План відновлення України: що в ньому не так із вищою освітою та наукою

ZN.UA Ексклюзив Опитування читачів
Поділитися
План відновлення України: що в ньому не так із вищою освітою та наукою © Getty Images
Нотатки на полях презентації в Лугано

Як Україна планує розвиватися й відбудовуватися після війни? Це питання важливе для нас із кількох причин. По-перше, від нього залежить, яким буде наше майбутнє. По-друге, власними ресурсами на відбудову Україна не володіє, тож план має сподобатися міжнародним донорам.

Над таким планом працювала наша Національна рада з відновлення України від наслідків війни. А результат (власне сам План) уряд презентував міжнародній спільноті на конференції у Лугано.

План складається з окремих проєктів.

Чому не з глобальних реформ? Популярне в Україні пояснення — міжнародні донори легше виділятимуть гроші під конкретні проєкти. Але з досвіду Нової української школи (НУШ) нам відомо, що донори зацікавлені в системних реформах. І питання, а де ж реформи, чи готова Україна до них, висіло в повітрі в Лугано. Перш ніж пропонувати конкретні кроки, ми мусили б мати бачення, чого хочемо стратегічно, куди маємо рухатися.

На жаль, відповіді на це питання поки що немає.

Що ж пропонує урядовий План для вищої освіти і науки?

Вища освіта

В документі ми бачимо підхід менеджерів проєктів, а не авторів політик. І дуже сумнівно, що запропоновані ідеї приведуть до системних змін у вищій освіті. Адже породжені вони радянською логікою централізованого контролю та управління. Пропоновані зміни не є глибокими і гарантуватимуть, швидше, черговий косметичний ремонт.

Ось приклад. Як відомо, якість вищої освіти — фундаментальна проблема. Як стимулювати університети, аби вони дбали про неї? Очевидно, державі вигідно стимулювати змагальність між закладами вищої освіти. Конкуренція спонукатиме університети розвиватися, вдосконалювати свої програми, шукати якісних викладачів, менеджерів та студентів.

А що пропонує План? Замість створення умов для конкуренції університетам пропонують погратися з терміном «навчання бакалаврів». Причому на різних сторінках Плану ця пропозиція варіюється: за три роки замість чотирьох (див. с.8) чи від трьох до шести років (див. с.148). Тобто навіть у самому Плані є проблема з послідовністю ідей.

Але ж проблема не в тривалості навчальних програм, а в їх якості. І вона залишиться. Перевантажені навчальні плани часто не дають змоги студентам сформувати власну спеціалізацію та підготуватися до виходу на ринок праці навіть за чотири роки, а що вже казати про три.

Ось якби університети конкурували і змагалися не лише за кошти контрактників, а й за державне замовлення, вони б і самі були зацікавлені в оновленні та осучасненні навчальних програм. Нині приватні ЗВО з найбільш актуальними програмами (Український католицький університет, Київська школа економіки і т.д.) не мають жодного місця державного замовлення, хоча до них подають документи вступники з найвищими досягненнями. Тож державні ЗВО конкурують не якістю програм, а можливістю навчатися на бюджеті. Змагальність, своєю чергою, примусить не чекати докладних розпоряджень згори, а постійно розвиватися. Той, хто топтатиметься на місці, залишиться без студентів і взагалі зникне. І тут важливо забезпечити вишам реальне право автономії та відповідальності за результати діяльності.

Урядовий План декларує перехід до прийняття рішень на основі даних. Це вдала пропозиція. Такий принцип формування політики дуже поширений на Заході, бо він дає можливість досягати сталих результатів. Але, хоч як це парадоксально, сам урядовий План на дані не спирається.

До прикладу, автори пропонують об'єднувати університети в сильні регіональні центри вищої освіти, аби підвищити їхню здатність продукувати наукові знання світового класу. Справді, мережу вищих навчальних закладів давно час оптимізувати. Але незрозуміло, на які дані чи дослідження спираються такі висновки й ідеї. І чому автори пропозиції впевнені, що об’єднання мало б поліпшити саме наукові результати?

Наукові та науково-педагогічні працівники українських ЗВО нечасто мають нагоду займатися наукою (через неймовірне викладацьке навантаження, брак фінансових ресурсів, незнання іноземної мови, відсутність зв'язків із редакціями наукових журналів та видавництв). План доречно пропонує знизити навантаження науково-педагогічних працівників, але цього недостатньо для підвищення наукової продуктивності. Навіть об'єднання університетських науковців не приведе до появи нових ресурсів чи соціального капіталу, а План не передбачає жодних змін в умовах роботи академічного персоналу та його підготовки. Зміна ж вивісок на дослідницьку продуктивність мало впливає.

В урядовому Плані є цікаві проєкти, які потребують залучення приватного капіталу до сфери вищої освіти. Це об'єднання ЗВО, приватизація, відновлення зруйнованих будівель і побудова найкращого військового університету в Європі (в рамках президентського). Безумовно, українським університетам слід навчитися залучати недержавні ресурси, але як держава стимулюватиме цей процес— незрозуміло. До прикладу, у США, де більшість коштів навіть державних університетів надходять від приватних осіб та компаній, є система податкових знижок, які отримують донори. Схожу систему можна було б апробувати і в Україні, але поки що План цього не передбачає.

Якщо влада справді сподівається привабити інвестиції та повернути українську молодь, котра вимушено виїхала за кордон, то слід визнати, що наші ЗВО конкуруватимуть тепер не лише між собою. Вони конкурують із Віденським, Кембріджським, Торонтським та іншими університетами світового класу. Студенти, яким випала нагода навчатися в якісному середовищі, навряд чи захочуть повертатися в систему, що толерує списування, хабарництво та плагіат. Недоброчесні практики шкодитимуть і подальшій євроінтеграції, адже саме толерування корупції у школах та університетах виховує лікарів, суддів і політиків, які не цураються «вирішувати» питання поза правовим полем.

Загалом, початок дискусії про відновлення України дуже важливий, проте План, сформований Нацрадою щодо вищої освіти, має лише започаткувати ширше фахове обговорення для напрацювання політик, які приведуть до сталих якісних змін.

Наука

Як бачимо з преамбули до Плану відновлення України, очікується, що за 10 років Україна ввійде до топ-25 країн за індексом людського капіталу. А сам План «спрямований на прискорення стійкого економічного зростання». Гарно? Гарно. Але без науки це неможливо.

Що ж пропонує План для розвитку науки? Здається, про справжню підтримку науки там немає нічого. Та навіть підрозділу «наука» в Плані не знайти. «Наука is absent today» — сміються науковці. Хоча кілька проєктів, присвячених їй, таки є в розділі «Освіта».

Наприклад, проєкт «Відновлення та модернізація наукової інфраструктури України». Як зазначено у Плані, він спрямований не лише на подолання проблеми руйнування значної частини наукової інфраструктури, а й на її модернізації до сучасних стандартів світової науки.

Відбудова — це важливо. І гроші на неї конче потрібні. А ось що стосується наближення до світових стандартів — почати можна було б із простого й абсолютно безкоштовного кроку: звільнити з посад (і забрати депутатські мандати) плагіаторів та ректорів, які підтримали плагіаторів. Інакше ота вся інфраструктура — викинуті на вітер гроші. Люди, для яких недоброчесність і псевдонаука прийнятні, — жодних світових стандартів не досягнуть навіть у найкращих будівлях.

Проєкт «Гранти для дослідників на основі ефективності» — це добре, але що таке «ефективність»? Чому в проєктах, де мала б згадуватися наука, немає нічого про оцінку наукових досліджень? Мабуть, не на часі — бо яка ж оцінка досліджень без оцінки наукової доброчесності? Дивно, що немає проєктів про Національний фонд досліджень чи бодай згадки про нього. Створення Фонду — один із китів реформи науки.

Цікавий проєкт про перетворення «надлишкових» бібліотек на освітні хаби. Але нічого не сказано про необхідність масштабної закупівлі світової наукової літератури для бібліотек університетів і наукових установ, про передплату на провідні наукові журнали. Ані слова — про підтримку видання наукової та науково-популярної літератури, якісних наукових журналів.

Є проєкт «Створення та забезпечення діяльності органу, що буде координувати та фінансувати наукові ДіР в інтересах оборони і безпеки держави та розвитку стратегічних галузей економіки» — очевидно, це аналог американської агенції DARPA, про створення якої науковці давно говорили. Хоча, звісно, незрозуміло, звідки візьмуться науковці для таких проєктів. Якщо вже запозичувати досвід США — варто згадати і про аналоги Фонду охорони здоров'я, Енергетичної агенції, Національної космічної агенції та державну підтримку освіти в галузях природничих наук, технологій і математики.

Цікаво, що у Плані в розділі про освіту є проєкт «Комунікаційна кампанія для підвищення обізнаності про значення дошкільної освіти». Добре було б додати такий самий проєкт щодо науки. Без державної підтримки немає й не буде науково-популярних програм на телебаченні. Популяризація науки також потребує фінансування, — без державної підтримки видавці не хочуть видавати науково-популярні книжки. Наприклад, із тієї ж математики за 30 років, із 1991-го, було видано аж шість науково-популярних книжок для вікової групи 15 років та старші. І видавці вважають, що попит на таку літературу повністю задоволений.

Не завадить спеціальна комунікаційна кампанія з питань потрібності науки і для влади. На всіх рівнях. Бо без спеціальної освітньої програми вона, мабуть, нездатна зрозуміти, що мовчання МОН, уряду та президента про отримання громадянкою України надзвичайно престижної премії Філдса з математики має дивний вигляд. Нагадаю: час і медаль для пса Патрона (попри всю повагу до цього собаки-рятівника) президент знайшов.

І на тлі цього всього досить таки саркастично сприймається проєкт «Музей математики». Хочеться сподіватися, не посмертно?

«Відбудова» і «розвиток» потребують насамперед не грошей, а компетентності, доброчесності та поваги до науковців із боку чиновників. Без цього жодні гроші результату не дадуть. Списати щось із закордонних проєктів у надії отримати кошти як реакцію на знайомі для міжнародних донорів слова — демонстрація некомпетентності. Ми не можемо її собі дозволити, особливо тепер. Хотілося б нарешті почути: ми таки розвиваємо науку чи імітуємо інновації?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі