіки є її феноменологічне тлумачення, що розкривається у наступній тезі: «стан економіки – це дещо більше, ніж грошові та фінансові потоки… це стан свідомості» 492. Вважається також, що головна відмінність настанов матеріально та духовно орієнтованої економічної свідомості полягає в тому, що матеріалістична економіка заснована на конкуренції, в наслідок чого стимулює свідомість «недостачі» та необхідність консумеризму493. Такий економічний уклад з необхідністю призводить до нівелювання духовної складової людських відносин і формує досить специфічну атмосферу консумеризму, у межах якої людина стає не носієм духовних смислів та цілей, а навпаки, виробником-споживачем матеріальних благ, які поступово починають займати у її свідомості провідну роль. Компаративний аналіз матеріалістичної та духовної економік дозволяє розкрити цілий ряд принципових відмінностей економічних настанов, що ґрунтуються на цих протилежних типах економічного світогляду і, відповідно, економічної поведінки. Економічна свідомість індивіда в умовах матеріалістичної економіки більшою мірою концентрована на матеріальних благах та фінансах, котрі вінчають ієрархію її потреб. За умови ж формування настанов духовної економіки, свідомість індивіда більшою мірою орієнтується не тільки на цінності консумеризму та власний добробут, але і на економічний добробут іншої людини. В умовах же матеріалістичного типу економіки цілком закономірним наслідком стає феномен психологічного відчуження, що зумовлює як соціальний екскапізм, так і різні форми соціальних девіацій. Духовну економіку у якості альтернативного фінансизмові економічного світогляду цілком доцільно вважати також «економікою синергетичного співробітництва»494. Відповідно, головні настанови духовно орієнтованого типу економічної поведінки орієнтують людську свідомість не на індивідуалістичноатомістичний тип світогляду, а на економічну взаємопідтримку у межах суспільства, дотримання принципів соціально-економічного симбіозу, що сприяє Дханешвара-дас. Духовная экономика, её особенности и нюансы в современном мире [електронний документ] // Режим доступу: http://www.krishna.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=438 493 Там само 494 Там само 492 203 усвідомленню цілісності національної економіки, успішність якої в цілому є одним із головних чинників багатства та добробуту кожного індивіда зокрема. Як зазначає Дханешвара, духовна економіка стимулює свідомість цілісності і радість віддавати 495. Межі застосовності такої моделі економіки у сучасному світі вимагають певної трансформації економічної свідомості, однак досить тяжко заперечувати, що криза сучасної матеріалістично-фінансової економіки потребує суттєвого удосконалення у сфері економічних цінностей, зокрема і у вимірі співвідношення приватної та суспільної власності. Духовна криза сучасної «фінансової цивілізації», у якості закономірного наслідку абсолютизації матеріалістичного світогляду, спричинила доволі складні наслідки як у суто економічному вимірі життєдіяльності західної цивілізації, так і на рівнях екологічному, морально-етичному та політичному. Теж саме стосується і ідеологічної кризи сучасності, що відобразилася у всіх сферах розвитку західного світу і стала тим соціальним викликом, котрий вимагає якісно нового відгуку, принципово відмінного від вже реалізованих у площині фінансово орієнтованого типу економічного мислення, тобто відмінного за своїми ментальними структурами від економічної поведінки, що цю кризу спричинила. Це спонукає нас до переосмислення вихідних ідей того типу економіки, який ще Аристотель назвав хремастикою, котру, на жаль, покладено в основу сучасного фінансизму, що уособлює ідеологію перманентного накопичення матеріальних статків заради самих статків як показника соціального статусу. Варто також звернути увагу на точку зору, згідно якої економічні кризи – це не стихійні або напередвизначені, а цілком керовані процеси, тобто процеси котрі можна перевести у потрібний стан шляхом цілеспрямованого впливу на їх учасників та (або) на взаємовідносини між ними 496. Відповідно, В. Новосельцев вважає, що ліквідувати обставини, які обумовлюють лавиноподібне розгортання економічних криз цілком можливо. Вони поширюються не самі собою. Їх поширюють фінансові, промислові та інші угрупування, що переслідують цілком визначені цілі. Відповідно, локалізувати кризу або призупинити її розгортання можна, якщо створити умови та механізми економічного та політичного співробітництва, при яких розширення кризи стає невигідним самим суб’єктам, які раніше сприяли цьому процесу497. Бажано також скористатися порадою В. Новосельцева, стосовно того, що не варто створювати громіздких довготривалих планів, що підлягають Дханешвара дас. Введение в принципы и практику духовной экономики – экономической системы, основанной на «Бхагават-гите». – Херсон: Издательский дом «Атлантик-Сити», 2006. – С. 6. 496 Новосельцев В.И. От философии до экономики / Сборник интервью. – Воронеж, 2010. – С. 95. 497 Там само, С. 96-97. 495 204 неухильному виконанню, а варто висувати ключові проекти економічного розвитку країни, зосереджуючи основні зусилля на створенні механізмів, що забезпечили б практичну реалізацію цих проектів, узгоджуючись з поточною соціально-економічною ситуацією – зовнішньою та внутрішньою498. Такий підхід, в свою чергу, вимагає не сліпої інтерналізації знань щодо специфічних рис духовної економіки, а залучення соціально-креативного потенціалу суспільної еліти – реальної, а не номінальної – як у сфері політики, так і економіки, що дозволить сформувати принципово новий, доволі самобутній тип економічної культури в сучасній Україні. Разом з тим, на наш погляд, економічна теорія нації за умови її відповідного аксіологічного осмислення та реалізації цілком може бути застосована і у якості економічної теорії глобалазації, за умови, якщо буде враховано духовно-маральнісні настанови економічної свідомості. Такий підхід сучасних умовах стає надзвичайно актуальним, адже, як вдало відзначає один сучасних антиглобально налаштованих дослідників, прискорення динаміки капіталізму поглиблює головну негативну рису неолібералізму – його колосальну здібність продукувати нерівність. І оскільки держава перестає бути гарантом права на освіту, житло і охорону здоров’я, то незадоволення і бунти будуть зростати499, підтвердженням чому є події останньої декади. Тоді як трансцендентальні засади духовно орієнтованого типу економіки до певної міри можливо логічно обґрунтувати, спираючись в тому числі, і на аналітичні розвідки деяких авторів політичної філософії минулого століття. Так, Дж. Ролз у свій роботі «Теорія справедливості» 500 запропонував так званий принцип «завіси незнання» («the veil of ignorance»), котра передбачає ігнорування соціального статусу окремого індивіда у контексті прийняття соціально важливих рішень та законів. Тобто ці закони мають бути максимально корисними для суспільства в цілому, а не спрямовані на соціальні інтереси окремих його прошарків. Саме цей принцип роулзової теорії справедливості сприяв також введенню ним у вжиток так званого правила «максимінімуму», котрий, у свою чергу, вимагає максимального законодавчого зиску якраз для найменш забезпечених прошарків населення, що у теоретичному вимірі цілком узгоджується з деякими ідеями духовної економіки, незважаючи на те, що Дж. Ролз ніколи не оперував цим поняттям. Власне духовна економіка, як соціальний феномен, спрямовується на максимальну ефективізацію якості у діяльності кожного індивіда, як Новосельцев В.И. От философии до экономики / Сборник интервью. – Воронеж, 2010. – С. 93. Денчев К. Феномен антиглобализма. – М.: ГУ ВШЭ, 2005. – С. 53. 500 Ролз Дж. Теорія справедливості / Олександр Мокровольський (пер.). – К.: Основи, 2001. – 822 с. 498 499 205 економічного суб’єкта цілісної соціально-економічної системи. Синергійний потенціал такого підходу до організації економічної діяльності сприяє розвиткові своєрідного економічного солідаризму, але не у вимірі радянського колективізму, – котрий здебільшого було орієнтовано на кількісні, а не на якісні показники, і до речі, це теж був історичний приклад матеріалістичного типу економічного світогляду, – а у вимірі підвищення продуктивності економічного зростання, що ґрунтується на свідомій турботі про споживача. Такий підхід до організації виробництва покликаний принципово трансформувати економічну свідомість сучасної людини, заохотити її до реалізації обґрунтованих екологічних програм виробництва задля забезпечення сталого економічного розвитку власної країни зокрема та – в найоптимістичнішій перспективі – планети в цілому. Адже враховуючи екологічну кризу та ті катаклізми, причиною котрих вона стає, варто зважити і на ті екологічні чинники, що спонукають нас до перегляду стратегії економічної поведінки. Сучасні екологічні проблеми планети – і сьогодні це доводити вже немає потреби – значною мірою спричинені реалізацією виключно фінансово орієнтованих проектів, котрі не приймають в розрахунок зміну кліматичних умов, глобальне потепління та інші важливі екологічні чинники, в наслідок чого економічні рішення, що приймаються у сучасному світі, не беруть до уваги незворотні екологічні наслідки. У таких умовах біфуркативність глобально орієнтованих економічних рішень спонукає нас до усвідомлення наслідків економічної діяльності сучасного соціального суб’єкта. Останній може або рухатися в тому ж напрямі і спричиняти незворотні руйнівні для екосистеми наслідки, або формувати нову стратегію економічного мислення та відповідної поведінки. Така стратегія вимагає формування принципово нового типу соціально-економічного мислення не лише окремого індивіда, але і колективного суб’єкта економічної діяльності, яким є економічна нація, тобто суспільство в цілому як продуцент унікальної конструктивної господарської стратегії. Відповідно, досить важливе значення для формування нового типу економічного мислення мають відіграти саме ейдоси духовної економіки, котрі за своїм смисловим навантаженням передбачають можливість поступової трансформації економіки фінансизму, основною цінністю якої є гроші, в економіку духовну, основними цінностями якої мають стати людина і природа. Саме гуманістично та екологічно орієнтована економіка може сприяти подоланню кризи сучасного фінансового економізму, котрий орієнтовано не на розвиток та вдосконалення людини, а на максимальне використання її праці та 206 інтелектуальних ресурсів з ціллю отримання надприбутку здебільшого транснаціональними корпораціями. Економіка фінансизму сформувала глобальну ієрархію розподілу прибутку, котра ґрунтується на ідеї економічного відсотку, а отже унеможливлює адекватний розподіл статків за результами праці. Згідно ідей духовної економіки, також не має бути у суспільстві виключно приватної власності, що призводить до соціальної ізоляції та імперсоналізму – має бути потужний сектор державної, суспільної власності. На рівні державної влади абсолютизація приватновласницьких інтересів у політичному та бізнесовому середовищах сприяє виникненню ситуації, коли концепція приватної власності змушує нас відокремлюватися і відчужуватися один від одного, так як ми переслідуємо наші «власні» інтереси501. У такий спосіб, індивідуалістичні настанови матеріалістичної економіки не сприяють формуванню цілісного, конструктивно спрямованого економічного світогляду індивіда, тоді як соціально орієнтовані ініціативи духовної економіки, навпаки, сприяють як економічному благоустрою суспільства в цілому, так і кожного індивіда зокрема. Тому така «формула» економічних відносин у суспільстві, яка передбачає трансформацію цінностей та настанов суб’єкта економічної діяльності у бік посилення духовної складової, має конструктивні переваги над суто матеріалістичними настановами сучасного капіталізму. У контексті компаративного аналізу матеріально (фінансово) та духовно орієнтованої економіки, варто також наголосити і на суттєвій відмінності у ставленні до особистості, до людини взагалі. Адже в умовах матеріалістичної економіки на перше місце ставиться прибуток та ті матеріальні блага, які він дозволяє придбати своєму власникові. Саме міра такої спроможності репрезентує статус індивіда у суспільстві, стимулюючи так звану «свідомість недостачі» у задоволенні споживацьких амбіцій економічного суб’єкта. Тоді як, у межах поведінкових настанов духовної економіки, на першому місті перебуває не рівень матеріальних прибутків як такий – тобто не фінансизм як провідний тип економічного мислення, що сприяє розвиткові плеонексії в загальносуспільних масштабах, – а формування настанов економічної єдності суспільства, що на противагу штучному створенню потреби перманентного споживання матеріальних благ, сприяє формуванню духовних настанов на споживання у необхідній мірі для кожного громадянина. Такий підхід не спричиняє тенденції до суттєвих розбіжностей у рівні споживання, коли одні прошарки суспільства Дханешвара дас. Введение в принципы и практику духовной экономики – экономической системы, основанной на «Бхагават-гите». – Херсон: Издательский дом «Атлантик-Сити», 2006. – С. 20. 501 207 накопичують фінанси, не маючи жорсткої потреби у споживанні, а інші – не можуть дозволити собі необхідного мінімуму. Така тенденція є атрибутивною рисою якраз матеріалістично налаштованої економічної моделі поведінки. У даному контексті цілком доречно знову звернутися до Аристотелевого співставлення хрематистики та господарювання. Якраз усі негативні якості хрематистики, що розвинулась у «фінансову цивілізацію» сучасності, напрочуд вдало проаналізовані ще у класичний період античного філософування. Аристотель у трактаті «Політика» показує, що саме господарська, тобто економічна діяльність орієнтована на добробут соціальної структури в цілому, адже вона ґрунтується здебільшого на задоволенні дійсних господарських потреб, а мистецтво нагромадження майна філософ класифікує у якості окремої від економіки галузі знання. Аристотель звертається до спадщини афінського законодавця Солона, наголошуючи, що люди не знають певної межі в багатстві, але «міра володіння власністю, що необхідна для забезпечення добробуту, не безмежна» 502. Філософ виокремлює два види економічного мистецтва. З одного боку він веде мову про набуття багатств у якості засобу забезпечення ефективної життєдіяльності суспільства, і з іншого – про «мистецтво наживати статок, з чим і пов’язане уявлення, нібито багатство і нажива не мають ніяких меж» 503. Останній спосіб господарювання Аристотель вважає неприродним і таким, що не відповідає принципам використання багатства за призначенням. Аристотелеве критичне ставлення до фінансово орієнтованого накопичення показує, що такий спосіб господарювання є надзвичайно далеким від дійсного багатства. Таке багатство, за Аристотелем, позбавлене усілякого смислу, адже людина, маючи надмір грошей, може померти з голоду, як це описується в легенді про Мідаса, у котрого в наслідок ненаситних бажань усе, до чого він торкався, перетворювалося на золото504. Тому Аристотель вважає за потрібне вказати на суттєві відмінності між необхідним наживанням статку і таким, що не є необхідністю505. Такий тип економічної поведінки Аристотель якраз і називав хрематистикою. Сучасний фінансизм є еквівалентом даного аспекту діяльності економічного суб’єкта. Власне економікою давньогрецький мислитель вважав діяльність, спрямовану на створення благ для господарства та держави в цілому. У такий спосіб економіка, як цілеспрямована діяльність щодо створення благ, необхідних Аристотель. Політика / пер з давньогр. Олександра Кислюка. – 3-тє вид. – К.: Основи, 2005. – С. 25. Там само, С. 25. 504 Там само, С. 27. 505 Там само, С. 28. 502 503 208 людині для задоволення її життєвих потреб суттєво різниться від такого явища як хрематистика. Адже остання не виконує соціально важливих функцій і розглядає накопичення статків у якості самоцілі, що несе негативні наслідки для соціальної системи в цілому. Проведений Аристотелем аналіз у сфері порівняння економіки і хрематистики є надзвичайно корисним для ілюстрації прогнозованості негативних явищ фінансизму. Однак, і в умовах сучасної фінансової кризи досить рідко у якості аргументу можна зустріти критику самої хрематистичної форми господарювання, що притаманна сучасній цивілізації. Не зважаючи на слушні зауваження, що сягають часів стародавньої Греції, сучасна «фінансова цивілізація» продовжує вперто спрямовувати господарські процеси, спираючись саме на засади фінансизму, а не економіки як такої. Якщо за часів Аристотеля ці два явища співіснували і між ними існував хоч якийсь баланс, то в умовах сучасності економіка дійсно майже припинила своє існування в чистому вигляді, тоді як провідне місце у глобальній системі економічного господарювання посів фінансизм, який поступово поглинає та нівелює економічні потенціали країн, що глобалізуються. Таким чином, фінансизм стає апофіозом матеріалістичної економіки, в межах якої фокусування суб’єкта економічної діяльності – на відміну від економіки духовної – центрується не на Інших, а здебільшого на власних накопичувальноконсумеристських інтересах. Відповідно, Аристотелеве тлумачення економіки більш близьке за своїм змістом – але не еквівалентне – до того феномену, який ми намагаємось проілюструвати у якості «духовної економіки», що передбачає продуктивне використання багатства як сукупності засобів для продуктивного розвитку суспільства; а хрематистика постає як культ фінансового накопичення статків та домінування над іншими представниками суспільства і, відповідно, репрезентує фінансово-матеріалістичну економічну настанову. У такий спосіб концепт духовної економіки актуалізує феноменологічну філософію Іншого, але у контексті її економічної аплікативності. Якщо пригадати відоме дослідження П.Рікера «Сам як Інший»506, то у контексті філософськоекономічного анілізу феномену духовної економіки його варто було б перетлумачити в дещо інший спосіб, а саме: «Інший як сам», що стає досить близьким за змістом і до деяких світоглядних настанов християнства. Дана теза, як це не дивно, є надзвичайно актуальною для сучасності у вимірі подолання соціального атомізму та відродження тієї соціальності, про смерть якої писав 506 Рікер П. Сам як інший / Пер. із фр. – Вид. 2-е. – К.: Дух і літера, 2002. – 458 с. 209 Ж. Бодрійяр. Цілком доцільним стає і феноменологічне переосмислення концептуальних інтенцій економічної поведінки суб’єкта соціальної дії у напрямі формування колективної економічної ідентичності – «разом з іншим і для іншого» – на рівні національної економічної ідентичності суспільства. На відміну від матеріалістичного фінансизму сучасності, духовній економіці притаманний солідаризм та співробітництво, відсутність корупційних схем, розвиток відчуття відповідальності не лише за себе, але і за інших членів суспільства. характеризується вона також відсутністю настанови максимального споживання, тобто антиконсумеризмом, дотриманням екологічних стандартів у сфері виробництва, що передбачає абсолютно іншу стратегію природокористування. Духовна економіка також стимулює принципово інше ставлення до суб’єкта економічного виробництва як такого, що не підлягає виробничій експлуатації, а навпаки, права котрого не лише законодавчо закріплені, але і практично дотримуються засобами формування та функціонування «сильної системи соціальної безпеки для всіх» 507. У межах економічних настанов духовної економіки відсутній культ фінансів як універсального засобу самореалізації особистості. Такий тип економічних відносин спрямовано не лише на розвиток споживчо-матеріальних здібностей людини, але і на формування умов її духовного розвитку, І, насамкінець, в умовах реалізації принципів духовної економіки долається феномен соціального відчуження508, що дозволяє сформувати дійсно консолідоване суспільство з принципово іншим, альтернативним фінансизмові типом економічного мислення та економічної ментальності. Зрозуміло, що «тверезий» погляд на специфіку духовної економіки, формує дещо скептичне ставлення до перспектив її реалізації у найближчому майбутньому, особливо враховуючи ті тенденції, які ми спостерігаємо сьогодні у розвитку глобальної економічної системи. Однак, цілком можливою є на сьогоднішній день спроба зробити «перший крок» на шляху реалізації цієї моделі економічної поведінки, зваживши на її переваги не лише для суспільства як цілісного соціального організму, але і на зиски для кожного окремого громадянина, у пріоритетах діяльності котрого стало б можливим, у такий спосіб, гармонізувати духовну та матеріальну складові господарської діяльності. Трансформація економічного менталітету, що був сформований протягом століть, процес надзвичайно складний. Тому зміщення акценту з економічної конкуренції на економічний солідаризм потребує, перш за все, грамотного підходу Дханешвара-дас. Духовная экономика, её особенности и нюансы в современном мире [електронний документ] // Режим доступу: http://www.krishna.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=438 508 Там само 507 210 до самої ідеї духовної економіки як значно більш соціально-конструктивного явища, ніж економіка фінансово-матеріалістична. Поширення ідей духовної економіки вимагає відповідного теоретико-філософського обґрунтування, навіть у формі соціальної утопії, але при цьому не варто забувати, що якраз важлива роль утопій полягає в тому, що саме вони задають тенденцію до конструктивних трансформацій суспільного життя. Відповідно, духовна економіка як альтернатива монетарному мисленню постає у якості досить практичної, можливо навіть соціально-прагматичної системи світоглядних настанов в умовах економічного життя сучасної цивілізації. В умовах глобальної економічної кризи дійсно актуалізується потреба зміни моделі світової економіки. З одного боку, йдеться про посилення ролі соціальної справедливості, а з іншого – про хоча б часткову відмову від «Вашингтонського консенсусу», що централізував глобальний вплив національної американської економічної моделі. Тому, на наш погляд, сьогодні до головних принципів розвитку «знаннєвої економіки» варто додати і ідею духовної економіки як такої, що не лише відповідає усім вимогам даного концепту, але і сприяє синергійному зростанню його соціально-практичного потенціалу. Мусимо також визнати, що деякі принципи духовної економіки у контексті економічних ідеологій ХХІ століття, особливо неолібералізму, виглядають утопічно. І це не дивно, зважаючи на практичну реалізацію протягом кількох останніх століть кардинально протилежних їй економічних настанов. Однак, запозичення хоча б деяких її елементів стає сьогодні нагальною потребою часу для досягнення соціально-економічної рівноваги глобального простору. Адже духовна економіка з її ціннісною орієнтацію на добробут Іншого, дає змогу позиціонувати її не як індивідуалістично, а саме як колективно, а отже і національно та глобально орієнтовану економічну концепцію. Недарма П. Слотердайк задається питанням чи вистачить нашій цивілізації духовних ресурсів для утвердження нового трансмілітаристського принципу реальності?509. Аналізуючи ту ж кризовість «цинічного розуму» сучасної західної цивілізації, дослідник ставить ще одне питання: «чи не вагітне те, що тут гине, новим розумом?» і сам відповідає на нього: «сама світова ситуація віддає нас у розпорядження іншому раціо, це – сутінки кумирів цинізму»510. В економічному контексті мова має, на шаш погляд, йти про почуття економічної єдності на рівні суспільства в цілому, а отже і про відповідальність не лише за себе, але й за інших; про концентрацію не на власному ego, але і на 509 510 Слотердайк П. Критика цинічного розуму/ пер з нім. Андрія Богачова. – К.: Тандем, 2002. – С. 327. Там само, С. 327. 211 потребах інших; про відсутність надмірного накопичення матеріальних ресурсів окремими особами за рахунок усвідомлення потреб іншого; про нівелювання мотивів жадібності та злочину за рахунок вимоги взаємовигідного співробітництва та про мінімізацію культу споживання. Зокрема в умовах сучасного Заходу сформувалось поняття «соціально відповідального бізнесу (капіталу)», який функціонує згідно з принципом pro bono publico, тобто заради загального блага. При цьому, мінімізація споживання має бути представлена не як аскеза, а як обмеження можливостей накопичення матеріального статку для окремих особистостей, які сьогодні у відсотковому розрахунку складають досить незначну частину населення, але володіють такими обсягами статків, що могли б забезпечити довготривалі матеріальні потреби однієї або іноді навіть кількох країн. Тому існує потреба обмеження міри впливу накопичувальних механізмів для надмірно забезпечених хремастів, незалежно від їхнього громадянства, задля забезпечення рівномірного використання ресурсів, що до речі, досить ефективно використовується у сучасному Китаї. В наших умовах, одним з найбільш дієвих механізмів введення цього принципу у дію може бути механізм оподаткування надмірних прибутків, у межах якого відсоток податку прямопропорційний прибуткові, тобто що більший річний прибуток – тим більший податок на соціальні потреби. При цьому людина, яка отримує значні прибутки повною мірою забезпечує як власні потреби, так і сприяє продуктивному розвиткові суспільства за рахунок відтворення повноцінного фінансового обігу, повертаючи суспільству фінансову частку доданої вартості від власного прибутку. Подібний механізм, що був детально проаналізований ще К. Марксом, на національному рівні здатен забезпечити стабільний розвиток економічної системи суспільства, не викривлюючи – на кшталт пізньокапіталістичних традицій – структурний рівень прибутку та не здешевлюючи вартість праці. Однак, реалізація навіть найпростіших аспектів проекту духовної економіки є сьогодні надскладним завданням, не говорячи вже про цілісну концепцію. Як зважає один з її сучасних дослідників, привнесення в життя духовної економіки було б, очевидно, суттєвим соціальним експериментом у намірі змінити обличчя світу511. До речі, духовна економіка передбачає у якості домінуючого такий вид праці, який Г. Сковорода назвав свого часу «сродною працею»512. На наш погляд, важливу роль у її структурі мала б посісти практика благодійності, яка, до речі Дханешвара дас. Введение в принципы и практику духовной экономики – экономической системы, основанной на «Бхагават-гите». – Херсон: Издательский дом «Атлантик-Сити», 2006. – С. 37. 512 Там само, С. 40. 511 212 поширена на Заході, але здебільшого не є надто продуктивною. Цей чинник теж є надзвичайно важливим, оскільки за визначенням російського дослідника А. Лєбєдева, саме благодійність має сприяти встановленню у суспільстві атмосфери соціальної солідарності513. Варто також звернути увагу і на соціально-критичні ідеї М. Волошина, котрий виступав з позицій жорсткої критики суто матеріалістичного типу цивілізації та наголошував на актуальності культивування духовних цінностей. Спосіб мислення М. Волошина з позицій соціально-філософського аналізу видається досить продуктивним для трансформації світогляду сучасної людини, яка вже майже довела до логічного кризового завершення свою рафіновану раціоналізаторську економічну політику, що призвела до невідворотніх процесів руйнування моралі з одного боку та знищення навколишнього середовища – з іншого. Так, М. Волошин виявляв цю однобічність та недолугість західного типу цивілізації, якій для соціального балансу та продуктивного розвитку гостро не вистачало духовної складової соціально значимих настанов та ідей. В умовах сучасної глобалізації ми маємо особливо зважити на його застереження і серйозно замислитися зокрема над тим, які економічні настанови сьогодні глобалізуються. Адже глобалізаційні тенденції є доцільними лише тоді, коли вони поширюють продуктивні настанови, орієнтовані на розвиток людини, а не на її деградацію. Тому і глобалізаційні сценарії сучасності все ще вимагають суттєвого удосконалення, оскільки намагаються глобалізувати ті настанови, що були сформульовані матеріалістично-фінансовою цивілізацією. Перехідний період від суто матеріалістичної до духовно орієнтованої економіки мав би розпочатися саме в умовах кризових проявів матеріалістичного світогляду, який у своїх практичних наслідках призвів цивілізацію західного типу до тяжких економічних та екологічних втрат, подолання яких вимагає, на наш погляд, цілковитої переорієнтації світоглядних настанов саме у сфері прийняття економічних рішень – як на рівні буденно-індивідуальному, так і на рівнях національному та загальноцивілізаційному. Духовна еволюція в економіці постає, у такий спосіб, як еволюція економічної самосвідомості та трансформація дезорієнтованого економічного розуму. Адже саме духовна економіка є проявом економічної цілераціональності, тоді як віртуальна фінансова економіка є проявом економічної нерозумності та недалекоглядності, оскільки спричиняє як руйнацію екологічного середовища. Лебедев А.А. Благотворительность как норма и нормы благотворительности [електронний документ] // Режим доступу: http://magazines.russ.ru/novyi_mi/1999/10/lebed.html 513 213 Трансформація психіки економічного суб’єкта, а отже, і корегування суспільного менталітету під впливом ідей духовної економіки, постає, у такий спосіб, як шлях до формування більш гармонійної економічної системи. Отже, вплив економічної та духовної криз, що притаманні сучасній цивілізації, потребує пошуку – бажано системного – шляхів подолання не лише наслідків, але і причин цих криз з мінімальною шкодою для людини. Одним із варіантів такого системного рішення цілком може бути запропонований концепт «духовної економіки» у якості світоглядного ядра економічної теорії нації. Отже, зважаючи на ті економічні та супутні їм екологічні проблеми, що характерні сучасній цивілізації, інновативні аксіологічні тенденції постають сьогодні у якості життєвої потреби, а не простого заклику до пошуку більш креативних форм життєдіяльності. Саме тому звернення до ціннісних вимірів такої креативності на часі є онтологічно важливим аспектом відновлення життєздатності сучасного світу. Економічний вектор таких пошуків звертає нас саме до економічної теорії нації, орієнтирами розвитку якої є розвиток не лише матеріальних, але і духовних вимірів господарської діяльності у суспільстві. 214 РОЗДІЛ V СОЦІАЛЬНА ТРАНСФОРМАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА У КОНТЕКСТІ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ НАЦІЇ Salus patriae – supreme lex514 Латинське прислів’я Хто живе в атомізованому суспільстві, стає – мимоволі – принаймні напівагентом цинічної спільноти самогубців Петер Слотердайк Як бачимо, сучасна економічна та духовна кризи, як у вимірі глобальної спільноти, так і українського суспільства зокрема, вимагають пошуку нових ідей та стандартів для реалізації конструктивних сценаріїв соціального розвитку. Спробуємо проаналізувати перспективи реалізації альтернативних щодо домінуючих сьогодні підходів у сфері організації економічного середовища. Так, на противагу вкоріненій у сучасній економічній свідомості неоліберальній доктрині з властивою їй ідеєю неконтрольованої конкуренції пропонуємо звернутись до менш впливового сьогодні напряму соціально-філософської та економічної думки – солідаризму (від фр. solidaire – солідарний, одностайний). До того ж, як відзначив К. Симонс-Симонолевич, нація є спільнотою людей, члени якої пов’язані між собою почуттям солідарності515. Власне у сучасному світі солідаризм більш відомий у якості соціальнополітичної ідеології, ніж у якості одного з аспектів економічної статегії. Однак, концепція солідаризму включає в себе і досить розгалужену філософськоекономічну складову, котру ми не можемо не брати до уваги, опрацьовуючи теорію економічної нації. На наш погляд, феномен економічного солідаризму має відображати досить суттєву світоглядну складову економічної теорії нації у контексті тих глобалізаційних процесів, що визначають динаміку розвитку сучасного світу. Адже без звернення до стратегії солідаризації економічних інтересів не лише окремих суспільств, але і глобального простору в цілому, ми навряд чи зможемо вирішити ті комплексні глобальні виклики, що постали перед сучасним людством. Одним із небагатьох сучасних мислителів, котрий досліджує економічний вектор солідаризму є П. Гай-Нижник, котрий щодо сутності останнього наголошує, що «іноді його розглядають не просто як політичну ідеологію, але як соціальну та * Добробут батькiвщини – найвищий закон (лат.) Симонс-Симонолевич К. Поняття нації: спроба теоретичного прояснення // Націоналізм. Теорії нації та націоналізму від Йогана Фіхте до Ернеста Гелнера. Антологія. 3-тє видання/ О. Проценко, В. Лісовий (упоряд.). – К.: Смолоскип, 2010. – С. 284. 514 515 215 економічну доктрину консервативно-революційної ідеології»516, одним із представників котрої, до речі, вважається відомий італійський філософтрадиціоналіст Ю. Евола. За визначенням останнього, один із основних і найбільш очевидних аспектів сучасного занепаду повʼязаний саме з наступом індивідуалізму, який став результатом краху та руйнування передуючих органічних та ієрархічних традиційних структур, на зміну якому у якості первинного елементу суспільного устрою прийшла атомістична множина індивідуумів, тобто маса517. Такий наголос на деструктивності атомізованого індивідуалізму виглядає, на наш погляд, досить обґрунтовано, особливо беручи до уваги, що Ю. Евола акцентує увагу на розмежуванні у цьому контексті тих понять, суттєва відмінність між якими досить часто нівелюється ліберальною традицією, а саме – «індивід» та «особистість», роль яких у функціонуванні соціального організму не може бути визнана рівнозначною. Однак, нівелювання особистості, її симуляція в умовах індивідуалізованого суспільства спричиняють, за Ю. Еволою, втрату самого сенсу цього поняття. Обгрунтування ідей солідаризму зустрічаємо і в роботах українського філософа І. Франка, який наголошував, що за допомогою докладного наукового вивчення життя тільки й можливо пізнати становище суспільства в його справжній формі. І таке «пізнання поведе нас до спільної дії, покаже нам спільні інтереси, а також збудить солідарність»518. На наш погляд, варто звернути увагу і на відповідну теоретичну спадщину бельгійського мислителя Л. Дегреля, котрий так само закликав до солідаризації суспільства у всіх сферах його життєдіяльності, наголошуючи, що солідарність та співпраця є тими здоровими, живими засадами, на яких треба будувати кожне підприємство і кожне діяння519. Не можна не згадати і американського дослідника Г. Пеша, котрий наполягав, що солідаризм не відділяє економіку від етики, вимагаючи відповідного соціального та культурного контексту, в чому і полягає роль державної влади 520. Досить вагомо в даному аспекті виглядає і аналіз діяльності одного із європейських лідерів, а саме португальця Салазара, щодо якого у сучасній літературі зазначають, що перше, що декретував Салазар, – це було правило, що «ніякий міністр не може перевищувати суму видатків, йому призначену, і не сміє Гай-Нижник П. Солідаризм як соціально-політична концепція: нарис історії розвитку в Європі та Україні [електронний документ] // Режим доступу: http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/219doc.php 517 Эвола Ю. Оседлать тигра / Пер. с итал. В.В. Ванюшкиной. – СПб.: «Владимир Даль», 2005. – С. 211-212. 518 Франко І. Про солідарність // Франко І. Зібрання творів у 50 т. – Т. 45. Філософські праці / Упоряд. та комент. В.С. Горського та ін; Ред. В.Ю. Євдокименко. – К.: Наукова думка, 1986. – С. 43. 519 Горович Б. Націоналізм в Бельгії (Леон Дегрель) // Національні лідери Європи: ідеологічні портрети / Упор. О. Баган. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2011. – C. 546. 520 Krason S.M. Rediscovering Heinrich Pesch and Solidarism [електронний документ] // Режим доступу: http://www.crisismagazine.com/2014/rediscovering-heinrich-pesch-and-solidarism 516 216 робити нічого, що могло б порушити прибутки і видатки держави. Внаслідок сієї начебто дуже простої ідеї, бюджет … був зрівноважений, і, замість дефіциту, кожний фінансовий рік донині закінчувався прибутком»521 [виділено нами – Т.Г.]. Поступово осмислення соціального солідаризму набуває все більшого резонансу у нашому суспільстві, так А. Окара наполягає, що солідаризм розглядається сьогодні трохи не як «філософський камінь» нової епохи, відповідно ідеологія, політична філософія, філософія права і політекономія солідаризму так само набувають нового життя 522. На наш погляд, доктрина солідаризму у якості своєрідної стратегії єднання соціуму з ціллю максимально ефективного вирішення кризових явищ, є на сьогоднішній день досить продуктивною соціально-практичною альтернативою задіяним у економічному просторі концепціям та підходам. Звертаючись до історії, відзначимо, що теорія солідаризму виникла у результаті поєднання ідеї солідарності та індуктивного методу дослідження 523. Разом з тим, солідаризм досить часто розглядають як проміжну між лібералізмом та соціалізмом економічну доктрину 524. Вважається, що у сферу соціальних наук в цілому та економіку зокрема солідаризм запровадив відомий філософпозитивіст О. Конт, котрий був послідовником одного з перших солідаристів – П. Леру. Однак, основоположником економічного солідаризму як такого став французький мислитель Ш. Жид, котрий також відомий як досить серйозний дослідник феномену кооперації. Теорія солідарності як явище системне має декілька вимірів, зокрма політичний (П. Леру), правовий (Л. Дюгі), моральнісний (Е. Дюркгейм) та економічний (Ш.Жид). Оскільки предметом нашого дослідження є останній, зосередимось на представниках саме економічного солідаризму. Відповідно, особливою увагою варто відзначити внесок у формування доктрини економічного солідаризму Ш. Жида. Адже саме цей мислитель запропонував логічне обґрунтування власної теорії походження прибутку, згідно якої прибуток є результатом монополії підприємців на продукти споживання, що дозволяє реалізовувати останні за ціною значно вищою за собівартість. Цей факт, за Ш. Жидом, спричиняє відповідні наслідки, а саме завдячуючи завищеному прибутку знижується купівельна спроможність покупців, від чого Русов Ю. Салазар – реформатор Португалії // Національні лідери Європи: ідеологічні портрети / Упор. О. Баган. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2011. – C. 419. 522 Окара А. Социальная солидарность как основа нового «миростроительного» проекта // Журнал «Синергия», №9, 2010 [електронний документ] // Режим доступу: http://www.perspektivy.info/print.php?ID=51931 523 Вощинин И. Солидаризм. Рождение идеи [електронний документ] // Режим доступу: http://ntsrs.ru/content/3rozhdenie-ekonomicheskogo-solidarizma 524 Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений / пер. с фр. – М.: Экономика, 1995. – С. 436. 521 217 страждає вся економіка країни. Низький ступінь солідарності у суспільстві спричиняє, у такий спосіб, його економічні негаразди525. Тому Ш. Жид наполягав на розвиткові кооперативізму, що ґрунтується на ідеях економічної солідарності, з метою формування «інтегрального кооперативного ладу». У своєму спільному із Ш. Рістом дослідженні Ш. Жид зазначає, що солідаризм звісно не є засобом формування морального закону, оскільки це не є його завданням, але він є ефективним засобом у випадку, коли ним оперують моральні особистості. З точки зору дослідників, теорія солідаризму в цілому виконує три важливі функції – вчить турбуватись про іншого, розширює сферу відповідальності та формує своєрідні феномени «корпоративного егоїзму», що сприяють консолідації суспільств та націй як у контексті внутрішньої, так і зовнішньої взаємодії526. Потрібно також зважити і на деякі історичні експлікації солідаризму, адже ця доктрина не завжди мала суто теоретичний статус. Так, солідаризм являв собою досить обґрунтовану реформаторську доктрину Франції у період перед першою світовою війною. Важливим є приклад польського солідаризму та однойменної спілки «Солідарність» під головуванням Л. Валенси, що відіграла суттєву роль у контексті подолання тоталітарних процесів та формування нового типу соціально-економічного світогляду польської нації. У якості цілісної економічної доктрини солідаризм протистояв основним принципам лібералізму та марксизму, а також до певної міри підтримував ідеї економічного протекціонізму, передбачаючи можливість державного втручання в економічні процеси. Разом з тим, у межах історії економічних доктрин не існує цілісної школи солідаризму у класичному розумінні – на кшталт марксистської чи ліберальної. Однак, ідея солідаризму у різний час пропонувалась різними економічними школами і з різною метою. Теорія солідарності частково представлена як у соціалізмі, так і у лібералізмі та націоналізмі (протекціонізмі), а також у деяких інших соціально-економічних концепціях527. Разом з тим, солідаризм наштовхнувся і на досить жорстку критику з боку ліберальної школи економіки, котра вважає власною заслугою відкриття принципу солідаризму у формі розподілу праці та обміну, але не визнає його у якості окремої економічної доктрини. Представники соціалізму та анархізму теж досить жорстко критикували економічний солідаризм Вощинин И. Солидаризм. Рождение идеи [електронний документ] // Режим доступу: http://ntsrs.ru/content/3rozhdenie-ekonomicheskogo-solidarizma 526 Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений / пер. с фр. – М.: Экономика, 1995. – С. 464. 527 Там само, С. 457. 525 218 як засіб послаблення соціалізму, адже останній заперечує марксистську ідею класової боротьби. Одним із найвидатніших представників економічного солідаризму вважається зокрема німецький економіст та соціальний філософ минулого століття Генріх Пеш, котрий розглядав політичну економію як сферу дослідження того, в який спосіб задовольняються соціально-економічні потреби суспільства. Дослідник вважав, що остання являє собою морально-органічну єдність суб’єктів господарської діяльності, котру єднає феномен політичної солідарності. Головними темами економічного солідаризму, за Г. Пешем, є аналіз співвідношення цінності та ціни, рівноваги між сільським господарством та промисловістю, а також дослідження меж конкуренції. Власне основну ідейну спадщину мислителя складає його вчення про обмін, у межах якого основна ціль економіки позиціонується не у сфері конкуренції, як засобу узгодження ціни та цінності, а у вимірі встановлення впорядкованого ринку. Критичний аналіз ідеї необмеженої конкуренції змушує звернути особливу увагу на так званий «парадокс Пеша», згідно якого конкурентна ціна є оптимальною, але, одночасно конкуренція прагне і відхилити ціну від оптимальності. Необмежена конкуренція, дрібнячи суспільство, з точки зору Г. Пеша, здатна викликати досить різкі економічні коливання, і тому не забезпечує економічної стабільності, а відповідно, і благополуччя 528. У такий спосіб, телеологічна орієнтованість концепції самого дослідника обґрунтовує цінність господарських благ у відповідності до міри їх соціальної корисності, досягнення чого і є основною ціллю економіки. Ведучи мову про ефективність господарських систем, Г. Пеш співставляє такі економічні системи як капіталізм, соціалізм та солідаризм і доводить, що саме солідаризм є найбільш відповідним основній цілі економіки. Дослідник наголошує, що будь-який розподіл, що не відповідає основній цілі економіки, не сприяє нормальному поступові економічної життєдіяльності суспільства, адже розподіл розглядається ним як «плата за послуги», котра в жодному разі не має перевищувати соціальної цінності цих послуг. Разом з тим, Г. Пеш визнає справедливість таких фінансових феноменів як рента та відсоток на капітал, але виключно у межах виплати за дійсну послугу суспільству! Неабияку увагу дослідженням Г. Пеша надає П. Гай-Нижник, наголошуючи, що «Гайнріх Пеш розумів поняття солідарності не лише з утилітарного боку, а й з морального та Поспеловский Д. Тоталитаризм и вероисповедание http://www.krotov.info/history/20/pospelovs/page04.htm 528 219 [електронний документ] // Режим доступу: етичного»529, адже його завданням є сприяння встановленню загальнодоступних матеріальних благ та достатку у гармонійному зв’язку з загальним добробутом народу В цілому протягом ХІХ-ХХ ст. дослідження феномену солідаризму структурувались не лише у межах академічних напрямів, але і національногеографічних – сформувались три вектори солідаризму – французький (кінець ХІХ ст.), німецький (початок ХХ ст.) та похідний від них російський (30-ті рр. ХХ ст.), кожен з яких до певної міри репрезентує дослідження присвячені економічному солідаризмові. Потрібно сказати, що російськомовний економічний солідаризм досить критично ставиться як до французької версії Ш. Жида, котрого позиціонують як теоретика-абсолютиста та утопіста кооперації, так і до німецької версії Г. Пеша, у якій російських солідаристів – незважаючи на згоду із основними висновками – не влаштовує методологічна частина, тобто так званий схоластично-томістичний підхід. Разом з тим, варто особливо відзначити прагнення російських солідаристів до максимальної об’єктивності досліджень та чіткого методологічного відмежування від економічного комунізму, представники котрого використовували лише той пласт наукової інформації, котрий узгоджувався з їхніми поглядами530. Однак, з точки зору російських солідаристів, зважаючи на зміни та трансформації, що відбулися у господарському житті після другої світової війни, довоєнні теорії економічного солідаризму втрачали свою актуальність і потребували перегляду та вдосконалення. Разом з тим, російський варіант солідаризму, що представлений на початку 50-х років минулого століття роботами Г. Гінса, С. Кірсанова, М. Самойлова, М. Залевського, Л. Зальцберга та інших дослідників характеризувався відчутною дискусійністю щодо практичних можливостей економічного солідаризму. Варто вказати і на застосування у обгрунтуванні доктрини російського солідаризму досліджень таких відомих представників філософської думки як М. Бердяєв, І. Ільїн, Н. Лосський, С. Франк, а також корпоративної теорії В. Парето. Важливу роль зіграло також дослідження Г. Гінса «На шляхах до держави майбутнього. Від лібералізму до солідаризму» 531, що по суті дало поштовх до формування російського солідаризму як такого. Г. Гінс аналізував солідаризм, перш за все, як систему узгодженої юридичної взаємодії всередині Гай-Нижник П. Солідаризм як соціально-політична концепція: нарис історії розвитку в Європі та Україні [електронний документ] // Режим доступу: http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/219doc.php 530 Вощинин И.В. Русский солидаризм и философия // Вощинин И.В. Солидаризм. Рождение идеи [електронний документ] // Режим доступу: http://ntsrs.ru/content/3-russkiy-solidarizm-i-filosofiya 531 Гинс Г.К. На путях к государству будущего. От либерализма к солидаризму. – Харбин: Типография Н.Е. Чинарева, 1930. – 225 с. 529 220 суспільства, коли її учасники забезпечують свої інтереси спільними та узгодженими зусиллями, зобовязуючись підкорятись встановленому в зв’язку з цим примусовому порядку532, що за логікою понять узгоджується із сучасними європейськими студіями на кшталт «economy and law», котрі поки що відсутні у вітчизняному філософському дискурсі. У сучасних же умовах, теорія солідаризму, набуває особливого значення, оскільки ми історично знаходимось у ситуації своєрідного роздоріжжя, коли крайнощі лібералізму та соціалізму більше не є ефективними і виникає потреба пошуку та обґрунтування «третього шляху». Аналізуючи сучасні переваги досліджуваного у даному аспекті феномену, Е. Заграва у своїй роботі «Солідарнасть і солідаризм» так само наголошує, що «солідаризм намагається усунути вади лібералізму і соціалізму, залишаючи, проте, позитивні елементи обох систем. У межах солідаризму одночасно належна увага приділяється як індивіду з його природними правами, так і всьому суспільству»533 [виділено нами – Т.Г.]. Варто наголосити і на своєрідному баченні солідаризмом проблеми власності, адже на відміну від соціалізму, солідаризм визнає інститут приватної власності, а на відміну від лібералізму – розглядає особистість не у контексті необмеженої економічної свободи, а як таку, що пов’язана із суспільством певними зобов’язаннями. Відповідно економічний солідаризм одночасно визнає як приватні економічні інтереси, так і потребу їх узгодження та підпорядкування ідеї суспільного блага. Варто також підкреслити, що таку систему економічних відносин досить часто позиціонують і як корпоративну. Специфічне бачення солідаристами економічних процесів дійсно дозволяє, на наш погляд, говорити про врахування найбільш конструктивних елементів як соціалізму, так і лібералізму, не запозичуючи при цьому їх недостатньо конструктивних аспектів, таких як колективізація економічної свідомості, з одного боку, та необмежена конкуренція – з іншого. Досить показовим фактом є та історична особливість, що, за висновками сучасних дослідників, ще Дж. Кейнс дав математичне та економічне обгрунтування солідаризму534, хоч і не враховане у сфері сучасної соціальної практики. В умовах же ситуації економічної кризи, що спричинена реалізацією економічних програм та ідеологій неолібералізму, перегляд та переосмислення ідей економічного солідаризму знову набуває актуальності, зважаючи, що Вощинин И.В. Русский солидаризм и философия // ВОЩИНИН, И. В. Солидаризм. Рождение идеи [електронний документ] // Режим доступу: http://ntsrs.ru/content/3-russkiy-solidarizm-i-filosofiya 533 Заграва Е. Сучасність і солідаризм [електронний документ] // Режим доступу: http://exlibris.org.ua/zahrava/solidarizm.html 534 Там само 532 221 «солідаризм став свого роду компромісом між капіталізмом і комунізмом, між лібералізмом і консерватизмом»535. На наш погляд, стратегія економічного солідаризму, як нової форми соціальності, найбільш гармонійно відображає потреби постнекласичного етапу розвитку суспільства та властивого йому наукового знання. Адже дана концепція акцентує увагу саме на синергійних чинниках соціальної дії як системи узгодженості «відгуків» суспільств на спільні загрозливі «виклики». Однак, для чіткого формулювання таких відгуків завжди існує потреба і у «творчій меншості», тобто відповідній інтелектуальній, меритократичній еліті, котра буде спроможна надавати відповідної динаміки «інертній меншості» та нести відповідальність за реалізацію економічної стратегії. У такий спосіб, економічна теорія солідаризму, зважаючи на основні принципи цієї доктрини, дозволяє нам позиціонувати її у якості найбільш перспективної стратегії соціально-економічного поступу сучасної української нації. Адже в основу солідаризму покладено ідею солідарності, котра виникає в результаті розвитку та виявлення національної самосвідомості 536. Так, цілісне бачення солідаризму як суспільно орієнтованої доктрини, за висновком сучасного російського дослідника В. Помогаєва, передбачає національну єдність як спільність духовних та культурних цінностей, державних та економічних інтересів, історичного минулого та єдність устремлінь у майбуття 537. Дослідник наголошує, що на передній план у межах солідаризму висувається саме духовна спільність з позицій якої здійснюється аналіз політичних та економічних стратегій у контексті їх узгодженості з цінностями та інтересами нації. Національно орієнтований аспект солідаризму підтверджується не лише російськими дослідниками даного феномену, але і європейськими та українськими. Так, зокрема український дослідник Б. Горович, аналізуючи історичне становлення та розвиток бельгійського націоналізму у контексті концепції Л. Дегреля, робить висновок, що соціальна солідарність розгортається у гармонізації суспільної взаємодії, основю чого є співпраця як засаднича основа підпорядкованості діяльності кожного індивіда життєдіяльності суспільства як цілісної системи538. Відповідно, солідарність і співпраця стають тими засадничими елементами, на які варто спиратися у процесі формування Гай-Нижник П. Солідаризм як соціально-політична концепція: нарис історії розвитку в Європі та Україні [електронний документ] // Режим доступу: http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/219doc.php 536 Помогаев B.B. Российский солидаризм [електронний документ] // Режим доступу: http://bgznanie.ru/article.php?nid=6649 537 Там само 538 Горович Б. Націоналізм в Бельгії (Леон Дегрель) // Національні лідери Європи: ідеологічні портрети / Упор. О. Баган. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2011. – C. 546. 535 222 практичних засад для здійснення соціально-економічвних проектів сучасних націй. Саме тоді буде можливим створення умов, котрі забезпечать ситуацію, коли економічна, суспільна і політична програма спиратиметься на раціональну організацію співпраці, тобто корпоративний устрій539. Таким чином, саме у теоретичному контексті солідаризму та корпоратизму Л. Дегрель, а вслід за ним і Б. Горович аналізують засоби подолання соціальних конфліктів та, по суті, забезпечення умов для реалізації принципу «сродної праці». Так само на безпосередній спорідненості теорій солідаризму та корпоратизму наголошує і вже згадуваний нами П. Гай-Нижник, котрий зауважує, що «з посилами на солідаризм обгрунтовують також теорію корпоративізму»540. Зокрема вважається, що важливим історичним прикладом соціального корпоратизму є Конституція Другої французької республіки, у межах якої на законодавчому рівні була сформульована ідея якісно прогресивнішого відносно класичного капіталізму суспільного ладу. На відміну від марксизму її суть полягала у проголошенні пріоритету духовних цінностей над «економічним базисом», а також розумінні «необхідності не просто єдності класів з метою збереження загальнонаціональної злагоди, а творчої співпраці та солідарності між ними на корпоративних та кооперативних засадах»541. Більше того, вважається, що до цієї ідеї звертався і Ш. де Голь, а також Японія та Німеччина у період після закінчення другої світової війни. П. ГайНижник пише про це наступним чином: «прагнучи максимально зацікавити безпосереднього виробника, де Голль розвивав різноманітні форми економічного корпоратизму та кооператизму, а також ідею солідаризму»542 [виділено нами – Т.Г.]. Щодо суттєвих соціально-економічних переваг солідаризму, варто згадати, що солідаризм відстоює також позиції пріоритету природного права. Одним з елементів цього права, за наголосом Г. Пеша, є право на приватну власність, адже остання «створює незамінні психічні й моральні стимули, які відіграють велику роль в економічному житті»543. У контексті даної проблематики варто знову згадати основоположника економічного націоналізму – Ф. Ліста, котрий, як ми вже наголошували, був прибічником системи економічного протекціонізму на противагу ліберальній вільній торгівлі. Саме національна політична економія Ф. Ліста сприяла 539 Горович Б. Націоналізм в Бельгії (Леон Дегрель) // Національні лідери Європи: ідеологічні портрети / Упор. О. Баган. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2011. – C. 546. 540 Гай-Нижник П. Солідаризм як соціально-політична концепція: нарис історії розвитку в Європі та Україні [електронний документ] // Режим доступу: http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/219doc.php 541 Там само 542 Там само 543 Гай-Нижник П. Солідаризм як соціально-політична концепція: нарис історії розвитку в Європі та Україні [електронний документ] // Режим доступу: http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/219doc.php 223 вкоріненню у економічній свідомості німців ідеї монолітної економічно організованої нації, сформованої на засадах солідарності інтересів. У такий спосіб, саме Ф. Ліст створив динамічну концепцію добробуту націй та обгрунтував задачу створення умов економічного прогресу544. Близькість поглядів Ф. Ліста до ідей економічного солідаризму проглядається зокрема через присутність ідеї корпоратизму, адже дослідник робив наголос на тому, що без національної єдності та без національної кооперації виробничих сил нація ніколи не зможе досягти високого рівня благоустрою та могутності або забезпечити собі надійне та вільне оперування своїми інтелектуальними, соціальними та матеріальними багатствами545. Щодо забезпечення умов реалізації кооперації на рівні соціальної практики Ф. Ліст наполягав, що її здійснення вимагає наявності відповідних економічних, моральних та соціальних засобів. При цьому під економічними засобами дослідник мав на увазі достатньо розвинене землеробство, тобто продуктивний аграрний сектор; під моральними засобами мався на увазі високий рівень освіти окремих особистостей; під соціальними умовами йшлося про установи та закони, здатні забезпечити громадянам особистісну та майнову недоторканість, вільне застосування своїх розумових та фізичних здібностей 546. Тобто, за Ф. Лістом, розподіл праці та кооперація виробничих сил в національному об’ємі є тоді, коли в країні інтелектуальне виробництво перебуває у вірному співвідношенні з виробництвом матеріальним, коли в країні сільське господарство, промисловість та торгівлю розвинено рівномірно та гармонійно 547. На наш погляд, варто звернути особливу увагу на постулат щодо співмірного співвідношення матеріального та інтелектуального виробництва, зважаючи на відсутність такої рівноваги не лише на практиці, але і у теорії сучасної постіндустріальної, інформаційної економіки. Завершуючи аналіз економічного вектору солідаризму, його теоретичних засад та можливих соціально-практиних наслідків, варто згадати ще одного представника економічного націоналізму. Йдеться про Т. Нейрна, який здійснив ґрунтовний аналіз співвідношення глобального та національного чинників економічного поступу в умовах сучасності. Зокрема дослідник звертає увагу на ту особливість, що сучасний світ репрезентує логічне завершення епохи старих приципів соціальної організації і подає ознаки формування нових 548. Ця позиція Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений / пер. с фр. – М.: Экономика, 1995. – С. 227. Лист Ф. Национальная система политической экономии. – М.: Европа, 2005. – С. 33. 546 Там само, С. 34-35. 547 Там само, С. 33. 548 Nairn Т. Globalisation and nationalism: the new deal [електронний документ] // Режим доступу: http://www.opendemocracy.net/article/globalisation/institutions_government/nationalism_the_new_deal 544 545 224 співпадає також з висновками І. Валерстайна щодо транзитивності глобалізаційних процесів у їх сучасному вигляді та поступовій трансформації принципів соціальної організації, що на часі перебувають у стані свого визначення та поступового формування. Враховуючи такі тенденції, варто зважити і на перспективи поширення економічного солідаризму на міжнаціональний простір, адже діалектичний аналіз соціально-політичних та соціально-економічних процесів підтверджує, що без націологічного аналізу сучасного суспільства глобалістика як система знань про глобальні проблеми сучасності буде неповною, адже національне буття не ізольоване від економічної, політичної та інших сфер суспільного життя. Зокрема саме економіка є матеріальною основою розвитку нації549. Це спонукає нас до розгляду економічного солідаризму у контексті сучасної націології як потужного джерела трансформації економічних процесів і на міжнаціональному рівні. Власне економічний солідаризм, у разі реалізації його принципів у соціально-економічному просторі, уможливлює відчутний духовний прорив суспільства у сфері економічного розвитку. Економічний вимір солідаризму, на наш погляд, цілком придатний для сприяння одухотворенню ідейного підґрунтя економіки, а отже і орієнтації суб’єкта економічної дії на більш продуктивний спосіб життєдіяльності. Досить суттєвим може виявитись практичний внесок економічного солідаризму і у процес подолання такого девіантного, соціально непродуктивного явища в економіці як корупція. У такий спосіб, потреба зміни тенденцій економічної політики прослідковується у зв’язку з гострою економічною кризою, котру неможливо подолати класичними для неоліберальної економічної парадигми методами. Однак, трансформація базової моделі розвитку економіки поки що залишається суто теоретичним аспектом, а економічний солідаризм – одним із можливих альтернативних підходів у сфері пошуку нових форм соціальності у всіх її структурних проявах. На наш погляд, саме економічна теорія солідаризму є на сьогодні тим «третім шляхом», дотримання якого дозволить суттєвим чином вдосконалити світоглядно-практичні засади соціально-економічного устрою сучасних націй та сприятиме дійсному їх прогресові – не лише у напрямі матеріального виміру, а і розвитку їхнього духовно-практичного потенціалу. Відповідно, економічний солідаризм та корпоратизм сприятимуть, на наш погляд, утвердженню духовної свободи нації. Ярощук Н.З. Нация // Глобалистика: Энциклопедия/ Гл. ред. И.И. Мазур, А.Н. Чумаков; Центр научных и прикладных программ «Диалог». – М.: ОАО Издательство «Радуга», 2003. – С. 682. 549 225 Як зазначає у своїх дослідженнях А. Окара, світова спільнота потребує нової соціальності, нового апарату бачення та моделювання майбутнього, нових механізмів узгодження інтересів і цінностей 550. Одночасно з тим, дослідник наголошує, що саме ідеологія солідаризму здатна дати відповідь на складні виклики сучасної епохи, стосовно соціальної організації 551. Окара розглядає феномен солідаризму у якості політичної ідеології, а також філософського вчення, соціальної технології та відповідної управлінської практики, заснованої на ідеї спільного блага, солідарності та узгодженості інтересів та цінностей. Досить важливим є ретроспективний аналіз солідаризму, адже мова йде про те, що ідеї солідаризму розвивались також в середовищі української еміграції. Зокрема, солідаризм був офіціальною ідеологією ОУН (м), тобто мельниківського крила Організації українських націоналістів протягом четверті століття – в 19471972 роках. Серед відомих ідеологів солідаристської або близької консервативносолідаристської спрямованості можна назвати також В. Липинського, Д. Донцова, Ю. Липу, О. Бодуйника, В.-Ю. Даниліва, а також активістів «Союзу гетьманівдержавників» – соратників гетьмана Павла Скоропадського 552. Однією з найбільш яскравих із солидаристських концепцій А. Окара вважає концепцію «класократії» («класократичної трудової монархії») В. Липинського, в межах котрої солідаризація суспільства здійснюється на засадах «сродності» та узгодження класових інтересів. Ця концепція, з погляду дослідника, постає як своєрідний «динамічний елітизм», адже мова йде про поступове «вливання» в ряди національної аристократії найкращих представників усіх суспільних прошарків. У Липинського домінуючим залишається клас крупних земельних власників, що з позицій аналізу наслідків сучасного олігархізму може виглядати досить суперечливо та вимагати додаткового обмірковування. На наш погляд, ця позиція може бути врахована за умови, що представники домінуючого соціального прошарку є носіями аксіологічних настанов, орієнтованих на становлення самодостатньої української нації. На наш погляд, окрім класократії В. Липинського, варто особливо відзначити і системний виклад теорії солідаризму В. Данилівим у його одноіменній роботі «Солідарність і солідаризм» 553. Справа в тому, що, за свідченням П. Гай-Нижника, В. Данилів розглядає сам процес становлення нації як такий, що здійснювався під безпосереднім впливом солідаризму: «спираючись Окара А. Социальная солидарность как основа нового «миростроительного» проекта // Журнал «Синергия», №9, 2010 [електронний документ] // Режим доступу: http://www.perspektivy.info/print.php?ID=51931 551 Там само 552 Там само 553 Данилів В.-Ю. Солідарність і солідаризм / Володимир-Юрій Данилів; пер. І. Андрущенко, Д. Павлюк. – К.: ВД «КМ Academia», 2000. – 152 с. 550 226 на зусилля й велику солідарну працю, століттями, навіть тисячоліттями, творився великий твір, ім’я якому – нація»554. Повертаючись до досліджень А. Окари, потрібно сказати, що дослідник, так само як і ми, зважає на ту своєрідність солідаристської ідеології, котра дозволяє вгледіти у її соціальній реалізації потенціал формування моделі суспільної саморганізації, тобто синергійного співіснування індивідів, суспільних страт та навіть корпорацій. Адже солідаризм чи не єдина суспільна ідеологія, котра ґрунтується на принципі суб’єктності усіх без вийнятку учасників суспільних відносин. Ця особливість сприяє тому, що за спостереженнями А. Окари, ідеологія солідаризму виявляється вільною від будь-якого примусу. Її приорітетом стає технологія так званої «м’якої влади» (soft power) на відміну від властивих більшості домінуючих у сучасному світі ідеологій, котрі спираються на технології «жорсткої влади» (hard power). Особливо важливо, на наш погляд, зазначити, що дослідник звертає увагу і на духовно-моральний світоглядний фундамент солідаризму, а також вирізняє екзистенційний вектор останнього (солідаризм-як-соборність) та суто соціально-технологічний (солідаризм-як-взаємодопомога)555. П. Гай-Нижник вважає також, що солідарна діяльність багатьох членів суспільства здатна призвести до серйозних результатів, що можуть спричинити суттєві трансформації у соціальному житті. В даному контексті цілком доречно звернутися до вже згадуваного нами індійського дослідника Дханешвара-дас, котрий наголошує, що частини «суспільного тіла» не виживуть, якщо не будуть взаємно співпрацювати на благо всього суспільства556, що теж є суттєвим аргументом на користь концептуальних аспектів солідаризму, особливо в його економічному вимірі. Сьогодні є потреба у формуванні саме такого типу економічної нації, котрий ґрунтувався б на структурному прикладові корпорацій. Йдеться про створення корпоративної системи загальнонаціональної солідарності усвідомлених суспільством економічних цілей та інтересів. Саме узгоджена діяльність у напрямі досягнення таких цілей здатна сформувати економічну націю у якості самодостатнього суб’єкта історичного процесу. Здобуття подібного статусу вимагає від нас сьогодні повного переформатування економічної політики держави, її спрямування у соціально-конструктивне русло – на виконання стратегічних 554 Гай-Нижник П. Солідаризм як соціально-політична концепція: нарис історії розвитку в Європі та Україні [електронний документ] // Режим доступу: http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/219doc.php (Данилів В-Ю. Солідарність і солідаризм. – К.: Видавничий дім «KM Academia», 2000. – 152 с.) 555 Окара А. Социальная солидарность как основа нового «миростроительного» проекта // Журнал «Синергия», №9, 2010 [електронний документ] // Режим доступу: http://www.perspektivy.info/print.php?ID=51931 556 Дханешвара-дас. Духовная экономика. Уроки из Бхагавад-гиты. – Том 1. В чем состоит экономическая проблема и как ее решить / Дханешвара-дас. – М.: Философская книга, 2011. – С. 67. 227 довгострокових соціально-економічних програм. Тільки такий – суто стратегічний – підхід дозволить нам реалізувати на практиці ідею економічної нації як історичного суб’єкта та запровадити власну «стратегію гри» на геополітичній шахівниці. Одним із настановчих принципів у даному напрямі цілком може бути настанова В. Зомбарта наживати скільки можливо, але чесним шляхом і не прикріплятися серцем до багатства, а розглядати його як засіб і ніколи як мету557. Така заувага акцентує нашу увагу на моральнісній складовій продуктивної економічної поведінки в будь-якому суспільстві та розставляє акценти щодо формування стратегій доцільності, у межах яких фінансова складова економічних процесів постає не у якості мети та самоцілі, а навпаки, виключно у якості засобу для формування самодаостатньої економічної системи. Ця теза до певної міри співзвучна нашій меті – запропонувати економічну теорію нації, яка не передбачала б тотальності фінансового редукціонізму, але спиралася б, наскільки це можливо, на принципи «духовної економіки» та основні постулати теорій соціальної справедливості. Напрацювання принципів національної економічної мудрості, котрі брали б до уваги не лише міжнародний економічний досвід, але і власні традиції та креативний потенціал економіної свідомості власного суспільства, тобто активно задіювали б людський та соціальний капітали, стають тими надважливими основами економічної стратегії націй ХХІ століття, без яких ефективний господарський розвиток останніх стає фактично неможливим. В умовах сучасного етапу розвитку глобалізаційних процесів традиційний економікс потребує суттєвих трансформацій, адже як зазначає П. Ульріх, economix в певному сенсі є скоріше частиною проблеми, ніж дієвим засобом її вирішення 558. Досить перспективною є ідея А. Маршала, котрий вів мову про «нову націю підприємців»559, однак остання також потребує переосмислення самих принципів підприємницької діяльності в умовах сучасного українського соціуму. На наш погляд, така трансформація має здійснюватися у напрямі докладання максимальних зусиль щодо подолання тієї ситуації, яку французький дослідник Дж. Сенеру описує наступним чином: «ніколи ще наша здатність виробляти багатство не була такою величезною, ніколи ще наша нездатність спрямовувати цей розквіт на благо всіх людей не була такою очевидною» 560. На наш погляд, ця заувага стосується як глобального простору в цілому, так і окремих суспільств зокрема. Зомбарт В. Буржуа // Зомбарт В. Буржуа. Евреи и хозяйственная жизнь. – М.: Айрис-Пресс, 2004. – С. 23. Ульрих П. Критика экономизма/ пер. И. П. Смирнов. – М. Вузовская книга, 2004. – С.11. 559 Маршал А. Основы экономической науки/ пер. с англ. В. И. Бомкин [и др.]; предисл. Д.М. Кейнс. – М.: Эксмо, 2008. – С. 167. 560 Cènèreux J. Manifeste pour L’èconomie humaine // Esprit, 2001. – № 7. – P. 141. 557 558 228 До того ж, цілком очевидним стає домінування ідеології консумеризму, як продукту відчуження людини від її сутності, коли предмети набувають влади над людьми561. На негативних наслідках споживацтва у своїх соціально-філософських розвідках наголошував і А. Ейнштейн. Зокрема дослідник стверджував, що необмежена конкуренція призводить до жажливих розтрат праці і до знівечення соціальної свідомості окремої особистості. Це знівечення він вважав найбільшим злом капіталізму. З його точки зору, вся система освіти страждає від цього зла, адже учням прищеплюється прагнення до конкуренції, у якості підготовки до кар’єри, їх вчать поклонятися успіху у споживацтві562. У даному разі ми наводимо дане висловлювання не з метою відстоювання ідей соціалізму, як це має місце у самого Ейнштейна, а скоріше з метою демонстрації негативних висновків щодо природи капіталізму та тих наслідків, що він спричиняє у вимірі деформації свідомості суб’єкта економічної дії. У А. Ейнштейна ми знаходимо суто негативну оцінку таких деформацій, котру, на наш погляд, варто взяти до уваги. Власне А. Ейнштейн пропонує і альтернативу, наполягаючи, що важливим аспектом освіти є розвиток у людини «почуття відповідальності за інших людей, замість існуючого у суспільствах прославлення влади та успіху563, що дає нам можливість вбачати в його поглядах елементи солідаристської концепції, котра так само передбачає взаємну відповідальність громадян. Визначені А. Ейнштейном кризові тенденції капіталістичної системи варто доповнити аналітикою нашого сучасника Ю. Габермаса, котрий дає не менш негативну оцінку гегемоністичному лібералізму, котрий у випадку необхідності добивається вільних ринків з допомогою війської сили564. Дослідник вказує на таке явище як ринковий тоталітаризм, зважаючи на систему підпорядкування індивіда товарним відносинам та вважає, що якщо ми не притримаємо капіталізм, він призведе до повної спустошуючої модернізації 565. Тому у контекті подолання негативних тенденцій економізму, логічно звернутися і до можливих імплікацій ідеї духовності у контексті економічних процесів сучасного світу. Досить доречним у даному аспекті виглядає звернення до японського економічного досвіду, а саме практики «кайдзен» (від яп. 改善 – поліпшення), 561 Баллестрем К.Г. Homo oeconomicus? Образы человека в классическом либерализме // Вопросы философии, 1999. – № 4. – С.52. 562 Эйнштейн А. Почему социализм? [електронний документ] // Режим доступу: http://www.economicdemocracy.ru/common/why_socialism.php 563 Там само 564 Хабермас Ю. Европа сегодня находится в жалком состоянии [електронний документ] // Режим доступу: http://inosmi.ru/world/20050504/219376.html 565 Там само 229 котра являє собою модель перманентного вдосконалення праці566. Кайдзен розглядають у якості японської філософії та відповідного типу соціальної практики, що фокусується на неперервному вдосконаленні виробничих та управлінських процесів, а також усіх інших аспектів життєдіяльності суспільства. Постійне прагнення до дійсного вдосконалення соціально-економічних процесів, методів та технологій вигідно відрізняє цю техніку як таку, що дає дійсні результати на загальнонаціональному рівні, прикладом чого є сучасний стан економічного розвитку японського суспільства, що демонструє неабияку ефективність. Зауважимо, що формування економічної теорії нації у контексті ідей соціально-економічного солідаризму та запровадження принципу «кайдзен» не передбачає редукування людського життя до суто колективного, соціально орієнтованого існування, цінність якого визначається виключно матеріальноекономічними орієнтирами. Навпаки це передбачає оновлення соціальноекономічного світогляду сучасності та надання економічному буттю суспільства духовних вимірів, що дозволять не лише сформувати соціально-економічний вектор національної ідеї, але і сприятимуть виникненню нового типу економічного світогляду як на рівні особистісної самості індивіда, так і національної економічної самості суспільства. Разом з тим, маємо відзначити, що формування економічної нації передбачає не повернення до принципів французької революції та піднесення національної приналежності у якості вихідного принципу суспільної організації. Наше бачення економічної нації більше схиляється до такого типу суспільства, основою якого слугуватимуть відданість та вірність, не обов’яково пов’язані з фактом національної належності567. Суттєвим чинником звернення саме до такої моделі економічної нації стає на разі не тільки поліетнічна структура українського суспільства, але і той факт, що принцип порядку та верховної влади зберігав свою законну силу також на просторах, заселених безліччю різних народів568. Яка ми вже відзначали, сучасний неоліберальний націоналізм проявляється у спробі формування глобальної централізованої системи міжнародних соціальноекономічних зв’язків на основі принципів лібералізації соціально-економічного простору, що були поширені на економічний світогляд післявоєнної Європи. Як стверджує М. Мак-Люен ліберальний націоналізм був досить значним Имаи М. Кайдзен: ключ к успеху японских компаний / Масааки Имаи; пер. И. Гутман. – М.: Приоритет, 2004. – 273 с. 567 Эвола Ю. Оседлать тигра. /Пер. с итал. В.В. Ванюшкиной. – СПб.: «Владимир Даль», 2005. – С. 371. 568 Там само, С. 371. 566 230 інтелектуальним напрямом у всій західній та центральній Європі 569. Закономірним результатом цих процесів сьогодні стала система національних економік, підпорядкованих у своєму розвитку вимогам міжнародних фінансових організацій, що сприяло втраті фінансової незалежності країн та, відповідно, унеможливило будь-які протекціоністські заходи у соціально-економічній сфері. Але, при цьому, як відзначають деякі сучасні дослідники, країни ЄС замість засуджуваних протекціоністських тарифів, захищають себе від конкуруючого імпорту більш витонченими інститутами на кшталт важко прохідних стандартів тощо, не викликаючи при цьому протесту міжнародної спільноти, тобто використовують креативні форми економічного протекціонізму. Україна ж таких захисних засобів сьогодні позбавлена. Тому у ситуації відмови від протекціонізму «країна ще більше відкривається перед імпортом, що посилить кризу виробництва»570 . Як відзначає Ха-Джун Чанг, конкуренція серед комерційних компаній як і раніше є основною рухомою силою капіталізму, але вона не працює для маленьких, маловідомих компаній, котрі, підлаштовуючись під смаки покупців, добиваються перемоги засобами підвищення ефективності використання технологій. Сьогодні ж конкуренція ведеться в середовищі транснаціональних корпорацій, у котрих є можливість не тільки впливати на ціни, але і маніпулювати смаками покупців за допомогою брендів та реклами571. На наш погляд, для ефективного використання перспектив сучасного цивілізаційного поступу першорядним завданням стає вивільнення від тих чинників та умов, які формують пасивність в економічному світогляді нації. Епоха вузької спеціалізації вимагає також чіткого означення суспільством відповідного сектора міжнародних економічних відносин, що звісно ж вимагає активної соціальноекономічної позиції суспільства у сфері економічного світогляду, а отже і формування власної стратегії соціально-економічного розвитку. Саме такі стратегічні позиції, що спираються на активний пошук соціально-економічних альтернатив, і уможливлюють, з нашої точки зору, дійсно дієві стратегічні рішення. Ідеологія економічного солідаризму є, на наш погляд, тим чиником, який дозволить реалізувати продуктивну соціально-економічну стратегію, покликану сформувати підвалини економічної нації в українському суспільстві. Саме така ідеологія і має Мак-Люэн М. Галактика Гуттенберга: Сотворение человека печатной культуры/ Александр Юдин (пер.с англ.). – К.: Ника-Центр, 2004. – С. 324. 570 Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави: національна доповідь / за заг. ред. В.М. Гейця. – К.: НВЦ НБУВ, 2009. – С. 349. 571 Ха-Джун Чанг. Как устроена экономика / пер. с англ. Е. Ивченко; науч. ред. Э. Кондукова. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2015. – С. 31. 569 231 стати завершальним етапом у формуванні якісно нового економічного світогляду напротивагу економічній вірі в глобальний неолібералізм. Відповідно, важливими чинниками такої стратегії формування мають бути наступні структурні рівні як:  по-перше, чітке усвідомлення національних економічних інтересів суспільства;  по-друге, формування мети використовуваної економічної ідеології;  по-третє, окреслення аксіологічного вектору її реалізації, тобто визначення економічних та геоекономічних цінностей та пріоритетів суспільства;  по-четверте, формування чіткої колективної ідентичності супільства як економічної нації. Зокрема, наприклад, країни ЄС прагнуть сьогодні не лише до збереження своєї господарської, але і правової ідентитчності, голосуючи проти уніфікації конституційних норм для всіх країн Європейського союзу, незважаючи на спільні економічні інтереси та перманентну співпрацю у цих сферах. Так і Україна, як що вона прагне до самозбереження у якості монолітної європейської держави, має перш за все випрацювати формулу власної соціальної ідентичності на всіх рівнях, але перш за все – на економічному. Ми пропонуємо розпочати її формування з впровадження у соціальноу практику ідей економічного солідаризму, як важливої складової соціальної ідентичності. Важливу у роль у обгрунтуванні доцільності впровадження принципів національного економічного солідаризму може, на наш поглядд, відіграти і теорія ігор, а особливо така її складова як теорія рівноваги запропонована Дж. Нешем572. Зміст даної теорії полягає у математичному розрахунку недоречності безкінечної конкуренції за умов некорпоративної взаємодії – коли актори соціально-економічної дії не можуть узгоджувати свою діяльність. За Дж. Нешем, перманентна конкуренція у таких умовах призводить до суттєвої економічної шкоди обом конкуруючим акторам чи групам акторів. Результатом стає так звана «економіка конфлікту», яка за своїми наслідками засвідчує необхідність підтримання стану рівноваги, а не загострення конкуренції. У соціально-економічному контексті сучасної України ця теорія цілком застосовна до світоглядно-ментального конфлікту між східними та західними регіонами нашої країни. У вимірі даного протистояння економічно більш доцільним стає підтримання соціальної рівноваги у якості солідаризуючого чинника, Нэш Дж. Премия Нобеля по экономике 1994 г., за достижения в области теории игр [електронний ресурс] // Режим доступу: http://n-mir.org/index.php?option=com_content&task=view&id=404&Itemid=32 572 232 прямуючи до пошуку шляхів інтеграції населення з різними аксіологічними настановами та різним історичним минулим, що особливо гострої актуальності набуло після початку військового протистояння на сході країни у 2014 році. Тому в даному разі варто згадати запропоновану Е. Дюркгеймом класифікацію вимірів солідарності573, а саме йдеться про формування в суспільстві механічної та органічної або свідомо культивованої солідарностей. Саме останній тип стає для сучасного українського суспільства надзвичайно актуальним і вимагає формування системи універсальних, засадничих для суспільства цінностей, придатних для свідомої консолідації населення. Феномен солідаризму у просторі сучасної цивілізації згадується, на жаль, досить рідко, оскільки його зміст не відповідає основним віянням епохи. Однак, його важливість у вимірі продуктивного розвитку суспільства досить складно переоцінити. Так, для аналізу цього феномену варто згадати роботу К. Денчева, який наводить досить показовий приклад, згадуючи теорію Дж. Тобіна, лауреата Нобелівської премії з економіки 1972 року. Зміст запропонованого дослідником податку полягав у наступному: Джеймс Тобін підрахував, що якщо обкласти податком в 0,1% всі проведені фінансові операції, то щорічно можна отримувати 166 млрд. доларів додаткового прибутку. Цю суму Дж. Тобін пропонував передати міжнародним організаціям, альтернативним нині діючим крупним міжнародним інститутам, таким як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд та ін. для боротьби з нерівністю та бідністю, для розвитку освіти і підтримки економіки відсталих країн574. За словами К. Денчева, реалізація пропозицій Дж. Тобіна дозволила б значно зменшити об’єм фінансових спекуляцій, вивільнити кошти для реального сектора економіки і вирішення соціальних проблем. Це має вирішити серед інших таку проблему як реалізація права на життя для 8 млрд. людей на Землі, а не тільки одного «золотого мільярда»575. Однак, без активної соціально-економічної позиції громадянського суспільства, без активної національної світоглядно-економічної позиції на світовій політичній арені з боку країн, що розвиваються, цю ідею реалізувати неможливо. Наша ментальна пасивність спричиняє сьогодні неспроможність ефективного управління державою, адже варто зважати, що «якщо держава, країна може постати завдяки примусу, то нація – лише як наслідок вільного волевиявлення людей» [виділено нами – Т.Г.]576. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда / Э. Дюркгейм; пер. А.Б. Гофман. – М.: Канон, 1996. – 432 с. Денчев К. Феномен антиглобализма. – М.: ГУ ВШЭ, 2005. – С. 54. 575 Там само, С. 54-55. 576 Ситник П.К., Дербак А.П. Проблеми формування національної самосвідомості в Україні. Монографія. – К.: НІСД, 2004. – С. 188. 573 574 233 Українська держава, незважаючи на своє номінальне існування протягом двох десятків років так і не посприяла єднанню суспільства і формуванню нації у якості самодостатнього політичного або економічного феномену. На сьогоднішній день ми, нажаль, не спостерігаємо єдності суспільства на ментальному рівні, не спостерігаємо солідаризму в осмисленні історичних, політичних та економічних проблем. Досить значимою перешкодою на шляху формування економічного солідаризму, на наш погляд, є надмірна актуалізація історичних суперечностей представників східно-українського та західно-українського менталітету. Менталітет у нас дійсно різний, адже його сформовано під впливом різних геополітичних чинників, зважаючи на тривалу приналежність території сучасної України до різних імперій – російської та австро-угорської. Педалювання історичних чинників розвитку цих менталітетів спричиняє ідеологічне протистояння і на рівні проблем сучасності. Саме це, на наш погляд, спричиняє основні ідеологічні непорозуміння і, як наслідок, відсутність будь-якої національно орієнтованої економічної ідеології. Натомість, на наш погляд, варто рефлексію над історичними колізіями залишити історикам-професіоналам, а не маніпулювати свідомістю суспільства за рахунок відстоювання «історичних» позицій щодо оцінки діяльності тих чи інших діячів минулого. Такий підхід є суто деструктивним і в принципі не здатен запропонувати солідаризуючих ідей на теринах будь-якої країни. Світоглядно-ідеологічна конфліктність щодо визначення вектору подальшого розвитку держави, котра все ще значною мірою притаманна українському суспільству, не дозволяє сформулювати і національної ідеї. Адже остання теж потребує ідеологічної визначеності у політиці та економіці. В інакшому ж випадку постійно актуальною залишатиметься теза Л. Костенко: «яка може бути спільна національна ідея у суспільстві, за суттю своєю антинаціональному?»577. На наш погляд, досить знаково, у контексті аналізу феномену солідаризму, виглядає і теоретична спадщина В. Липинського, філософія якого незважаючи на її формування у першій третині ХХ ст., не втрачає своєї актуальності. Якщо зважити на сучасні проблеми щодо національного самовизначення та консолідації української нації, філософсько-економічні ідеї В. Липинського варто проаналізувати і у контексті дослідження націотворчих процесів, а саме у контексті формування продуктивної економічної культури. Сьогочасні соціальні реалії є красномовним свідченням того, що нація дійсно не може бути виключно етнічним утворенням, а, як стверджував дослідник, має самоідентифікуватися ще і за системою політичних та економічних чинників та цінностей. Аналіз теоретичної спадщини філософа засвідчує, що досліджуючи основні 577 Костенко Л. Записки українського самашедшого. – К.: Знання України, 2011. – С. 231 234 щаблі національного самовизначення суспільства та становлення національної свідомості, В. Липинський виокремлював спільний економічний інтерес правлячої еліти та наявність загальновизнаної національної ідеї. Дослідник наголошував на потребі створення української нації на основі зусиль найчисельнішого суспільного класу шляхом політичної організації суспільства, наполягаючи також на формуванні активної громадської позиції та відповідного їй активного економічного світогляду578. У контексті пошуку шляхів такого єднання, філософ пропонував дослідити умови та можливості формування нової національної аристократії і вважає, що така творча меншість має бути сформована саме у межах найчисельнішого, за родом занять, соціального прошарку. Особливу увагу хотілося б звернути на той факт, що одним із головних консолідуючих чинників В. Липинський вважав саме спільність економічних інтересів національної еліти. Спільний економічний інтерес розглядається у його концепції у якості основи політичного єднання нації. Відповідно, відсутність спільних економічних інтересів свідчить і про відсутність, здатної до керування нацією, еліти, адже основними рисами суспільної еліти є сила та авторитет, які формуються саме на основі культурної традиції та спільних економічних інтенцій. Аналізуючи матеріально-економічний потенціал національної аристократії початку ХХ століття, Липинський наголошує також на пріоритетності не фінансового класу, який володіє номінальною вартістю, а на потребі у аристократії як класі промисловому, що володіє реальною вартістю. Це пояснюється тим, що фінансовий клас, керуючись здебільшого економічною аксіологією ліберальної ідеології, не має потреби у розвиткові виробництва. Тоді як промисловий клас має стимул до діяльності і розвитку виробництва та більшою мірою керується економічними цінностями та настановами консервативної господарської свідомості. Згідно із концепцією Липинського, тільки така суспільна група, яка консолідована спільним економічним інтересом та має спільну традицію і спільну культуру і, відповідно спільні політичні інтереси може дійсно об’єднати націю. У такий спосіб, на наш погляд, саме ідейна економічна єдність стає тим підґрунтям, що дозволяє сформувати спільні політичні цілі та відповідну їм політичну ідеологію, що дозволять уникнути гострої політичної та економічної конкуренції всередині країни. Досвід соціальної модернізації сучасних східних країн, що вийшли на досить відчутний рівень розвитку економічної культури, теж багато в чому демонструє Липинський В. Листи до братів-хліборобів // Липинський В. Повне зібрання творів / ред. Я. Пеленський. – К.Філадельфія, 1995. – Т. 6. – Кн. 1. – 471 с. 578 235 прояви саме ідеї солідарності. Так, дослідники сучасної китайської культури наголошують, що саме патріотизм китайців та їхня солідарність забезпечують національну стабільність579. У такий спосіб, китайці запровадили національно орієнтовану модель модернізації суспільства, що спирається на соціалізм з традиційною китайською специфікою. Така модель розвитку повністю нівелює будь-які «наздоганяючі» теорії. Тобто модернізація в Китаї набуває рис національної моделі у зв’язку з відсутністю запозичених західних технологій в умовах збереження власної цивілізаційної специфіки 580. Разом з тим, дослідники нашої економічної ситуації, враховуючи досвід Китаю, наголошують, що незважаючи на досягнення Китаю, аналогічний шлях для України не є можливим, оскільки ми не маємо тих неперервних «тисячолітніх традицій конфуціанського типу щодо виховання людини, поведінки у сімʼї, на службі і в суспільстві, які забезпечують певний прядок у державі» 581. На наш погляд, основна похибка такого висновку в тому, що в даному разі мається на увазі повномасштабне покрокове повторення досвіду Китаю, що в принципі є неможливим. Тоді як перейняття тенденції і визначення власного шляху є цілком можливим. Відповідно, орієнтація на вивчення соціально-економічного досвіду Китаю частково є дійсно конструктивною, оскільки сприятиме усвідомленню ролі філософії виховання, що ґрунтується на домінанті етико-моральних засад. Але перспектива сугестивного відтворення цього досвіду виглядає вкрай неефективно, адже вона не сприятиме формуванню самобутньої економічної стратегії суспільства. Оскільки сьогодні «економічні переваги зумовлюють глобальнополітичну експансію»582, у контексті формування соціально значимої економічної ідеології дійсно, перш за все, варто звертати увагу саме на визначення власних потенційних економічних переваг, які забезпечує геополітична ситуація України. Адже саме цим чинником визначається, на наш погляд, рівень глобальної конкурентоспроможності країни. Повноцінна цілісна стратегія соціально-економічного розвитку суспільтсва є сьогодні однією з найбільш актуальних, засадничих та фундаментальних потреб українського суспільства не лише тому, що вона забезпечує ефективне фінансування освітніх програм, а насамперед тому, що саме вона уможливлює визначення доцільності такого фінансування. Відсутність придатної до реалізації Буров В.Г. Федотова В.Г. Китайский опыт модернизации: теория и практика // Вопросы философии, 2007. – № 5. – С. 12. 580 Там само, С. 18. 581 Економічні проблеми ХХІ століття: міжнародний та український виміри/ за ред. С.І. Юрія, Є.В. Савельєва. – К.: Знання, 2007. – С. 10. 582 Там само, С. 501. 579 236 чіткої економічної стратегії створює в умовах сучасного українського суспільства ситуацію, коли за наріканням експертів, у галузі планування державного замовлення на ті чи інші напрями підготовки виникає проблема відсутності критеріїв такого планування. Адже сьогодні в українському суспільстві неможливо передбачити яких саме фахівців країна потребуватиме в найближчу декаду, оскільки таке передбачення можливе лише на основі залучення даних стратегічного економічного поступу та необхідних для цього спеціальностей. Разом з тим, з кожною епохою освітньо-науковий потенціал глобалізованого світу збагачується новими відкриттями та методологічними концепціями. І ХХІ століття не є виключенням, адже вже сьогодні ми спостерігаємо значний сплеск науково-дослідної активності вчених у всьому світі, а отже і поступове оновлення освітніх парадигм. Останні, як відомо, мають враховувати найважливіші здобутки сучасної науки, саме тому неабиякої актуальності набувають нові гуманітарні виклики в сучасній освіті. До того ж, в умовах глобалізаційних процесів, особливої ролі для ефективного розвитку суспільств набуває освіта економічна. Саме продуктивність економічної освіти – у всіх її структурних проявах – стає сьогодні одним із ключових елементів ефективного соціально-економічного поступу суспільств та націй. І це не дивно, зважаючи на характерний сучасності стан затяжної економічної кризи, шляхи вирішення котрої все ще не віднайдені. Цілком закономірно, що відсутність ефективних рішень у межах існуючих економічних концепцій та теорій, спонукає сучасних економістів – як науковців, так і практиків – займатися пошуком новітніх соціально-економічних стратегій. Власне, продуктивна реалізація будь-якої соціально-економічної стратегеми вимагає, на наш погляд, не лише значних індивідуальних, але і синергійних колективних зусиль. При чому ці зусилля не можуть обмежуватися суто технічними, матеріальними засобами. Перш за все, сучасний стан цивілізації зумовлює потребу у новітніх когнітивних розробках. Користуючись термінологією феноменологічної соціології, варто ще раз наголосити, що саме освіта являє собою ту специфічну сферу соціальної активності, що поєднує в собі одночасно як інтерналізаційний, так і екстерналізаційний виміри соціалізації особистості. А враховуючи, що освіта є сьогодні одним із найважливіших елементів розвитку людського потенціалу, тобто духовного капіталу нації, що формує соціально-культурні та навіть психологічні аспекти навколишнього середовища людини583, важливо вказати на особливу актуальність розвитку сучасної економічної освіти саме у вимірі формування новаторських засад та принципів Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України: В 3х т. – Т.1. Економіка знань – модернізаційний проект України. – К.: Фенікс, 2007. – С. 69. 583 237 економічної підготовки майбутніх суб’єктів соціальної діяльності. Тільки такий підхід дозволить нам досягти високих показників розвитку соціально-креативного економічного мислення. Складно не погодитись, що саме освічена особистість стає продуцентом соціально-економічного прогресу. Хоча, залежно від ціннісних настанов та засобів їх реалізації, та ж освічена особистість може спричинити і досить серйозний регрес, а отже аксіологічна складова економічної освіти має стати провідним її елементом. У випадку аксіологічно ефективної економічної освіти індивід, як суб’єкт суспільної діяльності та носій духовного капіталу нації, здатен формувати нові виміри економічного мислення та відповідним чином екстерналізувати соціальноекономічні смисли. Отже, міра продуктивності сучасної економічної освіти буде визначатися рівнем аксіологічно окресленої креативності економічного мислення суб’єктів соціально-економічної діяльності (індивідів, професійних колективів та суспільних груп) та практичною корисністю її результатів. Таким чином, перед сучасною економічною освітою постає завдання сформувати у нового покоління економістів настільки високу культуру креативно-продуктивного соціально-економічного мислення, досягнення котрої дозволятимуть віднайти новітні потенціали для подолання кризи та впровадження стратегій ефективного господарського розвитку як окремих суспільств та націй, так і глобальної економічної системи в цілому. Варто також зважати, що потужний рівень ефективності економічної освіти неможливо забезпечити без відповідної уваги до філософських засад економічного знання. Сучасне українське суспільство зважаючи на усі його кризи – економічну, політичну, управлінську – перебуває у стані повної невизначеності щодо свого майбутнього, адже тенденції сьогодні все ще є досить невтішними. Протягом років незалежності не було створено надійної інфраструктури, котра забезпечила б дієздатність та оборонну міць країни. Зокрема, одним із суттєвих чинників, що спричинив ситуацію психологічної незахищеності, а особливо в умовах інформаційної війни та супутньої ій військової інтервенції нашого східного сусіда, є неефективність освіти. Неефективність не у якості соціального інституту, а на рівні якості освітніх програм та методик, що на часі потребують вдосконалення, а іноді навіть і суттєвого оновлення. Враховуючи, що ефективне застосування технік маніпуляції свідомістю багато в чому уможливлюється саме недостатнім рівнем освіти громадян, варто наголосити на потребі поглиблення та вдосконалення освіти у галузі економіки. Адже для розуміння тенденцій та процесів геополітики необхідно перш за все 238 орієнтуватися не лише у політичній географії, але і в економіці різних регіонів світу, особливо у регіоні власного проживання. Саме тому, у контексті формування фундаментальних засад громадянського суспільства на перший план виходить освіта як одна із провідних сфер формування світогляду нації. Саме високий рівень освіченості громадян та глибоке розуміння ними геополітичних та геоекономічних процесів стають надійною підставою для подолання інформаційних атак та маніпуляцій суспільною свідомістю. Для того ж, щоб забезпечити потужний рівень економічного знання, на жаль, не достатньо звичного курсу «основ економіки», в межах якого розглядається історія економічних вчень, різні теоретико-методологічні позиції та співвідношення попиту і пропозиції у якості основного механізму економіки. Глибинний аналіз змісту, сутності та специфіки кожної з існуючих на сьогоднішній день економічних концепцій та ідеологій, їх теоретичного співвідношення та аналізу їхньої соціально-практичної доцільності, зважаючи на ментальну та географічну специфіку регіону, може забезпечити тільки така галузь знань як філософія економіки. Саме остання створює методологічне підґрунтя для ефективного аналізу економічних процесів як на рівні окремого суспільства, так і на рівні міжнародної економічної взаємодії. Відповідно, відчутний рівень філософсько-економічної освіти здатен створити умови для вдумливого аналізу проблемних ситуацій та визначення стратегій їх максимально ефективного вирішення на рівні нації. Саме тому для сучасної України у перспективі її подальшого ефективного розвитку філософсько-економічна складова освіти набуває особливого значення та досить гострої актуальності. Особливо зважаючи на ментальну різнорідність та поліетнічність українського суспільства, мусимо визнати, що важливим чинником цілісного ефективного поступу стає формування чіткої соціально-економічної стратегії, обґрунтованої на основі філософсько-економічних досліджень. Розуміння та усвідомлення такої стратегії на рівні суспільства дозволить, на наш погляд, усунути ідеологічні протиріччя, джерелом яких досить часто виступають інтереси національних меншин та діаспорних народів і дозволить об’єднати різнорідні погляди на основі єдності економічних прагнень, а також спрямувати соціальний капітал – знання, навички і вміння – та організувати його у напрямі досягнення спільних соціально-економічних цілей. Усунення сепаратизму засобами обґрунтованої соціально-економічної стратегії, підкріпленої відповідними теоретичними та практичними розробками, сприятиме, на наш погляд, єднанню суспільства на всіх структурних рівнях національного життя. 239 Аналіз світових конфліктів та війн не залишає сумнівів, що економічні інтереси завжди були і будуть одним із основних чинників як ворожнечі та протистояння (кампанії Олександра Македонського, Хрестові походи тощо), так і досить міцних політичних союзів (наприклад, ЄС). Об’єднання навколо економічних інтересів суспільства цілком може виявитись найбільш надійним підґрунтям його консолідації та сприяти синергійному ефектові у напрямі його повноцінного національного розвитку. Однак, цілком закономірно виникає питання на яких саме економічних підставах варто здійснювати таку консолідацію, якщо більшість сучасних економічних ідеологій себе або скомпрометували або довели на практиці непридатність своїх принципів для ефективного соціально-економічного поступу, спричинивши досить тривалу економічну кризу, що триває досі. З точки зору філософсько-економічного аналізу, доречно наголосити на потребі трансформації сучасних економічних ідеологій та запровадження інноваційних, абсолютно унікальних економічних програм, орієнтованих не на наздоганяючий, а на випереджальний розвиток суспільства. Для досягнення цієї мети необхідним є застосування саме інтелектуально капіталу нації, створення соціально-креативних програм економічної освіти та соціально-економічної стратегії розвитку, орієнтованих на специфіку геоекономічного регіону. Таким чином, трансформація принципів економічної діяльності спочатку в теорії, а потім і на практиці, сприятиме пошуку та обґрунтуванню дійсно ефективних господарських програм, необхідним елементом котрих є людський та соціальний капітали суспільства. Отже, програми виховання та освіти наступних генерацій вимагають сьогодні свого уважного та вдумливого аналізу, запровадження в них елементів розвитку економічно-креативного мислення, а також зміни принципів такого виховання – впровадження інноваційних економічних ідей на кшталт основних принципів «духовної економіки». Впровадження нових форм економічної соціальності сприятиме не лише оновленню та вдосконаленню, але і урізноманітненню економічних знань як на рівні початкової, так і вищої освіти. Це сприятиме суттєвому розширенню економічного світогляду нації і формуванню соціально-креативних економічних програм та стратегій. Саме тому варто звернути особливу увагу на «виняткову значущість економічної освіти для життєдіяльності кожної людини незалежно від ступеня та характеру її включення в систему суспільних економічних відносин»584. Економічна освіта по праву Економічне виховання учнівської молоді: теорія і практика / Шпак О.Т., Баб’як М.М., Падалка О.С. та ін.; наук. ред. Мадзігон В.М. – Дрогобич: Вимір, 2009. – С. 7. 584 240 вважається невід’ємною складовою формування особистості, оскільки індивідуальна свідомість завжди є продуктом соціально-колективної творчості585 і здійснює безпосередній вплив на розвиток економічної системи в цілому. Філософія економічної освіти, що орієнтована на сучасні європейські цінності, такі як верховенство права, повага до самостійних інституцій тощо є дійсно важливою основою формування принципово нового фундаменту для трансформації провідного типу економічної раціональності у нашому суспільстві. При цьому принцип індивідуалізму, як соціального атомізму, є руйнівною настановою – ми маємо сформувати колективну економічну ідею національної єдності суспільства. Тоді у нас буде надія не лише на трансформацію населення у націю, як повноцінний суб’єкт конституювання соціальної реальності, але і на продуктивний розвиток та мобілізацію громадянських резервів у напрямі руйнування неоліберальних економічних стереотипів та формування власної економічної стратегії. І першою сходинкою у цьому напрямі є саме освіта, адже ще Ф. Ліст наголошував на важливості освіти та характерного їй безпосереднього зв’язку з економічним зростанням586. До того ж, сучасна якість освіти у нашій країні не відповідає вимогам інформаційної економіки, яка вимагає формування динамічної структури соціально-економічного мислення. До певної міри у сучасній дидактичній літературі економічного характеру спостерігається теоретичне оновлення методологічної бази на основі введення у навчальний процес тренінгів та ділових ігор. Це стає сприятливою умовою для формування не лише теоретичних знань, але і досить чітких уявлень щодо умов їхньої практичної реалізації, а, відповідно, робить вивчення курсу економіки на рівні шкільної та університетської освіти більш результативним. Впровадження цих теоретичних розробок у навчальну практику дійсно дозволить підвищити рівень економічної освіченості суспільства. Продовження досліджень у даному напрямі та їхнє вдосконалення дозволить розвивати творче економічне мислення молоді на ранніх освітніх етапах і сприятиме, у такий спосіб, становленню якісно нового типу економічного мислення, а отже і реалізації нової поведінкової стратегії – що ґрунтуватиметься не на економічних стереотипах монетарної економіки консумеризму, а на реалізації креативного соціально-економічного потенціалу нації. Такий підхід сприятиме підвищенню економічної культури населення, його соціальної відповідальності, розвитку новітніх, відповідних соціальноШпет Г.Г. Сознание и его собственник [електронний ресурс] // Режим доступу: http://psylib.org.ua/books/shpet01/index.htm 586 Levi-Faur D. Economic nationalism: from Friedrich List to Robert Reich // Review of International Studies, 1997, Issue 23. – Р. 362. 585 241 економічній ситуації, економічних цінностей та підвищенню господарської активності громадян, а отже і швидшому формуванню повноцінного громадянського суспільства. Економічна освіта стає, у такий спосіб суттєвим чинником формування економічної самосвідомості суспільства, економічного саморозуміння нації. Виявлення ж економічно обдарованої молоді із високими показниками економічної творчості та розвиток їх особистісних якостей у напрямі втілення концепції сродної праці потребуватиме, на наш погляд, створення відповідних умов для розвитку здібностей та талантів нових генерацій. Зважаючи, що у сучасних умовах розвиток та накопичення соціально актуального знання здійснюється у геометричній прогресії, варто звернути увагу і на темпи застарівання знань. Постає питання щодо того, у відповідності з якими знаннями варто формувати структурну динаміку освіти. Власне, згідно з принципом японських бізнес-корпорацій у освітній сфері варто створити такі освітні програми, які дозволять «швидко бігти, для того щоб мати змогу залишатися на місті», а не відставати від прогресивного світу все більше. Тоді як сучасний український досвід демонструє поки що ситуацію, коли рівень підготовки кадрів не відповідає вимогам сучасності 587. Ми маємо розвивати компетентні кадри у сфері геоекономіки, тобто розробляти таку стратегію геонаціонального економічного розвитку, яку інші країни-конкуренти на рівні глобального простору не матимуть змоги нейтралізувати. У такий спосіб ми маємо максимально використовувати особливості та специфіку власних соціально-економічних перспектив, а не намагатися скопіювати інших, адже копіювання чужих, вже відпрацьованих, стратегій ніколи не сприяло соціально-економічним проривам! Сформувати такий продуктивний економічний простір не можливо без врахування того факту, що без наукомістких виробництв і сучасної інфраструктури бізнесу – основи постіндустріальної економіки – не можливі ні самостійна зовнішня політика, ні державний суверенітет588. Суттєвим внеском у сучасну та майбутню економічну освіту мають стати і здобутки філософсько- та соціоекономічних досліджень вітчизняних економістів та філософів. Зокрема, досить евристичними є деякі дослідження Ю. Пахомова, який доводить потребу структурних перетворень в економічній практиці нашої країни. Дослідник наголошує, що українська криза є продуктом дефектів сформованої нами економічної моделі, оскільки у всіх країнах кризу завжди Геєць В.М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку: [монографія] / В.М. Геєць. – К.: Інститут економіки та прогнозування НАН України, 2009. – С. 77. 588 Соловьев О.Б. Институты знания и технологи власти в современной модели экономического управления // Вопросы философии, 2009. – № 8. – С. 25. 587 242 пом’якшувала саме держава, а ні в якому разі не ринок. Тоді як наша держава виявилась неспроможною здійснювати відповідні функції, оскільки не сформувала потрібні для цього інститути, тобто інститути, котрі могли б спрямовувати ринкові процеси 589. Тому завданням першої необхідності Ю. Пахомов вважає проведення саме інституціональної реформи у сучасній Україні, адже саме така реформа дозволила б сформувати нову модель економіки, до процесів формування якої в нашій країні ще ніхто всерйоз не долучався. Дослідник наголошує, що інституційна реформа має сприяти трансформації суспільства в цілому, а не тільки економіки590. Реформи дійсно повинні мати системний характер і відбуватися у всіх сферах суспільного життя, доповнюючи одна одну. Тільки у такий спосіб можливо досягти відчутного результату і дійсно сформувати принципово нову модель суспільного розвитку. Крім того, економічні рішення національного масштабу мають, на наш погляд, прийматися не окремими представниками ринку, як це відбувається в умовах сучасної ринкової економіки, а на основі націоналізації соціально значущих секторів економічної активності. Лише в такому вимірі можлива практична реалізація теорії економічної нації, ринкова ж економіка заснована на неоліберальній ідеології, навпаки, створює всі умови для унеможливлення реалізації національних економічних інтересів суспільств, що глобалізуються. Натомість вона забезпечує дотримання національного економічного інтересу суспільства, економічна культура якого лежить в основі глобалізаційного процесу. Як бачимо, в основі завжди виявляється саме економічний чинник, що і змушує нас знову і знову наголошувати на особливій важливості якісних показників економічної освіти. Сучасна реформа в галузі освіти не є продуктивною, оскільки не створює фінансових стимулів для досягнення тих критеріїв, котрі висуваються сьогодні до представників галузі. В умовах затвердження критеріїв та вимог європейського освітнього ринку фінансування галузі не просто залишається на надзвичайно низькому рівні, а навпаки знижується внаслідок відсутності продуктивної економічної реформи в країні. Відповідно, такий напрям «реформування» сприяє скоріше негативним наслідкам у галузі, ніж сприяє її дійсному розвитку. Важливо також враховувати, що успішні країни, які мають власні унікальні стратегії розвитку, використовують кризові ситуації для технологічного Пахомов Ю.Н. Основные задачи формирования посткризисной модели развития экономики Украины // Економіка та управління національним господарством, 2010. – № 1-2. – С. 3. 590 Там само, С. 3-4. 589 243 оновлення. Адже криза спричиняє неконкурентноздатність всього рутинного і тим самим дає можливість зосередити ресурси у точках конкурентоздатності. В Україні, орієнтованих на майбутнє, подібні підходи ігнорувались 591. Характерна нам орієнтованість не на стратегічну довгостроковість, а на короткострокові перспективи не лише унеможливлює ефективний економічний розвиток, але і, на жаль, спричиняє поглиблення кризових явищ в середені країни. Незадіяність діалектичного підходу не дає змоги збагнути, що як прогресивний, так і регресивний вектори розвитку суспільства репрезентують соціальні перспективи держави в цілому, а не кожного її суспільного прошарку зокрема. Тому нівелювання зв’язку між соціальними стратами та відмова від усвідомлення їхньої економічної взаємозалежності засвідчує, в свою чергу, соціально-практичну непридатність сучасного українського економічного світогляду у якості підґрунтя для соціального прогресу. Короткострокові тактики приватних бізнес-інтересів та їхня цілковита неузгодженість з будь-якими ідеями щодо формування цілісної стратегії економічного поступу суспільства, спричиняє соціальний колапс та нездатність соціальної системи до самовідтворення. На наш погляд, у ситуації подібної соціальної кризи, яка разом з тим накладається на глобальну фінансову кризу, створюючи надзвичайно несприятливий для суспільства синергійний ефект, пошук засад подолання цих тенденцій має сенс здійснювати у сфері аналізу перспектив щодо узгодження економічної аксіології на рівні загальнонаціональної стратегії. Перш за все, варто взяти до уваги гостру потребу узгодження та приведення до спільного знаменника аксіологічних засад соціально-економічної діяльності суб’єктів економічної дії усіх рівнів, тобто як малого та середнього бізнесу, так і великого. При чому останню складову бізнес-процесу варто суттєво реформувати на основі законодавчої бази, розмежувавши сферу бізнесу та політики, як того вимагає не лише здоровий глузд, але і переконливий досвід подібної практики у всіх цивілізованих країнах світу, в тому числі і європейських. Крім того, необхідно подолати віртуалізаційні тенденції економічної практики в нашій країні, що найбільш яскраво проявляються у перманентних маніпулюваннях показниками ВВП безвідносно до реальної економічної ситуації в державі. Зокрема З. Самчук надзвичайно вдало змальовує сутнісні риси такого маніпулювання і наголошує, що ВВП може використовуватись у якості важливого орієнтира лише за умов, коли в суспільстві, по-перше, викорінено рецидиви Пахомов Ю.Н. Основные задачи формирования посткризисной модели развития экономики Украины // Економіка та управління національним господарством, 2010. – № 1-2. – С. 4. 591 244 корупції; по-друге, здійснено розмежування бізнесу та влади і, по-третє, досягнуто консенсусу щодо принципів економічного зростання. Якщо наведених вимог не дотримано, то оперування індексом ВВП не є доречним, оскільки у такій ситуації він не відображає дійсних процесів, що відбуваються в економіці країни592. Відповідно, ситуація, що склалася в українському суспільстві, економічна «стратегія» якого перевантажена подібними маніпуляціями, найбільш гостро постулює перед нами альтернативу або занепаду держави та її поступового економічного, а потім і політичного поглинання сусідніми країнами або все-таки якісного повороту у напрямі задіяння дійсно продуктивної стратегії розвитку. Прогрес соціально-економічного розвитку суспільства дійсно варто визначати не за критерієм віртуальних фінансових показників, а на основі більш широкого спектру критеріїв як матеріальних, так і духовних та інтелектуальних. Раціонально осмислена економічна діяльність має передбачати не індивідуально орієнтовану соціально-економічну позицію, а саме соціально орієнтовану, на кшталт соціально-економічного виміру категоричного імперативу І. Канта у сфері економічної аксіології. Саме такий підхід, на наш погляд, буде одночасно враховувати цілі соціальні та цілі індивідуальні, які не можуть кардинально суперечити одна одній, як ми це сьогодні спостерігаємо у сфері сучасної економічної політики як нашої країни, так і у деяких тенденціях цивілізації в цілому. Економічна теорія нації, у такий спосіб, постає у якості логічно послідовного та вивіреного висновку у контексті пошуку альтернатив більш продуктивного цивілізаційного розвитку, а отже подолання економічної відсталості країн, що увійшли до доларової зони та відповідного гедонізму країн«демократизаторів». Одним із яскравих прикладів соціально-економічного прогресу, якому не властивий суто відтворювальний характер, на наш погляд, є скандинавський досвід соціалізму, для якого характерне примирення суспільних класів без залучення атавізмів радянського марксизму, що наполягав на необхідності подолання протиріччя у сфері власності. Зокрема, скандинавський досвід засвідчує відповідність рівня життя певним стандартам якості за рахунок поступового, логічно обґрунтованого переходу від капіталстичних форм життя до соціалістичних і, відповідно, регулювання життєво важливих соціальних процесів та забезпечення необхідних умов для продуктивного розвитку особистості, її інтелектуального потенціалу. Досвід Самчук З. Криза економізму // Деркало тижня, № 24 від 28 червня 2008 року [електронний ресурс] // Режим доступу: http://dt.ua/ECONOMICS/kriza_ekonomizmu-54116.html 592 245 скандинавського соціалізму засвідчує, що для реалізації стратегії ефективного соціального простору необхідним є досягнення потужної економічної основи в соціальному секторі, що передбачає зовсім інший тип господарсько-економічних відносин, ніж наявний сьогодні в українському суспільстві. Тоді як соціальний простір сучасної України являє собою капіталістичноорієнтовану альтернативу гібридного зразку, в межах якої досить невдало поєднано економічну практику капіталізму з ментальними особливостями пострадянського нереалізованого соціалізму. Власне у структурі соціальноорієнтованої держави – чого на сьогоднішній день не можна сказати про значну частину пострадянських країн – як економічна, так і політична влада мають бути орієнтовані не на максимальне задоволення потреб та інтересів окремих осіб, що зараховують себе до елітарного прошарку суспільства, а на стратегічне впровадження соціально орієнтованих програм – освітніх, медичних, культурних тощо. Економічний конформізм глобально орієнтованої влади, який на сьогоднішній день не передбачає ефективного розвитку матеріального та духовного капіталів власної країни і зосереджений на перманентному «наздоганяючому розвитку» та сконцентрований виключно у вимірі приросту фінансового сектора, не передбачає формування самодостатніх стратегій розвитку країни. Життєсвіт сучасного українця опинився у такій ситуації економічної влади, яка за своєю суттю є владою фінансових потоків, перерозподіл котрих здійснюється здебільшого без врахування актуальних економічних потреб суспільства. Ця ситуація багато в чому спричинена відсутністю дійсної креативної еліти. Як наголошує О. Панарін, в глобальну епоху ми зіштовхнулися з елітами, уподобанням яких властиві, по-перше, імітаторська та плагіаторська активність, пов’язана з зовнішніми запозиченнями і, по-друге, ці еліти прагнуть зарезервувати всі передові досягнення виключно за собою, не відчуваючи при цьому жодних зобов’язань перед власними націями 593. Відповідно, досить розповсюдженою стає світоглядна позиція, у контексті якої сформовано десоціалізований простір гедоністичного індивідуалізму, який не бажає знати ніяких соціальних завдань чи обов’язків 594. Під впливом перерахованих чинників, сучасне українське суспільство набуває характеристик радикального атомізування та відчуження, що не дозволяє сформувати чітко означені соціальні ідентичності. Виникає питання: чи можлива Панарин А.С. Народ без элиты: между отчаянием и надеждой [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.patriotica.ru/actual/panarin_elit.html 594 Там само 593 246 взагалі соціально-орієнтована стратегія в сучасній Україні? І якщо так, то за рахунок чого і в який саме спосіб? Власне, на наш погляд, стратегія ефективної організації будь-якого соціального простору має включати в себе як продуктивні світоглядні настанови, так і врахування соціально-економічних умов та перспектив конкретної країни. У контексті пошуку перспектив виходу з цієї кризової ситуації важливою стратегічною складовою розвитку соціальноекономічного середовища стає впровадження стратегії випереджального розвитку, яка орієнтувалася б на такий пріоритет як економія соціального часу595. Становлення нової випереджаючої економіки, акцентованої не на фінансизмі, а на впровадженні інтелектуального потенціалу у сферу реального виробництва, стає у такий спосіб, необхідним елементом у створенні фундаменту продуктивного розвитку. Чи має сучасне українське суспільство ресурси для реалізації такої стратегії? Адже вторинна соціалізація української «еліти» не проявляється у вимірі соціальної практики, де спостерігається лише крайній індивідуалізм та, як його наслідок, атомізація та відсторення «еліти» від соціуму. Особливо це стосується представників економічної влади, діяльність котрих спричиняє досить відчутні деструктивні наслідки у розвитку сучасного українського суспільства. Економічний конформізм, що відображається у мімікрії фінансизму та консумеризму стає наслідком орієнтації на економічні стандарти життєдіяльності європейського середовища та їхнє застосування у середовищі пострадянському, рівень економічного розвитку якого є значно менш потужним. Трансформація економічної аксіології з орієнтацією на відповідні процеси на ментальному рівні – єдине, що у такій ситуації може сприяти формуванню нових, більш прогресивних тенденцій розвитку нашої країни. Ментальні трансформації є найбільш складними та часомісткими і завжди потребують переоцінки соціальних цінностей та перегляду світоглядних настанов як окремої особистості, так і суспільства в цілому. І поки такий процес ментальних трансформацій не посприяє формуванню дійсної еліти – ефективної влади та її відображення у результатах соціального поступу – становлення ефективних соціальних структур вимагатиме перманентного переосмислення парадигми розвитку держави і буде залишатися утопією нашого часу. Актуалізація такого перетворення у ментальності українців вимагає пошуку більш ефективних форм соціального управління, що потребуватиме, у свою чергу, не конформного пристосування та впровадження у соціальну практику теорій Виноградов В.А. Новая экономика: логика социальной реформы и экономия времени общества. – М.: Наука, 2005. – С. 7. 595 247 західного зразку, а формування креативної економічної стратегії розвитку країни, яка спиралася б на ідеї випереджального поступу країни. Налаштованість на дійсно конструктивну модель розвитку передбачає чітко окреслену альтернативу пізньо-капіталістичному вектору розвитку з його віртуальнофінансистською ідеологією. До того ж, подолання наслідків економічної кризи світового масштабу вимагає запровадження продуктивних програм соціального розвитку. Однак, ці програми не мають повністю відтворювати досвід скандинавських чи будь-яких інших розвинених країн, адже такий підхід теж буде проявом наздоганяючих тенденцій. Більш ефективним, на наш погляд, буде аналіз тих геоекономічних переваг, що характерні саме українському суспільству та впровадження в життя відповідних стратегій. Тільки тоді ми матимемо можливість говорити про українську національну економічну культуру та властиву їй самобутність. Важливим аспектом формування самобутності економічної культури є, на наш погляд, трансформація економіки у вимірі духовних цінностей, тобто становлення деяких аспектів духовної економіки як такої, що має замінити стандарти та стереотипи економіки матеріалістичної з її рафінованою логічністю та раціональністю. Саме у такому теоретичному контексті і варто, на наш погляд, здійснювати переосмислення сучасних тенденцій. Відомий теоретик минулого століття Р. Хайлбронер висував ідею запровадження принципів гуманізму у сфері розподілу праці та організації виробництва, а основоположник теорії інформаційного суспільства Д. Белл наголошував на потребі формування безкласової спільноти та становленні соціальної ієрархії на основі меритократії, тобто спираючись на рівень знань та кваліфікації596. На наш погляд, такі ідеї цілком можуть і мають бути використані у процесі трансформації сучасної економічної системи «дикого капіталізму» посттоталітарних країн. Їхнє запровадження дозволить вести мову про поступову трансформацію сучасної економіки у напрямі становлення більш духовних її проявів. Досить тяжко не помітити, що вже з середини ХХ століття економіститеоретики розпочинають досить критично оцінювати перспективи капіталістичноспоживницької моделі економіки, яка фактично не сприяє задоволенню духовних потреб людини. Сьогодні ми підходимо до граничної точки, коли цю загальноцивілізаційну проблему вже потрібно не аналізувати, а вирішувати на практиці. Серед представників духовно орієнтованого напряму в осмисленні Національна економіка [Білоцерківець В.В., Завгородня О.О., Лебедєва В.К. та ін.]; за ред. В.М. Тарасевича. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – С. 193. 596 248 економічних процесів варто, на наш погляд, відзначити і такого сучасного мислителя як французький аналітик С.-К. Кольм597. Останній наполягає на пріоритеті соціальних послуг як «етичної парадигми в економіці», а також значну увагу приділяє традиціоналістській «економіці дарунку» та підкреслює необхідність врахування екологічних чинників. Зокрема традиційна економіка дарування набула протягом минулого століття значної уваги у середовищі неортодоксальних економістів і поступово сформувала окремий напрям, до якого зокрема долучилися культурний критик Льюіс Хайд598, учень Е. Дюркгайма соціолог Марсель Мосс599 та економіст Дюран Белл600. Сюди ж варто віднести венгерського дослідника Ш. Хорвата601. Серед дослідників вітчизняного походження варто назвати «філософію благодійності» І. Соханя, котрий обстоює тезу, що капіталізм, ціллю якого є прибуток відходить у минуле, а натомість з’являється соціальний бізнес, ціллю якого стає розвиток людини602. На потребі формування нового типу економіки наголошує також американський дослідник Д. Кортен, наполягаючи на можливості такого типу економічної взаємодії, у межах якого життя важить більше за гроші, а влада належить людям, котрі турбуються один про одного, про свої спільноти та про природне середовище603. До таких неортодоксальних економік відносять і принципи так званої «буддійської економіки» тощо. Тобто духовна спадщина Сходу знову набуває актуального звучання. Більше того, вона ніколи цієї актуальності не втрачала, у всі епохи розвитку європейської цивілізації людина прагнула до усвідомлення духовних вимірів свого життя. Духовна дисгармонія суто матеріалістичної економіки пізнього капіталізму спричиняє реактуалізацію цих потреб. Разом з тим, соціальний досвід розвинених країн свідчить, що однієї лише економічної консолідації, що забезпечується спільністю та узгодженістю матеріальних інтересів суспільства, тобто так званою ідеологією економічного 597 Handbook of the economics of giving, altruism and reciprocity / Edited by S.-C.Kolm, J. Mercier. J.-M. Ythier: In 2 volumes. – Amsterdam: Elsevier, 2006. – 878 p. 598 Хайд Л. Дар как творческий дух преображает мир / перевод А. Анваер, В. Широков, Е. Чуковская. – М.: Поколение, 2007. – 480 с. 599 Mauss M. The Gift: The Form and Reason for Exchange in Archaic Societies. – New York: Routledge Classics, 2002 – 199 p. [електронний документ] // Режим доступу: https://libcom.org/files/Mauss%20-%20The%20Gift.pdf 600 Bell D. Modes of exchange: Gift and commodity // Journal of Socio-Economics, Volume 20, Issue 2, 1991. – P. 155167. 601 Хорват Ш. Духовность и богатство [електронний документ] // Режим доступу: http://svarkhipov.narod.ru/vip/shan.htm 602 Сохань И. Философия благотворительности // Сохань И. Философия благотворительности. Счастье и грех. – К.: Наукова думка, 2010. – С. 5-174. 603 Korten D. Agenda for a New Economy: From Phantom Wealth to Real Wealth. – San Francisco: Berrett-Koehler Publishers, 2011. – 288 p. 249 зростання, виявляється недостатньо для формування цілісної осмисленої ідентичності. Важливу роль у процесі формування такої ідентичності відіграє здебільшого її духовна складова. Розробники ідей духовної економіки наголошують, що саме невігластво породжує хижацьку економіку, засновану на отриманні вигоди зі страждань, хаосу та смерті, – що ми і спостерігаємо сьогодні по всьому світі»604. Таке невігластво є наслідком незнання більш ефективних стратегій економічної поведінки, заснованих на принципово відмінних аксіологічних засадах. В умовах збереження домінуючих сьогодні тенденцій ми реалізовуємо «стратегію», котру можна охарактеризувати висловом «нація втраченої молоді»605. Для забезпечення ж дійсного розвитку нації наша задача полягає у створенні для молоді умов – умов для їх ефективної самореалізації, а не пригнічення їхнього потенціалу в умовах стагнаційних процесів. Тут доречно знову звернутися до Слотердайкової критики цинічного розуму і наголосити, що «за часів відкритих секретів, коли безглузда дрібномасштабна економіка розщеплює мислення… Просвітництву, або тому, що від нього лишилося, не зашкодить обміркувати свої засади»606. Ця теза актуальна сьогодні як ніколи саме для української економічної моделі та задекларованої економічної ідеології, адже «чим менше альтернатив містить у собі … суспільство, тим більше цинізму воно собі дозволяє»607, що ми і спостерігаємо в умовах задекларованої «безальтернативності» реалізації неоліберальної економічної доктрини в будьякій країні. Усвідомлення потреби усунення суто раціонально-логічних шаблонів економічної поведінки та суттєвої трансформації неоліберального трактування економічного світогляду, що на глобальному рівні транслює ідею «вільного ринку», формуючи чітко регламентовану глобальну економічну ієрархію, вимагає формування нового типу економічного світогляду української нації. Останній має ґрунтуватися не на ідеях вільного ринку та необмеженої конкуренції, а на їх трансформації та узгодженні зі стратегією економічного солідаризму та принципами духовної економіки. Такий тип економічного світогляду мав би меншу дотичність до девіантних наслідків хрематистики і визначався б принципово новими аксіологічними смислами, спрямованими на відновлення втраченої суспільством ідеї цілісності та духовно-економічної єдності. Дханешвара-дас. Духовная экономика. Уроки из Бхагавад-гиты. – Том 1. В чем состоит экономическая проблема и как ее решить / Дханешвара-дас. – М.: Философская книга, 2011. – С. 22. 605 Japan’s Economic Stagnation Is Creating a Nation of Lost Youths [електронний документ] // Режим доступу: http://www.dailyfinance.com/story/careers/japans-economic-stagnation-is-creating-a-nation-of-lost-youths/19580780/ 606 Слотердайк П. Критика цинического разума / Петер Слотердайк. – К.: Тандем, 2002. – С. 112. 607 Там само, С. 125. 604 250 Саме тому на передній план виходить ще одна ключова для більшості сучасних суспільств проблема – проблема еліти як продуцента домінуючої у супільстві стратегії соціально-економічного поступу. Саме невизначеність та неоднорідність поняття еліти в сучасному українському філософському дискурсі створює, на наш погляд, суттєві непорозуміння і у сфері розвитку та історичного поступу самого суспільства. Адже згідно з класичною теорією еліт у нашому суспільстві еліта відсутня не тільки практично, але навіть і на рівні теорії, а отже і саме це поняття втрачає будь-який зміст і стає фактично пустим. Тоді як ще А. Тойнбі вказував на те, що тільки «творча меншість» може виступати у якості носія продуктивного світогляду та спонукати «пасивну більшість» до діяльності, орієнтованої на соціальний прогрес. Звернувшись до представників класичної теорії еліт, зокрема її основоположника В. Парето, не можливо не зважити, що дослідник вів мову про потребу наявності певних якостей еліти як суспільного прошарку. Для В. Парето до еліти належать ті, хто відчутною мірою володіє такими якостями як інтелект, характер, здібності608. З точки зору Г. Моски критерієм елітарності є набір таких якостей як багатство, інтелект та здібності, в тому числі і здатність управляти, а також такі особливі якості як знання про ментальність народу та його національний характер609. Відомо, що Р. Міхельс так само особливий наголос робив на організаторських здібностях та ефективності як важливих критеріях розпізнавання представників еліти. Чи залишаються ці критерії актуальними сьогодні? Чи можемо ми в сучасних умовах спиратись на них у судженнях про наявність чи відсутність еліти в нашому суспільстві? Адже одним із наріжних питань сучасної України є питання: за яких умов суспільна еліта здатна забезпечити інновативний прорив в національній економіці? І носієм яких якостей має бути ця еліта, для того, щоб досягти такої цілі. Досить цікавою для аналізу є в даному контексті ідея відсутності еліти в сучасному постсоціалістичному просторі. Зокрема, в російському досвіді цю ідею ілюструють дослідження О. Панаріна, який наголошує, що еліти, які побажали стати глобальними, не тільки відмовились від національної ідентичності і від захисту національних інтересів. Вони відмовились розділяти з власними народами тяготи існування, Delican M. Elite Theories of Pareto, Mosca and Michels [електронний документ] // Режим доступу: http://www.journals.istanbul.edu.tr/iusskd/article/download/1023013423/1023012646 609 Скориніна-Погребна О.В. Соціальна ідентифікація економічної еліти: етапи становлення / О.В. СкоринінаПогребна // Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили. Серія: Соціологія, 2008. – Т. 103. – Вип. 90. – С. 36. 608 251 заявили про своє право вільно мігрувати із складних, в легкі, привілейовані простори, із сфер, що вимагають напруги та відповідальності, – в прекрасний новий світ, де панують легкість та безвідповідальність 610. Тобто, згідно спостережень О. Панаріна, сучасні пострадянські «еліти» демонструють скоріше характеристики масової свідомості, ніж елітарної. Цю ж ідею, у контексті американського соціального досвіду, відстоював відомий соціолог К. Леш, наголошуючи зокрема на байдужості еліт до перспектив американського національного занепаду. І пов’язував він цей феномен з так званою «міжнародною мовою грошей», коли в незнаючій меж світовій економіці гроші втратили свій зв’язок з національністю 611, тобто з тими процесами в економіці, що сформували сьогодні феномен так званої «фінансової цивілізації». В результаті таких процесів національна ідентичність еліти розмивається і, як вдало показав О. Панарін, еліта починає орієнтуватися не на власну національну державу та її населення, а на інші еліти. Тому і відбувається повстання еліт проти відповідальності перед власними народами та національними державами. Власне в останню декаду минулого століття К. Леш якраз і актуалізував концепцію «повстання еліт» як таку, що може бути протиставлена ідеям роботи Х. Ортеги-і-Гассета з його концептом «повстання мас». Автор показує, що Ортега дійсно пояснював кризу західної культури зростанням політичної ролі мас і на початок ХХ століття така ідея мала своє підґрунтя. Однак, наприкінці ХХ століття ситуація принципово змінилася. Зокрема К. Леш наголошував, що сьогодні саме еліти і є тими, хто втратив віру у цінності612. Тобто кінець століття, з позиції автора, більше характеризувався повстанням еліт проти тих цінностей, якими керувалися попередні покоління, тоді як так звані маси навпаки набували принципово нових, зазвичай нехарактерних їм рис і створювали надійні засади для подальшого суспільного поступу. Потрібно визнати, що проблема еліти є при цьому однією із ключових для більшості сучасних суспільств, в тому числі і деяких європейських, при чому вже досить тривалий час. Так, зокрема К. Леш відзначав у своїх дослідженнях, що еліти, які визначають повістку денну, втратили точку дотику з народом613. Панарин А.С. Народ без элиты: между отчаянием и надеждой [електронний документ] // Режим доступу: http://www.rulit.me/books/narod-bez-elity-mezhdu-otchayaniem-i-nadezhdoj-read-22942-2.html 611 Леш К. Восстание элит и предательство демократии / Пер. с англ. Дж. Смити, К. Голубович. – М.: Прогресс, 2002. – С. 40. 612 Там само, С. 23. 613 Там само, С. 7. 610 252 Дослідник показував, що той психічний склад, яким Ортега-і-Гассет характеризував маси, став більш характерним для вищих прошарків населення, ніж для нижчих та середніх. Разом з тим, услід за Ортегою, К. Леш наголошує, що одним із важливих критеріїв приналежності до еліти є саме готовність прийняти відповідальність за строгість дотримання норм614, без чого, з точки зору К. Леша, взагалі неможлива цивілізація. Тобто еліта, у такому руслі, постає як фундамент цивілізації, а її представники відіграють роль своєрідних титанів. Елітарність – у контексті модерного розуміння даного феномену – передбачає обов’язок перед суспільством, а еліта в даному контексті являє собою спільність, чия єдність визначається обопільною свідомістю обов’язку одних поколінь перед іншими 615. У сучасних же умовах дійсно складно не помітити суттєву трансформацію еліт як на національному, так і на глобальному рівнях. І хоча в умовах епохи Постмодерну трансформація соціальних феноменів, по суті, є нормою, однак виникає питання наскільки конструктивною виявилася трансформація такої суспільної страти як еліта? Якщо класичну теорію еліт вважати такою, що змальовує критерії елітарності для модерного суспільства, то яку теорію варто вважати релевантною для постмодерного суспільства? Як ми вже відзначили, для сучасності в цілому характерний такий феномен як «криза еліти», про яку по суті частково йшлося вже в роботах Е. Фромма. Останній наголошував, що нікого більше не шокує те, що провідні політичні діячі та представники ділових кіл проводять в життя такі рішення, котрі слугують їх особистому зиску, але є шкідливими та небезпечними для суспільства 616. Тобто ця тенденція до кризових явищ в елітарному середовищі, до безвідповідальності перед суспільством, прослідковувалася протягом останньої третини минулого століття. Сучасні тенденції у розвитку даної проблематики засвідчують також деяке поглиблення критеріїв елітарності, зокрема А. Окара наголошує, що «у якості нової форми легітимності, додаткової до існуючих, до еліт тепер висувається вимога проектної суб’єктності – обов’язкової наявності чіткого стратегічного Леш К. Восстание элит и предательство демократии / Пер. с англ. Дж. Смити, К. Голубович. – М.: Прогресс, 2002. – С. 23. 615 Там само, С. 35. 616 Фромм Э. Иметь или быть? // Фромм Э. Забытый язык. Иметь или быть? / пер с нем. и англ. – М.: АСТ, 2009. – С. 225. 614 253 бачення та проекту ефективного розвитку держави»617 [виділено нами – Т.Г.]. Тобто йдеться про те, що здатність продукувати продумані стратегії соціального розвитку залишається сьогодні провідним критерієм елітарності як окремих особистостей, так і суспільного прошарку в цілому. Зважаючи, що в Україні протягом останніх двох з половиною десятиліть такої стратегії сформовано так і не було, висновки стають цілком очевидними – або в країні еліта в принципі відсутня як явище, або вона не має доступу до влади та до суспільних ресурсів. Важливим аспектом розуміння сутності еліти як суспільного класу є, на наш погляд, і зауваження відомого філософа-традиціоналіста Р. Генона, котрий наполягав, що еліта в дійсному і найдосконалішому сенсі цього слова є елітою виключно інтелектуальною і, говорячи строго, ніякої іншої еліти не існує618. На думку мислителя, лише добре організована і потужна інтелектуальна еліта здатна подолати кризову ситуацію, що виникла в межах західної культури ще в середині минулого століття. Тоді як стурбованість виключно практичним виміром справ на шкоду усім іншим надала цій цивілізації суто матеріального характеру, зробивши її воістину жахливою619. Поряд з проблемністю сучасних еліт та формуванням нового елітарного прошарку, варто вказати і на проблему середнього класу. Наприкінці минулого століття цю проблему аналізував вже згадуваний нами К. Леш, котрий вів мову про те, що варто очікувати зниження рівня життя середнього класу, адже його сила та чисельність має пряму залежність від стану господарства, а в країнах, де добробут зосереджено в руках незначної олігархії, а інше населення є відчайдушно збіднілим, середній клас може зростати тільки до певної межі 620. Саме тому автор наголошує на такому явищі як криза середнього класу, а не просто зростаюча прірва між багатством та бідністю 621. Більше того, дослідник наполягає, що і занепад націй тісно пов’язаний із всесвітнім занепадом середнього класу622, тобто занепадом торгового та промислового прошарків суспільства, адже Окара А. Социальная солидарность как основа нового «миростроительного» проекта // Журнал «Синергия», №9, 2010 [електронний документ] // Режим доступу: http://www.perspektivy.info/print.php?ID=51931 618 Генон Р. Кризис современного мира [електронний документ] // Режим доступу: http://philosophy.ru/library/guenon/01/01.html 619 Там само 620 Леш К. Восстаниеэлит и предательство демократии. Пер. с англ. Дж. Смити, К. Голубович. –М.: Прогресс, 2002. – С. 28. 621 Там само, С. 28. 622 Там само, С. 42. 617 254 «ті, хто поєднував капітал з власною працею, поперемінно іменувались робочим або середнім класом»623. Один із найважливіших рівнів взаємодії еліти з суспільством в цілому розкривається, на наш погляд, в тому, що саме еліта, як правило, формує інтелектуальний капітал, продукує його, а суспільство – в ідеалі середній клас – використовує, керується цим капіталом у спрямуванні матеріального капіталу суспільства – виробничого та фінансового. Відповідно відсутність в сучасному українському суспільстві повноцінного середнього класу, а отже і відсутність продуктивного використання інтелектуального та матеріального капіталів нації, є цілком закономірним наслідком відсутності еліти у правлячих класах. До того ж тенденції нашого суспільства на сьогодні є вже настільки складними, що змушують провідних економістів країни відзначати, що «економіка і суспільство інноваційного характеру, які мають бути побудовані в Україні, є безальтернативними для забезпечення подальшого розвитку, а якщо ні, то Україна остаточно увійде до списку країн-маргіналів»624. Зважаючи на те, що більша частина представників сучасної влади не є носіями елітарної свідомості, оскільки орієнтується на показники виключно власного матеріального добробуту, а не добробуту нації, єдиним вагомим чинником ефективної трансформації соціально-економічної свідомості сучасного українського суспільства стає повномасштабна люстрація того недієвого прошарку соціуму, котрий абсолютно безпідставно вважає себе сьогодні елітою українського суспільства. Важливим показником ефективної суспільної еліти в сучасних умовах стає і так званий національний брендінг, який передбачає розвиток економічної інфраструктури, залучення інвестицій в соціально-економічний простір тощо. Однак, цей аспект є вже суто технічним, похідним від дієвої стратегії соціальноекономічного розвитку суспільства, котра є продуктом креативного економічного мислення як виразника певного типу економічної ментальності, що притаманний такій суспільній страті як еліта. Відповідно, носії економічної ментальності радянського типу, за визначенням, не можуть виконувати функції еліти в умовах економічної глобалізації. Леш К. Восстаниеэлит и предательство демократии. Пер. с англ. Дж. Смити, К. Голубович. –М.: Прогресс, 2002. – С. 48. 624 Геєць В.М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку: [монографія] / В. М. Геєць. – К.: Інститут економіки та прогнозування НАН України, 2009. – С. 90. 623 255 Варто також звернути увагу, що К. Леш наголошує на принциповій відмінності нових еліт від традиційних, адже раніше передбачалось, що багатство накладає певний тягар громадських зобов’язань: бібліотеки, парки, музеї, оркестри, університети, лікарні та інші муніципальні блага були як численними пам’ятками мудрості, так і підприємливості представників вищого класу 625. Поступова ізоляція еліт та нівелювання ними етики відповідальності – перед містом, нацією, державою – сприяла занепаду еліт як явища, спричинила їхнє номінальне, а не потенційно-актуальне існування. Відповідно, суттєвою проблемою сучасного українського суспільства є відсутність здатної до стратегічного мислення еліти, в тому числі і еліти економічної. Разом з тим, сучасний світ періодично демонструє яскраві приклади таких еліт на кшталт латиноамериканських країн, що здійснили досить відчутний прорив у сфері технологічного розвитку. В умовах же сучасної України, де ми маємо досвід «розстріляного Відродження» та тенденції до його повторення в умовах військової інтервенції з російського боку, елементарно не залишається ресурсів – ні духовних, ні матеріальних – для збереження статусу сучасної «еліти». Країна має нагальну потребу у структурному оформленні дійсної інтелектуальної еліти і, перш за все, саме еліти духовно орієнтованої, що має сформуватися на засадах філософського осмислення сучасних економічних проблем та супутніх їм екологічних та інших важливих соціальних наслідків. Така еліта має враховувати і той суттєвий для кризи демократії факт, що демократія працює найефективніше, коли власність розподілена якомога більш широко між громадянами626. Зокрема К. Леш піднімає проблему фінансового редукціонізму і підтримує точку зору, згідно з якою політика в суспільстві має прагнути не знищити вплив ринку, котрий з необхідністю породжує нерівність прибутків, а звузити його межі, тобто обмежити сферу життя, в котрій фінанси відіграють провідну роль і стають основним чинником прийняття суспільно значимих рішень. Для сучасного українського суспільства ця пропозиція теж є більш, ніж актуальною. Так, за К. Лешем, завдання громадянського лібералізму, на відміну від «лібералізму фінансового» створити сферу життя, в котрій гроші обезцінюються, Лэш К. Восстание элит и предательство демократии / Пер. с англ. Дж. Смити, К. Голубович. – М.: Логос, 2002. – С. 8. 626 Там само, С. 10. 625 256 щоб створити перепони тим, в кого є гроші, відчувати себе вище за інших 627. Найкращим способом впровадження принципу рівності є не забезпечення рівного розподілу прибутків, а встановлення меж ринкового імперіалізму, котрий перетворює будь-яке соціальне благо на товар 628. Більше того, дослідник відзначає, що економічна нерівність, по суті своїй, небажана, він відзначає її несумісність з демократичними ідеалами629. Мусимо також відзначити, що на початку ХХІ століття на арені з’являється новий тип еліти. Важливим аспектом у розвитку сучасної елітології стає феномен нетократії. Зокрема, шведські дослідники О. Бард та Я. Зодерквіст у своїй роботі, присвяченій даному феномену, наголошують, що нетократи є новою правлячою елітою і саме вони управляють консумеріатом 630. В такому аспекті аналізу еліт ми переміщуємось у суто економічну площину, оскільки консумеріат являє собою нижчі прошарки суспільства, що орієнтовані виключно на споживацтво і, за визначенням, не можуть бути зараховані до еліти. Тобто важливим критерієм стає стиль економічної поведінки, саме він визначає належність до тієї чи іншої суспільної страти – елітарної або неелітарної. Нижчий клас – консумеріат – автори змальовують як «рабів споживання», а нетократів позиціонують як «правлячий клас» інформаційного суспільства, тобто у глобальних масштабах. Критерієм розмежування стає ціннісно-світоглядна орієнтація – на споживання (в тому числі споживання інформації) або на знання. Адже консумеріат здатен оперувати виключно інформацією, тоді як еліта оперує саме знаннями. Автори нетократичної теорії наполягають, що народні маси, обмежені в знанні, але з надлишком інформовані, приречені знаходитися в самому низу соціальної структури 631. Дослідники здійснюють своєрідну реконструкцію історичної циркуляції еліт, показуючи специфіку процесів зміщення монархії аристократичною елітою, аристократії – елітою буржуазною, проводячи паралелі із сучасним поступовим зміщенням буржуазної капіталістичної еліти – елітою нетократів. Подібний аналіз історичних даних дозволяє авторам дійти висновку, що перехідні етапи 627 Лэш К. Восстание элит и предательство демократии / Пер. с англ. Дж. Смити, К. Голубович. – М.: Логос, 2002. – С. 20-21. 628 Там само, С. 21. 629 Там само, С. 21. 630 Бард А., Зодерквист Я. Netократия. Новая правящая элита и жизнь после капитализма / пер. с англ. В. Мишучкова. – С.Пб.: Стокгольмская школа экономики в Санкт-Петербурге, 2004. – 252 с. [електронний документ] // Режим доступу: http://coollib.net/b/77243/read 631 Там само 257 характеризуються відповідними альянсами еліт. Так, можна прослідкувати подібний альянс монархії з аристократією, альянс аристократії з буржуазією і сьогодні – альянс буржуазії з нетократією, перш ніж остання повністю витіснить попередню. З точки зору шведських аналітиків, капіталістична модель економічного світогляду дійсно розвивалася за принципом статичного уявлення про світ і, відповідно, відправною точкою вивчення суспільного устрою була надумана система в уявлюваному стані спокою, будь-яка зміна в котрій сприймалась як аномалія632. Тобто спостерігалось домінування саме класичного типу наукової раціональності, котра, як ми вже відзначали, не є придатною для продуктивної роботи з відкритими системами на кшталт суспільства. Тому автори цілком закономірно дійшли висновку про те, що у такий спосіб, соціально-економічна і взагалі соціальна думка перебувала у полоні тоталітаризму. Вони наголошують, що в умовах наближення капіталістичної парадигми до свого логічного завершення статичний погляд ньютонівської механіки на суспільство, культуру та економіку остаточно відходить в минуле. При цьому важливо відзначити, що єдиним спільним критерієм для еліт усіх часів, згідно роботи О. Барда і Я. Зодерквіста, є здатність до продуктивного використання знань. Таким чином, зважаючи на проаналізований матеріал, як в класичній теорій еліт, так і в більш сучасних її інваріантах, що формуються в межах інформаційного суспільства, присутній критерій знання як сфери компетентності. Тобто головним критерієм стає знання, яке є продуктивним для розвитку суспільства, а також вміння цим знанням ефективно оперувати. Відповідно, здатність до ефективної організації соціального простору так само залишається і сьогодні основним критерієм елітарності. Отже, сучасна трансформація уявлень про еліту, її сутність та соціальнопрактичну роль, зберігає за нею статус продуцента ефективних соціальних рішень, статус колективного суб’єкта, здатного швидко та продуктивно реагувати на аномалії сучасно світу. Зберігається уявлення про еліту як продуцента соціально-значимих смислів, здатних забезпечити ефективний розвиток суспільства, що розкривається у здійсненні нею якісної та ефективної Бард А., Зодерквист Я. Netократия. Новая правящая элита и жизнь после капитализма / пер. с англ. В. Мишучкова. – С.Пб.: Стокгольмская школа экономики в Санкт-Петербурге, 2004. – 252 с. [електронний документ] // Режим доступу: http://coollib.net/b/77243/read 632 258 трансформації соціального середовища, а отже і створення умов для його продуктивного поступу. Відповідно, постсоціалістичні суспільства дійсно de facto не мають еліти, оскільки їхні «еліти» не відповідають по своїй суті вимогам дійсної елітарності. Адже класики вважали елітою такий прошарок населення, котрий єднає в собі такі три важливі складові як інтелект, влада та фінанси. Саме таке цілісне поєднання цих трьох елементів в межах єдиного суспільного прошарку є умовою можливості постання дієздатної суспільної еліти. В іншому випадку, еліта просто не може відбутися, так як не матиме необхідних для продуктивного розвитку суспільства важелів впливу на соціальні процеси. Отже, в критичних умовах сучасності критично важливим чинником стає здатність еліти до інноватиності та інноваційних рішень. Адже, як зазначають О. Бард та Я. Зодерквіст, дещо повторюючи Геракліта, що розкіш стабільності не є більше недоступною, а єдине, що є постійним – це зміни. Все тече. Соціальна та економічна стабільність, яка раніше була нормою життя, тепер стане рідкістю та ознакою стагнації. У сучасних умовах вже недостатньо просто думати або думати по-іншому. Тепер доведеться постійно переосмислювати ідеї та відкидати їх. Ми сьогодні маємо ситуацію, коли творче руйнування не знає відпочинку633. Таким чином, в сучасних умовах завдання еліти як продуцента нових смислів, здатних забезпечити ефективний розвиток суспільства, полягає у реалізації якісної трансформації соціально-економічного середовища нашої країни та створенні умов для його продуктивного розвитку. Що ж до меритократичного аспекту елітарності вже згадуваний нами американський соціолог К. Леш робить, на наш погляд, надзвичайно важливий наголос на недостатній адекватності більшості суспільних уявлень про відповідні процеси. Зокрема він наголошує, що, наприклад, американці тримаються за абсолютно далеке від реальності уявлення про суспільство як про драбину, піднятися вверх по якій може сподіватися будь-хто, хто має енергію та честолюбство. Тоді як, за словами мислителя, давно мало стати очевидним, що ті, хто вже по ній піднялися, втягнули драбину за собою 634. Однак, враховуючи, що роботи К. Леша ілюструють процеси останніх декад минулого століття, а сьогодні Бард А., Зодерквист Я. Netократия. Новая правящая элита и жизнь после капитализма / пер. с англ. В. Мишучкова. – С.Пб.: Стокгольмская школа экономики в Санкт-Петербурге, 2004. – 252 с. [електронний документ] // Режим доступу: http://coollib.net/b/77243/read 634 Леш К. Восстание элит и предательство демократии. Пер. с англ. Дж. Смити, К. Голубович. – М.: Прогресс, 2002. – С. 47. 633 259 ситуація поступово починає змінюватися за рахунок появи нового типу еліти критерії формування котрої можуть якісно змінити ситуацію, що дає нам певні підстави для дещо більшого оптимізму. Головним критерієм формування еліти, котра в глобалізованому інформаційному світі поступово перебирає на себе основні соціальноконституючі функції, стає дійсно ексклюзивне знання, що протистоїть інформаційному хаосу. Епістемологічне розмежування цих двох феноменів починає відігравати все більшу роль у світлі поглиблення глобалізаційних тенденцій. Інформація більшою мірою стає засобом контролю суспільної думки та засобом її безпосереднього формування. Як це не парадоксально, але якраз інформація постає у якості суттєвої перешкоди у процесі пізнання, адже в інформаційному просторі надзвичайно тяжко відрізнити істинну, дійсну «інформацію», тобто власне знання від звичайного інформаційного шуму. У перехідний період чергової зміни парадигми, коли нетократія починає вступати в свої права, інформація постає у вигляді перманентно наявної димової завіси, крізь яку досить складно роздивитись що насправді відбувається 635. Таким чином, інформація постає у якості певного ізоляційного звуконепроникного прошарку, за завісою котрого відбуваються дійсні процеси. Власне PR-експерти якраз і спеціалізуються на ізоляції знання від суспільства за допомогою інформації, адже дійсна влада проявляється не у доступі до інформації, а у володінні знанням. А. Бард та Я. Зодерквіст позиціонують нетократа у якості діяча-мислителя, основним виміром активності котрого є так зване «творче руйнування». Дослідники пропонують власну структуру нетократичного класу, демонструючи, що нова еліта постає у якості внутрішньо структурованого суспільного прошарку, що включає в себе три типи акторів. Ці три фігури нетократичної ситеми репрезентуються через такі постаті як мислителі-екстерналісти або філософи нетократичного суспільства, тобто аналітики-інтелектуали, що реалізовують стратегію свого невпинного інтелектуального розвитку та формують світогляд епохи; нексіалісти (від лат. nexus – пов’язані разом) – альтернатива підприємницькому класу в капіталістичній системі, тобто підприємницька мережа нетократії; куратори – Бард А., Зодерквист Я. Netократия. Новая правящая элита и жизнь после капитализма / пер. с англ. В. Мишучкова. – С.Пб.: Стокгольмская школа экономики в Санкт-Петербурге, 2004. – 252 с. [електронний документ] // Режим доступу: http://coollib.net/b/77243/read 635 260 альтернатива політикам, вони виконують функцію формування стратегічного планування діяльності нексіалістів. Як бачимо, структурування еліти за видом соціально-практичної діяльності дійсно достатньо продумане та функціонально виважене. Натомість неелітарний прошарок не передбачає такого структурного поділу, оскільки в цьому немає жодної потреби. Адже йдеться про консумеріат як нижчий клас нетократичної системи – еквівалент пролетаріату, котрий виконує функцію споживання в умовах перевиробництва. Цей суспільний прошарок бере на себе функцію відтворення капіталу нетократів, а також формує умови для перманентного самовідтворення еліти за рахунок споживацької активності консумеріату. Відповідно, шведські дослідники на основі результатів свого дослідження доходять висновку, що капіталізм вже вичерпав свою історичну роль, адже для капіталіста головною життєвою ціллю було накопичення капіталу, тоді як для нетократа – це володіння ексклюзивною інформацією та знанням, а матеріальний капітал стає для нього вторинним. Ціллю ж капіталістичної ідеології було максимальне економічне зростання заради самого зростання, тобто хрематистика в чистому вигляді. Саме тому шведські дослідники виокремлюють також дві форми глобалізації, які сьогодні співіснують, а саме йдеться про такі інваріанти цього процесу як: капіталістична глобалізація та нетократична глобалізація – дві різні сили з різними цілями в межах двох різних систем. Власне, капіталістична глобалізація постає, у контексті такої класифікації, у якості суто конкурентно орієнтованого явища, що спрямоване на ще більшу спеціалізацію і диверсифікацію. Тобто капіталістична глобалізація на створення умов, за яких кожен гравець, чи то окремий індивід чи ціла нація, змушений культивувати ті вміння, що користуються попитом в тій чи іншій ринковій ніші в даний момент часу636. Однак, на сьогоднішній день такий процес глобалізації вважають пов’язаним зі старою парадигмою, на зміну якій приходить постекономічний або метаекономічний рівень розвитку суспільства. Останній пов’язаний з тим, що так званий «економічний базис» вже є не проблемою, а лише звичною основою повсякденної взаємодії, його відтворення стає процесом технічним, де всі техніки ефективної взаємодії налагоджено майже до автоматизму. Разом з тим, це є більш характерним розвиненим західним Бард А., Зодерквист Я. Netократия. Новая правящая элита и жизнь после капитализма / пер. с англ. В. Мишучкова. – С.Пб.: Стокгольмская школа экономики в Санкт-Петербурге, 2004. – 252 с. [електронний документ] // Режим доступу: http://coollib.net/b/77243/read 636 261 суспільствам і поки що не надто характерно суспільству українському. На наш погляд, це є ще одним вагомим аргументом на користь жорсткої потреби саме випереджальної концепції розвитку. Відносно високий рівень життя вже не може бути критерієм, оскільки він властивий більшій частині суспільства, ті, хто все ще потребує суттєвого покращення умов побуту або фінансового дотування перебувають в меншості, а не в більшості, хоча це і не надто характерно постсоціалістичному українському суспільству початку ХХІ століття. Тому для нас критерій матеріального достатку все ще залишається актуальним у вимірі стратифікації суспільства, тоді як на Заході, де в той чи інший спосіб були реалізовані унікальні моделі економічного націоналізму, даний критерій поступово втрачає свою актуальність. В умовах же сучасної України ще не створено такого надійного механізму самовідтворення матеріального капіталу, що ми його спостерігаємо в західному світі. Саме тому ми продовжуємо функціонувати у «паралельних економічних всесвітах». Та модель економічного розвитку суспільства, яку західні суспільства переосмислюють та трансформують, в Україні повною мірою ще навіть не сформувалась. Однак, вплив елементів нетократичного устрою з необхідністю буде досить відчутним і в нашому середовищі, і для того, щоб українське суспільство не закрило собою у повній мірі ту нішу, що відводиться консумеріату (що власне сьогодні і відбувається), нагальною стає потреба реалізації принципово нових підходів до організації соціально-економічного середовища нації та параметрів його функціонування. Виконати цю функцію здатна виключно еліта, котра відповідатиме критеріям елітарності. Нетократична глобалізація являє собою соціальний феномен, що базується на наданих новими технологіями можливостях комунікації та контакту між різними культурами крізь величезні відстані637. Тобто йдеться про кросскультурну комунікативну взаємодію глобального масштабу, котра є, по суті, продовженням економічного виміру глобалізаційних процесів і закріплює останні на рівні формування відповідної культури комунікативної компетентності у сформованому економічними процесами глобальному просторі. У такий спосіб, на наш погляд, формується своєрідна світоглядна система, цілком придатна, у своїй перспективі, до врівноваження матеріальної та духовної культури людства. Бард А., Зодерквист Я. Netократия. Новая правящая элита и жизнь после капитализма / пер. с англ. В. Мишучкова. – С.Пб.: Стокгольмская школа экономики в Санкт-Петербурге, 2004. – 252 с. [електронний документ] // Режим доступу: http://coollib.net/b/77243/read 637 262 Такий вектор спрямованості глобалізаційних процесів міг би бути цілком органічним за умови дотримання відповідних світоглядних принципів та морально-аксіологічних настанов. Відповідно, основним критерієм належності до такої суспільної страти як еліта стає не статок чи фінансова свобода, а володіння стратегічно важливою інформацією та якісними структурними знаннями та вміння використовувати ці ресурси. Адже в даному разі йдеться саме про владну еліту, тобто термін «нетократія» у контексті дослідження шведських аналітиків є синонімом поняття владна еліта. На наш погляд, запропонована шведськими дослідниками модель еліти репрезентує гармонійне поєднання не лише матеріально-фінансової складової капіталу (на яку спирається квазі-еліта українського суспільства та більшості пострадянських республік), але і капіталу духовного – знання, інформації, креативності – що лежить в основі соціального та культурного капіталів будь-якого суспільства. Подібна трансформація світоглядних настанов у сфері економічного буття суспільства сприятиме реалізації не лише значно більш конструктивних програм соціального розвитку, але і формуванню дійсної меритократичної еліти (від лат. merit – заслуга, достоїнство), здатної до продуктивно-креативного перетворення соціального середовища. Такий підхід орієнтовано, на наш погляд, на формування нового типу суспільств, основою економічного життя яких стають етичні принципи. Як зауважує польська дослідниця І. Ґжела, наприклад, скандинавські країни вірять, що завдяки економічним інструментам, інформації та навчанню, а також через інфраструктуральні дії, виросте рівень свідомості споживачів на тему ефективного використання ресурсів та відходів, адже більше знання на тему збалансованого розвитку є основою для зміни позиції та поведінки людей, фірм і організацій638. Варто згадати, що А. Бард та Я. Зодерквіст аналізують також перспективи формування транснаціональної економіки, рушійною силою котрої є інтуїція та прагнення до демонстрації надлишковості ресурсів. Дослідники характеризують цей новий тип економіки як економіку, що здатна звести з розуму фінансистів, які отримали класичну освіту 639. Така економіка характеризуватиметься, на їхній Grzela J. Нордическая концепція сбалансированного развития // Przeobrażenia ponowoczesnego społeczeństwa. – Kijów: Państwowy Uniwersytet Pedagogiczny im. M.P. Dragomanowa, 2015. – S. 36. 639 Бард А., Зодерквист Я. Netократия. Новая правящая элита и жизнь после капитализма / пер. с англ. В. Мишучкова. – С.Пб.: Стокгольмская школа экономики в Санкт-Петербурге, 2004. – 252 с. [електронний документ] // Режим доступу: http://coollib.net/b/77243/read 638 263 погляд, новими формами співпраці, набуттям цінності принципово нових типів інформації та інтенсивним формуванням нових стратегічних альянсів. Тому стратегічні моделі розгортання економічного простору держав, націй, великих та малих міст, що орієнтовані на відтворення стандартних моделей неоліберального зразку поступово втрачають свою доцільність. Власне, неефективність наздоганяючих тенденцій в економічному середовищі окремої країни на практиці підтверджена вже багатьма азійськими країнами, такими як Японія, Сінгапур, Південна Корея та ін. Саме завдяки залученню принципово нових порівняно з західними зразками, підходів та стратегій цим країнам вдалося досягти тих результатів, які ми спостерігаємо сьогодні. Тому сучасна Україна теж має не відтворювати зразки французького досвіду в організації сільського господарства чи фінського досвіду у сфері реформування освіти, а продукувати власні унікальні програми розвитку соціально-економічного середовища, які підійдуть саме нашій країні і дозволять максимально реалізувати творчо-креативний капітал саме нашого суспільства. У контексті реалізації економічних реформ в сучасній Україні варто враховувати і той важливий аспект, що виживання в середовищі нетократів вимагає мислення в довгостроковій перспективі640. Тому еліта повинна виконувати свою дійсну функцію – продукувати нові ефективні соціально орієнтовані смисли економічного та політичного поступу нації. Така модель передбачає формування нової моделі взаємодії еліта/народ, що ґрунтуватиметься на вимогах та потребах сьогодення у галузі трансформації соціально-економічної структури суспільств. Відповідно, цілком закономірним стає усвідомлення такої нагальної потреби сучасності як формування позитивної національної ідентичності у сфері соціально-економічної політики, що, як ми вже відзначали у попередньому розділі, вимагає залучення нестандартних, інноваційних підходів до вирішення структурно-організаційних проблем у сфері стратегій виробництва та економічного зростання. Тривала економічна анемія сучасного українського суспільства ставить його у ситуацію нагальної потреби пошуку максимально швидкого відгуку на соціально-економічні виклики сучасного світу. І, на наш погляд, у контексті таких відгуків найбільш продуктивно рухатися у межах стратегії «серединного шляху», Бард А., Зодерквист Я. Netократия. Новая правящая элита и жизнь после капитализма / пер. с англ. В. Мишучкова. – С.Пб.: Стокгольмская школа экономики в Санкт-Петербурге, 2004. – 252 с. [електронний документ] // Режим доступу: http://coollib.net/b/77243/read 640 264 котрий в даному разі передбачає врівноваження таких складових економічної політики суспільства як національні економічні інтереси, ефективні стратегії їх захисту та їхнє пристосування до економічних стратегій глобального масштабу; а також синхронна врівноважена орієнтація як на матеріалістичну складову економічних процесів, так і на духовні виміри економічної діяльності. А оскільки та «еліта», яка сьогодні репрезентує Україну на міжнародній арені є носієм суто консумерського типу світогляду і жодним чином не демонструє нетократичних тенденцій, цілком закономірно весь спектр господарсько-економічної активності країни пронизано непродуктивними економічними міфами та «стратегіями». Саме тому у сучасних умовах варто звернути особливу увагу на моральні якості еліти. Зокрема високі моральні вектори в економіці мають, на наш погляд, залишатись вагомим атрибутом еліт, без якого останні втрачають здатність до конституювання та відтворення конструктивних вимірів соціально-структуруючих смислів. Важливо, що саме зі становленням нового типу глобально значимої еліти шведські дослідники пов’язують кризу виборної демократії як соціального інституту буржуазно-капіталістичної еліти і ведуть мову про становлення нових суспільних реалій глобального масштабу. Вони відзначають, що по своїй суті нетократія орієнтована на розмивання інституту державності як такої та на формування глобальної мережі. Новий тип глобальної еліти, за становленням якого ми сьогодні спостерігаємо, виявляється не зацікавленим і в демократії. Адже у якості безпосереднього джерела влади розглядається знання, що приховане в океані інформації, тоді як демократія більшою мірою грунтується саме на інформації. Ще одним суттєвим нюансом є акцентування дослідниками нетократії уваги на тому факті, що поки кожен прагне мати більше, неуникно будуть формуватися класи, буде продовжуватися класова боротьба, а в глобальному масштабі – світові війни. Тобто жага володіння і мирне життя виключають одне одного 641. Такий акцент є, на наш погляд, ще одним прямим підтвердженням актуальності ідей духовно орієнтованої економіки, хоча дослідники і не оперують цим поняттям безпосередньо. В даному разі до цього ідейного спектру варто долучити і Е. Фромма, котрий наголошував, що відмінність між буттям та володінням не зводиться до відмінності між східним та західним стилем мислення. Вона характеризує два різні типи суспільної свідомості: в одних суспільствах Фромм Э. Иметь или быть? // Фромм Э. Забытый язык. Иметь или быть? / пер с нем. и англ. – М.: АСТ, 2009. – С. 221. 641 265 центральне місце займає особистість, а в інших вся увага зосереджена на речах 642. Відповідно, основна проблема сучасного консумеристично та хрематистично орієнтованого суспільства в тому, що сучасна людина не може зрозуміти дух суспільства, котре не орієнтоване на власність та споживацьку жадібність 643. Тому у якості одного із можливих вимірів поступу процесу трансформації українського суспільства у вимірі становлення економічної нації, цілком доцільно, на наш погляд, запропонувати ще один цільовий вектор поступу – це розвиток духовної культури суспільства та оновлення духовного досвіду у сфері економічної взаємодії. У відповідності до структур котрої може відбутися трансформація соціально-економічного простору як національних держав, так і глобального політичного простору в цілому. Вагомим інструментом формування моральних якостей нової еліти могла б стати морально-етична, екологічно орієнтована система освіти. На сьогоднішній день існує досить значний спектр екологічно орієнтованих програм та практичних розробок, що за умови їх системного впровадження в життя, могли б кардинально змінити економічний устрій як окремих суспільств, так і планети в цілому. На наш погляд, саме духовно орієнтована еліта від економіки могла б взяти на себе подібні функції та сформувати відповідні економічні програми, спрямовані на відновлення екоструктури планети в глобальних масштабах. Відповідно, проблема еліти в сучасному українському суспільстві постає у якості однієї з ключових у вимірі перспектив розвитку економічної теорії нації як підгрунтя формування «економічної нації» як суб’єкта соціально-історичної дії. При цьому варто зважати на ті світові тенденції, що зумовлюють трансформаційні процеси у сфері розвитку еліти та враховувати дійсний вплив цього суспільного прошарку на рівень стратегічності соціально-економічного поступу суспільства. Отже, трансформація сучасного українського суспільства у напрямі становлення економічної нації потребує, на наш погляд, врахування чотирьох основних чинників. Перш за все, це стратегія економічного солідаризму, що значною мірою має врівноважити недоліки суто конкурентного, атомістично орієнтованого, підходу в організації соціально-економічного середовища. Подруге, врахування принципів такого феномену як духовна економіка та поступове ситуативне впровадження її в соціальне життя. По-третє, маємо зважити на потребу вдосконалення системи економічної освіти, в тому числі і у вимірі її розвитку у відповідності до зазначених вище стратегічних векторів. І, насамкінець, по-четверте, важливим аспектом такої трансформації є становлення Фромм Э. Иметь или быть? // Фромм Э. Забытый язык. Иметь или быть? / пер с нем. и англ. – М.: АСТ, 2009. – С.233 643 Там само, С. 233. 642 266 нового типу суспільної еліти, здатної оперувати проаналізованими нами категоріями та впроваджувати їх на рівні соціальної практики, зважаючи на ті кардинальні зміни, що відбуваються у сучасному глобалізованому світі. 267 ВИСНОВКИ Відсутність самобутньої стратегії соціально-економічного поступу сучасного українського суспільства змусила нас звернутися до проблеми її становлення крізь призму теоретичної спадщини економічного націоналізму. Останній історично підтвердив свою фунціональність та практичну доцільність на рівні економічного фундаменталізму, в тому числі і у досвіді провідних національних держав ХХ-ХХІ століть. Власне розробка стратегічного вектора соціально-економічного розвитку українського суспільства, як на рівні врахування глобально орієнтованих національних цілей, так і на рівні реалізації суто національних економічних інтересів суспільства, є на сьогоднішній день одним із першорядних завдань соціально-філософського пошуку. Пропонований нами аналіз теоретичних засад економічної теорії нації, ставить акцент на потребі формування якісно нових соціально-економічних настанов, що дозволять здійснити трансформаційний вплив на економічний менталітет суспільства та сформувати своєрідний вимір інтернаціонально орієнтованого економічного націоналізму. Адже серйозне втручання держави в економічні процеси стає необхідним для подолання сучасної кризи, оскільки процеси так званої ринкової саморегуляції, як це засвідчує соціально-економічна практика, кризу подолати невзмозі. Відповідно, тривалий етап некомпетентної економічної політики сформував перманентну соціально-економічну анемію українського суспільства, що унеможливила його продуктивний розвиток. Саме тому у межах даного дослідження запропоновано авторське бачення розгортання основних структурних рівнів економічної теорії нації як цілісного феномену, котрий має власну історичну традицію та відповідний теоретичний каркас. Актуалізація ідеї економічної нації в глобалізаційних умовах сучасного світу відбувається в тому числі і за рахунок тих тенденцій розвитку економічного простору, у відповідності з якими формується таке явище як «фінансова цивілізація». Феномен «фінансової цивілізації» є продуктом неоліберальної економічної ідеології і спричиняє цілий спектр деструктивних економічних наслідків – від консумеризму до віртуалізації економічного простору. Світоглядне домінування принципів фінансизму руйнує соціальноекономічний простір більшості сучасних націй, викривлює економічні структури суспільств та нівелює принципи та підходи класичної політекономії, котра по суті своїй є фундаментальною основою економічного зростання. Закономірним наслідком стають економічні міфи та симулякри, що потребують відповідної деміфологізації та деонтологізації. Досить симптоматичним стає «сприяння» оновленню тенденцій у розвитку економічного націоналізму, спричинене 268 економічними ідеями та структурами самого Постмодерну з властивими йому практиками децентралізації та локалізації. Трансформація сучасної світ-системи закономірно слідує логіці відновлення економічного націоналізму, основною метою якого є пошук трансцендентальних засад господарської ефективності суспільств та їх продуктивного розвитку. Варто підкреслити, що в жодному разі не йдеться про формування закритої соціальної системи, орієнтованої на натуральне господарство. Навпаки, мова йде про пошук та визначення тих засадничих елементів господарського життя тієї чи іншої нації, що є відповідними її геоекономічному статусу та рівню розвитку людського, соціального і культурного капіталів, а також про визначення критеріїв ефективності застосування такого капіталу. Тому варто особливо підкреслити, що запропонована нами економічна теорія нації – з позицій її структурування та окреслення провідних векторів розвитку – вимагає суттєвої трансформації інформаційної структури стратегічно важливих соціально-економічних рішень. Власне сучасна, означена економічною ідеологією неолібералізму, ситуація вимагає визначення та усвідомлення саме довгострокових національних інтересів в економіці, а не тих короткочасних «стратегем» економічної політики, котрі ми спостерігаємо протягом останніх двох з половиною десятиліть. До структури таких концептуально продуманих стратегій економічного поступу суспільства з необхідністю мають бути залучені такі атрибутивні риси продуктивної економічної системи як розвинена промислова інфраструктура та стабільна фінансова система, котрі дають змогу сформувати сталу економічну основу, тобто потужний економічний базис. Наявність таких стратегій у соціально-економічному просторі сучасних країн-глобалізаторів, продемонстрована нами у даному дослідженні, не залишає сумнівів щодо того, що саме відсутність у суспільстві національно орієнтованої економічної політики засвідчує якраз неможливість ефективного входження у сферу глобалізаційних процесів. А враховуючи, що економічна глобалізація посідає сьогодні провідне місце, цілком зрозумілим стає той факт, що без попереднього фундаментального розвитку національного економічного середовища, тобто без попередньо сформованої надійно працюючої потужної національної економіки, формування стабільного економічного клімату в країні не є можливим. Тому зміна моделі економічного розвитку на засадах економічної теорії нації стає сьогодні нагальною потребою будь-якого суспільства, що орієнтоване на досягнення продуктивності у глобалізованому світі. Разом з тим, новий тип економічної раціональності сучасних суспільств, що розвиваються, має 269 орієнтуватися вже не суто на національні економічні інтереси чи суто глобальні, а на так звану глокалізаційну стратегію, котра покликана враховувати одночасно як національний економічний інтерес суспільства у контексті глобалізаційних трансформацій, так і тенденції розвитку глобалізаційного простору як такого. Фактично, діалектична тріада теза-антитеза-синтез у контексті розвитку економічних аспектів націоналізму набуває, з огляду на сучасні тенденції, вигляду нація-глобалізація-глобалізована нація, де остання є якраз нацією економічною, якщо враховувати значущість економічного фундаменту для ефективної реалізації політичних стратегій. На жаль, сучасний український соціум все ще не відбувся у якості глобалізованої нації, адже поки що не демонструє стратегій ефективної взаємодії економічних інтересів національної, географічно-державної спільноти з економічними інтересами світової спільноти, а отже і перспективи формування якісної економічної стратегії в умовах кризових явищ глобального масштабу. Структурно економічна теорія нації передбачає, на наш погляд, три основні складові, без яких сьогодні неможливо вийти на рівень формування ефективних стратегій зростання національної економічної системи. По-перше, це відмова від сліпого слідування фінансовій політиці, що окреслена економічною ідеологією неолібералізму, принаймні якщо не de ure, то de facto. Остання є уособленням ідеї «кінця історії», котра втратила свою актуальність протягом перших декад ХХІ століття, яскравим свідченням чого є ті соціальні процеси, що відбуваються у сучасному світі – від зростання ролі економічного націоналізму і формування новітніх національно окреслених суб’єктів глобального впливу до міграційних процесів у Європі, орієнтованих на експансію економічно стабільних територій. Усвідомлення деструктивних наслідків неоліберальної економічної міфології та породженого нею симулякру фінансової цивілізації стає необхідною умовою трансформації економічної політики країн, що розвиваються. Сучасна Україна потребує реалізації національно орієнтованих економічних рішень на кшталт післявоєнної Німеччини у другій половині минулого століття. Адже дослідники стверджують, що країна декларувала неоліберальну модель розвитку, але реалізовувала досить своєрідну соціально-ринкову модель зі збереженням суттєвого впливу держави в управлінні економічними процесами. Реформування сучасного соціально-економічного простору потребує, на наш погляд, досить креативного підходу до поєднання конструктивних елементів ліберальної доктрини від економіки з національно орієнтованими економічними рішеннями. Саме такий підхід дозволить, на наш погляд, досягти паритету між економічними вимірами індивідуалізму та солідаризму. 270 По-друге, йдеться також про усвідомлення потреби входження у владні структури інтелектуальної еліти, баланс інтересів якої забезпечуватиме рівновагу матеріальних та духовних цінностей – напротивагу сучасній «статусній» еліті, що сконцентрована виключно на матеріально орієнтованому аксіологічному спектрі. Сучасна Україна має нагальну потребу в економічній еліті, котра спроможна підкріпити свій статус здатністю до продукування ефективних стратегій реального економічного зростання. Формування такої еліти вимагає також суттєвої трансформації сучасних освітних програм, а саме системного впровадження у навчальний процес для філософських та економічних спеціальностей програм з «філософії економіки», при цьому для економічних спеціальностей варто саме у такий спосіб трансформувати загальний курс з філософії. По-третє, необхідним елементом, без якого економічна теорія нації в принципі не може бути реалізована, навіть за умови наявності двох попередніх, є унікальна геоекономічна стратегія, сформована зусиллями національної економічної еліти. Остання має включати в себе як аргументоване обгрунтування тактичних кроків щодо оновлення сучасної економічної системи суспільства, так і засобів формування практичних навичок їхнього впровадження у соціальний простір на стратегічному рівні. Конституювання змістовних вимірів такої стратегії та відповідної їй економічної ідеології власне і постає у нашому розумінні у якості відправної точки трансформації сучасного українського суспільства на повноцінну економічну націю, як повноправного соціального агента економічних трансформацій у глобальних масштабах. З позицій попереднього геоекономічного аналізу важливими стратегічними напрямами зростання української економіки, на наш погляд, цілком могли б стати агрокомплекс, туризм та транзитні послуги. Але необхідним елементом їх системної розробки має бути як відповідна економічна ідеологія, орієнтована на добробут суспільства в цілому, а не окремих індивідів, так і наявність духовноморального підгрунтя у системі соціально-економічних ідей. Ми намагались, до певної міри, проаналізувати потенціали такого феномену як «духовна економіка», цілком усвідомлюючи його утопічність на сучасному етапі розвитку укранського економічного простору. Однак, на наш погляд, деякі аспекти такого типу економічного мислення варто поступово залучати у сферу розвитку економічного менталітету суспільства, а отже і у сучасну освітню систему. Потреба трансформації навчальних програм з економіки – в силу їх суттєвої невідповідності сучасній ситуації перманентної економічної кризи – цілком може стати предметом самостійного дослідження. Але на деякі найбільш значущі її 271 аспекти ми теж звернули увагу. Як вже було зазначено, система економічної освіти так само потребує формування нових підходів, придатних для вирішення тієї складної економічної ситуації, що сформувалася у сучасному світі з усіма її негативними екологічними та демографічними наслідками. Сучасна економічна освіта має бути орієнтована як на відновлення духовних основ виробництва, так і на формування адекватних суспільним потребам конструктивних цілей та цінностей соціально-економічного поступу. Повернути в економіку духовність і мораль теж є надзвичайно складним, але необхідним, завданням сучасності, адже остання здатна закласти важливі аксіологічно означені національні та глобальні перспективи, в тому числі і ідею національного економічного соілдаризму на противагу жорсткій економічній конкуренції. У перспективі подібної трансформації національних економічних середовищ цілком можливе і поступове ідейне оновлення глобалізаційних тенденцій, котрі на сучасному етапі розвитку їх структурно-функціональних проявів спричиняють значні деструктивні наслідки. На наш погляд, більш констуруктивним може виявитися підхід, коли у якості основи економічної глобалізації буде розглядатися не жорстке протистояння націй на конкурентній основі, що характерне сучасним глобалізаційним процесам, а їхній продуктивний симбіоз на основі ідеї економічної та екологічної солідарності. Такий підхід здатен, на наш погляд, створити принципово нові умови розгортання глобалізаційних процесів та сформувати значно більш конктруктивний вектор їх розвитку. У даному разі йдеться про формування нових смислових вимірів економічної глобалізації як такої, що може розгортатися не тільки на рівні протистояння та конкуренції, ангажованих національними інтересами окремих держав, проектів глобального впливу – боротьба яких здійснюється у сучасному світі – але і на рівні ідейного об’єднання економічних, та на їх основі і політичних процесів. Останнє цілком може бути орієнтоване на уніфікацію підходів до організації соціально-економічного простору та рівність прав і свобод громадян у глобальній системі господарювання. Тому варто зосередитися на діалектичному осмисленні глобально та національно значимих процесів в економіці країни та сформувати стратегію їх врівноваження. Отже, найбільш значущим теоретичним і практичним завданням філософсько-економічного аналізу, за сучасних умов, стає визначення перспектив та сценаріїв подолання економічної кризи в умовах «фінансової цивілізації», зважаючи на потребу креативного підходу до вирішення соціально-економічних проблем. На рівні українського суспільства ми змушені констатувати потребу 272 суттєвої трансформації домінуючої у сучасному світі неоліберальної моделі економічного розвитку на засадах економічної теорії нації як такої, що орієнтована на розробку оригінальної інноваційної стратегії економічного розвитку для кожного окремого суспільства, враховуючи його геоекономічні та структурні переваги. Суттєве значення має і той факт, що економічно-господарський нігілізм сучасної української влади не відповідає тим критеріям, що висуваються в сучасному світі до суспільних еліт. Адже тільки справжня інтелектуальна еліта здатна до формування таких економічних стратегій, котрі могли б сприяти розвиткові господарської продуктивності в умовах сучасних глобалізаційних тенденцій та відповідних їм процесів. Змістовне наповнення таких стратегічних підходів є, на наш погляд, одним із провідних завдань як сучасної філософії, так і економічної науки. Разом з тим, ми не претендуємо на вичерпний розгляд аналізованої проблематики і вважаємо, що висвітлені, у контексті даного дослідження, питання потребують подальшого детального аналізу, в тому числі і критичного, а також конкретизації, уточнень та вдосконалень, як і будь-яка теорія, що претендує на статус науковості в ситуації домінуватння постнекласичного типу наукової раціональності. На наш погляд, подальша розробка окреслених у роботі проблем, стратегем та актуальних питань у сфері розвитку сучасних націй, як специфічних продуктів глобалізованого світу, буде сприяти більш ефективному та дієвому соціально-філософському, філософсько-економічному та суто економічному їх осмисленню, а також формуванню на їх основі ефективних стратегій розвитку національних економічних сиситем. 273 ЛІТЕРАТУРА 1. Абрамов Р.Н. Мемуары о будущем или «Футурошок» Алвина Тоффлера (рецензия на книгу) [електронний ресурс] // Режим доступу: ecsocman.hse.ru/data/220/530/1217/abramov-toffler-recenzia1.doc 2. Агарков О. Визначення концепції «інтелектуальний капітал державного управління» та її теоретико-методологічні можливості // Грані, 2005. – № 4. – С. 95-99. 3. Аджемоглу Д., Робинсон Д.А. Почему одни страны богатые, а другие бедные. Происхождение власти, процветания и нищеты. – М.: АСТ, 2015. – 720 с. 4. Адорно Т. К логике социальных наук [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/adorno/log_soc.php 5. Александрова О.С. Людина в умовах конкуренції: трагізм особистісного буття чи сприяння суспільному прогресу? / О.С. Александрова // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб.наук.праць / Голов. ред. В.В. Лях. – Вип. 29. – К.: Український центр духовної культури, 2002. – С. 37-46. 6. Ананьич Б.В., Ганелин Р.Ш. Сергей Юльевич Витте и его время/ РАН; Институт российской истории. Санкт-Петербургский филиал. – СПб.: Дмитрий Буланин, 1999. – 430 с. 7. Андерсон Б. Воображаемые сообщества. Размышления об истоках и распространении национализма / Б. Андерсон. – М.: Канон-Пресс-Ц, 2001. – 288 с. 8. Андрущенко В.П. Організоване суспільство. Проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть: досвід соціально-філософського аналізу. – К.: Атлант ЮЕмСі, 2006. – 502 с. 9. Аристотель. Никомахова этика // Аристотель. Сочинения в 4-х томах. – Т.4. – М.: Мысль, 1983. – С. 53-294. 10. Аристотель. Политика // Аристотель. Сочинения в 4-х томах. – Т.4. – М.: Мысль, 1983. – С. 375-644. 11. Астахов А. Неолиберализм – дорога в утопию или путь к хаосу? [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.kreml.org/opinions/219893167 12. Аузан А. Эффект колеи [електронний документ] // Режим доступу: http://postnauka.ru/longreads/35754 13. Баграмов Э.А. Национальная проблематика: в поисках новых концептуальных подходов / Э.А. Баграмов // Вопросы философии, 2010. – № 2. – С. 34-51. 14. Базилевич В.Д., Ильин В.В. «Национальная экономия» Ф. Листа: история, культура, хозяйство // Базилевич В.Д., Ильин В.В. Философия экономики. История: Монография. – К.: Знання України, 2011. – С. 580-590. 15. Баллестрем К.Г. Homo oeconomicus? Образы человека в классическом либерализме // Вопросы философии, 1999. – № 4. – С. 42-53. 274 16. Бард А., Зодерквист Я. Netократия. Новая правящая элита и жизнь после капитализма / пер. с англ. В. Мишучкова. – С.Пб.: Стокгольмская школа экономики в Санкт-Петербурге, 2004. – 252 с [електронний ресурс] // Режим доступу: http://coollib.net/b/77243/read 17. Бастиа Ф. Экономические софизмы, или Хитрые уловки протекционистов, разоблаченные сторонником свободной торговли: пер. с фр. / Ф. Бастиа. – М.: Экономика, 2002. – 301 с. 18. Бауман З. Глобализация. Последствия для человека и общества/ М.Л. Коробочкин (пер.с англ.). – М.: Весь мир, 2004. – 185 с. 19. Баумейстер А. Біля джерел мислення і буття. Вибрані філософські етюди / Андрій Баумейстер. – К.: Дух і літера, 2012. – 480 с. 20. Бачинський Ю. Економічні підстави самостійності нації // Націоналізм. Теорії нації та націоналізму від Йогана Фіхте до Ернеста Гелнера. Антологія. 3-тє видання/ О. Проценко, В. Лісовий (упоряд.). – К.: Смолоскип, 2010. – С. 414-424. 21. Бачинський Ю. Україна irredenta. Третє видання / передмова В. Дорошенка. – Берлін: Видавництво української молоді, 1924. – 238 с. 22. Бек У. Заблуждения глобализма // Сумерки глобализации. Настольная книга антиглобалиста/ пер. с нем. А. Григорьев, В. Сидельник. – М.: Ермак, 2004. – С. 22-37. 23. Бек У. Влада і контрвлада у добу глобалізації. Нова світова політична економія / Ульріх Бек; пер. з нім. О. Юдіна. – К.: Ніка-Центр, 2015. – 404 с. 24. Бек У. Общество риска. На пути к другому Модерну / В. Седельник (пер. с нем.), Н. Федорова (пер. с нем.). – М.: Прогресс-Традиция, 2000. – 383 с. 25. Бек У. Что такое глобализация? – Москва: Прогресс-Традиция, 2001.– 304 с. 26. Бергер П. Социальное конструирование реальности: трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман; пер. Е. Руткевич. – М.: Медиум, 1995. – 333 с. 27. Бердяев Н.А. Новое Средневековье // Н.А. Бердяев /Смысл истории. Новое средневековье. – М.: Канон+, 2002.– С. 221-310. 28. Бжезинский З. Великая шахматная доска (Господство Америки и его геостратегические императивы)/ О.Ю. Уральская (пер.с англ.). – М.: Международные отношения, 1999. – 256 с. 29. Білорус О.Г. Глобальний сталий розвиток: монографія / Білорус О.Г., Мацейко Ю.М. – К.: КНЕУ, 2006. – 488 с. 30. Бодріяр Ж. Символічний обмін і смерть/ пер. з фр. Леоніда Кононовича. – Львів: Кальварія, 2004. – 376 с. 31. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція / Володимир Ховхун (пер. з фр.). – К.: Основи, 2004. – 230 с. 32. Бодрийар Ж. Общество потребления. Его мифы и структуры. / Ж. Бодрийяр; пер. с фр., послесл. и примеч. Е.А. Самарская. – М.: Республика, 2006. – 269 с. 33. Болдырев И.А. Мифология экономики [електронний ресурс] // Режим доступу: http://s-11.ru/klub/lecture/econommyth 275 34. Боричева А. Экономические проблемы и национальное самосознание // Вопросы экономики, 1993. – № 8. – С. 12-18. 35. Бреннан Д. Причина правил. Конституциональная политическая экономия / Д.Бреннан, Д.Бьюкенен; ред. и пер. с англ. А.П. Заостровцева. – СПб.: СПГУ экономики и финансов, 2005.– 269 с. 36. Брюбейкер Р. Переобрамлений націоналізм: Статус нації та національне питання у новій Європі / Олександр Рябов (пер.з англ.). – Л.: Кальварія, 2006. – 280 с. 37. Бугуцький О. Аналіз соціально-економічної категорії рівня життя населення України // Україна: аспекти праці, 2006. – № 2. – С. 43-47. 38. Бузгалин А.В. К критике economics (теоретическое обоснование необходимости коррекции господствующей модели учебного курса по экономической теории) / А. Бузгалин, А. Колганов // Вопросы экономики, 1998. – № 6. – С. 87-107. 39. Бузгалин А.В. «Постиндустриальное общество» – тупиковая ветвь социального развития // Вопросы экономики, 2002. – № 8. – С. 31-43. 40. Булгаков С. Труды по социологии и теологии: 2-х т. – Т. 1: От марксизма к идеализму / Подгот. Сапов В.В.; [Редкол.: Давыдов Ю.Н. (пред.) и др.]. – М.: Наука, 1997.– 336 c. 41. Буравльов Є.П. Глобалізація: проблеми безпеки / Рада національної безпеки і оборони України; Інститут проблем національної безпеки. – К.: Ін-т проблем нац. безпеки, 2007. – 160 с. 42. Бурдье П. Практический смысл / Пер. с фр.: А. Т. Бикбов, К. Д. Вознесенская, С. Н. Зенкин, Н. А. Шматко; Отв. ред. пер. и Послесл. Н. А. Шматко. – С.Пб.: Алетейя, 2001. – 562 с. 43. Буров В.Г. Федотова В.Г. Китайский опыт модернизации: теория и практика // Вопросы философии, 2007. – № 5. – С. 7-20. 44. Бьюкенен П. Экономический национализм или глобальная экономика? // Предпринимательство, 2001. – № 1. – С. 62-74. 45. Валлерстайн И. Анализ мировых систем и ситуация в современном мире. – С.Пб.: Университетская книга, 2001. – 416 с. 46. Валлерстайн И. Глобальная культура – спасение, угроза или миф? [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.politstudies.ru/universum/dossier/01/wall02.htm 47. Валлерстайн И. Год 2008: смерть неолиберальной глобализации / Пер. С. Решетина // http://scepsis.ru/library/id_1786.html 48. Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология XXI века / Центр исследований постиндустриального общества / В.Л. Иноземцев (пер.). – М.: Логос, 2003. – 355 с. 49. Валлерстайн И. После либерализма/ под. ред. Б.Ю. Кагарлицкого. – М.: Едиториал, 2003. – 256 с. 50. Валіцький А. Чи можливий ліберальний націоналізм? // Націоналізм. Теорії нації та націоналізму від Йогана Фіхте до Ернеста Гелнера. Антологія. 3-тє 276 видання / О.Проценко, В. Лісовий (упоряд.). – К.: Смолоскип, 2010. – С. 537-550. 51. Вебер А.Б. В поисках альтернативы // Свободная мысль – ХХІ, 2003. – № 1. – С. 17-31. 52. Вебер А.Б. Неолиберальная глобализация и ее опоненты // Парадоксы глобализации – вызовы и поиски ответа. – М.: Новый век, 2001. – С. 41-51. 53. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма // Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем./Сост., общ. ред. и послесл. Ю. Н. Давыдова; Предисл. П.П. Гайденко. – М.: Прогресс, 1990. – С. 44-271. 54. Вердери К. Куда идут «нация» и «национализм»? // Нации и национализм/ Б. Андерсон, О. Бауэр, М. Хрох и др; Пер.с англ. и нем. Л.Е. Переяславцевой, М.С. Панина, М.Б. Гнедовского. – М.: Праксис, 2002.– С. 297-307. 55. Вілсон Е. Українці: несподівана нація / Надія Гончаренко (пер.з англ.), Олександра Гриценко (пер.з англ.). – К.: Видавництво «К.І.С.», 2004. – 552 с. 56. Вико Дж. Основание новой науки об общей природе наций: Пер. с ит. – М.: ИСА, 1994. – 618 с. 57. Вилков В.Ю. Западная нациология ХХ столетия: концептуальные портреты / Вячеслав Вилков. – К.: Видавець Карпенко В.М., 2008. – 424 с. 58. Виноградов В.А. Новая экономика: логика социальной реформы и экономия времени общества / Владимир Виноградов. – М.: Наука, 2005. – 206 с. 59. Витте С.Ю. По поводу национализма. Национальная экономия и Фридрих Лист // Фридрих Лист. Национальная система политической экономии / В.А. Фадеев (сост. и предисловие). – М.: Европа, 2005. – С. 257-305. 60. Веблен Т. Теория праздного класса / пер с англ С.Г. Сорокиной; общ. ред. В.В. Мотылев. – М.: Прогресс, 1984. – 367 с. 61. Вельш В. Наш постмодерний модерн / пер. з нім. Богачов А.Л., Култаєв М.Д., Ситніченко Л.А, ред. Култаєва М.Д. – К.: Альтерпрес, 2004.– 328 с. 62. Воейков М.И. Экономический детерминизм К. Маркса и русские интерпритиации // Карл Маркс и современная философия. Сб. материалов науч. конф. к 180-летию со дня рождения Маркса / Н. И. Лапин (отв. ред.) – М.: Институт философии РАН, 1999. – С. 329-343. 63. Вощинин И.В. Солидаризм. Рождение идеи. [електронний ресурс] // Режим доступу: http://ntsrs.ru/content/i-voshchinin-solidarizm-rozhdenie-idei 64. Врублевський В.К. Iнтелектуальний капiтал i формування сучасної (модерної) української нацiї // Нацiональний iнтелектуальний капiтал як чинник економiчного i соцiального прогресу: Наук. вiсник Академiї мунiципального управлiння. – Серiя «Економiка» / за ред. проф. Ю.М. Мальчина, проф. Ю.В. Нiколенка. – К.: ВПЦ, 2005. – Вип. 1. – С. 4855. 65. Вульфсон Б.Л. Актуальные проблемы воспитания в условиях глобализации и встречи культур / Б.Л. Вульфсон. – М.: НОУ ВПО Московский психологосоциальный институт, 2009. – 80 с. 277 66. Габермас Ю. Філософський дискурс Модерну/ В.М. Куплін (пер.). – К.: Четверта хвиля, 2001.– 424 с. 67. Гай-Нижник П. Солідаризм як соціально-політична концепція: нарис історії розвитку в Європі та Україні [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/219doc.php 68. Геєць В.М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку: [монографія] / Валерій Михайлович Геєць – К.: Інститут економіки та прогнозування НАН України, 2009. – 863с. 69. Гезель С. Естественный экономический порядок [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.economics.kiev.ua/index.php?id=819&view=article 70. Гелбрейт Дж.К. Суспільство блага. Пора гуманності/ Д.К. Гелбрейт. – К.: Видавничий дім «Скарби», 2003.– 160 с. 71. Гелбрейт Дж.К. Экономика невинного обмана: правда нашего времени / Глеб Павловский (ред.). – М.: Европа, 2009. – 88 с. 72. Гелбрейт Дж.К. Экономические теории и цели общества/ Дж. Гелбрейт. – М.: Директ-Медиа, 2007. – 347 c. 73. Геллнер Э. Нации и национализм / Пер. с англ. Т.В. Бредниковой, М.К. Тюнькиной; Ред. и послесл. И.И. Крупника. – М.: Прогресс, 1991. – 322 c. 74. Геллнер Э. Пришествие национализма. Мифы нации и класса // Нации и национализм/ Б. Андерсон, О. Бауэр, М. Хрох и др; Пер.с англ. и нем. Л.Е. Переяславцевой, М.С. Панина, М.Б. Гнедовского. – М.: Праксис, 2002. – С. 146-200. 75. Генкин А.С. Частные деньги: история и современность. – М.: Альпина Паблишер, 2002. – 518 c. 76. Генон Р. Кризис современного мира [електронний ресурс] // Режим доступу: http://philosophy.ru/library/guenon/01/01.html 77. Гераклит Эфесский: все наследие: на языках оригинала и в рус. пер.: крат. изд. / подгот. С.Н. Муравьев. – М.: ООО «Ад Маргинем Пресс», 2012. – 416 с. 78. Геращенко А.Л. Экономика ХХІ: страны, предприятия, человека / Алексей Геращенко. – Харьков: Фолио, 2015. – 286 с. 79. Гесс М. О сущности денег // Антология мировой философии: В 4 х тт. – М.: Мысль, 1971. – Т. 3. – С. 421-422. 80. Гильбо Е. Конец Золотого миллиарда [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.imperativ.net/imp12/gilbo-mill.html 81. Гильдебранд Б. Политическая экономия настоящего и будущого / пер. М. Щепкина. – М.: Директ-Медиа, 2007. – 282 c. 82. Гинс Г.К. На путях к государству будущего. От либерализма к солидаризму. – Харбин: Типография Н.Е. Чинарева, 1930. – 225 с. 83. Гиренок Ф. Моральная экономика: третий путь [електронний ресурс] // Режим доступу: http://fedorgirenok.narod.ru/moralwirtschaft.htm 84. Гиренок Ф. Почему хозяйство софийно? [електронний ресурс] // режим доступу: http://fedorgirenok.narod.ru/sophiewirtschaft.htm 278 85. Глобалізація і сучасний міжнародний процес. Монографія/ за заг. редакцією Б.І Гуменюка, С.О. Шергіна. – К.: Університет «Україна», 2009. – 508 с. 86. Глобализация сопротивления: борьба в мире / пер. И. Левина; под ред. А. Бузгалина, С. Амин, Ф. Утар. – М.: Либроком, 2009. – 304 с. 87. Глобальные трансформации и стратегии развития / О.Г. Белорус, Д.Г. Лукьяненко, О.М. Гончаренко и др. – К.: Ориянс, 2000. – 424 с. 88. Гловели Г. Лист, Витте и «национальная экономия» в России // Лист Ф. Национальная система политической экономии / Фадеев В.А. (сост.). – М.: Европа, 2005. – С. 11-20. 89. Глушко Т.П. Філософія економіки у структурі сучасної гуманітарної освіти: Монографія / Т.П. Глушко. – К.: Наукова думка, 2008. – 212 с. 90. Гобсбаум Е. Дж. Націоналізм наприкінці ХХ сторіччя // Націоналізм. Теорії нації та націоналізму від Йогана Фіхте до Ернеста Гелнера. Антологія. 3-тє видання/ О.Проценко, В. Лісовий (упоряд.). – К.: Смолоскип, 2010. – С. 191210. 91. Горович Б. Націоналізм в Бельгії (Леон Дегрель) // Національні лідери Європи: ідеологічні портрети / Упор. О. Баган. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2011. – С. 503-562. 92. Горшков А.В. Экономический миф: сущность, формы, функции [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.lib.csu.ru/vch/097/12.pdf 93. Гош О. Історична місія політичної економії в Україні / Олександр Гош // Економіка України. – К., 2004. – № 2. – C. 52-59. 94. Гранин Ю.Д. «Глобализация» или «вестернизация»? // Вопросы философии, 2008. – № 2. – С. 3-15. 95. Грицак Я. Про сенсовнiсть та безсенсовнiсть нацiоналiзму в Українi // Грицак Я. Страстi за нацiоналiзмом. Iсторичнi есеї. – К.: Критика, 2004. – 344 с. 96. Громова Т. Митио Каку: Учеба уже не будет базироваться на запоминании // Деловая столица от 28 августа 2014 года [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.dsnews.ua/society/mitio-kaku-ucheba-uzhe-ne-budetbazirovatsya-na-zapominanii-28082014231600 97. Гуриев С. Мифы экономики: Заблуждения и стереотипы, которые распространяют СМИ и политики / С. Гуриев. 3-е изд., переработ. – М.: ООО «Юнайтед Пресс», 2010. – 295 с. 98. Гусов К. Мир-системный подход Иммануила Валлерстайна о либерализме [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.sorokinfond.ru/index.php?id=803 99. Гуссерль Э. Картезианские размышления/ Э. Гуссерль; пер.с нем. Д.В. Скляднев. – М.: Наука, 2001. – 320 с. 100. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология: Введение в феноменологическую философию / Д.В. Скляднев (пер.с нем.). – СПб.: Владимир Даль, 2004. – 400 с. 101. Гэлбрейт Дж.К. Какова американская модель на самом деле? Мягкие бюджеты и кейнсианская деволюция // Логос, 2003. – № 2. – С. 13-30. 279 102. Данилів В.-Ю. Солідарність і солідаризм / Володимир-Юрій Данилів; пер. І. Андрущенко, Д. Павлюк. – К.: ВД «КМ Academia», 2000. – 152 с. 103. Дацюк С. Главное условие возрождения Украины как центра геополитики [електронний документ] // Режим доступу: http://nctv.in.ua/news/read/glavnoeuslovie-vozrozhdeniya-ukrainy-kak-centra-geopolitiki 104. Дебор Г. Общество Спектакля / С. Офертас (пер.с фр.), М. Якубович (пер.с фр.). – М.: Логос, 2000. – 184 с. 105. Делез Ж. Общество контроля/ Жиль Делез [електронний ресурс] // Режим доступу: http://philosophy.ru/library/katr/text/delez_socio-kontrol.html 106. Делез Ж., Гваттари Ф. Капитализм и шизофрения: Анти-Эдип / Жиль Делёз, Феликс Гваттари; пер. с франц. и послесл. Д. Кралечкина; науч.ред. В. Кузнецов. – Екатеринбург: У-Фактория, 2008. – 672 с. 107. Деминг Э. Новая экономика. Простые механизмы, которые приведут вас к росту, инновациям и сильному положению на рынке / пер. с англ. Т.Гуреш. – М.: Эксмо, 2006. – 208 с. 108. Денчев К. Феномен антиглобализма / Камен Денчев. – М.: ГУ ВШЭ, 2005. – 218 с. 109. Дилигентский Г.Г. «Конец истории» или смена цивилизаций // Вопросы философии, 1991. – № 3. – С. 29-42. 110. Дихотомия [електронний документ] // Режим доступу: http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_philosophy/342/ДИХОТОМИЯ 111. Донченко О.А. Архетипи соціального життя і політика. (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення) / О.А. Донченко, Ю.В. Романенко. – К.: Либідь, 2001. – 334 с. 112. Драгоманов М. Вольний союз – Вільна спілка. Опыт украинской политикосоциальной программы / М. Драгоманов. – Женева, 1884. – 312 с. 113. Друкер П. Энциклопедия менеджмента / пер с англ. О.Л. Пелявского; под. ред. Т.А. Гуреш. – М.: Вильямс, 2004. – 432 с. 114. Духовная экономика, её особенности и нюансы в современном мире [електронний документ] // Режим доступу: http://www.krishna.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=438 115. Дханешвара-дас. Введение в принципы и практику духовной экономики – экономической системы, основанной на «Бхагават-гите». – Херсон: Издательский дом «Атлантик-Сити», 2006. – 83 с. 116. Дханешвара-дас. Духовная экономика. Уроки из Бхагавад-гиты. – Том 1. В чем состоит экономическая проблема и как ее решить / Дханешвара-дас. – М.: Философская книга, 2011. – 408 с. 117. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда / Э. Дюркгейм; пер. А.Б. Гофман. – М.: Канон, 1996. – 432 с. 118. Економічні проблеми ХХІ століття: міжнародний та український виміри/ за ред. С.І. Юрія, Є.В. Савельєва. – К.: Знання, 2007. – 595 с. 119. Економічне виховання учнівської молоді: теорія і практика / Шпак О.Т., Баб’як М.М., Падалка О.С. та ін.; наук. ред. Мадзігон В.М. – Дрогобич: Вимір, 2009. – 532 с. 280 120. Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений. / пер. с фр. – М.: Экономика, 1995. – 544 с. 121. Заграва Е. Глобалізація і нації / Ернст Заграва. – К.: Фенікс, 2002. – 64 с. 122. Заграва Е. Сучасність і солідаризм. [електронний документ] // Режим доступу: http://exlibris.org.ua/zahrava/solidarizm.html 123. Збітнєв Ю.І., Сенченко М.І. Біла книга України або Вашингтонський консенсус в дії. Наслідки економічних реформ 1991-2001 років. – К.: «Княгиня Ольга», 2003.– 250 с. 124. Зиновьев А.А. Глобальный человейник/ Александр Зиновьев. – М.: Алгоритм, 2006. – 448 с. 125. Злупко С. Іван Франко і економічна думка світу / С. Злупко; Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Л.: ВЦ ЛНУ ім. І.Франка, 2006. – 413с. 126. Зомбарт В. Буржуа // Зомбарт В. Буржуа. Евреи и хозяйственная жизнь. – М.: Айрис-Пресс, 2004. – 624 с. 127. Зубарев А. Фридрих Лист, который опять современен [електронний документ] // Режим доступу: http://www.psylive.ru/articles/6248_fridrih-listkotorii-opyat-sovremenen.aspx 128. Іллєнко А. Соціал-націоналізм та філософія економіки / Андрій Іллєнко [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/011082/ 129. Ільїн В.В. Фінансовий універсум – формула спеціального буття епохи Постмодерн [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/iver/2008_1_1/chapters/chapter_1/chapt er_1_part_3.pdf 130. Ільїн В.В. Фінансова цивілізація / Володимир Ільїн. – К.: Книга, 2007. – 528 с. 131. Ильин В.В. Власть и деньги/ В.В. Ильин. – К.: Книга, 2008.– 558 c. 132. Ильин В.В. Философия багатства. Человек в мире денег / Киевский национальный ун-т им. Тараса Шевченко. – К.: Знания Украины, 2005. – 496 с. 133. Ильенков Э. Об идолах и идеалах / Эвальд Ильенков. 2-е изд. – К.: «ЧасКрок», 2006. – 312 с. 134. Имаи М. Кайдзен: ключ к успеху японских компаний / Масааки Имаи; пер. И. Гутман. – М.: Приоритет, 2004. – 273 с. 135. Иноземцев В.Л. Вестернизация как глобализация и «глобализация» как американизация // Вопросы философии, 2004. – № 4. – С. 58-69. 136. Иноземцев В.Л. Пределы догоняющего развития / Владислав Иноземцев. – М.: Экономика, 2000. – 295 с. 137. Иноземцев В.Л. Расколотая цивилизация. Наличествующие предпосылки и возможные последствия постэкономической революции/ ред. А. И. Антипова. – М.: Academia, 1999. – 724 с. 138. Калхун К. Национализм / пер. с англ. А. Смирнова. – М.: Издательский дом «Территория будущего», 2006. – 288 с. 281 139. Камуселла Т. Нация // Глобалистика: Энциклопедия/ Гл. ред. И.И. Мазур, А.Н. Чумаков; Центр научных и прикладных программ «Диалог». – М.: ОАО Издательство «Радуга», 2003. – С. 677-681. 140. Капра Ф. Экономика услуг и потоков // Капра Ф. Скрытые связи / Фритьоф Капра [електронний документ] // Режим доступу: http://www.ereading.ws/book.php?book=91865 141. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием / С.Г. Кара-Мурза. М.: Эксмо; Алгоритм, 2007.– 863 с. 142. Кара-Мурза С. Г. Что такое социальное государство? [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.contrtv.ru/common/743/ 143. Кара-Мурза С.Г. Экономика или хрематистика? [[електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.contrtv.ru/common/745/ 144. Карлинская Е.В. Опыт инновационного развития нового Китая [електронний ресурс] // Режим доступу: http://economy.buryatia.ru/attached_documents/Innovation.pdf 145. Карлова В.В. Національна самосвідомість: сутність, поняття та зміст у контексті сучасних дослідницьких підходів [електронний документ] // Режим доступу: http://www.academy.gov.ua/ej/ej10/doc_pdf/Karlova.pdf 146. Кармадонов О.А. Глобализация и символическая власть // Вопросы философии, 2005. – № 5. – С. 47-56. 147. Карпець О. Китай іде… // Дзеркало тижня. – № 47 від 23 грудня 2011року [електронний ресурс] // Режим доступу: http://dt.ua/ECONOMICS/kitay_ide94460.html 148. Кастельс М. Могущество самобытности // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология/ под. ред. В.Л. Иноземцева. – М.: Academia, 1999. – C. 292-308. 149. Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму: Монографія / Г.В. Касьянов. – К.: Либідь, 1999. – 352 с. [електронний документ] // Режим доступу: http://litopys.org.ua/kasian/kas.htm 150. Кессиди Ф.Х. Глобализация и культурная идентичность // Вопросы философии, 2003. – № 1. – С. 76-79. 151. Козловець М.А. Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації: монографія / М.А. Козловець. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. – 558с. 152. Колесников А.С. Формы глобализма и диалог культур // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень. Матеріали міжнародної наукової конференції “Людина – Світ – Культура” (20-21 квітня 2004 року, Київ). – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 895-897. 153. Колодко Г. Глобалізація і перспективи розвитку постсоціалістичних країн/ Г.В. Колодко; пер. з пол. О.М. Палій. – К.: Основні цінності, 2002. – 248 с. 154. Кольев А.Н. Нация и государство: Теория консервативной реконструкции/ А.Н. Кольев. – М.: Логос, 2005. – 799 с. 282 155. Кондзьолка В. Економічний націоналізм як складова національної ідеї / В. Кондзьолка [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.drohobych.com.ua/2009/11/04/ekonomichnyj-natsionalizm-yakskladova-natsionalnoji-ideji/ 156. Коннор В. Коли сформувалася нація? // Націоналізм. Теорії нації та націоналізму від Йогана Фіхте до Ернеста Гелнера. Антологія. 3-тє видання/ О.Проценко, В. Лісовий (упоряд.). – К.: Смолоскип, 2010. – С. 301-307. 157. Конституція України. Закон України «Про внесення змін до Конститутції України»: Текст відповідає офіц. – К.: Школа, 2007. – 48 с. 158. Коротеева В.В. Теории национализма в зарубежных социальных науках / Институт этнологии и антропологи/ В.В. Коротеева. – М.: Российский гос. гуманитарный ун-т. Этнологический центр; РАН, 1999. – 140 с. 159. Кортен Д. Когда корпорации правят миром / Д. Кортен; пер. Федотова Н.П., Шестаков В.А. – СПб.: Агенство ВиТ-Принт, 2002. – 327 с. 160. Кoртунов В.В. Философия денег [електронний ресурс] // Режим доступу: http://artevik.narod.ru/society/phyl_money/oglav.html 161. Костенко Л. Записки українського самашедшого / Л. Костенко. – К.: Знання України, 2011. – 416 с. 162. Коттер Дж.П. Лидерство Мацуситы: Уроки выдающегося предпринимателя XX века / И. Минервина (пер.с англ.). – М.: Альпина Бизнес Букс, 2004.– 253 с. 163. Кoртунов В.В. Философия денег [електронний документ] // Режим доступу: http://artevik.narod.ru/society/phyl_money/oglav.html 164. Кримський С. Принципи духовності ХХI століття [електронний документ] // Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/75112/ 165. Кузарь В. США – КНР: вызов на дуэль? [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.redstar.ru/2010/02/10_02/4_04.html 166. Кутняк І.М. Духовно-культурні легітимації національної свідомості // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень. Матеріали міжнародної наукової конференції “Людина – Світ – Культура” (20-21 квітня 2004 року, Київ). – К.: Центр навчальної літератури, 2004.– С. 403-406. 167. Куценко В., Удовиченко В., Опалєва І. Освіта як фактор стабільності та національної безпеки України // Економіка України, 2008. – № 1. – С. 12-21. 168. Кушнірук Б. Глобальна фінансова криза: світ стає іншим/ Борис Кушнірук [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.unian.net/ukr/news/news277685.html 169. Ладыгина О.В. Самоорганизация национального самосознания: теория и практика. – Душанбе, 2011 [електронний документ] // Режим доступу: http://www.dissercat.com/content/samoorganizatsiya-natsionalnogosamosoznaniya 170. Лазарева А.О. Формування громадського менталітету в умовах глобалізації // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень. Матеріали міжнародної наукової конференції “Людина – Світ – 283 Культура” (20-21 квітня 2004 року, Київ). – К.: Центр навчальної літератури, 2004.– С. 897-898. 171. Лебедев А.А. Благотворительность как норма и нормы благотворительности [електронний документ] // режим доступу: http://magazines.russ.ru/novyi_mi/1999/10/lebed.html 172. Лебедев В. Великая амбиция // Вопросы философии, 2003. – № 10. – С. 1830. 173. Левитт С., Дабнер С. Фрикономика. Мнение экономиста-диссидента о неожиданных связях между событиями и явлениями / пер. с англ. Я. Лебеденко. – М.: ООО «И. Д. Вильямс», 2007. – 288 с. 174. Ленин В.И. Тезисы реферата по национальному вопросу. – Полное собрание сочинений в 55 томах. – М.: Издательство политической литературы, 1973. – Т. 24. – С. 382-395. 175. Леоненко П.М., Юхименко П.І. Історія економічних учень. Друге видання. – К.: Знання, 2008.– 639 с. 176. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Ж. Лиотар; пер. с фр. Н.А. Шматко. – СПб.: Алетейя, 1998.– 160 с. 177. Липа Ю. Призначення України. Друге незмінене видання. – New York: «Howerla» Ukrainian Book Store, 1953. – 308 с. 178. Липинський В. Листи до братів-хліборобів // Липинський В. Повне зібрання творів / ред.. Я. Пеленський. – К.-Філадельфія, 1995. – Т. 6. – Кн. 1. – 471 с. 179. Липовецки Ж. Эра пустоты: эссе о современном индивидуализме / пер с фр. В.В. Кузнецова. – С.Пб.: Владимир Даль, 2001. – 336 с. 180. Лист Ф. Национальная система политической экономии / Фридрих Лист // Лист Ф. Национальная система политической экономии. Витте С.Ю. По поводу национализма. Национальная экономия и Фридрих Лист; Менделеев Д.И. Толковый тариф, или Исследование о развитии промышленности России в связи с её общим таможенным тарифом 1891 года/ В.А. Фадеев (сост. и предисловие). – М.: Европа, 2005. – С. 21-256. 181. Лебедев В.П. Великая амбиция/ Валерий Лебедев // Вопросы философии. – М., 2003. – № 10. – C. 18-30. 182. Лобер В.Л. О природе антиглобализма // Глобализация: сущность, проблемы, перспективы. – М.: Книга и бизнес, 2003.– С. 198-208. 183. Лорд Актон. Принцип національного самоопределения // Нации и национализм/ Б. Андерсон, О. Бауэр, М. Хрох и др; Пер.с англ. и нем. Л.Е. Переяславцевой, М.С. Панина, М.Б. Гнедовского. – М.: Праксис, 2002.– С. 26-51. 184. Лосев А. Ф. Диалектика мифа // Лосев А. Ф. Из ранних произведений. – М., 1990. – С. 393-599. 185. Луцишин З.О. Міжнародні валютно-фінансові відносини: практична філософія і реалії української економіки. – Тернопіль: Збруч, 1997.– 449 с. 186. Львов Д.С. Третий путь: Вперед или назад к рынку? / НАН Беларуси. Отдел научной информации по гуманитарным наукам. – Минск: Белорусское издательское Товарищество «Хата», 1998. – 71 с. 284 187. Лэш К. Восстание элит и предательство демократии / Пер. с англ. Дж. Смити, К. Голубович. – М.: Логос, 2002. – 224 с. 188. Майноуг К. Анатомія націоналізму // Націоналізм. Теорії нації та націоналізму від Йогана Фіхте до Ернеста Гелнера. Антологія. 3-тє видання/ О.Проценко, В. Лісовий (упоряд.). – К.: Смолоскип, 2010. – С. 119-155. 189. Макбрайд У. Глобализация и межкультурный диалог // Вопросы философии, 2003. – № 1. – С. 80-87. 190. Мак-Люэн М. Галактика Гуттенберга: Сотворение человека печатной культуры/ Александр Юдин (пер.с англ.). – К.: Ника-Центр, 2004. – 432 с. 191. Манхейм К. Диагноз нашего времени // Карл Манхейм. Избранное: Социология культуры/ Академия исследований культуры / Л.Ф. Вольфсон (пер.), А.В. Дранов (пер.). – СПб.: Университетская книга, 2000. – 501с. 192. Малышев В.Л. От экономики соперничества к экономике сотрудничества/ В.Л. Малышев. – М.: Экономика, 2010. – 592. 193. Мамардашвили М.К. Анализ сознания в работах Маркса [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.philosophy.ru/library/mmk/marx.html 194. Манн М. Нации-государства в Европе и на других континентах: разнообразие форм, развитие, неугасание // Нации и национализм/ Б. Андерсон, О. Бауэр, М. Хрох и др; Пер.с англ. и нем. Л.Е. Переяславцевой, М.С. Панина, М.Б. Гнедовского. – М.: Праксис, 2002. – С. 381- 410. 195. Маркс К., Энгельс Ф. Фейербах. Противоположность материалистического и идеалистического воззрений // Маркс К., Энгельс Ф. Избранные произведения в трех томах. – Т.1. – М.: Издательство политической литературы, 1970. – С. 2-43. 196. Маркс К. Капитал. Критика политической экономии. Том третий // Маркс К., Энгельс Ф. Соч., Издание второе. – М.: Государственное издательство политической литературы, 1961. – Т. 25, Ч. 1. – 546 с. 197. «Маркс и ХХІ век». К итогам научной конференции в честь 190-летия со дня рождения К. Маркса // Вопросы философии, 2008. – № 11. – С. 45-51. 198. Маркузе Г. Одномерный человек: Исследование идеологии развитого индустриального общества / Пер. с англ. – М.: REFL-book, 1994. – 368 с. 199. Мартин Г.-П., Шуманн Х. Западня глобализации: атака на процветание и демократию. – М.: Изд.дом «Альпина», 2001.– 288 с. 200. Маршал А. Основы экономической науки / пер с англ. В.И. Бомкин и др.; предисл. Дж.М. Кейнс. – М.: Эксмо, 2008. – 832 с. 201. Матьязова Е.С. Современный мир: вызов глобализма // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень. Матеріали міжнародної наукової конференції “Людина – Світ – Культура” (20-21 квітня 2004 року, Київ). – К.: Центр навчальної літератури, 2004.– С. 900-901. 202. Менделеев Д.И. Заветные мысли: Полное изд. (впервые после 1905 г.). – М.: Мысль, 1995. – 414 с. 203. Менделеев Д.И. Оправдание протекционизма // Менделеев Д.И. К познанию России. – М.: Айрис-пресс, 2002. – С. 473-483. 285 204. Менделеев Д.И. Толковый тариф, или Исследование о развитии промышленности России в связи с её общим таможенным тарифом1891 года // Фридрих Лист. Национальная система политической экономии / В.А. Фадеев (сост. и предисловие). – М.: Европа, 2005. – С. 306-363. 205. Мерло-Понти М. Феноменология восприятия / М. Мкрло-Понти; пер с фр. И.С. Вдовина, С.Л. Фокин. – СПб.: Наука, 1999. – 607 с. 206. Мерфи К. Встреча неолиберализма с неоконфуцианством / пер. с англ. Н. Жданович [електронний документ] // Режим доступу: http://www.projectsyndicate.org/commentary/murphy1/Russian 207. Мід Дж.Г. Дух, самість і суспільство з точки зору соціального біхевіориста/ Дж.Г. Мід; пер. з англ. та передм. Т. Корпало. – К.: Український Центр духовної культури, 2000. – 374 с. 208. Мирон-Орлик Д. Ідея і чин України. Нарис ідеологічно-політичних основ українського націоналізму. – К.: Українська видавнича спілка, 2001. – 224 с. 209. Мизес Л. Человеческая деятельность. Трактат по экономической теории / А.В. Куряев (пер.). – М.: Экономика, 2000. – 876 с. 210. Минаков М. Опыт непонимания в ситуации глобальности [електронний документ] // Режим доступу: http://phenomen.ru/public/journal.php?article=32 211. Михневич О.А. Национальное самосознание как интегративный признак нации / О.А. Михневич, В.Г. Япринцев. – Минск: Харвест, 2007. – 318с. 212. Многоликая глобализация. Культурное разнообразие в современном мире / Питер Бергер (ред.), В.В. Сапов (пер.), Сэмюель Хантингтон (ред.). – М.: Аспект Пресс, 2004. – 379 с. 213. Мовсесян А. Современные тенденции развития мировой финансовой системы [електронний документ] // Режим доступу: http://www.bdm.ru/arhiv/2000/10/44-46.html 214. Молчанов К.В. Феноменология капитализма / К.В. Молчанов. – М.: Край, 2002. – 176 с. 215. Мороз О.Г. Модерна нація: українець у часі і просторі / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка / Онуфрій Банах (упоряд.). – Л.: Універсум, 2001. – 436 с. 216. Мошкин М. Солидаризм. Исторические аспекты невостребованной идеологии [електронний документ] // Режеи доступу: http://politiky.net/content/солидаризм-исторические-аспектыневостребованной-идеологии 217. Муза Д.Е. О специфике культурной идентичности восточно-славянской цивилизации в условиях глобализации // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень. Матеріали міжнародної наукової конференції “Людина – Світ – Культура” (20-21 квітня 2004 року, Київ). – К.: Центр навчальної літератури, 2004.– С. 901-903. 218. Мясникова Л. «Новая экономика» в пространстве Постмодерна // Мировая экономика и международные отношения, 2001. – № 12. – С. 3-15. 286 219. Назарчук А.В. Сетевое общество и его философское осмысление [электронный ресурс] // Режим доступу: http://www.nazarchuk.com/articles/article49.html 220. Національна економіка [Білоцерківець В.В., Завгородня О.О., Лебедєва В.К. та ін.]; за ред. В.М. Тарасевича. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 280 с. 221. Неклесса А. Pax oeconomicana: гэоэкономическая система мироустройства [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.archipelag.ru/geoeconomics/osnovi/universe/system/ 222. Нечепоренко Т.Б. Философские идеи Максимилиана Волошина в контексте культуры серебрянного века / Т.Б Нечепоренко [електронний документ] // Режеи доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Niz/2009_10/Necheporenco.html 223. Нікітіна В.В. Суперечливість наукових оцінок соціальної природи глобалізації і характеру її розвитку // Грані. – 2003. – № 6. – С. 103-109. 224. Ницше Ф. Так говорил Заратустра // Ницше Ф. Так говорил Заратустра. К генеалогии морали…: Сборник/ Пер. с нем. – Мн,: ООО «Попурри», 1997. – C. 3-297. 225. Новосельцев В.И. От философии до экономики / Сборник интервью. – Воронеж, 2010. – 124 с. 226. Нордстрем К.А., Ріддестралє Й. Караоке-капіталізм. – Дніпропетровськ: «Баланс Бізнес Букс», 2004. – 304 с. 227. Нэйрн Т. Интернационализм и второе пришествие // Нации и национализм / Б. Андерсон, О. Бауэр, М. Хрох; Пер. с англ. и нем. Л.Е. переяславцевой, М.С. Панина, М.Б. Гнедовского. – М.: Праксис, 2002. – С. 347-363. 228. Нэш Дж. Премия Нобеля по экономике 1994 г., за достижения в области теории игр [електронний документ] // Режеи доступу: http://nmir.org/index.php?option=com_content&task=view&id=404&Itemid=32 229. Окара А. Социальная солидарность как основа нового «миростроительного» проекта // Журнал «Синергия», 2010. – № 9 [електронний документ] // Режим доступу: http://www.perspektivy.info/print.php?ID=51931 230. Ойкен В. Основы национальной экономии / Общ. ред. В.С. Автономова, В.П. Гутника, К. Херрманн-Пиллата. – М.: Экономика, 1996. – 351 c. 231. Орлик-Мирон Д. Ідея і чин України. Нарис ідеологічнор-політичних основ українського націоналізму. – К.: Українська видавнича спілка, 2001.– 216 с. 232. Ортега-и-гассет Х. Восстание мас // Ортега-и-Гассет Х. Избранные труды/ Х.Ортега-и-Гассет / пер с исп., предисл. и общ. ред. Руткевича А.М. – М.: Издательство «Весь мир», 2000. – 704 с. 233. Остром Е. Керування спільним / пер. Тетяни Мунтян. – К.: Наш час. – 400 с. [електронний ресурс] // Режим доступу: http://rabkrin.org.ua/mediawiki/index.php?title=КЕРУВАННЯ_СПІЛЬНИМ 234. Панарин А.С. Народ без элиты: между отчаянием и надеждой [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.patriotica.ru/actual/panarin_elit.html 287 235. Панарин А.С. Постмодернизм и глобализация: проект освобождения собственников от социальных и национальных обязательств // Вопросы философии. – М., 2003. – № 6. – С. 16-36. 236. Панарин А.С. Стратегическая нестабильность в ХХI веке / А.С. Панарин. – М.: Алгоритм, 2004. – 636 с. 237. Панченко В. Вітте: хороший-поганий націоналіст Російської імперії // Історична, культурологічна газета “Експедиція ХХІ” – проект Інституту суспільних досліджень, 2008. – № 10 (77) [електронний документ] // Режеи доступу: http://www.exp21.com.ua/arhiv/77/77-2.htm 238. Пахомов Ю.М. Стратегия экономического прорыва // Цивилизационные модели современности и их исторические корни / НАН Украины; Институт мировой экономики и международных отношений. – К.: Наукова думка, 2002. – 632 с. 239. Пахомов Ю.Н. Основные задачи формирования посткризисной модели развития экономики Украины // Економіка та управління національним господарством, 2010. – № 1-2. – С. 3-6. 240. Пелагеша Н. Україна у смислових війнах постмодерну: трансформація української національної ідентичності в умовах глобалізації. Монографія / Наталя Пелагеша. – К.: НІСД, 2008. – 288 с. 241. Перегудов С. Неолиберальная глобализация: есть ли альтернатива? // Мировая экономика и международные отношения, 2002. – № 4. – С. 22-28. 242. Пикетти Т. Капитал в XXI веке / Томас Пикетти; пер. А. Дунаев. – Москва: Ад Маргинем Пресс, 2015. – 592 с. 243. Поздняков Э.А. Нация. Национализм. Национальные интересы. – М.: Прогресс-Культура, 1994. – 125 с. 244. Помогаев B.B. Российский солидаризм [електронний документ] // Режим доступу: http://bg-znanie.ru/article.php?nid=6649 245. Феномен нації: основи життєдіяльності / Б.В. Попов та ін.; НАН України, Інститут філософії. – К.: Знання, 1998. – 262 с. 246. Потемкин А.П. Виртуальная экономика/ А.П. Потемкин. – М.: ПоРог, 2004. – 446 с. 247. Пріоритети національного економічного розвитку в контексті глобалізаційних викликів: монографія у 2-х ч. / ред. В.М. Геєць, Мазаракі А.А. – К.: КНТЕУ, 2008. Ч. 1. – 389 с.; Ч.2. – 273 с. 248. Продум М. Нація золотих комірців: психоінформаційна концепція України/ М. Продум. – Тернопіль: Мандрівець, 1994. – 168 с. 249. Райх Р. Труд наций. Готовясь к капитализму ХХІ века // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология/ под. ред. В.Л. Иноземцева. – М.: Academia, 1999. – С. 506-527. 250. Райнерт Э. Как богатые страны стали богатыми, и почему бедные страны остаются бедными/ пер. с англ. Н. Автономовой; под ред. В. Автономова. – М.: ГУВШЭ, 2011. – 384 с. 251. Ревуцький С. Теоретичні та практичні проблеми використання інтелектуального капіталу // Економічний часопис. – 2006. – № 3. – С.12-17. 288 252. Рікер П. Сам як інший / Пер. із фр. – Вид. 2-е. – К.: Дух і літера, 2002. – 458 с. 253. Рикер П. Что меня занимает последние 30 лет [електронний документ] // Режеи доступу: http://philosophy.ru/library/ricoeur/last.html 254. Римаренко С.Ю. Самовизначення особи, нації, держави / НАН України; Інститут політичних та етнонаціональних досліджень. – К.: Видавничий дім «Юридична книга», 2000. – 542 с. 255. Родрик Д. Что после неолиберализма? [електронний документ] // Режим доступу: http://rusref.nm.ru/rodrik2.htm 256. Ролз Дж. Теорія справедливості / Олександр Мокровольський (пер.). – К.: Основи, 2001. – 822 с. 257. Романюк М.Д. Економічні складники поглядів Івана Франка на соборність України // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки, 2008. – № 7. – С. 24-28. 258. Русов Ю. Салазар – реформатор Португалії // Національні лідери Європи: ідеологічні портрети / Упор. О. Баган. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2011. – С. 391-446. 259. Руссо Ж.-Ж. О политической экономии // Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре. Сб. трактатов/ пер с фр. – М.: Канон-Пресс-Ц, 2000. – С. 151-194. 260. Рябчук М. Зона відчуження: українська олігархія між Сходом і Заходом. – К.: Критика, 2004. – 224 с. 261. Саввов А.І. Становлення потужного середнього класу в Україні / А.І. Савов. – К.: Видавничий дім «Корпорація», 2005. – 204 c. 262. Саидов А.С. Нация как субъект социального действия / А.С. Саидов. – Душанбе: Дониш, 1999. – 227 с. 263. Самчук З. Криза економізму // Деркало тижня, № 24 від 28 червня 2008 року [електронний документ] // Режем доступу: http://dt.ua/ECONOMICS/kriza_ekonomizmu-54116.html 264. Свящук А.Л. Феномен маргинальности в генезисе сетевого общества: дисс. … канд. философ. наук: 09.00.04 / Андрей Леонидович Свящук. – Харьков: ХАИ, 2006. – 200 с. 265. Селигмен А. Проблема доверия / пер. с англ. І.І.Нюрберг, Л.В.Соболева. – М.: Идея-Пресс, 2002. – 256 с. 266. Сендеров В. Солидаризм – третий путь Европы? [електронний документ] // Режеи доступу: http://magazines.russ.ru/novyi_mi/2003/2/send.html 267. Сенор Д., Сингер С. Нация умных людей. История израильского экономического чуда. Издание 2-е дополненное / Ден Сенор, Сол Сингер; пер. с англ. Д. Стороженко. – М.: Карьера Пресс, 2012. – 336 с. 268. Сигал Е. После нас хоть утопия // Комерсантъ. Деньги. – № 38 (845) від 26.09 – 02.10. 2011. – С. 68-71. 269. Сидорина Т.Ю. Философия кризиса / Т.Ю. Сидорина. – М.: Флинта, 2003. – 456 с. 270. Ситник П.К., Дербак А.П. Проблеми формування національної самосвідомості в Україні. Монографія. – К.: НІСД, 2004. – 226 с. 289 271. Симонс-Симонолевич К. Поняття нації: спроба теоретичного прояснення // Націоналізм. Теорії нації та націоналізму від Йогана Фіхте до Ернеста Гелнера. Антологія. 3-тє видання/ О.Проценко, В. Лісовий (упоряд.). – К.: Смолоскип, 2010. – С.283-289. 272. Скаленко А.К. Глобальные резервы роста: Информация + интеллект + инновации / НАН Украины; Институт мировой экономики и международных отношений; Украинское общество «Интеллект нации»; Международный фонд «Единение». – К.: Інформаційно-видавничий центр «Інтелект», 2002. – 427 с. 273. Скориніна-Погребна О.В. Соціальна ідентифікація економічної еліти: етапи становлення / О.В. Скориніна-Погребна // Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили. Серія: Соціологія, 2008. – Т. 103. – Вип. 90. – С. 35-37. 274. Слотердайк П. Критика цинічного розуму/ пер з нім. Андрія Богачова. – К.: Тандем, 2002.– 544 с. 275. Сміт А. Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту націй/ Є. Литвин (наук.ред.), О. Васильєва (пер.з англ.). – К.: Port-Royal, 2001. – 594 с. 276. Сміт Е. Нації та націоналізм у глобальну епоху / Георгій Касьянов (наук.ред.), Микола Климчук (пер.з англ.), Тарас Цимбал (пер.з англ.). – К.: Ніка-Центр, 2013. – 278 с. 277. Смук О.Т. Ментальність українців як відображення духовного світу людини та соціальної спільності [електронний документ] // Режим доступу: www.socwd.uzhgorod.ua 278. Соболєва Н.І. Ціннісні засади сталого розвитку в проблемному світі // Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 2006. – №2. – С. 30-33. 279. Соловьев О.Б. Институты знания и технологи власти в современной модели экономического управления // Вопросы философии, 2009. – № 8. – С. 12-27. 280. Сорокин П. Кризис нашего времени // Американская социология. – М., 1996. – С. 356-371. 281. Сорос Дж. Кризис мирового капитализма. Открітое общество в опасности / Д. Сорос; пер с англ. С.К. Умрихина, М.З. Штернгарц. – М.: Инфра-М, 1999.– 262 с. 282. Сохань И. Философия благотворительности // Сохань И. Философия благотворительности. Счастье и грех. – К.: Наукова думка, 2010. – С. 5-174. 283. Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави: національна доповідь/ за заг. ред. В.М. Гейця. – К.: НВЦ НБУВ, 2009. – 687 с. 284. Стайнер П. Tropos logicos: философия истории Густава Шпета // Вопросы философии, 2004. – № 4. – С. 154-163. 285. Старосольський В.Й. Теорія нації / Ірина Кресіна (авт.передм.). – НьюЙорк: Наукове товариство ім. Т.Шевченка; Київ: Вища школа, 1998. – 157 с. 286. Стігліц Дж. Глобалізація та її тягар / пер. з англ. Андрія Іщенка. – К.: КМ Академія, 2003. – 252 с. 290 287. Степин В.С. Маркс и тенденции современного цивилизаціионного развития // Карл Маркс и современная философия. – М.: РАН; Институт философии, 1999. – С. 16-44. 288. Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України: В 3х т. – Т.1. Економіка знань – модернізаційний проект України. – К.: Фенікс, 2007. 289. Сціборський М. Націократія / М. Сціборський. – Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2007. – 112 с. 290. Тойнби А. Дж. Постижение истории: Избранное / Е.Д. Жарков (пер.с англ.). – М.: Айрис-Пресс, 2006. – 638 с. 291. Топорнин Б.Н. Сильное государство – объективная потребность времени // Вопросы философии, 2001. – № 7. – С. 3-24. 292. Тоффлер Э. Третья волна / Элвин Тоффлер; П.С. Гуревич (ред). – М.: АСТ, 2004. – 784 с. 293. Тоффлер Э., Тоффлер Х. Война и антивойна: Что такое война и как с ней бороться. Как выжить на рассвете ХХІ века. – М.: Транзиткнига, 2005. – 412 с. 294. Тощенко Ж. Экономический национализм / Ж. Тощенко // Общество и экономика, 2002. – № 1. – С. 114-133. 295. Тренор П. Неолиберализм: происхождение, теория, определение / Пер. А. Маклакова [електронний ресурс] // Режим доступу: http://dialogs.org.ua/crossroad_full.php?m_id=6043 296. Ульрих П. Критика экономизма / пер. И.П. Смирнов. – М.: Вузовская книга, 2004. – 120 с. 297. Фадеев В. Теория хозяйственного суверенитета // Лист Ф. Национальная система политической экономии / Фадеев В.А. (сост.). – М.: Европа, 2005. – С. 3-5. 298. Філіпенко А.С. Глобальні форми економічного розвитку: історія і сучасність / А.С. Філіпенко. – К.: Знання, 2007.– 670 с. 299. Фісун А. Японська модель розвитку економіки // Економіка України, 2009. – № 9. – С. 79-87. 300. Федотова В.Г., Колпаков В.А., Федотова Н.Н. Глобальный капитализм: три великие трансформации. Социально-философский анализ // Вопросы философии, 2008. – № 8. – С. 3-15. 301. Феномен інновації: освіта, суспільство, культура: монографія / Кремень В.Г. та ін..; ред. В.Г. Коемень. – К.: Педагогічна думка, 2008. – 471 с. 302. Франко І. Про солідарність // Франко І. Зібрання творів у 50 т. Наукові праці. – Т. 45. Філософські праці / Упоряд. та комент. В. С. Горського та ін; Ред. В.Ю. Євдокименко. – К.: Наукова думка, 1986. – С. 41-43. 303. Франко І. Що таке соціалізм // Франко І. Зібрання творів у 50 т. Наукові праці. – Т. 45. Філософські праці / Упоряд. та комент. В. С. Горського та ін; Ред. В.Ю. Євдокименко. – К.: Наукова думка, 1986. – С. 44-55. 304. Франко І. Мислі о еволюції в історії людськості // // Франко І. Зібрання творів у 50 т. Наукові праці. – Т. 45. Філософські праці / Упоряд. та комент. 291 В.С. Горського та ін; Ред. В.Ю. Євдокименко. – К.: Наукова думка, 1986. – С. 76-139. 305. Франко І. Поза межами можливого // Франко І. Зібрання творів у 50 т. Наукові праці. – Т. 45. Філософські праці / Упоряд. та комент. В.С. Горського та ін; Ред. В.Ю. Євдокименко. – К.: Наукова думка, 1986. – С. 276-285. 306. Франко І. Що таке поступ? // Франко І. Зібрання творів у 50 т. Наукові праці. – Т. 45. Філософські праці / Упоряд. та комент. В.С. Горського та ін; Ред. В.Ю. Євдокименко. – К.: Наукова думка, 1986. – С. 300-348. 307. Фридман М. Капитализм и свобода / пер. с англ. – М.: Новое издательство, 2006. – 240 с. 308. Фромм Э. Иметь или быть? // Фромм Э. Забытый язык. Иметь или быть? / пер с нем. и англ. – М.: АСТ, 2009. – 444 с. 309. Фуко М. Нужно защищать общество: Курс лекций, прочитанных в Коллеж де Франс в 1975-1976 уч.г / пер. с фр. Е.А. Самарской. – СПб.: Наука, 2005.– 312 с. 310. Фукуяма Ф. Великий разрыв / Френсис Фукуяма. – М.: Ермак, 2003. – 474 с. 311. Фуллер М., Бек Дж. Возрождение экономики самураев. Ренессанс японского бизнеса. – 2007.– 288 с. 312. Фюкс Р. Зеленая революция: Экономический рост без ущерба для экологии / Ральф Фюкс; пер. с нем. – М.: Альпина нон-фикшн, 2015. – 330 с. 313. Хабермас Ю. Европа сегодня находится в жалком состоянии [електронний документ] // Режим доступу: http://inosmi.ru/world/20050504/219376.html 314. Хабермас Ю. Европейское национальное государство: его достижения и пределы. О прошлом и будущем суверенитета и гражданства // Нации и национализм/ Б. Андерсон, О. Бауэр, М. Хрох и др; Пер.с англ. и нем. Л.Е. Переяславцевой, М.С. Панина, М.Б. Гнедовского. – М.: Праксис, 2002. – С. 364-380. 315. Хабермас Ю. Модерн – незавершенный проект // Вопросы философии, 1992, № 4. – С. 40-52. 316. Хабермас Ю. Отношения между системой и жизненным миром в условиях позднего капитализма [електронний документ] // Режим доступу: http://znl.boom.ru/bibl/Hbrms.htm 317. Хабермас Ю. Первым почуять важное. Что отличает интеллектуала [електронний ресурс] // http://magazines.russ.ru/nz/2006/47/ha2.html 318. Хабермас Ю. Политические работы / Ю. Хабермас., Сост. Денежкина А.В., пер. с нем. Скуратова Б.М. – М.: Праксис, 2005. – 368 с. 319. Хабермас Ю. Расколотый Запад: [статьи, интервью] / О.И. Величко (пер.с нем.), Е.Л. Петренко (пер.с нем.). – М.: Весь Мир, 2008. – 187 с. 320. Ха-Джун Чанг. Как устроена экономика / пер. с англ. Е. Ивченко; науч. ред. Э. Кондукова. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2015. – ISBN 978-5-00057-4331. – 322 с. 321. Хайд Л. Дар как творческий дух преображает мир / перевод А. Анваер, В. Широков, Е. Чуковская. – М.: Поколение, 2007. – 480 с. 292 322. Хайлбронер Р. Философы от мира сего. Великие экономические мыслители: их жизнь, эпоха и идеи/ Роберт Хайлбронер. – М.: КоЛибри, 2008. – 432 c. 323. Хантингтон С. Культуры – это серьезно...// Культура имеет значение. Каким образом ценности способствуют общественному прогрессу. Под ред. Л. Харрисона и С. Хантингтона. – M.: Московская школа политических исследований, 2002.– С. 9-14. 324. Харви Д. Краткая история неолиберализма: Актуальное прочтение / Н.С. Брагина (пер.с англ.). – М.: Поколение, 2007. – 286 с. 325. Харрисон Л. Способствуя прогрессивным преобразованиям в культуре? // Культура имеет значение. Каким образом ценности способствуют общественному прогрессу/ Под ред. Л. Харрисона и С. Хантингтона. – M.: Московская школа политических исследований, 2002. – С. 290-305. 326. Хобсбаум Э. Нации и национализм после 1780 года / А.А. Васильев (пер.с англ.). – С.Пб.: Алетейя, 1998. – 306 с. 327. Хорват Ш. Духовность и богатство [електронний документ] // Режим доступу: http://svarkhipov.narod.ru/vip/shan.htm 328. Хоркхаймер М. Диалектика Просвещения: Философские фрагменты / М. Хоркхаймер, Т. Адорно; пер. М. Кузнецов. – М.: Медиум, 1997.– 312 с. 329. Хрох М. От национальных движений к полностью сформировавшейся нации: процесс строительства наций в Европе // Нации и национализм/ Б. Андерсон, О. Бауэр, М. Хрох и др; Пер.с англ. и нем. Л.Е. Переяславцевой, М.С. Панина, М.Б. Гнедовского. – М.: Праксис, 2002.– С. 121-145. 330. Хюбнер К. Нация: от забвения к возрождению / пер. с нем. А.Ю. Антоновського. – М.: Канон+, 2001. – 400 с. 331. Цыганов В.В. Информационные войны в бизнесе и политике: теория и методология / Цыганов В.В., Бухарин С.Н. – М.: Академический проэкт, 2007. – 336 с. 332. Чайка І.Ю. Глобалізація та її вплив на цілісність соціальних систем // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень. Матеріали міжнародної наукової конференції “Людина – Світ – Культура” (20-21 квітня 2004 року, Київ). – К.: Центр навчальної літератури, 2004.– С. 914-915. 333. Чаттерджи П. Воображаемые сообщества: кто их воображает? // Нации и национализм/ Б. Андерсон, О. Бауэр, М. Хрох и др; Пер.с англ. и нем. Л.Е. Переяславцевой, М.С. Панина, М.Б. Гнедовского. – М.: Праксис, 2002.– С. 283-296. 334. Чулицкая Т. Альтернативный подход к пониманию национализма (на примере работ И. Валлерстайна) [електронний документ] // Режим доступу: http://palityka.org/pdf/03/0313.pdf 335. Чумаков А.Н. Глокализация // Глобалистика: Энциклопедия/ Гл. ред. И.И. Мазур, А.Н. Чумаков; Центр научных и прикладных программ «Диалог». – М.: Издательство «Радуга», 2003. – С. 268. 293 336. Шарма Р. Прорывные экономики. В поисках следующего экономического чуда / Ручир Шарма; пер. с англ. О. Медведь. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2013. – 352 с. 337. Швейцер А. Благоговение перед жизнью / А. Швейцер; пер. с нем., сост. и послеслов. Гусейнова А.А. и Селезнева М.Г. – М.: Прогресс, 1992. – 572 с. 338. Шопенгауер А. Мир как воля и представление / Сост., авт. вступ. ст. и примеч. И.С.Нарский. – М.: Просвещение, 1992. – 479 с. 339. Шпак О.Т. Економічна підготовка педагогічних кадрів в системі безперервної освіти / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. – К.: Четверта хвиля, 2000.– 352 с. 340. Шпет Г.Г. История как предмет логики // Научные известия нарком проса. – М., 1922. – Т. 2. – С. 1-35. 341. Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм: Карл Маркс проти Фрідріха Ліста. – К.: Основи, 1998. – 479 с. 342. Шумпетер Й. Теория экономического развития / пер. В.С. Автономова. – М.: Директ-Медиа, 2007. – 400 c. 343. Шюц А. Размышления о проблеме релевантности // Шюц А. Избранное. Мир светящийся смыслом / Пер. с нем. и англ. – М.: Росспэн, 2004. – С. 235398. 344. Щюц А., Лукман Т. Структури життєсвіту / Вахтанг Кебуладзе (пер.з нім.та післямова). – К.: Український Центр духовної культури, 2004. – 558 с. 345. Эвола Ю. Оседлать тигра / Пер. с итал. В.В. Ванюшкиной. – СПб.: «Владимир Даль», 2005.– 512 с. 346. Эко У. Средние века уже начались // Иностранная литература, 1994. – № 4. – С. 258-267. 347. Эйнштейн А. Почему социализм? [електронний документ] // Режим доступу: http://www.economicdemocracy.ru/common/why_socialism.php 348. Элиас Н. Общество индивидов / Пер. с нем.А. Антоновский, А. Иванченко, А. Круглов. – М.: Праксис, 2001. – 336 с. 349. Эпштейн М. Глокализм // Глобалистика: Энциклопедия/ Гл. ред. И.И. Мазур, А.Н. Чумаков; Центр научных и прикладных программ «Диалог». – М.: Издательство «Радуга», 2003. – С. 268. 350. Юр’єва О.Г. Перспективи та загрози глобального розвитку // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень. Матеріали міжнародної наукової конференції “Людина – Світ – Культура” (20-21 квітня 2004 року, Київ). – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 915-917. 351. Яковец Ю.В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций: монография / Международный ин-т Питирима Сорокина – Николая Кондратьева. – Изд. 2е, доп. и перераб. – М.: Экономика, 2003. – 411 с. 352. Ярощук Н.З. Нация // Глобалистика: Энциклопедия/ Гл. ред. И.И. Мазур, А.Н. Чумаков; Центр научных и прикладных программ «Диалог». – М.: ОАО Издательство «Радуга», 2003. – С. 681-682. 294 353. Ясперс К. Духовная ситуация времени // Ясперс К. Смысл и назначение истории: Пер. с нем. – М.: Политиздат, 1991. – С. 287-418. 354. Agenda for the Nation / Henry J. Aaron, James M. Lindsay, and Pietro S. Nivola, editors. – Washington, D.C.: Brookings Institution Press, 2003. – 574 p. 355. Ahearn R.J. Europe: Rising Economic Nationalism? // Congressional Research Service. July 6, 2006 [electronic resource] // http://www.au.af.mil/au/awc/awcgate/crs/rs22468.pdf 356. Bell D. Modes of Exchange: Gift and Commodity // Journal of Socio-Economics, Volume 20, Issue 2, 1991. – P. 155-167. 357. Berardi F. The Future After the End of the Economy // http://www.eflux.com/journal/the-future-after-the-end-of-the-economy/ 358. Biglaiser G. Guardians of the Nation?: Economists, Generals, and Economic Reform in Latin America / Glen Biglaiser. – Notre Dame, Ind.: University of Notre Dame Press, 2002. – 239 p. 359. Boulding K. Principles of Economic Policy. – London: Staples Press, 1958. –440 p. 360. Brawley Mark R. Economic Nationalism in a Globalizing World / Edited by E. Helleiner and A.Pickel/ - New York: Cornell University Press, 2005. – 271 p. 361. Baudrillard J. The Consumer Society: Myths and Structures / Chris Turner (Translator), George Ritzer (Introduction). – New York: Sage Publications (CA), 1998. – 224 p. 362. Bruchey S. The Wealth of the Nation: an Economic History of the United States / Stuart Bruchey. –London: Harper & Row, 1988. – 259 p. 363. Cènèreux J. Manifeste pour L’èconomie humaine // Esprit, 2001. – № 7 [electronic document] // Режим доступу: http://esprit.presse.fr/archive/review/article.php?code=9022&folder=2 364. Climate Change 2014: Impacts, Adaptation, and Vulnerability [electronic document] // Режим доступу: http://www.ipcc.ch/pdf/assessmentreport/ar5/wg2/ar5_wgII_spm_en.pdf 365. Could The Global Bond Market Cause Another Financial Crisis in 2013? // Sunday observer, 20 January 2013 [electronic document] // Режим доступу: http://www.sundayobserver.lk/2013/01/20/fea20.asp 366. Das Dhanesvara. Spiritual economics. Creating a Culture of Satisfaction to Heal the World [electronic document] // Режим доступу: http://www.spiritualeconomics.com/spiritual-economics/ 367. Delican M. Elite Theories of Pareto, Mosca and Michels [electronic document] // Режим доступу: http://www.journals.istanbul.edu.tr/iusskd/article/download/1023013423/1023012 646 368. Derber C. People Before Profit. The New Globalization in the Age of Terror, Big Money and Economic Crisis. – N.: St. Martin’s Press, 2002. – 324 p. 369. Economic Nationalism In Globalizing World / Eric Helleiner and Andreas Pickel. – London: Cornell University Press, 2005. – 228 p. 295 370. Fasenfest D. Neoliberalism, Globalization and the Capitalist World Order // Critical Sociology 36(5), 2011. – P. 627-631 [electronic document] // Режим доступу: http://www.criticalsociology.org/editorials/files/36_5.pdf 371. Frank D. Buy American: The Untold Story of Economic Nationalism/ Dana Frank. – Boston: Beacon Press, 2000. – 336 p. 372. Galbraith J.K. The Economics of Innocent Fraud: Truth for Our Time. – 2004. – 64 р. 373. Globalization and the Nation-State / edited by Frans Buelens. – Belgian-Dutch Association for Institutional and Political Economy. Annual Conference (20th: 1998: University of Antwerp). – Cheltenham: Edward Elgar, 1999. – 185p. 374. Glushko T. Social Consciousness Between Traditional Religions and «Religion of Money» // Ends and Beginnings. Abstracts EASR Annual Conference, IAHR Special Conference Södertörn University (Stockholm, August 23-26, 2012). – Stockholm: Ljungbergs tryckeri, 2012. – P. 126-127. 375. Grzela J. Нордическая концепция сбалансированного развития // Przeobrażenia ponowoczesnego społeczeństwa. – Kijów: Państwowy Uniwersytet Pedagogiczny im. M.P. Dragomanowa, 2015. – S. 29-37. 376. Handbook of the Economics of Giving, Altruism and Reciprocity / Edited by S.C.Kolm, J. Mercier. J.-M. Ythier: In 2 volumes. – Amsterdam: Elsevier, 2006. – 878 p. 377. Heilbroner R.L., Milberg W. The making of Economic Society. Prentisce-Hall, Englewood Cliffs, N.J.: Pearson Prentice Hall, 1998. – 227 р. 378. Hłushko T. Konformizm ekonomiczny i ukraińske miasto w warunkach «końca historii» // Miasto (post)socjalistyczne. Przestrzeń władzy. Zbiorowa monografia / Marika Pirveli, Kinga Nędza-Sikoniowska. – Szczecin-Kraków: Wydawnictwo Naukowe Universitetu Szczecińskiego, 2015. – Tom II. – 251 s. – S. 202-208. 379. Hirst P., Thompson G. The Problem of «Globalization»: International Economic Relations, National Economic Management and the Formation of Trading Blocks/ P. Hirst, G. Thompson // Economy and Society. – London, 1992. – Vol. 21, № 4. – P. 44-76. 380. Hirst P., Thompson G. Globalization and the Future of the Nation State / P. Hirst, G. Thompson // Economy and Society. – L., 1995. – Vol. 24, № 3. – P. 408-442. 381. Hopkins T., Wallerstein I. The Age of Transition: Trajectory of the World System, 1945-2025. – London: Zed Books, 1996 – 256 p. 382. Japan’s Economic Stagnation Is Creating a Nation of Lost Youths [electronic document] // Режим доступу: http://www.dailyfinance.com/story/careers/japanseconomic-stagnation-is-creating-a-nation-of-lost-youths/19580780/ 383. Korten D. Agenda for a New Economy: From Phantom Wealth to Real Wealth. – Berrett-Koehler Publishers, 2011. – 288 p. 384. Krason S.M. Principles of Heinrich Pesch’s solidarism // The Catholic Social Science Review 14 (2009): 477-483 [electronic document] // Режим доступу: http://cssronline.org/CSSR/Archival/2009/Krason%20%20Church%20&%20Public%20Affairs.pdf 296 385. Krason S.M. Rediscovering Heinrich Pesch and Solidarism [electronic document] // Режим доступу: http://www.crisismagazine.com/2014/rediscovering-heinrichpesch-and-solidarism 386. Krugman P. Peddling Prosperity: Economic Sense and Nonsense in an Age of Diminished Expectations. – New York: W.W. Norton & Company, 1995.– 320 р. 387. Levi-Faur D. Economic nationalism: from Friedrich List to Robert Reich // Review of International Studies, 1997, Issue 23. – P. 359-370. 388. Lyotard J.-F. Libidinal economy / translated by Iain Hamilton Grant. – LondonNew York: Continuum, 2004[електронний документ] // Режим доступу: http://monoskop.org/images/c/c4/Lyotard_Jean-Francois_Libidinal_Economy.pdf 389. Majewski J.D. Modernizing a Slave Economy: the Economic Vision of the Confederate Nation / John Majewski. – Chapel Hill: University of North Carolina Press, 2009. – 240 p. 390. Mann M. The Autonomous Power of the State: Its Origins, Mechanisms and Results [electronic document] // Режим доступу: http://www.sscnet.ucla.edu/soc/faculty/mann/Doc1.pdf 391. Mauss M. The Gift: The Form and Reason for Exchange in Archaic Societies. – New York: Routledge Classics, 2002 – 199 p. [електронний документ] // Режим доступу: https://libcom.org/files/Mauss%20-%20The%20Gift.pdf 392. Milward A.S. The European Rescue of the Nation-state / Alan S. Milward; with the assistance of George Brennan and Federico Romero. – 2nd ed. – London: Routledge, 2000. – 466 p. 393. Nairn T. Globalization and Nationalism: the New Deal // Crisis magazine, January 1, 2014 [electronic document] // Режим доступу: http://www.opendemocracy.net/article/globalisation/institutions_government/nati onalism_the_new_deal 394. Nation Building, State Building, and Economic Development: Case Studies and Comparisons / S.C.M. Paine (editor). – New York: M.E. Sharpe, 2010. – 330 p. 395. Nation, State and the Economy in History / edited by Alice Teichova, Herbert Matis. – Cambridge: Cambridge University Press, 2003. – 450 p. 396. Panić M. Globalization and National Economic Welfare / M. Panić. – Basingstoke: Palgrave Macmillan, 2003. – 286 p. 397. Papadopoulos G. Collective Intentionality and the State Theory of Money // Erasmus Journal for Philosophy and Economics, Volume 8, Issue 2, 2015. – P. 120. 398. Pesch H. Ethics and the National Economy / by Heinrich Pesch; [translated by Rupert Ederer]. – Norfolk, VA: IHS Press, 2003. – 184 p. 399. Petach L.A. Methodology in Capital in the Twenty-First Century: a «NewHistorical» Approach to Political Economy // Erasmus Journal for Philosophy and Economics, Volume 8, Issue 2, 2015. – P. 21-33. 400. Pickel A. Recontextualizing Economic Nationalism in a Globalizing World // Economic Nationalism In Globalizing World / Eric Helleiner and Andreas Pickel. – London: Cornell University Press, 2005. – 228 p. 297 401. Pine B.J., Gilmore J.H. Welcome to the Experience Economy // Harvard Business Review, July–August 1998 [electronic document] // Режим доступу: http://rushkolnik.ru/tw_files/4995/d-4994348/7z-docs/4.pdf 402. Reich R. The Work of Nations. Preparing Ourselves for 21st Century Capitalism / Alfred A. Knopf. – New York: Vintage, 1992. – 331 p. 403. Schumacher E.F. Small is Beautiful: Economics as if People Mattered. – New York: Perennial Library, Harper & Row, 1973. – 305 p. 404. Schumpeter J. Capitalism, Socialism, and Democracy. – New York: Harper Perennial Modern Classics, 2008. – 464 с. 405. Soros G. George Soros on Globalization / George Soros. – New York: Public Affairs, 2002. – 192 p. 406. Steiner R. The Principle of Spiritual Economy [electronic document] // Режим доступу: http://www.doyletics.com/arj/tposervw.htm 407. Stiglitz J.E. Globalization and Its Discontents / J.E. Stiglitz. – New York:W.W. Norton & Co, 2002. – 304р. 408. The Cancerous Money Economy (Chrematistics) [electronic document] // Режим доступу: http://www.gaianeconomics.org/chrematistics.htm 409. The Economic Nationalist [електронний документ] // Режим доступу: http://econnat.us 410. The Dangers of «Economic Nationalism» / Global Economics, 2006, issue 4 [electronic document] // Режим доступу: http://www2.goldmansachs.com/ceoconfidential/CEO-2006-04.pdf 411. Tomanek J.Q. Heinrich Pesch on Solidarist Economics [electronic document] // Режим доступу: http://distributistreview.com/mag/2012/01/heinrich-pesch-onsolidarist-economics/ 412. Turner R.S. Neo-Liberal Ideology: History, Concepts and Policies / Rachel S. Turner. – Edinburgh: Edinburgh University Press, 2008. – 248 p. 298 Наукове видання Глушко Тетяна Петрівна ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ НАЦІЇ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ КОНТЕКСТ Монографія Авторське редагування На обкладинці використано роботу сучасної британської художниці Emily Allchurch, котра відома тим, що використовує фотографію для відтворення полотен старих майстрів, актуалізуючи сучасні наративи Робота з обкладинки створена за мотивами полотна Пітера Брейгеля старшого «Вавилонська вежа» Підписано до друку 15.12.2015 р. Формат 60х84/16 Папір офсетний. Гарнітура Times New Roman. Умов. друк. арк. 17,379. Обл.-вид. арк. 17,598 Наклад 300 прим. Зам. № 034. Віддруковано з оригіналів. 299